Чари Граалю

Продовження і спроба зрозуміти й пояснити основні суттєві, в тому числі містичні та міфічні причини тих подій, які потрясали Європу протягом 4-х століть

Чари Граалю

Тих хто здолав перші кроки і зміг побачити за загальновідомим і здавалося давно зрозумілим щось нове й незвичне, запрошуємо зробити наступний крок. Тепер нам доведеться переступити ту крихку межу, яка відділяє грубий, загальнодоступний і зрозумілий матеріальний світ від тонкого й мрійливого світу духовного. Людям з уставленим світоглядом, вихованим в дусі твердого матеріалізму чи догматичного християнства далі читати не варто.

Чарівні чаші.
Відштовхнемося ж ми, в своєму леті до істини, від звичайної, наскрізь земної і цілком матеріальної глини. Згадаємо всі ті горщики, горнятка, гладишки, глечики й макітри, які оточували колись людей мого й старшого поколінь в щоденному побуті. Додамо до цього ще грецькі амфори, щедро розкидані по берегах Чорного й Азовського морів та Нижнього Дніпра, знівеченого Каховським «морем». Пригадайте весь цей посуд і в вашій уяві предстануть принадні форми жіночої округлості. Всі згадані чаші мають жіноче єство: вони призначені для збереження – оберігання самої основи життя – води, молока, борщу, олії… Не даремно в часи Данте природним келихом, чашею називали матку.
Функція посуду чоловічого: чарок, склянок, келехів, кубків – інша. Вони для наповнення, заповнення, запліднення. Спробуйте щось довгенько зберегти у розі. Налили – то тримай в руках, доки не вип’єш, та не патякай довго. В нашій чарівній мові ми зберегли назву прародительки всієї цієї веселенької компанії. Щось древнє, загадково, правічне, ще з геть незапам’ятних часів, навіть до розколу на чоловічу й жіночу сутність. Згадали?
Гей, наливайте повнії чари,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося!
Чара – це всеохоплююче і все узагальнююче, неймовірно давнє. Чарівник і чародій, чарувати та ще й причаровувати. 35 слів з початковим коренем «чара» знайшов я у Словнику сучасної української мови (2004). А що у сусідів? Якщо взяти Словник російської мови Ожегова (1990), то зустрінемо це словосполучення лише 5 разів. Причому в чотирьох випадках з приміткою «застаріле». Власне широковживаним у росіян залишилося лише «очарованье» завдяки Пушкіну та Лєскову.
Дійсно, слово «чара» ми українці зберегли з часів прадавньої загальноєвропейської (арійської) мови. Отож співаючи вищеназвану пісню й бажаючи:
Щоб в нас і в вас все було гаразд,
Щоб ми і ви щасливі були –
Ми виконуємо молитву – побажання, якій багато-багато тисяч років.

Чаша Граалю
А зараз ми звернемося до чаші Граалю, легенду про яку в наш меркантильний вік, здавалося, давно вже всі забули. Та вона повернулася й сколихнула світ завдяки бестселеру Дена Брауна «Код да Вінчі» та однойменному фільму. Людство в часі не змінюється, змінюються інструменти й матеріали якими воно володіє.
Отже, за легендою чара Граалю впала із сузір’я Оріону. Власне латиною «грааль» – це й є «чаша», «кратер». Одразу на думку приходить записана понад 2,5 тисячі років тому в наших краях Геродотом легенда про золоті плуг, ярмо, сокиру та чашу, що впали на землю Скіфії з… сузір’я Оріона. Плуг – селянину, ярмо – волу, сокиру – воїну, чару – чарівнику, жерцю.
В «Песнях птицы Гамаюн» це звучить так:
Во святом саду, в светлом Ирии,
После трех лет потопа великого
Золотые предметы падали –
Плуг с секирою и чаша глубокая…
Сучасні дослідники незвичайного вважають, що ця чара є своєрідним приймачем космічної інформації, яку власник відчуває серцем, інтуїтивно. За християнськими переказами з цієї чаші пив Ісус під час таємної вечері. Потім у неї Йосип Арамейський зібрав кров Христа. Затим вона потрапила у Францію, а пізніше – Англію. За легендою на таємничому острові Авалон спить вічним сном Артур, а поруч знаходиться чаша Граалю. У Віденському імператорському палаці Хофбург нам показали Королівську Скарбницю в якій зберігається агатова Чаша Граалю та спис Лонгіна, яким було зупинено земні страждання Христа. Далі чаша – незмінний атрибут європейських лицарських романів, в тому числі про короля Артура (Ор Тура – Тура - орія) та його славних воїнів. Це відкрита, широко відома сторона легенди.
