Воля Володимра

Продовжуємо заглиблюватися в таємничі та призабуті глибини нашої давньої історія. Черга за Володимиром.

Воля Володимира.

Походження Володимира.
Як запевняли нас засоби масової інформації, найвизначнішим українцем було визнано Ярослава Мудрого. Можна, звичайно ж, подискутувати з цього приводу. А можна просто порадуватися, що вибрали державного діяча, єдиного за більш ніж тисячолітній період нашої історії, який, хай від істориків, але все ж удостоївся звання Мудрого, а не Мучителя, Грозного, Безумного чи Кривавого.
Початком цієї історії можна вважати 882 рік, коли в Києві з’явився Олег. Він обманув та вбив київських князів Аскольда та Діра. Олег почав правити Київською землею від імені малолітнього синів Рюрика Ігоря. Коли Ігор виріс він одружився з Ольгою й мав єдиного сина з уже слов’янським іменем Святослав. Від Ігоря та Ольги бере початок нова київська династія Рюриковичів. Після смерті Олега та вбивства Ігоря в Києві править Ольга, а Святослав з дружиною підкоряє навколишні землі.
Про київського князя Ярослава (Юрія, Георгія) Володимировича сказано досить багато. Ми ж спробуємо проаналізувати долі та події завдяки, чи всупереч яким Великим князем став один з 12 претендентів. Чому ж один з 12? Бо за традицією, вважається, що саме стільки законних синів було у Володимира Святославовича. Щоправда, вчені історики такої кількості нащадків чоловічої статі назвати не можуть. Це вже не говорячи про доньок, яких взагалі ніхто не рахував. Та що з них (вчених) візьмеш. Вони ніяк не можуть встановити, скільки ж законних дружин було в надзвичайно ласого до жіноцтва князя. Чи то шість, чи сім? Це не враховуючі майже тисячу наложниць, про яких зволили згадати літописці. Випадок цей унікальний не лише в нашій, а у всій європейській історії. Що там європейській? Султани й хани, з їхніми дозволеними Кораном 4 дружинами, теж відпочивають. Щоб зразу відмежуватися від Іванів та Генріхів, скажу що дружинами Володимира всі ці жінки були практично одночасно. У московського царя Івана Мучителя (Грозного) та його англійського колеги Генріха було чи то 6, чи 7 жінок. І це не дивлячись на те, що як східне так і західне християнство категорично забороняє одружуватися більше ніж тричі. Але для того, щоб одружитися в черговий раз навіть цим тиранам доводилося відправляти попередніх жінок або в монастир, або на той світ.
Володимир був бастардом, як тоді казали сином Арія, або щоб зрозуміліше – байстрюком. Скільки їх бігало по князівських покоях, ми не знаємо. Батько Святослав Київ не любив, в місті майже не бував, ночував у чистому полі, вкрившись попоною. Пригортав до себе болгарку чи гречанку, єврейку або аланку. Це вже дивлячись, де воював. Законних же дітей було у Святослава лише двоє – Ярополк та Олег. Зате, як напишуть пізніше ченці-літописці, у Володимирові не чаяла душі його бабуся княгиня Ольга.
З батьком Володимира все ясно: ним був київський князь Святослав. Мамою ж була ключниця княгині Ольги Малуша. Ключниця – це довірена особа, по сьогоднішнім поняттям можна сказати економка.
У Лаврентіївському літописі сказано, що Малуша була донькою іскоростенського князя Мала. Це за його наказом чоловіка Ольги – київського князя Ігоря було розірвано, прив’язавши за ноги до двох дерев. В свою чергу Ольга помстилася за страченого чоловіка. Вона знищила найближче оточення Мала, спалила Іскоростень та вбила самого древлянського князя. Щоб не повадно було! А ось його дітей – доньку Малушу та сина Добриню приголубила. З іншого боку, тримаючи в почесних заложниках дітей переможеного князя, Ольга була спокійнішою щодо підкорених древлян. За іншим літописом – Добриня й Малуша були дітьми Малка Любчанина. В ті часи літописці, якщо зрідка й згадували про жінок, звали їх по імені батька. Згадайте хоча б Рогнеду, або Ярославну. В будь-якому разі Добриня й Малуша – брат та сестра.
