Шляхами шляхетних лицарів

Продовжуємо мандрівку маловідомими сторінками нашої історії

Шляхами шляхетних лицарів

Наші біля гробу Господня

Могутній Осмомисле Ярославе!
Високий золотокований твій стіл;
Залізними полками ти підпер
Угорські гори, міцно заступивши
Дорогу королеві. Ти замкнув
Ворота на Дунаї, через хмари
Метаючи каміння і пустивши
По синьому Дунаю кораблі.
Гроза твоя далеко доліта;
Ти одчиняєш Києву ворота
І з Галича готуєшся стрілять
Заморського султана.
Слово про Ігорів похід.
(Переклад Василя Шевчука)
Пройшло 15 років після першого хрестового походу і в далекій Русі внук Ярослава Мудрого Володимир Мономах теж організовує хрестовий похід проти язичників половців. Нічого подібного до цього руська земля не бачила. В кінці лютого 1111 року об’єднане руське військо рушило з Переяслава. Попереду несли великий хрест, за ним з піснями рухалося все вище духовенство держави. Хрест поставили неподалік від воріт міста. Військо на чолі з князями пройшло мимо хреста отримуючи благословення духовенства. Служителі церкви супроводжували воїнів до виходу в степ. Там біля річки Ворскли вони воздвигли хрест, який на виду всього війська цілували князі. Похід був надзвичайно вдалим. Половці так до кінця й не змогли оговтатися від цієї поразки. Русь, як частина християнського світу, внесла свій вагомий внесок у загальноєвропейський наступ проти азійського степу.
Дослідникам «Слова» вже багато років не дає спокою фраза, що Ярослав Осмомисл князь Галицький «стріляв салтана за землі». Дмитро Лихачов пише що «смысл фразы не вполне ясен» і пов’язує її з підготовкою князя Ярослава до участі у третьому хрестовому поході. А варто було б шановному академіку почитати хроніку Нікіти Хоніста: «Царь стал собирать и бывшие у него прежде войска и набирать новые; вместе с тем он нанял немало и иноземного войска, преимущественно из латынян и из скифов обытающих около Дуная». Мова йде про участь галичан у битві Мануїла Першого Комнина з султаном Килич-Арсланом Другим, яка відбулася 17 вересня 1176 року у глибині південно-східної Туреччини. І цей похід є найдальший територіально куди взагалі доходили давньоруські воїни. У цій битві турки-сельджуки перемогли візантійців, але й мусульман полягло безліч. Імператор все ж таки зміг заключити вигідний для себе договір. Така була реальна участь наших давніх предків у хрестових походах проти мусульман.
Саме час познайомитися з візантійським імператором Мануїлом Першим Комнином та його братом Андроником, який був двоюрідним братом Осмомисла. Небезпідставно побоюючись претензій брата на візантійську корону, Мануїл переслідує Андроника і той двічі рятується в Осмомисла. Врешті-решт галицькому князю вдається примирити братів. Після смерті брата Андроник таки стає імператором (1183-1185рр.)
Якщо ми вже згадали про людину яка мирила імператорів, то варто хоча б коротко розповісти про цю неординарну особистість. Його батько Володимир Володаревич був сином і правнуком тмутараканських князів Володаря Ростиславовича та Ростислава Володимировича. Це про нього Лев Толстой сказав: «Интеллигент – это галицкий князь Владимирко; он еще в 12 веке говорил «предерзко».
Ярослав Володимирович був не лише повним тезкою Ярослава Мудрого, він страждав на ту ж хворобу Пертеса. Його мама Софія була донькою угорського короля Кальмана. Він увійшов в історію як книжний князь. Татищев пише, що він навчений був мов, багато книг читав. Літописець називає його красномовним, в оригіналі «речен языком». Леонід Махновець пов’язує його ім’я не лише з тим, що він багато читав, а й знав багато (вісім) мов і, відповідно, міг черпати мудрість з багатьох джерел. Про смерть Осмомисла в «Київському літописі» сказано: «Був же він князь мудрий, і красномовний, і богобійний, і поважний в (усіх) землях, і славен військами, - бо де була йому обида (то) сам він не ходив полками своїми (а посилав їх з воє)водами. Він бо навів лад у землі своїй і милостиню щедру роздавав, прочан люблячи, і нищих годуючи».
2 жовтня 1187 року сталася подія яка потрясла весь християнський світ, у тому числі і русів. Саладін Юсуф курд із Сирії, султан Єгипту і Сирії штурмом взяв Єрусалим, забрав і розорив церкву Гроба Господнього. Ця подія не залишилася поза увагою руських літописів. А перед цим 4 вересня було взято Асколон, де сидів Мстислав Юрійович, брат Ольги Юріївни. Зараз це місто Ашкелон на середземноморському узбережжі Ізраїлю, північніше сектора Гази. Ця подія призвела до Третього хрестового походу.
Ми ж спробуємо розібратися з руським слідом у Палестині. Згадаємо Юрія Довгорукого, який був молодшим (сьомим) сином Володимира Мономаха від другої дружини. До речі, за народними повір’ями саме сьомий син найчастіше стає здобиччю темних сил. Юрій був тричі одружений, другою дружиною була донька половецького хана Аєпи. Вона була матір’ю Андрія Боголюбського. Темпераментна степовичка загинула під час полювання від кликів дикого кабана. В останній рік свого життя Володимир Мономах одружив Юрія на гречанці Олені, доньці візантійського імператора. З нею Юрій прожив двадцять років. Навіть М.М.Карамзін пише що Юрій Довгорукий «не имел добродетелей великого отца; не прославил себя в летописях ни одним подвигом великодушия, ни одним действием добросердечия». Кияни настільки ненавиділи його, що поховали за межами міста.