Але була й інша – таємна. Про яку знала вкрай обмежена кількість вибраних. Відповідно до неї символічною чашею Граалю була Марія Магдалина, яка стала дружиною Ісуса й понесла його сім’я (кров) у земний світ. Сина Христа та його потомків старанно оберігали від гонителів християнства римлян, а пізніше й від догматиків офіційної церкви.
Першим з потомків хранителів крові Христа, ім’я якого було відкрито, став Маковей (4 ст. н.е.) – засновник династії французьких королів Маролінгів. Папа, під тиском вихідця з наших країв Атілли, визнав цю династію царською.
Але офіційно ні західна, ні східна християнські церкви ніколи не визнавали земних потомків Христа. Більш того всіх, хто претендував на цю роль переслідували й нищили як єретиків. Згадайте хоча б долю національної героїні Франції Жанни Д’Арк, спаленої на вогнищі. На цю тему існує ціла серія середньовічних романів під загальною назвою «Рубка в’яза». Вивчаючи легенди й оповідки про дерева нашого краю, я був здивований майже повною відсутністю міфів та легенд про це широко відоме дерево. До речі, своєрідний оберіг нашого двору та роду. Й лише одного разу мені трапилася інформація, що в’язь це і є прадерево світу, яке зв’язує земне й небесне, світ матеріальний зі світом духовним. В’язь українці частіше називають берестом, берестком. Берестечко – княже село під Києвом, де загинув Володимир, улюблене місце відпочинку Ярослава.
Найкращою гарантією збереження носіїв священної крові була їхня безименність та віддаленість від Риму. Меревінги були близькими родичами найдавнішої в Європі династії датських королів. А ті, в свою чергу – зі жерцями хранителями священного рогу – чари з Рюгена. Важко уявити більш віддалене й надійно захищене від ворогів місце. Згадайте й слова хроніки про благовоління сусідніх королів, в тому числі дарунок датського короля Свена – чашу.
Отож Рогволод – володар рогу добре знав, хранителем якої чари він був. Практично літописці не згадують імена князівен не лише в 10 а й в 11 століттях. А ім’я Рогнеди в літописах звучить постійно. Отож, щось знали. Й керувалися виразом: «Розумному – досить». Право кожного вірити чи ні у вищесказане. Для нас важливіше чи вірили в це сучасники. Адже за виразом класика: «Ідея яка оволоділа масами стає матеріальною силою». Скажу лише, що коли ми приймемо цю ідею-легенду як робочу гіпотезу, нам значно зрозумілішою стане внутрішня логіка європейських та руських подій впродовж кількох століть. Тепер же перейдемо до історичних фактів.

Хоробрий Мстислав.
На момент смерті київського князя Володимира в живих залишилося двоє синів Рогнеди: Ярослав та Мстислав і дві її доньки Предеслава та Доброгніва та ще онук, син Ізяслава, Брячеслав. Всеслав помер зовсім юним, не залишивши дітей.
Почнемо з Мстислава. В далекій Тмуторокані княжич діє відважно й рішуче. Він добиває Хазарський каганат, бере під свій контроль важливий шлях з Волги до Дону. Ще при житті Володимира збунтувалися касоги. Можливо вони почули слабинку в старіючому київському князі. Швидше за все Мстислав, набравши силу, захотів забирати всю данину собі, минаючи Київ, за прикладом Ярослава. Достеменно це ми не знаємо.
Мстислав, зібравши дружину, рушив на касогів. Касозький князь Редедя (чи все таки Рідедя, рід і дядьо – це й дід і дядько, близький родич по чоловічій лінії) запропонував двобій. Отже він вважав себе рівним Мстиславу. Згадаємо, як розгніваний Микола Перший хотів викликати на дуель Тараса Шевченка. Це за: «мов опеньок засушена, тонка, довгонога». Придворні відрадили, мотивуючи тим що не гоже царю битися з колишнім кріпаком. Дійсно, Тарас Шевченко не рівня Миколі Романову.
Мстислав виклик приймає, тобто він теж не сумнівається в відповідності свого соціального стану Рідеді. А тепер, увага! Це був єдиний зафіксованій в нашій двох з половиною тисячолітній писаній історії поєдинок між князями. Навіть такий мужній і хоробрий воїн, як Святослав відмовився від двобою. Та ще з ким? З самим Візантійським імператором Іоаном Цимисхієм.