Вже в наш час жителі колишнього Іскоростеня, а зараз місто Коростень, Житомирської області, поставили пам’ятник князю Малу. Місто ж Любич розташовано неподалік від Києва. Версія, щодо походження Малуші з Любича – більш вірогідна. Але перша – значно солідніша. Ще б пак – хреститель Русі не лише син Святослава, але й онук древлянського князя Мала. Саме союз полян, росів та древлян склав ядро Київської Держави.
А висновок з усього сказаного дуже простий: ніяких прав на київський престол, або як тоді казали стіл, у Володимира не було.

Новгород. Хід Добрині.
Хтозна, як би склалася подальша доля Володимира, та помирає княгиня Ольга. В зв’язку з цим у Києві, хоч і ненадовго затримується Святослав, щоб дати необхідні розпорядження. Він призначає законних синів князями: Ярополка – в Києві, а Олега в древлянську землю.
Аж тут з’явилися й новгородські посли. Місто віддалене, отож трохи запізнилися. «Пришли й нам князя, Святославе. Та не боярина чи воєводу, а такого щоб не гірший ніж у інших, а то образимося й підемо під варягів» - сказали.
«Та де ж я його вам візьму?» – здивувався Святослав.
А тут і мудрий Добриня на вушко послам: «Просіть Володимира»
Святослав був видатним полководцем, а ось займатися рутинними адміністративними справами не любив, отож швидко погодився. І поїхав малолітній Володимир у багатий торговий Новгород, уже не просто намісником, а княжим сином. А радником при ньому – рідний дядечко Добриня.
Перший крок до князівської влади було зроблено. В Новгороді і Володимир, і Добриня сповна спізнали насолоду владарювання. Але до київського столу було ще ох як далеко. Нездоланною перепоною стояли ще не старий Святослав і його сини Ярополк та Олег.
Олег був затоптаний на мосту. Святослав загинув на порогах. Куря пив кумис з кованого золотом черепа князя, а Володимир здолав ще один щабель до великокняжеського столу.

Княже сватання.
Дядько й юний князь добре розуміли, що шлях з Новгорода до Києва йшов через Полоцьк. В древньому слов’янському місті правив князь Рогволод, у якого була донька красуня Рогніда. Володимир, мабуть не без поради, Добрині вирішив убити кількох зайців, ба, навіть ведмедів. Тобто, убезпечити шлях на Київ та поріднитися з визначним князівським родом. А зараз ми наведемо мовою оригіналу розповідь про це сватання. «Посла в Рогволоду глаголя: «Хочу пояти дщерь твою собі женою». Он же рече дщері своєї: «Хощещи ли за Володимира?». Она же рече: «Не хочу розути робичича, но за Ярополка хочю».
Відповідь Рогнеди ясна й цілком зрозуміла. Тим більше, що вона вже посватана за законним київським князем. Звичайно повністю довіряти «житіям святих» не варто. Тому виникають певні питання. Відомо, що Святослав подарував Ярополку грецьку красуню-монашку, яка до того ж уже була вагітною. По-друге, економку Малушу все-таки важко назвати рабинею. Частина дослідників вважають, що Малуша чи її батьки сповідували іудаїзм. Адже до приходу варягів слов’яни були залежними від Хазарії, в якій державною релігією був іудаїзм. Тоді виходить «робичич» - не син рабині, а син раббі, тобто священика…Пікантність ситуації була ще і в тому, що Володимир на той час був уже також одружений. У нього чи вже був, чи мав ось-ось з’явитися його найстарший син Вишеслав, знову ж таки чи від чешки, чи від варяжки.
