Коло Сварога

Пошуки безперервного ланцюга волхування-характерництва у часі та просторі

Коло Сварога
(шляхами волхвів – характерників)

Заспів. Той, хто пізнав радість творчості, пізнання, творення, добре відчуває радість звершення, завершення, або ж навпаки. Ось, здається, все зроблено, написано правильно, а не вистачає того малесенького, легенького штриха, який і робить всю споруду досконалою.
Найвірнішим і найприємнішим для мене почуттям завершеності є відчуття кола, повернення до витоків, але вже на новому, вищому рівні І оце усвідомлення того що, розвиток описаних подій об’єктивно приводить тебе знову до витоків, багато чого вартий.
Справжній митець творить лише тоді, коли тема захопила його цілком. Це як хвороба чи кохання. Нею треба перехворіти, здолати або оволодіти цілком, пройти стан катарсису – очищення, і лише тоді звільнитися. Тому у мене майже немає календарних, ювілейних, одним словом замовлених творів.
«Чари Граалю»* - це особлива тема проникнення, заглиблення у витоки свого роду, своїх генів, нездоланний поклик крові, усвідомлення свого коріння. В першій частині цієї книги я легенько згадав витоки, початок ланцюга волхвування-характерництва з Полоцької, а потім Турово-Пінської землі, Волині. Згадав про нащадків Рогволода. В той же час стала видимою та прірва від Віщого Всеслава до Байди-Вишневецького. Не могло бути, щоб за майже пів тисячолітній період не виринув, не засвітився характерний тип чародія, волхва, характерника. Щоправда зусиллями російської та радянської «наукових» шкіл цей період зробили темним. Так начебто від нашестя Батия у 1242 році і до визвольної війни Богдана Хмельницького 1648 року у нас і історії ніякої не було. А вона була. Та ще й яка!
Тим же, кого зацікавила тема характерництва можу порадити дві книги Тараса Коляндрука «Таємниці бойових мистецтв України», та «Загадки козацьких характерників». Львів, Піраміда. Мене ж зараз цікавлять витоки та безперервність цих українських бойових мистецтв. Для цього нам треба згадати нащадків полоцького князя Рогволода.