Ініціатором війни був Мстислав. Він вибрав день початку битви. А це в ті часи важило надзвичайно багато. Ярослав Мудрий три місяці тримав дружину на Альті й розпочав битву лише в день свого небесного покровителя осіннього Юрія, і переміг. Ігор Святославович почав свій горезвісний похід теж в день свого небесного тезки весняного Юрія.
Швидше за все, поєдинок відбувся на Великдень, який у 1022 році співпав з Благовіщенням. Мстислав, знав чия кров тече в його жилах, покликав на допомогу Матір Божу і переміг. А в його діда Святослава, за спиною такої небесної підтримки не було.
В коментарях та ілюстраціях зображають касогів такими собі дикунами та язичниками. Насправді касоги, як і інші народи Північного Кавказу, стали християнами раніше за русичів, ще в часи Кирила та Мефодія. Більш того, в церковних переказах згадується, що Андрій Первозданний ідучи по землях Скіфії на Київські гори, відвідав касогів та Родень.
Щодо двобою, то відбувся він не зовсім шляхетно. В родзевільському літописі поєдинок князів зображений як боротьба «навхрест» на поясах, яка повинна була відбуватися строго за правилами. Хоробрий Мстислав зарізав Рідедю перед полками касозькими захалявним ножем. Попередньо ж князі домовилися битися безоружно. Не дивлячись на це, слово свого князя касоги дотримали, признали зверхність Мирослава і влилися до складу його дружини.
Здержав обіцянку дану Богу і Мстислав. Він побудував у Тмутаракані церкву Благовіщення. У Мстислава був лише один син Євстахій, а ось доньок вистачало. Він повіддавав їх за синів Рідеді, старшого з яких звали Юрієм. За легендою Юрій загинув у битві під Лиственой, а родоначальником численних родів стали Роман Рідедьович та Тетяна Мстиславна.
Об’єднана дружина рушила на Київ і вигнала звідти Ярослава. Але, як пише літописець: «кияни не захотіли Мстислава». На землях української та й новгородської Русі, князі були змушені й надалі рахуватися з думкою народного віча. Мстислав повівся виключно щляхетно, він полишив Київ, надіславши запрошення переможеному Ярославу, щоб той повертався до Києва. Але премудрий Ярослав побоявся. Він направив до Києва свого посадника, який і правив від імені Ярослава майже чотири роки. Ярослав же пішов до варягів збирати нове військо.
Мстислав слово своє стримав. Він покинув Київ і перебрався до Чернігова. Своїх же касогів-черкесів полишив південніше полянських земель. знову ж таки на Росі та Росаві. Поселенці касоги: «люди війни» - «чири киси», або «чири киши»; вони ж «чаркизи» - «орли» повинні були прикривати південь руської держави. З іншого боку, якби Ярослав надумав піти з Києва на Чернігів, то кровні родичі, віддані касоги могли дати Ярославу «під дих». Звідси витоки міста Черкаси – центру, де зародилися українські вольності та козацтво.
В цей час Ярослав у Скандинавії збирає варягів. Врешті він повів варязько-новгородське військо на брата. Під Лиственой (зараз село Мала Листвена Городнянського району Чернігівської області) в горобину ніч відбулася, так мальовниче описана свідком-літописцем, битва. І військо Мстислава знову перемагає Ярославову дружину. А сам Мстислав робить неймовірне – він знову пропонує переможеному брату повертатися в Київ і правити по-старшинству. Собі ж полишає нинішню лівобережну Україну зі столицею в Чернігові.
Об’їжджаючи поле брані, Мстислав не приховує радості, що загинули варяги та чернігівці, а власна дружина залишилася цілою. Деякі літератори пишуть про загибель у цій битві варягів та касогів, в тому числі сина Рідеді Юрія. Літописи ж про участь касогів у цій битві не згадують. У касогів було інше завдання.
Далі брати живуть у мирі та злагоді. З тих пір привілей називатися руськими зберігається лише за київськими та чернігівськими князями. Мстислав визнає верховну владу київського князя, на заклик останнього виділяє війська для його походів. Сам же веде виключно мирне життя. Будує храм Спаса в Чернігові.