Обурений такою відповіддю Володимир з варязькою дружиною пішов на Полоцьк і взяв місто. Підбурюваний «добрим» дядечком, він зґвалтував Рогнеду на очах її батька, матері та братів, а потім всіх повбивав.
Ці нелюдські вчинки гостро засудив Тарас Шевченко:
А із Києва туром-буйволом
Іде веприщем за Рогнідою
Володимир князь со киянами.
Прийшли і город обступили
Кругом, і город запалили,
Владимир князь перед народом
Убив старого Рогволода,
Потя народ, княжу поя,
Отиде в волості своя,
Отиде з шумом…

Біда мов у Родні.
Далі Володимир пішов на Київ, на свого старшого єдинокровного брата Ярополка. Дослідники вважають, що скоріше за все Ярополк був християнином. З літописів постає образ м’якого, досить безвольного, довірливого князя. Варяги, на яких як ми знаємо спирався Володимир, втягнули його в конфлікт з рідним братом Олегом. Останній у цій сутичці трагічно загинув. Це дало привід Володимиру звинуватити Ярополка у братовбивстві.
При наближенні Володимира, Ярополк, за підказкою підкупленого Володимиром воєводи Блуда, тікає з добре укріпленого Києва у місто Родень. Залишки цього міста знаходяться на Княжій Горі поруч з селом Пекарів, неподалік від Канева.
Навряд чи Родень був сильно укріпленим. Роль південного форпосту слов’ян проти кочовиків виконувало місто Воїнь, що розташовувалося південніше. Значення Родня було інше. Тут знаходилося головне святилище наддніпрянських слов’ян – предків українців – святилище Рода. В християнських переказах згадується, що апостол Андрій, мандруючи по Скіфії, відвідав касогів та Родень. Отож Ярополк тікає під захист таки рідних богів та волхвів-чародіїв. Почалася довга облога міста Володимиром, який очевидно все ж не наважувався його штурмувати. Врешті-решт зусиллями того ж таки Блуда, Ярополк погоджується визнати Володимира київським князем, за умовою збереження йому життя й надання якогось притулку. Ярополк занадто добре думав про Володимира. Його одразу ж убили варяги за участю Блуда. Відзвуком цих подій залишився вираз: «Біда мов у Родні».
Про відношення Володимира до брата свідчить і факт зґвалтування ним Ярополкової дружини гречанки. Не розплатився він за сподіяне і з варягами, а направив їх у Візантію: «Там вам заплатять».
Так Володимир стає одноосібним правителем Русі. Він швидко зрозумів, що підкорити країну силою значно легше, чим зберегти свою владу. Для єдності великої різноплемінної держави потрібна була якась спільна ідеологічна основа, якою на той час могла стати лише релігія.
В пошуках бога.
Спочатку Володимир пробує створити загальнодержавний пантеон богів у Києві. Але ж князь вступив у конфлікт з білою кастою жерців служителів найдавніших і пошанованих богів Рода та Сварога. Тому головним богом у своєму святилищі він робить Перуна, покровителя червоної касти воїнів та купців. В християнстві наступником Перуна став Ілля Пророк, святий важливий, але далеко не головний.
Володимир звик добиватися результатів шляхом насильства та залякування. Щоб настрахати людей він пробує ввести й людські жертвопринесення. Відбулася досить таємнича страта двох варягів, начебто християн, яких пізніше було причислено до лику святих. З Велесової книги та інших джерел відомо, що слов’яни зовсім не приносили в жертву людей і дуже рідко приносили тварин. Землеробський народ годував своїх богів хлібом, молоком, кашею.
