Плач Рогніди

Поступово з буденної історії переходимо до майже казкового Буяна-Рюгена та привідкриємо таємницю священного рогу.

Плач Рогніди

Мандрівка до острова Буяна.
Спробуємо глибше вникнути у всі ці події та родовід Рогнеди. Для цього нам доведеться на деякий час залишити пограбований Полоцьк та побувати на острові Буяні, а точніше – Рюгені.
Вздовж південного узбережжя Балтійського моря, майже від сучасних Нідерландів і далі на схід жили північні, або поморські слов’яни. На півночі нинішньої ФРН жили полабські слов’яни вони ж лютичі, або ж велети. Далі на схід предки сучасних поляків, ще далі жило слов’янське плем’я прусів, які пізніше були повністю понімечені. Частина полабських слов’ян не витримали утисків германських племен і покинули свій Старгород (зараз Олденбург західніше Бремена) та подалася на північний схід і заснувала Новгород. Вони й дали початок енергійній, підприємливій, торговій Новгородській Русі, яку так і не змогли підкорити татаро-монголи і яку пізніше все ж підкорять і винищать московські івани.
Поруч зі слов’янами та данцями жили фрізи. Фрізи – найвищі із європейців. Частина фризів разом з германськими племенами англів, саксів, ютів та данів переселилася в Британію, населену на той час кельтськими племенами бритів, а також скотів та пиктів. Відомо, що фрізи іноді воювали зі слов’янами, але частіше були їхніми союзниками. Ми добре знаємо їхніх потомків як «німців»-менонітів.
Всіх вихідців з Балтії предки українців – придніпрянські, центральні слов’яни звали варягами. Це могли бути й змішані дружини, які складалися як із скандинавів, так і з поморських слов’ян. Так і греки, й араби називали «руссю» всі ті збройні купецькі й бойові загони, які торгуючи, воюючи, грабуючи рухалися Дніпром і Волгою з півночі, весь час перебуваючи в русі.
Ми ж поговоримо про острів Рюген, площа якого близько однієї тисячі квадратних кілометрів, і який зараз належить Німеччині. Там існували міста Волин, Колобжег, Ретра, Старгород. Ще й зараз збереглися такі назви – мис Герген (Гірський), скеля-бескид – Бушахт (Божий Камінь), Святогора, в усті ріки Дівенови сільце Свантус (Святе устя), Позеріц (Поозерце), Густов, Медов. Поблизу міста Альтенкірхен, знаходиться мис Аркона. Саме там, існувало древнє слов’янське місто Радигощ (Радигость), в якому знаходилося святилище Сварожича. Там же утримувався священний білий кінь, за допомогою якого жреці дізнавалися про волю богів. Звідси й інша назва «Аркона» – «арка (укриття) для коня», за іншим варіантом «ярий кінь».
Для цього нам, шановні читачі, доведеться звернутися до досить довгих цитат переважно німецьких місіонерів, які не лише вогнем і мечем христили полабських слов’ян, але й, на відміну від своїх грецьких колег, залишили важливі свідчення про древні вірування та святилища слов’ян. Це може буде трохи нуднувато, зате правильно передасть зміст, бо коротенькими цитатами можна геть змінити суть сказаного.

Наиболее западные из славян – вангры (вагры) их город у моря Старгород…
Из всех них самые могущественные ратари живущие в центре. Их город – всемирно известная Ретра – седалище идолослужения; там построен огромный храм в честь демонов, главный из которых Радегость.
Руяне очень храброе славянское племя без решения которого, согласно с законом, не предпринимаются никакие общественные постановления. Их боятся, поскольку они находятся в тесных сношениях с богами.
Адам Бременский. «Деяния священников Гамбургской церкви», около 1075.

Есть в земле ратарей некий город, по имени Радигощ.
У этих ворот не стоит ничего кроме искусно построенного из дерева храма, в котором опорные столбы заменены рогами различных зверей.
Главный из них, которого особенно уважают и почитают называется Сварожич.
Титмар Мерзебургский (умер 1018) «Хроника»

Ратари и доличане желали господствовать вследствие того, что у них имеется древнейший город и знаменитейший храм, в котором выставлен идол Радегаста.
Гельмгольд «Словянская хроника» около 1172.