Нащадки Рогволода.
Дослідники «Слова про Ігорів похід» давно звернули увагу на «полоцьку загадку». Чому віддалений Полоцьк зайняв таке визначне місце у «Слові?» Полоцька тема, за підрахунками Леоніда Махновця, займає у «Слові» 62 рядки із 610. При цьому 32 рядки – ретроспективні, що сягають у далеку історію: про зліт і падіння Всеслава Брячиславовича. Хотілося б звернути увагу на співзвучність слів «поляни», «поляки», «половці», «Полоцьк». Здається тут не все вкладається в теорію про жителів поля. Адже й поляки, й Полоцьк, з точки зору росів та полян, - це жителі лісу.
Поговоримо про полоцьку династію Ізяславовичів. Ізяслав Володимирович старший син Рогніди помер молодим у дідівському Полоцьку, полишивши князівство на сина Брячислава, який так нерозважливо пішов на Новгород. Однією з незвичних постатей нашої доволі цікавої історії був його син Всеслав Брячиславович, який княжив з 1044 по 1 квітня 1101. 57 років на князівському престолі – це мабуть рекорд. Він, єдиний з полоцьких князів, сягнув столу київського, правда, правив всього 7 місяців. Вся його постать овіяна легендами, чарами й чудесами. Ось, що сказано в «Повісті минулих літ»: «Народила ж його мати од волхвування, бо коли мати родила його, то була в нього сорочка на голові». «Віща душа була в тілі його молодецькім» - сказано в «Слові про Ігорів Похід»**. Лише він, Олег та Боян були удостоєні, за свої незвичні духовні здібності, звання віщих. Ось які слова знаходить автор «Слова» Володимир Ярославович, пишучи про князя волхва: «Поринув він лютим звіром серед ночі темної…А сам вовком серед ночі темної вибігав із города Києва, до півнів сягав Тмуторокані, вовком путь перебігаючи Великому Хорстові». Тобто вночі перетворившись на вовкулаку до співу півнів міг подолати величезну віддаль від Києва до Тмуторокані. Сидячи в Києві Всеслав Брячиславович чув дзвони з Полоцька. Володимир Мономах залишив свідчення, як він гнався за Всеславом у 1078 році «о двою коню», тобто з двома кіньми, на скаку міняючи потомлених коней і так і не зміг впіймати князя-характерника. В тому ж «Слові» є вираз «швидкий як босий вовк». До речі, чи не з тих часів людей зі слов’янсько-християнським іменем Володимир ми називаємо ВОвками тобто вовками. Відлуння цього князя-чарівника знаходимо в образі билинного Волхва Всеславовича. В «Слові» він названий «питцем», тобто чаклуном, знавцем, провидцем.
Перегорнемо кілька сторінок, а саме 130 та 131 Літопису Руського в перекладі Леоніда Махновця.
«У рік 6599 (1091). У сей же рік, коли Всеволод діяв лови на звірів за Вишгородом (і) коли розкинув тенета, і люди зняли крик, упав превеликий змій з неба. І перелякалися люди, бо в цей час загула земля. – багато хто чув.
* Ідеться про падіння на землю великого метеорита. Вогнений слід якого вважали за небесного змія. (Л.М.)
У рік 6600 (1092). Предивне було чудо в Полоцьку. У наводженні (диявольському), серед ночі був тупіт, стогнало опівночі, бігали, як люди біси по вулиці. Якщо хтось виходив з дому, хотячи подивитись, то його одразу невидимо вражали біси. І од того (люди) вмирали, і не сміли виходити з домів. Потім же стали (біси) вдень з’являтися на конях, але не видно їх самих, а (було) видно коней їхніх копита. І так уражали вони людей у Полоцьку і його область. Тому говорили люди: «Мертв’яки б’ють полочан». А з’явисько це почалося із (города) Друцька.
У ці ж часи було знамення в небі: наче круг превеликий був посеред неба.»
А ось як звучить повідомлення про смерть Всеслава в перекладі Василя Шевчука: «І хитрому, й кмітливому, і чаклуну умілому суд Божий не минуть».
Щиро шануючи свого пращура Рогволода, назвав він на його честь сина. Ім’я Рогволода носили також онук та племінник князя-волхва. Це ім’я зустрічаємо лише серед його нащадків.
Непряма, по старшинству в роді, форма наслідування влади нащадків Ярослава Мудрого, певною мірою цементувала та до часу стримувала розвал київської держави на окремі князівства. А ось у Полоцькому збереглася передача влади від батька до сина. Звичайно сприяло цьому й довгострокове князювання Всеслава. Очевидно після його смерті не лишилося вже ні дядьків, ні братів. При цьому полоцькі князі не відчували своєї окремішності від інших Рюриковичів. Зовсім по іншому вели себе князі віддаленої Володимиро-Суздальської землі, яку ніхто не вважав Руссю. Почалося це з горезвісного погрому Києва Андрієм Боголюбським, а закінчилося категоричною відмовою від першої спільної спроби руських та половецьких князів зупинити навалу татаро-монголів на річці Кальці.

Справи балтійські.
Сусідами Полоцької землі на півночі були балтійські племена: пруси (пізніше понімечені), власне литва, жмудь, лейтголи (майбутні латиші), корсь, ятвігі. Останні були підкорені галицько-волинськими князями і внесли свою лепту у формування білорусів та їхню м’яку вимову. Серед перших вождів балтійських племен відомо ім’я Керна, який робив напади на Полоцьк. Керн, латиною значить «ріг». За легендою слово «лит» теж перекладається як «ріг» мовою місцевих племен. Першою столицею вже литовського князя Мендовга був Кернов, пізніше він перенесе її у вже слов’янський Новгородок (сучасний Новогрудок).
Володимир Мономах взяв Мінськ і навіть полонив Гліба Всеславовича. А його син Мстислав підкорив усю полоцьку землю, полонив п’ятьох князів і відіслав їх подалі з очей, аж у Візантію. Пізніше, двох із цих князів Давида та Мовкольда литовці запросили до себе й вони стали засновниками литовських князівських родів. Очевидно й тут їх єднало знання про ріг – чашу Грааля. Пізніше саме русько-литовським князям хан чингізид Тохтамиш передасть право на всю руську землі. Надалі це право підтвердять його нащадки.