Після майже тисячолітнього замовчування та нищення, поступово відновлюються наші знання про дохристиянські, «поганські» звичаї наших предків. Саме ж слово поганин латинського походження й перекладається воно всього-на-всього, як «житель села, селянин». Християнство ж виникло й розповсюджувалося спочатку як релігія міських пролетарів та рабів. Вірування слов’ян були складними, але світлими, пов’язаними з навколишньою природою. Вони не допускали кривавих жертв. Слов’яни обожнювали небо, сонце, ріки, гаї, дерева, різні явища природи, але все це було втіленням єдиного Бога. У Велесовій книзі чітко сказано: «Бог єдин і множествен». А ось що пише німець Гельмголд який ніяк не співчував слов’янам-язичникам у «Слов’янській хроніці»,близько 1172 року: «Среди многообразия божеств, которым они посвящают поля, леса, горести и радости, они признают и единого бога, господствующего над другими в небесах, признают, что он всемогущий, заботится лишь о делах небесных, другие боги повинуются ему, выполняют возложенные на них обязанности, и что они от крови его происходят и каждый из них тем важнее, чем ближе он стоит к этому богу богов.»
Задум ідеологічно об’єднати державу за допомогою старих богів Володимиру не вдався. Він уважно придивляється до наднаціональних релігій: іудаїзму, мусульманства, християнства. Приблизно в цей час – 60-70 роки 10 століття сусідські володарі: поляки, мадяри, данці, норвежці починають приймати, чи скоріш насаджувати, християнство. В діях Володимира, як і всіх завойовників, тиранів визирає комплекс неповноцінності. Він увесь час змушений стверджувати свою вищість, принижуючи розумніших, чесніших, просто більш порядних. А тут трапилася нагода стати в один ряд з сусідніми королями та князями й навіть імператорами.
Володимир шукав бога не для того, щоб служити й підкорятися йому. Бог був потрібен йому, щоб змусити інших покоритися й підкоритися князю та його державі. Християнство Візантії, з повною залежністю патріарха від імператора, цілком підходило. До того ж Володимир бере за дружину сестру візантійських братів-імператорів Василя та Костянтина Анну.
Повернувшись до Києва, Володимир демонстративно руйнує ним же збудоване капище. Видно на той час християнство вже пустило глибоке коріння в столиці. Літописи не зафіксували відкритих виступів проти нової релігії. Тепер уже Володимиру варяги не потрібні і він надсилає їх на допомогу Візантії. Керуючись в першу чергу власними інтересами, Володимир об’єктивно вводить Русь в коло європейських держав, відкриває шлях до світової культури.
В ті роки діти, навіть княжі, не довго сиділи біля матерів. Володимир відсилає своїх юних синів до найважливіших міст своєї, найбільшої в Європі, держави. Вкрай важливий і багатий Новгород віддає найстаршому сину Вишеславу. Святополка направляє в прикордонний з Польщею Туров, Всеволода до Володимира (Волинського), Ярославу дістається віддалений Ростов. Не був забутий жоден із законних синів могутнього київського князя. Наймолодшого з дітей Рогніди мужнього й благородного красеня Мстислава Володимир відправляє у відірване від Русі Тмутараканське князівство. «Був же Мстислав дебелий тілом, рудий лицем, мав великі очі. Він був хоробрий у бою, і милостивий, і любив дружину велико, і майна не жалів для неї, ні питва, ні їжі не боронив». Мстислав став надійним продовжувачем справ свого діда Святослава. Він остаточно розбив Хазарський каганат, підкорив ясів та касогів. Київ бере під контроль найважливіші шляхи як зі Сходу до Європи, так і з півночі на південь.
Здається ніщо не могло потьмарити спокій, славу і велич Володимира. В свої майже 60 років він сповнений енергії, сили та наснаги. У 1011 році помирає цесарівна Анна. Мабуть було їй несолодко, коли не дожила й до 40 років. Володимир одружується з німецькою графинею Адель.

Бунт синів.
І тут з’явилися перші тріщини. Грецькому духовенству не до вподоби, що поруч з князем німкеня. Князь не задоволений грецькими священиками, які весь час озираються на Візантію.