Город Аркона лежит на вершине высокой скалы.
В самом храме стоял большой, превосходящий рост человеческий кумир с четырьмя головами…
Волосы и голова были подстрижены коротко, с обыкновением руян. В правой руке кумир держал рог из различных металлов, который каждый год обыкновенно наполняют вином из рук жреца, для гаданий о плодородии следующего года.
В небольшом отдалении видны были узда и седло кумира с другими принадлежностями.
Даже соседние государи посылали ему подарки с благословением: между прочим король датский Свенон, для умилоствления его принес дар чашу искуснейшей отделки.
Верили, что на этом (белом) коне Световит ведет войну против врагов своего святилища.
Саксон Грамматик «Деяния данов»

Ратарі – дуже подібне до звичного нам ратая – землероба. Богом війни цих слов’ян був Ругевіт. Вигляд вони мали теж близький до козаків: коротко поголена голова та підстрижене підборіддя. За переказами кожен храм охороняли 300 витязів. Вид – світ, «я світ» охоронець світла і всесвіту. В хроніках постійно згадується ріг, як оформлення, атрибут храму та інструмент для ворожіння в руках Сварожича. А у Велесевій книзі сказано, що «слов’яни сварожичі суть». Варто нагадати, що священним птахом та гербом Рюриковичів був сокіл-балабан – рарог. У чехів рарог такий же символ як фенікс. Слов’яни бодричі, вони ж ободрити або рароги – соколи. Було місто Рарог зараз Макленбург, данці називали його Рьориком або Рюриком. В Бергені найбільшому місті о. Рюген ще й зараз можна бачити в стародавній церкві висічені в камені однієї з колон зображення богатиря, що тримає в руках великий ріг. В нього брита голова і лише на макушці залишений довгий чуб – оселедець. Давніх слов’ян європейці звали руяни, рутени, рені. Ольгу візантійці звали королевою ругів. В цей же час на півдні Норвегії була область Рогаленд – земля рогів.
Рюрик синонім німецького Рерік (Реріх), відомо що носії цього прізвища не були німцями за походженням. Два єпископи із Аквітанії (провінції Риму) носили ймення Ruricins. Можливо, що Рюрик і Реріх правильніше читати Рюріг та Реріг. Рогдай – легендарний давньоруський богатир, про якого в Никонівському літописі сказано, що він один виходив проти трьохсот противників. Роган відоме французьке дворянське прізвище з Бретані.
Ріг це обов’язковий атрибут жерця та воїна. На одному з найдавніших горельєфів із Лоселя (Франція), якому більше 20 тисяч років, зображено жінку з рогом. Працюючи над цією темою, я об’їздив найбільші лапідарії (зібрання кам’яних баб) у Дніпропетровську, на Хортиці, на Кам’яній Могилі, а також у Херсонському, Бериславському та Ново- московському музеях. Вкотре пересвідчився, що майже всі «баби» - це символічні фігури чоловіків – жерців та воїнів. На грудях кожен із них тримає, або ріг (це більш древні зображення), або чашу. До речі баба по-тюрські – предок. Практично на всіх зображеннях скіфів, за виключенням слуг, ми бачимо й зображення рога.
Жрецями на слов’янських землях служили лише слов’яни. Вони були вищою, білою кастою – брахманами. Носили виключно білий одяг, ворожили, як ми уже знаємо за допомогою священного білого коня. Це були старі, мудреці, завжди спокійні й витримані люди. Звідси український вираз «рахманний» - спокійний, сумирний, навіть відчужений. Лише жерці, чародії спілкувалися з богами й сповіщали їх волю. Про надзвичайний авторитет волхвів чітко сказано в арабського письменника Ібн-Руста: «И есть у них знахари, из которых иные повелевают царем, как будто они их (руссов) начальники». Дослідники звертають увагу на близькість вірувань стародавніх слов’ян та кельтів.
Отож, Рогволод, який разом із братом Туром прибув із Помор’я був не просто князем-воїном. Він був князь – жрець, носій найвищої божественної влади. Про це свідчить його ім’я Рогволод – тобто володар рога. Він походив з древнього жрецького князівського роду. Жерці з Помор’я (Рюгена) були в близьких сімейних відносинах (адже жили поруч) з найдавнішою в Європі династією датських королів. Ті в свою чергу були найближчими родичами французьких Меровінгів. Пізніше про все це поговоримо більш детально.
Піднявши руку на сім’ю Рогволода, збезчестивши Рогнеду, Володимир не просто порушив людські закони, він підняв меч на святині й богів предків. Князь зробив виклик всьому вищому стану слов’янського світу, а певною мірою і всьому арійському світу. Можливо, вперше в такій відкритій грубій формі меч, як інструмент грубої фізичної сили, переміг волхва-чародія, носія духовності. Рубікон було перейдено, тепер, або все, або нічого…