Андрій успадкував не лише всі недоліки батька, а й отримав азійське виховання від матері. На відомому скульптурному портреті реконструкції М.М.Герасимова ми бачимо типове азійське обличчя. І якщо Володимир Мономах одружував своїх дітей на царевичах та царівнах (шведських, угорських, візантійських, осетинських, половецьких), то Юрій одружив свого сина на дочці боярина Кучки у якого була факторія на р. Москві. Андрій без дозволу батька втік з Києва в Ростов, там пересварився з усіма й переніс свою ставку у Володимир, де врешті не ужився ні з міщанами, ні з боярами і змушений був жити в сільці Боголюбово. Перше, що він зробив дізнавшись про смерть батька вигнав його дружину Олену з дітьми. Андрій отримав від сучасників назву «самовладець», а це вже придворні історики зробили його боголюбським. Врешті він був убитий у власному будинку найближчими родичами, які «готовили его на съедение псам».
У 1162 році Олена з дітьми повернулася у Візантію до брата Михайла Першого Комнина. «І дав Василькові цесар на Дунаї 4 городи, а Мстиславу дав волость Асколон».
Ми ж покинемо Палестину і знову повернемося в Галич і поговоримо про сімейні справи Ярослава Осмомисла. Отже матір’ю Ярослава була Софія донька угорського короля Кальмана (Коломана), а мамою Софії, бабусею нашого князя, була Єфимія, донька Володимира Мономаха, який, як ми пам’ятаємо був одружений на Гіті, англійській принцесі. Тобто, ми й тут прослідковуємо міцні династичні зв’язки з європейськими монархами. Дружиною ж Ярослава Володимировича Осмомисла була Ольга донька Юрія Довгорукого та грецької цесарівни.
Сімейне життя у Ярослава та Ольги не склалося. Але від цього шлюбу народилася Євпраксія дружина князя Ігоря, відома завдяки «Слову про Ігорів похід» не лише нам, а і всьому світові як Ярославна. Автором же «Слова» як аргументовано й переконливо довів Леонід Махновець був її рідний брат князь вигнанець Володимир, ізгой, інтелігент у третьому поколінні «велимовного» діда та «красномовного» батька. У 1166 році Володимир Ярославович взяв за свого сина доньку Святослава Всеволодовича Болеславу. Таким чином Всеслав Брячеславович Полоцький був прадідом Марії Васильківни, тещі автора «Слова». Про легендарного віщого Всеслава розповідь ще попереду. Добавте до цього що тіткою Марії Васильківни була полоцька просвітителька Єфросинія (Передслава), ще за життя оточена ореолом святості. Єфросинія померла по дорозі в Єрусалим. 23 травня 1172 року її зустрів імператор Мануїл Перший Комнин і «с великою честью посла ю в Царгород». Ось такою було коло спілкування автора «Слова». До того ж в силу свого ізгойства Володимир об’їздив не лише всю Русь, а побував у своїх численних європейських родичів.
Постраждалий же в Палестині Мстислав Юрійович був шурином Осмомисла та дядьком Володимира Ярославовича. Так що захоплення Асколону зачепило і руських князів.
Ми ж знову повернемося в Галич. Князь Осмомисл закохався в якусь Анастасію, яка зуміла створити нестерпні умови для Ольги Юріївни. Ярослав Володимирович хоче постригти дружину в чорниці. І син з матір’ю та багатьма боярами тікають у 1171 році в Польщу до свого родича короля Казимира Другого Справедливого. Перебував Володимир і в Новгород Сіверському.
Врешті у 1187 році помирає князь Ярослав Осмомисл. Він заповідає Галич молодшому пестунчику Олегу від Анастасії, а Володимиру лишає Перемишль. Це обурило бояр вони проганяють Олега, а Анастасію-Настаську взагалі спалюють. Це був єдиний випадок такої кари на Русі-України. Володимир Ярославович стає галицьким князем. Та у чутливого, поетичного Володимира щось зламалося, з’явилося головокружіння від успіхів. Він запив і загуляв, і не те щоб дуже сильно чи грубо, але занадто відверто і демонстративно. Цим негайно скористалася партія його противника Романа. Бояри пропонують Володимиру вигнати свою коханку та малолітнього сина. Але Володимир не полишив кохану і пішов у Угорщину до троюрідного брата з проханням по допомогу. Той привів війська, взяв Галич і полишив там… свого сина Андрія, а Володимира посадив у тюрму, його участь розділила і кохана жінка. «Галичани стали вельми тужити і багато каятися, що прогнали князя свого». Володимир тікає з тюрми і звертається у 1189 році за допомогою до імператора Священної Римської імперії Фрідріха Барбароси, який готувався до третього хрестового походу, пообіцявши останньому 2000 гривень сріблом. Та вже 6 серпня 1189 року «Володимир сів на столі діда свойого і отця свойого на Спасів день». До походу готувалися крім імператора Фрідріх Барбаросса, король Франції Філіп ІІ Август та король Англії Генріх ІІ Плантогенет. Та англійський король помирає і третій хрестовий поход очолив Ф.Барбаросса. Похід розпочався на Юріїв день 23 квітня 1189 року. Під час походу гине й імператор Фрідріх. В силу всіх цих потрясінь про участь русів в цьому поході невідомо.
Десять літ при Володимирі Ярославовичі галицька земля перебувала в мирі та супокої. Помер князь автор безсмертного «Слова» у рідному Галичі у 1198 році проживши 47 літ.