Нерідко люди неспокійною вдачі в похилому віці вгамовуються, стають більш стриманими та лагідними. Певні зміни вочевидь відбулися і в поведінці князя. Чорноризець Іаков вкладає у вуста князя такі слова: «Господи! Був я мов звір, жив по-скотські, але ти вгамував мене».
Ми ще поговоримо про ту ненависть, яку всмоктали з молоком матері, взагалі-то не обділені діти Рогніди. Що вже тоді говорити про Святополка. Запальний, нестримний, неврівноважений він люто ненавидів вітчима – вбивцю батька та ґвалтівника матері. Але спочатку ніщо не віщувало грозу. Святополк спокійно править у Турові, одружується з донькою польського короля Болеслава Хороброго. Злі язики говорили, що він став католиком. Але ж розкол християнства на ортодоксів, відомих нам як православні, та католиків відбудеться лише в 1054 році, в рік смерті Ярослава.
В 1010 році помирає старший син Володимира Вишеслав. В обхід Святополка Володимир з Ростова направляє в багатий і важливий Новгород Ярослава. На його ж місце садовить Бориса. В глухий, дрімотний, населений фінськими племенами Муром направляє Гліба. Чи справді Святополк дав вихід емоціям, чи так це піднесли Володимиру «премудрі» радники (згадаймо хоча б того ж Блуда), але великий князь вкрай розгнівався на Святополка й посадив його в поруб та ще й разом з жінкою.
А тут приходить ще одна лиха звістка: Ярослав відмовляється надсилати данину до Києва. Очевидно не все гаразд і у відносинах з Мстиславом. Там збунтувалися касоги. Володимир ще сповнений сил і рішучості. Він велить розчищати дороги й мостити мости . князь збирається особисто вести дружину на Новгород і зразково покарати непокірного Ярослава.
Але в київського князя вже щось зламалося. Посіяне в юності насіння зла, проросло буйним квітом у синах. Біля нього лише один улюблений, покірний та слухняний син Борис, якому Володимир збирається передати київський стіл в обхід старших братів. Церковні перекази стверджують, що Борис і Гліб сини цесарівни Анни. Літописи ж чітко вказують, що їх матір’ю була болгарка. Борис і Гліб ще зовсім юні й навряд чи зможуть протистояти 38 річному Ярославу та старшому Святополку. До речі, імена у них слов’янські. Борис – борич – лісовий чоловік, від слова бір, або ж, за іншою версією, борець – богатир. Гліб – хліб.
У самого ж Володимира вже немає тієї твердості та далекоглядності. Літописець постійно повторює, що князь в цей час «розхворівся». А тут ще «доброзичливці» підказують, що печеніги майже під Києвом. Володимир посилає на степняків єдину свою надія Бориса з дружиною. Та даремно юний княжич метався по дорогах. Виявилося ніяких печенігів не було.

Смерть Володимира.
А за цей час самотній і всіма покинутий у селі Берестовім, поблизу сучасної Києво-Печерської Лаври, помирає великий київський князь Володимир. Літописець пише: «15 липня 1015 року Помер же Володимир у Берестові, і втаїли смерть його, тому що був тоді Святополк у Києві». Зламали поміст, на мотузках опустили на землю тіло загорнуте в килим і таємно поховали вночі в церкві Богородиці. Поховано було Володимира не по-християнські й не по-язичеські. Всі без виключення вірування забороняють ховати померлих уночі. Поховані вночі ніколи не зможуть побачити світла. Вони навіки втрачають шанс воскреснути. Вночі ховають лише вурдалаків, упирів, злих колдунів. До того ж, їх не можна виносити через двері, щоб вони не повернулися.
Наступне питання. Чому так боялися Святополка? І хто боявся? Якщо Святополк був у Києві, то його, або простив Володимир і цілком йому довірився, або його визволили з порубу самі кияни. В будь-якому разі, він законний претендент на київський стіл.