І це на фоні немилосердної боротьби з не єдиноутробними братами. Так Ярослав посадив у поруб наймолодшого з Володимировичів Судислава, який взагалі ніяких активних дій не чинив. Йому довелося провести в підземеллі 24 роки. Відпущений після смерті Ярослава своїми племінниками, він тихо помер у 1064 році, переживши всіх своїх братів.
Але ж тут мова йде про шляхетного Мирослава, у руках якого залишаються всі козирі. Хто знає, як би повів себе владолюбний Ярослав. І все ж таки факти свідчать, що Ярослав виділяв і цінував кров своїх братів по-матері. Коли його племінник полоцький князь Брячеслав Ізяславович пограбував любий Ярославу Новгород і з великою здобиччю та полоном рушив у Полоцьк, Ярослав відібрав і повернув усе назад, але Полоцьк і княжича не зачепив. Вочевидь, він вважав священним місто діда Рогволода - Полоцьк і недоторканими онуків своєї матері.
На відміну від ненаситного Володимира, Ярослав був зразковим сім’янином. Він дуже любив свою дружину Ірину. Більш того, помираючи, у 1054 році він заповів поховати себе в одному саркофазі з уже покійною жінкою. Так само він перепоховав свого батька Володимира, разом з його християнською дружиною Анною. Це унікальний випадок у нашій історії. Московських царів і цариць, взагалі, ховали у різних церквах.
Свій заповіт синам, по якому ще кілька століть жила Русь, він починає незвичними словами: «Ви одного батька й одної матері діти».
Мстислав помер у 1036 році, на рік переживши свого єдиного сина Євстахія. Ми не будемо фантазувати на тему, кому була вигідна їхня передчасна смерть. З того часу Ярослав стає одноосібним мудрим і достойним правителем Русі.
Згадкою про Мстислава залишилося прозвище Хоробрий, численні, спільні з Редедею, онуки по жіночій лінії, та найстаріша, що збереглася в Україні, кам’яна церква Спаса. Її добре знають мільйони українців, адже саме цей храм зображено на етикетці пива «Чернігівське».

Нащадки Рогволода.
Ми ж поговоримо про полоцьку династію Ізяславовичів. Ізяслав Володимирович старший син Рогніди помер молодим у дідівському Полоцьку, полишивши князівство на сина Брячислава, який так нерозважливо пішов на Новгород. Однією з незвичних постатей нашої доволі цікавої історії був його син Всеслав. Він, єдиний з полоцьких князів, сягнув столу київського, правда правив всього 7 місяців. Вся його постать овіяна легендами, чарами й чудесами. Ось, що сказано в «Повісті минулих літ»: «Народила ж його мати од волхвування, бо коли мати родила його, то була в нього сорочка на голові». «Віща душа була в тілі його молодецькім» - сказано в «Слові про Ігорів Похід»*. Лише він, Олег та Боян були удостоєні, за свої незвичні духовні здібності, звання віщих. Ось які слова знаходить автор «Слова» Володимир Ярославович, пишучи про князя волхва: «Поринув він лютим звіром серед ночі темної…А сам вовком серед ночі темної вибігав із города Києва, до півнів сягав Тмуторокані, вовком путь перебігаючи Великому Хорстові». В «Слові» він названий «питцем», тобто чаклуном, знавцем, провидцем. Знову містичний зв’язок Полоцька з Тмутораканню!
А ось як звучить повідомлення про смерть Всеслава в перекладі Василя Шевчука: «І хитрому, й кмітливому, і чаклуну умілому суд Божий не минуть».
Щиро шануючи свого пращура Рогволода, назвав він на його честь сина. Ім’я Рогволода носили також онук та племінник князя-волхва. Це ім’я зустрічаємо лише серед його нащадків.
Засновник першої Запорозької Січі легендарний Байда-Вишневецький теж походив із турово-пінського роду нащадків Рюриковичів. Слово «вишній» значить Богом даний, відмічений Богом. Князь Вишневецький теж володів даром волхва-характерника. На цю тему ми ще ґрунтовно поговоримо.
* переклад Максима Рильського.

Полювання за нареченими.
Як бачимо, ні літописці, ні автор «Слова» не мали ані найменших сумнівів, щодо наявності особливих, віщих ознак у нащадків Рогніди. Тобто наявності у них «голубої» особливої крові. А що ж за межами Русі?