Байда-Вишневецький
Засновник першої Запорозької Січі легендарний Байда-Вишневецький (+1563) походив із турово-пінського роду нащадків Рюриковичів. Слово «вишній» значить Богом даний, відмічений Богом. Князь Вишневецький теж володів даром волхва-характерника. Він перший з достовірно відомих козацьких гетьманів. Крім народної пісні про Байду, яку вчать у школі є дещо менш відома з такими словами:
Був пан Корецький
Дмитро Вишневецький,
Він небесну силу мав
І воював громом
Та своїм словом.
Оця легендарність, міфічність образу Байди-Вишневецького й непокоїть декого з істориків, скажімо так «дуже патріотичних за формою та вкрай радянських за суттю». Між тим оця легендарність і є свідченням історичної справжності та масштабності цієї особистості.
Згадайте скільки зусиль потратила комуністична влада щоб зробити легендарними героїв громадянської (братовбивчої, домашньої, як говорять поляки) війни. Про Чапаєва писалися талановиті книги, знімалися геніальні фільми, а Василь Іванович так і лишився героєм… анекдотів. Не менше зусиль потратили радянські ідеологи, щоб зробити з Нестора Махна бандита (з чотирьохсот тисячною армією !), а він все таки лишився «батьком». Легенду або міф неможливо вигадати найгеніальнішому автору, бо їх творить лише НАРОД, тобто сотні тисяч людей протягом десятків поколінь. Легенда – це і є квінтесенція історичної правди.
Дійсно рід Вишневецьких чимало вчених виводять з нащадків князя Корибута (Корецького, з пісні), сина Ольгерда, чомусь ігноруючи той факт, що цей рід сильно перемішаний з родом турово-пінської вітки Рюриковичів. Корець – металевий або дерев’яний кухоль чи ківш з ручкою. Знову ми маємо загадкову чашу. Дмитро Вишневецький прожив багате та насичене життя, сповнене пригод, героїзму та авантюр. Він був лицарем, тобто воїном професіоналом, який служив різним господарям. Головне, що характеризує героя це його поведінка «перед стрибком у вічність». І помер він як справжній герой-характерник, продемонстрував презирство до смерті, неймовірну витримку й запеклий козацький дух.

Дмитро Боброк Волинський.
В основі Всесвіту закон кари-карми. Тобто відповідальності за всі свої вчинки. Одним з проявів цього є «те що шукаєте ви – шукає вас». Це тема окремої важливої розмови. Дещо раніше за «Чари Граалю» я написав «Дмитрій та Мамай»***. Для цього перелопатив купу літератури, а потім сталося так що мене, можна сказати, спровокували на публікацію «Мамая» на одному з сайтів. За відхід від далекої від істини, але загальноприйнятої трактовки Куликовської битви, я отримав критичні зауваження. Це змусило мене повернутися до першоджерел … і знайти ту ланку, якої не вистачало, те кільце яке з’єднало в один ланцюг Всеслава та Вишневецького. Цією постаттю став Боброк Волинський. Той самий, завдяки мужності, вмінню та терпінню якого війська Дмитрія московського перемогли темника Мамая.
Не можна сказати, що ім’я його геть невідоме. Але треба надати належне російським історикам, які поступово, але послідовно, і неухильно відтісняють імена Боброк-Волинського та Андрія Донського возвеличуючи роль Дмитрія. Та в часи Г.Р.Державіна (1743-1816) поети та історики ще пам’ятали про незвичну але надзвичайну роль цього воєводи.
Поема Державіна «Малтійський орден» вперше була опублікована в 1798 році. Наведу коментар до видання цієї поеми за 1851 рік: «Накануне сражения с Мамаем некто Волынец, бывший в войске князя Дмитрия Ивановича, по дозволению его (аякже!, Ю. Б.) делал разные замечания знамений будущей битвы, отходил в уединенные места, где прислушивался к пению птиц или к карканью воронов, к вою волков, сбирающихся на трупы, и, сквозь сей разнообразный шум отличая в Татарской стороне плач женщин, лишившихся мужей, а на Российской стороне тихое рыдание девицы, идущей на брак, предвестил Великому князю победу».
Князь Дмитро Боброк-Волинський (+1399) «Головний герой битви на Куликовому полі, звитяжний командир засадного полку, магнат гербу «Святий Юрій-Змієборець» одружений з сестрою Дмитрія Донського Анною, засновник російського княжого роду Волинських, з ним ототожнюють князя з Волині Дмитра Коріатидовича, онука Гедеміна»****.
З цього ж вельми цікавого довідника ми дізнаємося що Дмитро Коріатович князь Волинський загинув під час катастрофічної для руських битві на Ворсклі 12 серпня 1399 року. Там же, до речі, загинув і інший герой Куликовської битви Андрій Ольгердович, та ще від 50 до 74 (за різними джерелами) князів.
Дмитро Боброк-Волинський, як і його тезко Вишневецький та їхній предок Всеслав, був професійним воїном-лицарем. А також чаклуном-характерником, відуном, який розбирав голоси звірів та птахів, умів слухати та відчувати землю, читати сліди. Також він був лікарем, який умів зупиняти кров, знав цілющі властивості трав та мінералів. Прибувши в Москву та одружившись на сестрі князя, він вірою і правдою служить Дмитрію Московському. «Множество примет испытах на многих битвах». Під Скорнищем він перемагає військо Олега Рязанського, далі слідують переможні походи на Булгар, Брянськ та Трубчевськ. З літописів добре відоме постійне вагання князя московського Дмитрія Івановича напередодні Куликовської битви. Значну моральну і, не лише, підтримку він отримав від Сергія Радонезького. І все-таки коли перейшли Дон, Боброк-Волинський відчув сум’яття та нерішучість князя Московського. Він запросив його у нічну розвідку. Князі виїхали в поле між руськими й татарськими військами. «Що ти чуєш княже?». – спитав Дмитро Волинський у Дмитра Московського. З татарського боку виразно було чути шум великого війська. «А що з руського?». Там панувала мертва тиша.
Боброк-Волинський «И сниде с коня и паде на десное ухо, приниче к земли и лежащее на долг час и вста и абие пониче». Довго допитувався князь московський свого воєводу. Врешті з великою тугою той сказав: «Чув я два плачі жіночих, один з татарської, інший з руської сторони. Переможемо ми нині ворога, але велике множество твого воїнства загине». Так все й відбулося. До речі, зверніть увагу, як опис цієї події уже перекручено в коментарі за 1851 рік.