Пізніше відвезли в Київ, поховали в Десятинній церкві при величезному скупченні народу. Загадку таємничого поховання Володимира було розкрито значно пізніше, більш ніж через 600 років. Прогулюючись, митрополит Петро Могила звернув увагу, що фундамент залишків цієї церкви в одному місці провалився. Було це в 1632 чи 1634 роках. За його наказом було зроблено розкопки. На труні збереглася позолочена дощечка, на якій, за наказом Ярослава у 1074 році було зроблено такий напис: «В одному гробі покладено з Володимиром цесарівна благовірна Анна, дружина його». Виявилося, що деякі кістки скелета порубані. Великого князя київського Володимира було просто вбито, порубано. А зробити це сміли лише за наказам когось з синів, для такого немислимого злочину потрібен був гарантований високий «дах». За повелінням П.Могили голову Володимира було перенесено до Софії Київської, а руку надіслано в Росію. В безбожні 1930-ті роки цю голову демонстрували в Софії всім бажаючим. В кінці 1938 року вона зникла, очевидно її передали в лабораторію Герасимова, але наявність голови там категорично заперечують.
Хоча смерть князя й «потаїли», та одним з перших про це довідався в далекому Новгороді Ярослав.
Далі починається «п’ятирічка» боротьби за владу. В результаті князівських усобиць гинуть Борис, Гліб а пізніше й Святополк. До порубу потрапляє й зовсім безвинний Судислав. В кінці-кінців перемагає Ярослав.
Всі вбивства були списані на Святополка. Останній дістає прозвище Окаянний. До речі, значення цього слова в старослов’янській мові відрізняється від нинішнього російського еквіваленту «проклятий». Воно близьке до сучасного українського «неприкаяний». Згадайте написане Т.Шевченком у засланні: «Тільки я, мов окаянний, і день, і ніч плачу…»
Треба сказати, що завжди знаходилися люди, серед них академік Ільїн, письменник Ю.Джеджула, які з сумнівом відносилися до офіційної версії. В поемі «Ярослав Мудрий» І.Кочерга пише:
Тінь Святополка бачив я цю ніч…
Казав мені він з реготом пекельним –
А що, коли б у січі тій смертельній
Не ти, а я на Альті подолав?
То як би нас тоді народ судив?
Обидва ми одного лігва вовки,
І руки в нас обох в крові братів…
Мабуть назвали б мудрим Святополка,
І окаянним звався Ярослав…
Але цілком можливо, що праві ті, хто стверджує, що у Святополка не було жодних шансів. І пов’язують це не лише з відсутністю у нього витримки та начитаністю, хитрістю, вмінням дочекатися свого у Ярослава. Останній був хранителем божої крові – чари Граалю. Носії цієї крові мають надзвичайно високу життєздатність та вдачу.
Щоб зрозуміти глибинну логіку всіх цих події нам доведеться знову повернутися до Рогнеди, але спочатку зробити зупинку на острові Буяні.
Свидетельство о публикации № 10032 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Воля Володимра. Продовжуємо заглиблюватися в таємничі та призабуті глибини нашої давньої історія. Черга за Володимиром.
Краткое описание и ключевые слова для Воля Володимра:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Витоки. Сповідь
  • Закінчено і опубліковано "Чари Граалю". На завершення передмова, зміст та післямова.
  • Чари Граалю
  • Продовження і спроба зрозуміти й пояснити основні суттєві, в тому числі містичні та міфічні причини тих подій, які потрясали Європу протягом 4-х століть
  • Князь пардус
  • Продовжуємо розмову про початок нашої історії. Доля Святослава.
  • Сказання про княгиню Ольгу
  • Княгиня Ольга і її родинні коріння, її син Святослав і чоловік князь Ігор, історія хрещення. Офіційні міфи й Істина.
  • Чаша з рук самого Ісуса Христа
  • Два святі мученики, римські папи, заслані до Криму. Климент І і Мартин І. Віталій Шевченко.

  • Раиса Пепескул Автор offline 30-11-2015
Цікава стаття.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Воля Володимра