Тут добре знали про священну кров Рогволода. Ще при житті Володимира починається справжнє полювання за нащадками Рогніди. Першим відреагував польський король Болеслав. Він засилає сватів до доньки Рогніди Предслави, але отримує гарбуза. Це не зупинило короля, який недаремно отримав прізвисько Хороброго. Він вирішив під’їхати з іншого боку. Віддає свою доньку за Святополка. Коли ж почалася распря між Володимировичами, він, з допомогою зятя, захоплює Київ. Болеслав забирає Предславу та її сестру Доброгніву до Польщі. Так доньки повторять долю своєї матері Рогніди-Гореславни. Предслава стане врешті дружиною польського князя Болеслава Рудого. Трохи пізніше Доброгіву видадуть заміж за польського короля Казимира Відновителя.
Всім добре відомо, що Ярослав Мудрий був тестем всієї Європи. Тепер у нас є ще одне пояснення, чому найбільш знатні королівські роди, ті які вважалися нащадками Маролінгів, намагалися поповнити і своїх нащадків святою кров’ю Рогніди.
Норвезький принц Гарольд виховувався при дворі Ярослава. Безстрашний воїн та талановитий поет, він оспівав своє кохання до доньки київського князя Єлизавети в численних піснях, які норвежці знають, шанують і сьогодні. Спочатку Ярослав відмовив бідному та бездомному принцу. Хоробрий воїн збирає дружину і йде на службу до візантійського імператора. Там він здобуває золото і славу. Лише після цього Ярослав називає його зятем. Єлизавета стає норвезькою королевою. Об’єднавши Норвегію, Гарольд Сміливий намагається в 1066 році підкорити й Англію, але гине в бою. Це був останній король вікінгів. На ньому епоха вікінгів скінчилася. За легендою в момент загибелі свого батька раптово помирає його улюблена донька Марія.
Через рік Єлизавета вийшла заміж за данського конунгу Свена Другого. Пізніше вона видала заміж свою доньку Інгегерду за сина від першого шлюбу Свена Другого короля Данії Олафа Першого, після смерті якого онука Ярослава Мудрого стає дружиною короля Швеції Філіпа. Знову зливається кров нащадків Христа. За іронією долі данський король Вальдемар Великий, названий на честь свого діда Володимира, підкорить землі полабських слов’ян і завоює святилище на острові Рюген. При підтримці саксонців Генріха Лева 15 тисячне військо висадилося на острові Рюген 9 травня 1168 року. Витязі, захисники острова, чинили шалений опір. Лише 1 липня останній центр давньослов’янського язичества було підкорено.
У битві з норманами того ж 1066 року загинув і останній сакський король Англії Гарольд Другий, а його донька Гіта пізніше стане дружиною князя Володимира Мономаха. Нам зараз навіть важко уявити настільки Київська Русь була інтегрована в тогочасний загальноєвропейський, християнський простір.
Третя донька Ярослава Анастасія вийде заміж у 1046 році за угорського короля Андруша Першого, а їхній син Шеламон теж займе королівський трон.
Найбільш цікава й романтична історія другої доньки Ярослава Анни. До неї двічі буде свататися король Франції Генріх. Врешті Ярослав погодиться віддати Анну в якийсь далекий Париж. Він же подарує Анні велику бібліотеку. Анна Ярославна понесе світ знань в поспіль неписьменну на той час Францію. Вона народить сина, майбутнього французького короля, й назве його дивним для тогочасної Франції іменем Пилип. Ім’я Філіп грецького походження. Воно було невідоме в Західній Європі. Після цього 7 королів Франції, 5 королів Іспанії (троє з них одночасно були королями Португалії) носитимуть це ім’я. На честь Філіпа Другого Габсбурга було названо Філіппіни. Зараз Філіп король Бельгії. Загалом 22 королі з двох династій, що правили Францією протягом 8 століть є нащадками Анни Ярославни.
Генріх скоро помре й Анна Руська буде керувати Францією від імені свого малолітнього сина. Французькі королі впродовж століть будуть присягати на київському Євангелії. Не менш цікавою буде й доля її другого сина Гуго…
А що ж сини Рослава? Вони теж були одружені на принцесах європейських дворів. Варто згадати хоча б улюбленого сина Ярослава високоосвіченого «п’ятимовне чудо» Всеволода який був одружений на дочці імператора Візантії Костянтина Мономаха.