Тамплієри в Україні.

Ідіте за мною, корсунським полковником
в охотнеє військо гуляти,
На Черкень-долину,
Під город Тягиню,
За віру християнську одностайно стати.
Будем лицарської слави доставати,
Будем сап’янові боти топтати.
Народна дума
У 1113 році було засновано лицарський орден госпітал’єрів, а через п’ять років – тамплієрів (храмовиків). Вони повинні були забезпечувати безпеку та надавати притулок паломникам до Святої землі. Орден швидко розбагатів та поширив свою діяльність практично на всю Європу.
Тамплієри контролювали торговельні шляхи, в тому числі забезпечували охорону транспортування солі з Прикарпаття (Солотвино) в Європу. Рівно посередині між Мукачево та Ужгородом збереглися залишки замку тамплієрів 12 століття. Крім Закарпаття та Галичини вони перебували й на Волині. Ними було побудовано також дерев’яний замок у Лукові, який не зберігся, але залишилася мережа підземель, залишки греблі старовинного мосту та рови.
Уже в наш час у Кам’янець-Подільському знайдено печатку тамплієрів. Знайдені докази перебування Тамплієрів на Тягинці в Херсонщині.
Серед лицарів відомі імена українців Трібольта з Галича (1189), Януша з Києва (1198), двох Мешків зі Львова, які перебували в ордені відповідно у 1201-1223 та 1229-1241 роках. Ян із Галича віддав ордену такі роки свого життя з 1301-го по 1312, а Януш з Галича – з 1309 по 1312 роки. Лицарі-тамплієри часто виступали союзниками галицько-волинських князів. В той же час відомо, що у 1238 році Данило Галицький відбив місто Дорогочин у лицарів Добжинського ордену. Воїни із Західної Русі брали участь у перших хрестових походах у Святу землю.
У 1241 році монголи вогнем і мечем пройшли Польщу, Чехію, Угорщину, Балкани, але тут не затрималися. В далекій Монголії 11 грудня 1241 року помер хан Угедей. Тому Батий зібравши все військо рушив назад до Каракорума. Ні європейським королям, ні галицьким князям навіть не спало на думку підкоритися і служити ординцям. Католицький світ починає оговтуватися й збиратися з силами.
Папа Григорій Дев’ятий закликав християнський світ до хрестового походу, з залученням руських князів. Зі свого боку Данило Галицький намагається заключити антимонгольський союз з Андрієм Ярославовичем, братом Олександра Невського Але їх зрадили.
У 1245-1256 роках лицар ордену Францисканців Іоан Плано де Карпіні за наказом Папи Римського здійснив подорож до столиці орди Каракорума. Повертаючись назад він зустрівся з князем Данилом Галицьким та Васильком Романовичем. Після цього вже новий папа Інокентій Четвертий проголосив хрестовий похід проти татаро-монгольської орди. Він коронував Данила Галицького. Той, одразу після коронації, спорядив військо під командуванням свого сина Лева. Князь Лев захопив місто Бакоту, а також витіснив татар з Тетерева, Случу, Бога, але король галицький так і не отримав довгоочікуваної допомоги. Стара Європа відбулася лише вираженням співчуття та стурбованості. Врешті українці опинилися сам-на-сам з величезною Ордою. Данило був змушений поруйнувати руські фортеці. Більш того, галичанам сповна довелося хильнути з чаші покори азійській пошесті. Вони були змушені брати участь у походах на Литву у 1258 році та Польщу у 1259-1260 роках. Русь-Україна знову захистила Європу. В той же час, на відміну від володимиро-суздальських земель, в Україні тягар іга був легший, тут ніколи не було рекрутського набору, а в Білорусії монголо-татарського ярма не було взагалі.
В п’ятницю 13 жовтня 1307 року за наказом короля Франції Філіпа Четвертого Красивого по всій країні відбулися арешти тамплієрів. Ніякого опору, впевнені в своїй правоті тамплієри не чинили, але їхні скарби безслідно зникли. Судилище було нескорим і неправим. З полум’я засуджений Великий Магістр ордену прокляв короля та його нащадків. Про долю «Проклятих королів» можна дізнатися з захоплюючого однойменного роману Мориса Дрюона.