Рогнеда-Гореслава.
Рогнеду, разом з іншою здобиччю взятою в Полоцьку, Володимир повіз до Києва. Деякі автори пишуть, що вони врешті-решт покохали один одного. На підтвердження цього приводять той факт, що Рогнеда народила Володимиру чотирьох синів і не менше двох дочок. Якщо керуватися цією логікою, то найбільше Володимир не любив Анну, в якої взагалі не було дітей. Факти суперечать цій романтичній версії. Святополка народженого від грекині наложниці Світослави, колишньої дружини Ярополка, Володимир не любив. А ось народження Ізяслава – «обраного славою», відмітив пишно. Потім народилися Мстислав, Ярослав, Всеволод, Предслава. Можливо, Володимир по-своєму й любив Рогнеду. Одразу по приїзду до Києва, він побудував їй терем не Либеді. Князь весь час у роз’їздах, банкетах та війнах. Горда княжна високо роду, місяцями залишалася одна з дітьми. Не важко здогадатися, що вона їм розказувала. З її розповідей діти дізналися про знатне, божественне походження своєї матері та про жахливі дії плебея батька. Дитячі серця відкриті та вразливі, посіяна ненависть до батька та його дітей від тих, інших дасть достойні сходи-руна.
Літописи згадують, що Рогнеда намагалася вбити князя. При певній фантазії й бажанні можна і в цьому побачити прояви палкого, навіть шаленого кохання. Вона кидає в очі князю: «Батька мого вбив, землю його полонив із-за мене. А тепер не любиш ні мене, ні своїх дітей». Жодна з жінок численних київських князів таких слів не казала.
- Любовь! К кому?.. к тебе губитель…
Забыл во мне чья льется кровь,
Забыл ты, кем убит родитель!..
Такою побачив цю картину К.Рилєєв.
Володимир, на той час уже християнин, наказав непокірній жінці вдягти свій весільний наряд і чекати його рішення. У вишуканому цинізмі князю не відмовиш. Та коли князь зайшов у почивальню, щоб проголосити свій вирок, він побачив поруч зі святково вбраною Рогнедою її старшого сина Ізяслава з мечем. Син спитав: «Батько, чи ти думаєш, що ти один тут ходиш?»
Шокований Володимир, не посмів прийняти особисте рішення, скликав бояр, щоб вирішити долю Рогнеди. Ті постановили: «помилуй її, віднови отчину і віддай їй та старшому сину». Що князь і зробив. Він відправив Ізяслава з матір’ю в дідизну, в Полоцьке князівство. Вочевидь, ця та подібні сцени, балансування на грані вбивства батьків, так потрясли ще зовсім юного Ізяслава, що він помер рано в 1001 році, лише на рік переживши матір. Полоцьк перейшов під владу його сина Брячислава. До цього особливого князівства, яке завжди належало лише потомкам Ізяслава, ми ще не раз будемо повертатися.
Ярослав до того ж був «хоромець». І як би декому не хотілося бачити в цьому слові будівника хоромів, він просто був кульгавим Існує красива легенда, коли Ярослав почув, що Володимир хоче розлучитися з Рогнедою, це так схвилювало 10-річного хлопця: «І абе здрав бість і начав хидити б, досєлє не ходив». Коли малолітній Ярослав дізнався, що Рогнеда категорично відмовилася від пропозиції Володимира взяти собі когось з бояр у чоловіки, він промовив: «О, мати моя! Ти справді цариця з цариць». Так писав древній літописець. У Ярослава був вроджений підвивих тазостегнового суглобу, до якого у зрілому віці добавився перелом обох кісток гомілки та крововилив у колінний суглоб тієї ж правої ноги. Рентгенологічне дослідження кісток показало, що Ярослав ще в дитинстві вивихнув праву ногу, а пізніше й поламав її нижче коліна, причому зрослася вона неправильно. Вважають, що у нього було спадкове захворювання кісток – хвороба Пертеса. На це захворювання лівої стегнової кістки страждав і Ярослав Галицький, який завдяки цьому й став книжником – Осмомислом. Багато дитячих та підліткових радощів стали для Ярослава недоступними. Він значно більше часу ніж його брати Ізяслав, Всеволод та хоробрий Мстислав проводив коло матері. Очевидно й любила вона його більше за інших, жаліючи каліку. Фізичні дефекти часто компенсуються розумом. Ярослав рано захопився читанням. Він зберіг трепетну любов до книги та жінки до кінця свого життя.
Скоріш за все в їхній домашній бібліотеці були книги не лише релігійного, філософського характеру, життєписи древніх героїв та святих, але й язичеська, ведична література.
Існує й інша не менш красива легенда, що матір захистив Ярослав. Деякі занадто затяті апологети Ярослава, щоб виправдати його заявки на Київський престол, пишуть, що він народився майже одночасно зі Святополком. Насправді все це відноситься до старшого сина Рогнеди Ізяслава. До того ж був ще найстарший син князя Вишеслав.
Літописці явно співчувають Рогнеді, називаючи її Гореславою. До речі, Рогнеда єдина з шести дружин Володимира не християнок ім’я якої нам відомо. Численні жінки велелюбного князя проживали неподалік, але не в князівських хоромах. Щоб були завжди під рукою і в той же час не заважали.