Трагічним складеться життя онуки Ярослава, сестри Володимира Мономаха, Євпраксії-Адельгейди Всеволодівни. Вона спочатку стане дружиною німецького маркграфа Генріха Довгого Штаденського, а після його смерті, - жінкою імператора Священної Римської Імперії Генріха Четвертого. Імператор захопиться сатанізмом і змусить свою дружину приймати участь в месах. Врешті вона буде вимушена шукати притулку в римського папи Урбана. Папа прокляне імператора і той босий з непокритою головою буде три доби, під дощем і снігом, стояти під стінами вічного міста, але так і залишиться непрощенним. Ось приклад суспільно-політичного значення римської церкви, де Слово, Закон вище Сили.

Чари Граалю.
Династія Меровінгів стала першою визнаною, як носіїв крові Ісуса. За участю Атілли вона буде проголошеною римським папою священною. Її наступницею стає династія Капетінгів. Але на той час, священна кров тече в їхніх жилах слабким ручаєм. Лише коли її поповнили й зміцнили кров’ю нащадків Рогволода та Рогнеди, син Анни Руської Гуго відчуває, що її досить, щоб почати новий рух, який буде турбувати й лихоманити Європу впродовж століття.
В 1090 році у Франції створюють «Орден Гроба Господнього». Новий суспільний рух об’єднав роди, які вважали себе потомками Ісуса: князів Булонських та Каролінгів. Всю Західну Європу лихоманить. Бідняки кидають свої хижі, багатії – замки. Графи та герцоги закладають всі свої володіння, купують зброю та спорядження й роздають бажаючим. Всі мріють про далекий небачений Єрусалим. В листопаді 1095 року було скликано велелюдний Клермонський собор, на якому папа Урбан закликав визволити святиню християнства та благословив учасників.
Похід очолили: Герберт рідний брат Вільгельма Завойовника, короля Англії, графи Готфрід Булонський, Раймунд Тулузький, та Босмунд Торенський. Це були найвідоміші, найбагатші, найзначніші роди Європи. Французьких рицарів очолив граф Гуго Вармендуа, брат короля Філіпа Першого, син Анни Ярославни. Він надзвичайно пишався своїм походженням. Менестрелі-барди називали його другим Роландом.
Удача супроводжує перших хрестоносців. У 1099 році вони захоплюють Єрусалим і створюють християнське королівство. Хранителем гроба Господнього стає Голфрід, а потім його племінник Болдуїн. Гуго відмовляється від будь-яких звань і прав. Визволивши Єрусалим, він сідає на корабель щоб повернутися до Франції. Там його наздоганяє плітка, начебто він злякався небезпеки. Гуго повертається на Близький Схід. При облозі фортеці в Антіохії його було смертельно поранено. Поховали героя в місті Торсі. За подвиги, безкорисливість та велич духу син Анни Ярославни отримав титул Великого.
Благородний рух, як це часто бувало в історії, швидко виродився. Четвертий хрестовий похід (1202-1204 років) завершився банальним пограбуванням православного Константинополя. В цілому хрестові походи тривали до 1492 року. При чому в них брали участь і руські воїни, й про це ми ще обов’язково поговоримо.
Спроба пояснити цей рух, на грані фанатизму, та його успіхи лише економічними чи політичними мотивами виглядає не дуже переконливою. А ось розуміння, можливо не скільки таємної, скільки такої що замовчувалася, причини, дає змогу зрозуміти рушійні сили, що принесли успіх цьому походу.
Містичні витоки цього руху – призабута легенда про кров Ісуса знову схвилювали світ завдяки бестселеру Дена Брауна «Код да Вінчі» та однойменному фільму. Якщо повірити цій легенді то виникає слушне запитання: «А чи ходять серед нас нащадки Ісуса Христа?»
Генетика доводить, що всі жителі землі є родичами максимум у 17-21 коліні. З часу народження Ісуса Христа пройшло 80 поколінь. Отож усі ми маємо право вважатися синами Бога, хоча декому більше подобається бути «рабом Божим». Що ж, кожному своє.
І ця відповідь правильна. Адже відповідно до «жаху Джексона», всі гени повинні весь час змішуються і врешті все людство стане одноманітною «сірою сірятиною» без мучеників, страстотерпців, геніїв та героїв. Але ж, слава Богу, все це не так. Генетика 21 століття стверджує, що гени передаються комплексно, цілісно, компактно. Тому ми часто бачимо серед онуків, а особливо правнуків, точні копії дідів. Для реалізації нас як особистостей задіюється близько 1,5 відсотки наших генів. Інші компактно зберігають інформацію про наших предків і навіть про хвости та жабра. Тобто з часом ми повторюємо своїх предків і маємо надію повторитися в своїх нащадках. Так що сучасна генетика певною мірою підтверджує можливість наступного перевтілення. Недаремно кажуть, що наші душі при реінкарнації краще всього почуваються на вітках родинного дерева. Отже шануйтеся. Зберігайте іскру шляхетності свого роду. Можливо, і це важливо, в ній крапля крові з Чаші Граалю. Плекайте її!