Німчин.
Завершивши Коло Сварога, я, здавалося, замкнув усі ланки ланцюга віщунів-характерників. Та виявилося ще одне кільце.
Серед хранителів древнього благочестя книгочиїв старообрядців зберігалися фрагменти книги пророцтв Василя Німчина. Народився він на межі 1376-1377 років у Полоцьку, який на той час належав Литві. В той час на небі було добре видно комету Галея. Прожив він близько 76 років. Ото ж виходить помер у час її повернення.
Був він, як і майже всі освічені люди того часу, лікарем, знав кілька мов, в тому числі латину. Тому з точки зору московитів був Німчином. Справжнього прізвища його ми не знаємо. Лікував литовських і московських бояр, то ж не дивно що в Московії був звинувачений у шпигунстві. Дивним було те, що це звинувачення врешті було відкинуто. Німчин чимало помандрував світом у своїй книзі він згадує і сарацинів (арабів-мусульман) і рахманів (так на Русі звали брахманів), був він, здається і в Тібеті.
Його нащадок, очевидно внучатий племінник, Микола Німчин був особистим лікарем (лейб—медиком) та астрологом у Василя Івановича батька Івана Грозного. Це дуже не подобалося московським церковним ієрархам. Проти М. Німчина виступив Максим Грек. Врешті Микола змушений був покинути негостинну Московію. Попри все рід Німчених був досить відомий у Московії на протязі з половини 15-го до 30-х років 16-го століть. Є згадки про «зведочетцев» Івана та Михайла Німчених.
Ми ж повертаємося до засновника роду Василя Німчина. Він полишив книгу своїх пророцтв, в якій, начебто, дуже точно описав майбутню історію Росії та дав нищівну характеристику її царям-деспотам: «государю-упирю, кровопивце» Івану Грозному, «ликом подобному до кота» Петру Першому, в якому «будуть боротися Бог і Диявол»; тому хто «жив у залізній клітці і був двічі похований» Йосипу Сталіну.
Щодо опису та трактовки подій минулого то тут у астрології все гаразд. А ось щодо характеристики майбутніх подій то тут успіхи значно скромніші. Та ось у виданні за 2008 рік сказано, що Русь під виглядом древньої величі, знищить те останнє, що ще лишилося. Це вже тепліше, навіть гаряче.
Для нас важливо не факти чи вигадки пророцтв, а те що в Полоцьку і в часи Боброка- Волинського продовжувала існувати традиція волхвів-характерників, лікарів та зорезнавців, яка протрималася як мінімум до початку 16 століття. Таким чином ми отримали ще одне кільце в безперервному ланцюзі Кола Сварога.