Плач Рогніди.
Плач, Рогнідо! Волею Добрині
Ти – жона, провісництво збулось.
Сина жалюгідної рабині, -
Як же це? – роззути довелось
Він мечем двосічним харалужним
Навпіл твою долю розрубав.
Як же жити з ним, із осоружним,
На похмурих київських горбах?

Як же йому злобному, годити?
Як же його, матінко, любити –
Князя-смерда, вбивцю, що звелів
На майдані в Полоцьку убити
Рогволода-батька і братів?!

Хтивий пес!
Ще звечора до тіла
Прилипа як спраглий джерела…

Уночі зарізати хотіла,
Та рука тремтяча підвела.

Плач, Рогнідо!
Поминальну свічку
Запали й нічого не забудь.
Стогоном сльози народиш річку,
Стугною ту річку назовуть.
В.Базилевський
На згадку про цю надзвичайну жінку та долю її та старшого сина лишилися й інші назви. Неподалік від Полоцька, між Свислочем та Черницею знаходилося містечко Ізяславль (зараз Заславль), поруч монастир куди Рогнеда пішла в чорниці з іменем Анастасія. Там же котить хвилі озеро Рогнед та дзюркоче струмок Княгиня. В храмі Святої Богородиці покоїться прах померлого в 1001 році Ізяслава.
В той час і князі і їхні жінки часто мали подвійні імена, одне з яких було християнським, а друге давньоруським. Як бачимо обидва імені княжни – слов’янські. Володимир обрав собі ім’я Василя. Ярослав мав також ім’я Юрій, або грецькою Георгій. Святополк Окаянний носив також християнське ім’я Петро. Так як, владики завжди, хто по лікті, а хто по пояс, або й по чуприну в крові, то перед смертю вони постригалися в монахи й приймали нове (третє) ім’я. Така собі наївна спроба піддобритися, чи одурити Бога. Те ж саме було і з княгинями. В тих рідких випадках, коли нам стає відоме їхнє ім’я – це ім’я чернече. Здається, цю традицію ігнорували полоцькі князі-волхви. В усякому разі їхні християнські імена нам не відомі. Та волхви Полоцька цілком заслуговують окремої розповіді.


Свидетельство о публикации № 10038 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Плач Рогніди. Поступово з буденної історії переходимо до майже казкового Буяна-Рюгена та привідкриємо таємницю священного рогу.
Краткое описание и ключевые слова для Плач Рогніди:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Витоки. Русь - Україна
  • Про походження та різні значення слова "рус" та про етнічну й територіальну приналежність Русі.
  • Витоки. Голубий Дунай
  • Про одвічну й містичну тугу-тягу українців за Дунаєм.
  • Витоки. Руси з Росі
  • Продовжуємо тему походження нашого народу, що відомо з першоджерел
  • Витоки
  • Продовжуємо розповідь про нашу прадавню історію. Зараз почнемо розмову про витоки словянства.
  • Сказання про княгиню Ольгу
  • Княгиня Ольга і її родинні коріння, її син Святослав і чоловік князь Ігор, історія хрещення. Офіційні міфи й Істина.

  • Раиса Пепескул Автор offline 30-11-2015
П’ять зірочок.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.