Історія метафізична
Все вищесказане опирається на тверду основу історичних фактів, зафіксованих у руських літописах, європейських та візантійських хроніках, описах арабських істориків. Щодо однієї з рушійних сил минулих подій – Чари Граалю, то вона цілком логічно вписується в давні події та робить їх більш логічними й зрозумілими. Настільки її (чашу) треба сприймати всерйоз – особиста справа кожного.
Зараз же я хочу поділитися деякими роздумами, припущеннями та здогадами щодо початку літописної історії Русі. Як відомо з міфології, спочатку були титани, потім їх перемогли боги, які поступово відходили від земних справ, передоручаючи їх героям.
Святослав – це, безумовно, герой, богатир. В його буйній сили, що б’є через край, не може знайти виходу в рідній землі, постійно гонить свого героя в пошуках нових земель є щось від билинного Святогора. Це перший князь, що носить слов’янське ім’я. Його діяльність зафіксована в численних достовірних джерелах та документах. І пропав він, як і Святогор, можна сказати не за цапову душу. Але історики сумніваються щодо дати його народження. Вік, в якому загинув князь, за різними даними, коливається від 28 до майже 60 років. Відповідно й літа, в яких Ольга, якщо б вона була одна, повинна була народити свого єдиного сина становили близько 60 років. Виходить, що й Ігореві, в момент народження сина, було більше 60 років. І це при тому, що вони прожили з Ольгою бездітними майже 40 років. Це збиває з пантелику та заводить в глухий кут багатьох дослідників.
А тепер, спробуємо поглянути на це з точки зору міфології. Адже історія будь-якого народу починається з міфу. Отже, засновником, правлячої на Русі династії, був Рюрік. Він варяг, тобто виходець з берегів Балтійського моря, якщо з південних – то слов’янин, якщо з північних – скандинав. Прізвище «Рюрік» близьке до назви острова-святилища Рюген. Більш того «рюрік», можна прочитати і як рюріг, що й могли наплутати новгородські літописці, представники північної вітки слов’янського племені. А ще «рюрік» дуже співзвучне польському рарог – сокіл балабан. Сокіл рарог – тотемний знак ранніх Рюріковичив. Автор безсмертного «Слова» постійно називає князів сокольцями, соколичами. Він же ріг – вмістилище крові бога сонця Ра. Такий собі слов’янський аналог єгипетського бога – вісника волі богів, з цілком українською назвою Птах. Щось таке знав, чи відчував Пушкін назвавши суперників Руслана Рогдаєм та Ратмиром. Згадаємо бретонців Роганів та Реріхів. До речі, даремно свого часу Ломоносов, а зараз його послідовники, так болісно реагують, що засновники династії Рюриковичів – це іноземці варяги. Засновники майже всіх і не лише європейських династій іноземці. Це загальна світова практика. Врешті-решт у Миколи Другого Романову була лише одна тридцять друга російської крові. Це якщо вона взагалі була.
Слов’янські літописи згадують Рюрика вкрай побіжно. А ось із західних джерел про нього дещо відомо. В 843 році германський імператор відібрав у нього округ Рустринген що в Фрисландії. Так що, виходить Рюрик-Юрик все ж таки з поморських слов’янських земель. Із «Північних листів» К.Марм’є нам відомо, що батьком Рюрика був бодрицький княз Годлав-Годослав, предок якого десь в п’ятому-шостому коліні звався Рарогом. Бодричі-ободрити теж називали себе рарогами або рюріками. У Годлава було троє синів: Рюрік – тихий (сумирний, спокійний, рахманний), Сівар – переможець та Трувор – вірний. Знову ж таки Сівар схоже на Сівер. Юний князь не збирався миритися й сидіти склавши руки і скоро імператорові довелося пожалкувати за своїм рішенням. В 845 році кораблі Рюрика добре почистили побережжя Ельби та північ Франції. У 850 році Рюрик з ескадрою в 350 суден добряче потріпали побережжя Англії. Тактика, як бачимо, виключно запорозька. За свої походи молодий Рюрик отримує прізвисько Виразка Християнства. Не важко зрозуміти, що князь захищав язичеську віру своїх пращурів. Врешті германський імператор Лотер повертає нашому герою Рустринген, за умовою захисту побережжя від вікінгів. Мабуть Рюрик непогано справився з цим завданням і в 854 році йому для захисту й прожиття виділяють ще й шматок Ютландії.