Таємничі неври
На цьому можна було б поставити крапку. Адже вдалося двічі з’єднати ланки єдиного й безперервного історичного ланцюга. Та в подальшій пошуковій роботі вдалося значно поглибити довжину цього ланцюга. І допоміг зробити це Геродот. Куди вже глибше?
За Геродотом, на північ від сколотів, тобто скіфів-орачів – предків слов’ян, живуть неври. Тобто якщо по Дніпру, Росі та Росаві жили в князівські часи племена росів, північніше – поляни київські, то за ними на північний захід була земля деревлян та волинян, а за Геродотом – неврів. «Неври мають скіфські звичаї… Виглядає так, що ці люди чарівники. Скіфи й греки, що живуть у Скіфії, кажуть, що кожен невр раз на рік стає вовком на кілька днів, а по тому знову прибирає давню подобу». А що ж на схід від Києва, в землях сіверян? А там до сьогодні збереглися такі назви Стародуб, Ворожба. Нагадаю, що римляни звали друїдів «старими дубами».

Кубанці.
Але суть не лише у відновленні наступності та поглибленні ланцюга: неври – Всеслав – Боброк-Волинський – Німчин – Байда Вишнивецький – характерники Січі (включаючи Сагайдачного та Сірка), а й його продовженні в сучасність.
З усіх козацьких військ лише запорожці звалися лицарями. З остаточною ліквідацією Січі «вільне військо запорозьке» перетворилося у «вірне військо». З втратою території та вольності воно втратило й і ймення, стало Чорноморським Кубанським військом. В той же час кубанці зберегли багато традицій та звичаїв січового товариства. Це тема окремої ґрунтовної розвідки.
Для нас важливо, що під час Кримської (Східної) війни 1853-56 років кубанці широко використовували прийоми характерництва. Про це добре знали й писали англійці, французи, італійці, не кажучи вже про турок, які панічно боялися чорноморців. Про неймовірні витівки пластунів-чорноморців з дитячим блиском в очах розповідав мені дідусь – учасник Першої Світової війни.
Одним з останніх справжніх характерників був уславлений під час російсько-японської війни генерал П.І.Міщенко. До речі, Кубанські козаки єдині з козачих військ не були нагороджені Миколою Другим. І це при беззастережних успіхах чорноморців. А причина була одна: кубанські козаки категорично відмовилися приймати участь у придушенню «безпорядків». Кубанські козаки прийняли участь у звільненню Північної Таврії, в тому числі Нижніх Сірогоз, від німецьких фашистів восени 1943 року. Наші земляки, які вже в 1980-х роках допомагали збирати врожай, з подивом розповідали, що по вечорам там могли заспівати «Ще не вмерла Україна».
Перстом Долі даної для мене є те що нащадками Мстислава та Рігнеди є Гусєви. Прізвище рідного батька мого тата – Гусєв, а ось його мама, а моя бабуся – Міщенко. Коло замкнулося!
* Новая медицина тысячелетия №5, 6 2010, №2 2011
* * переклад Максима Рильського.
*** Новая медицина тысячелетия №5 2011, Обрій, Мелітополь, 2008.
**** Д.В.Журавльов «Визначні битви та полководці української історії».

Свидетельство о публикации № 10086 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Коло Сварога. Пошуки безперервного ланцюга волхування-характерництва у часі та просторі
Краткое описание и ключевые слова для Коло Сварога:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • "Дар без брани побеждать..."
  • Несподівані факти з життя невідомого поета... Віталій Шевченко
  • Понад усе - Україна!
  • Понад усе - Україна! Віталій Шевченко
  • Витоки. Сповідь
  • Закінчено і опубліковано "Чари Граалю". На завершення передмова, зміст та післямова.
  • Воля Володимра
  • Продовжуємо заглиблюватися в таємничі та призабуті глибини нашої давньої історія. Черга за Володимиром.
  • Загублені рядки
  • Віталій Шевченко. Колись я вивів для себе такий собі закон Піросманішвілі, по прізвищу знаменитого грузинського художника початку ХХ століття: починаємо шукати людину тоді, коли її вже нема, вона

  • Раиса Пепескул Автор offline 6-12-2015
Дякую.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.