Нас же цікавить подальша доля тих лицарів, які зрозуміли небезпеку і з величезними скарбами розсіялися по світу – в Португалію, Англію, Москву та Україну. Частина з них змушена вступити в ряди своїх конкурентів – іонітів. Але їх теж продовжували переслідувати королі та папи. Чималий їхній загін перейшов Карпати і найнявся на службу до князів Андрія і Лева. Вони виступали союзниками галицьких князів у боротьбі за угорську корону, брали участь і в битвах з монголо-татарами. Після отруєння Юрія Другого 7 квітня 1340 року і втрати галицьким князівством незалежності тамплієри рушили до Дніпра. Великий князь литовський Вітовт прийняв залишки лицарства й доручив їм охорону кордонів своєї держави.
У «Хроніці Литовській» сказано, що, в наступному після Грюнвальдської битви, 1411 році він осадив у Великому Лузі Дніпровському на слободах, засіках і таможнях служебників – козаків ординських та лицарів орденських. Безпосереднім місцем спілкування запорожців та лицарів була наша херсонська Тягинка. Після смерті у 1430 році їхнього захисника Вітовта, починається наступ пап і королів тепер уже на іонітів. Залишені на чужині, іоніти посвячували в лицарі запорозьких козаків, які протягом кількох століть стояли на захисті християнського світу. Частина лицарів покинула службу в литовських князів і безпосередньо влилася в ряди запорожців. З самого початку своєї історії запорожці і лише вони мали право іменуватися лицарями. В геральдиці запорожців домінує той же мальтійський хрест. На Мальті збереглося скульптурне зображення козака запорожця.
Після ліквідації Запорозької Січі Катериною у 1775 році частина запорожців добралася до Мальти. І аристократичний мальтійський орден, який вимагав родовід за 300 років їх прийняв. «Інший у мальтоза служить за одежу». Співається у козацькій думі.
На тернопільській трасі, на 66км від Львова, знаходиться місто Золочів. На його місці уже у 1180 році існувало місто Радиче. Золочів був загородньою резиденцією етнічного українця польського короля Яна Третього Собеського та його дружини француженки незрівнянної краси Марії-Каземіри (Марисеньки). Під час екскурсії до цього замку-палаці у 2012 році нашу увагу привернули два загадкових камені найдені в околицях Золочева. Це камені тамплієрів. Датуються вони 14-15 століттями. Один з них містить таємничий зашифрований напис. На іншому зображено невизначені древні символи – два переплетені вінки. Один – терновий, інший – із живих квітів і посередині отвір, в який можна вставити палець і загадати бажання. Можливо вони і вказують на ті місця де треба шукати заховані скарби тамплієрів.
Висловлюю щиру вдячність запорізьким краєзнавцям Юрію Вілінову та Вадиму Ільїнському за використані матеріали.
Свидетельство о публикации № 10072 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Шляхами шляхетних лицарів. Продовжуємо мандрівку маловідомими сторінками нашої історії
Краткое описание и ключевые слова для: Шляхами шляхетних лицарів

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Жива квітка на краю українського поля
  • Про українські корені Володимира Висоцького. Віталій Шевченко
  • Витоки. Сповідь
  • Закінчено і опубліковано "Чари Граалю". На завершення передмова, зміст та післямова.
  • Витоки. Русь - Україна
  • Про походження та різні значення слова "рус" та про етнічну й територіальну приналежність Русі.
  • Шляхи Івана Сірка
  • Краєзнавчий нарис, який певною мірою вписується в Чари Грааля. Підступи до Характерників.
  • Князь пардус
  • Продовжуємо розмову про початок нашої історії. Доля Святослава.

  • Раиса Пепескул Автор offline 3-12-2015
Дякую.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Шляхами шляхетних лицарів