Вісник богів Рарог – Рюрик приносить на землю малолітнього Ігоря й віддає його на виховання Олегу. Але ж Олег – це ж олхв, волхв. Але волхв далеко не простий, а головний тому й з великої букви – Олег. В скандинавів Олег – значить вождь. В вихованні малолітнього Ігоря він не може обійтися без допомоги волхвині, чи волхвинь, відунок, чарівниць Ольг. Адже, Ольга це жіночий аналог чоловічого імені Олег, у скандинавів.
А хто ж тоді Ігор. Це скандинавський аналог слов’янського Юрія. Витоки ж останнього від арійського Арія, Орія. У Велесовій книзі чітко сказано: «Від батька Орія походимо». В свою чергу в Юрія Змієборця (він же російський Георгій Побідоносець) багато спільних рис (і свята співпадають) з більш древнім, одним з головних слов’янських богів, Дажбогом. І Велесова книга чітко називає слов’ян «Дажбожими онуками». Юрій Змієборець та Покрова головні покровителі запорізького лицарства. Рюрік же легко можна прочитати і як Юрік. Тоді Ігор Рюрикович стає Юрієм Юрієвичем, батьком слов’ян і сином Дажбога – Юрія. Все вкладається в міфічний родовід бога, героя засновника народу.
А що ж було далі. Жрець Олег захопився державними справами та війнами. Він отримує попередження від колег: «Загинеш від коня свого». Олег віднісся до цієї перестороги цілком серйозно. Він попрощався з конем та відправив його на вільний випас. Але справжнього глибинного смислу перестороги Олег не зрозумів, чи не захотів зрозуміти. А суть попередження була така: «Перестань займатися військовими та князівськими справами. Злазь з коня, адже кінь – це атрибут воїна. Повертайся до духовного, до чародійства, волхвування». Цей наказ Олег не виконав і поплатився.
Щодо волхвинь Ольг, то очевидно їх було кілька. Навряд чи візантійський імператор Костянтин Багрянородний настільки б захопився красою 60-річної Ольги, що запропонував їй руку й серце. Хоча, чого не зробиш заради державних інтересів. Всі діяння Ольги, про які нам відомо, відбуваються після 941 року – року її прибуття з Болгарії. Остання з Ольг, болгарська царівна та християнка, добре розуміла значення нової для слов’ян релігії – християнства і як могла його розповсюджувала.
Щодо Святослава, то він так і залишився сином Ярила.
8.06.09 Духів День.
Свидетельство о публикации № 10062 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Продовження і спроба зрозуміти й пояснити основні суттєві, в тому числі містичні та міфічні причини тих подій, які потрясали Європу протягом 4-х століть
Краткое описание и ключевые слова для: Чари Граалю

Проголосуйте за: Чари Граалю

(голосов:3) рейтинг: 100 из 100

    Произведения по теме:
  • Смерть на бобовому полі
  • Піфагор, його внесок у науку і він сам як особистість. Що призвело до смерті Піфагора. Перша ідеальна республіка. Віталій Шевченко.
  • Витоки. Сповідь
  • Закінчено і опубліковано "Чари Граалю". На завершення передмова, зміст та післямова.
  • Італійський слід
  • Генуезці на землях Херсонщини та Запорожжя. Маловідомі сторінки нашої історії.
  • Історія з географією (новий варіант)
  • Значно перероблений та оновлений текст з нашої прадавньої історії. Очерк про походження українців.
  • «І пішли вони, і скрізь проповідували...»
  • Історична стаття про Апостола Андрія та його проповідь у руських землях. До питання про походження іудейської Самарії і про мову, якою говорили Апостоли. Віталій Шевченко.

  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 12-12-2015
В Історії Антіохії та Єрусалиму (13ст.) говориться, що під час першого хрестового походу у 1097 році в битві під Нікеєю особливо відзначились лицарі із Норвегії, Польщі та Русії. Руси заснували місто, яке в різних джерелах називають Русою, Росою, Ругією, Руйею, Рурсією (зараз місто Руйст в Сирії). У 1229 році перший сербський єпископ Сава зупинявся в Єрусалимі в руському монастирі.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.