Дощ

На початку дивного почуття, яке зветься коханням. Віталій Шевченко

На вулиці розважався дощ із вітром. То бив великими чергами по калюжам, що рясно лежали на безлюдній дорозі, то разом із вітром швидко неслися по двору і кидалися у вікно, б`ючи в нього дрібними краплями.
Вони так захопилися, що навіть не було видно, коли припинять свою гру.
- Я ж йому казала, кидай цю роботу, вона небезпечна, не послухався… - схлипувала поруч нього тітка Тетяна, мати його шкільного товариша Федька Заруби.
Місяць тому загинув на залізничній колії, супроводжував металобрухт до Одеси. Що трапилося, так ніхто і не встановив. Чи сам випав з вагона, чи хтось зіпхнув…
- Нічого, тітко Тетяно, розберемось, - сказав, щоб не мовчати, - я це так не залишу.
- Ти там, Славко, будь обережним, - зітхнула тітка Тетяна, маленька згорблена жіночка, виснажена тяжкою колгоспною працею.
Він тільки кивнув головою і пішов з хати. Велика крапля дощу зразу ж потрапила йому за комір і покотилася між лопатками. Він здригнувся і квапливо підняв каптур, забув.
Попрямував до мотоцикла, що завмер біля воріт. Вже сидячі на ньому, озирнувся, тітка Тетяна стояла в дверях і хрестила його, відганяючи злі сили. Поїхав по дорозі вщент затопленою водою.
До своїх не заїжджав, вже сплять, не хотів турбувати. Обережно виїхав з села і повернув до станції. Хоч там, мабуть, нікого немає, дощ і вітер усіх розігнали.
Сьогодні п`ятниця, в хороші дні на станції завжди збиралася молодь, потанцювати, посміятися, подивитися на приїжджих, кинути оком на тих, хто припав до душі.
Ну, що ж, хоч дощ і йде, а подивитись треба. Його мотоцикл тихенько гуркотів, долаючи розкислий шлях. Біля пристанційного клубу було порожньо. Хто прийде сюди у таку негоду?
Але не поспішав їхати до себе. Повільно під`їхав до будки, де розташувалися ті, хто збирав у навколишніх селах металобрухт. У вікні світився вогник, зазирнув у кімнату, за столом сиділо четверо незнайомців і грали у карти.
Значить, тих, хто був з Федьком, немає, розрахувалися. Чому? Хто зна… Тепер можна вибиратися на сошу і їхати до себе у сільраду. Це ще кілометра чотири.
Коли проїхав половину дороги, побачив, що хтось чимчикує у село. Хто б це у такий пізній час? А воно зійшло з дороги і стало на узбіччі. Дівча, вимокло усе, та ще йде босоніж, а туфлі трима у руках.
- Оце б я у такий дощ йшов кудись? – звернувся до неї. – Сідай, підвезу.
Вона нашорошено подивилася на незнайомця, впізнала, полегшено зітхнула і полізла у коляску.
- Як тебе звати? – спитав її.
- Я Марійка, - відповіла вона, - Марійка Свиристенко.
Тепер і він її впізнав, це молодша сестра Савки Чміля, його однокласника. Ще в першому класі так його прозвали і залишилося на все життя.
Він зняв з себе плащ і простягнув дівчині:
- На, візьми, обгорнись.
- А ви?
- Нічого, не розкисну.
Вона швиденько закуталась, тільки одні очі блищали.
- Що, на танці ходила? – засміявся до неї.
- А звідки ви знаєте? – здивувалась вона.
- Я все знаю!
- Так, - засоромилась дівчина, - мати відпустили, ну я і побігла. Подруга залишилась на станції переночувати, а я не захотіла, бо мати будуть хвилюватись.
- Нічого, - відповів він, - зараз будемо дома.
І в цей момент побачив, що майже на середині дороги стоїть КрАЗ і задні ліхтарі у нього не горять. Саме у вибалку, з гори не видно.
Обережно об`їхав його, двоє порпалися в моторі а третій сидів у кабіні.
- Лейтенант Шостак, - кинув він руку до кашкета, - будь ласка, ваші права.
Один з двох поліз за пазуху, дістав посвідчення, простяг лейтенанту.
Той присвітив собі ліхтариком, Радченко, Семен Семенович, все нормально, обійшов КрАЗ, вогні не світилися.
- А ну, включіть задні ліхтарі! – наказав їм.
- Та вони працюють, - засміявся водій, - ми просто забули. Спішимо.
- А забувати не можна, - не погодився він, віддаючи права. Дивився, як загоряються і тухнуть червоні вогники, загоряються і тухнуть.
Але щось йому тут не сподобалося і тому від`їхавши від них, він зупинився.
- Прийдеться трохи почекати, - сказав дівчині, горблячись. Дощ почав і його діставати.
Хвилини через три повернувся. Але коли вони майже під`їхали до КрАЗу, той загудів і рушив з місця. Лейтенант почекав, поки машина не щезла за поворотом і поїхав.
На в`їзді у село їх обігнали два чорних «мерседеса». Швидко йшли по соші. Він подивився на них і засміявся до дівчини:
- Бач, Марійка, яка ти щаслива, зберегла комусь життя.
А біля Марійчиної хати, незважаючи на дощ, хтось білів сполоханою постаттю. Це була мати.
- Як тобі не соромно, - почала було вона але побачивши міліціонера, тільки руками розвела: - Не можна ж так затримуватися, доцю.
- Наступного разу запрошую тебе на танці, - звернувся він до дівчини.
- Правда? – вона аж вся зашарілася, стояла не звертаючи уваги на холодний дощ, що рясно падав з неба.
- Правда. Підеш? – спитав він.
Вона швидко-швидко закивала головою, відкриваючи в посмішці гарні білі зуби.
Він ще приїхав до сільради, спитав у чергового, чи не дзвонили з району, ні, ніхто не дзвонив, сказав той, потім сидів у кабінеті, обсихаючи.
Було чотири години ранку. І тільки тепер дощ ущух, задоволено потираючи руки: нічогісінько собі попрацював цілу ніч!


24.03.2001р.
Свидетельство о публикации № 10442 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 1 541
  • Комментариев: 0
  • 2016-02-01

Проголосуйте. Дощ.
Краткое описание и ключевые слова для Дощ:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Кущ шипшини
  • Про дідів та батьків наших. Вбитий німцями чоловік, який пропав на фронті, приходить до дружини у сні і вказує, де його могила. Реальна подія. Віталій Шевченко.
  • Не кожному доля дарує кохання
  • Це треба відчути десь біля нас. Віталій Шевченко.
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • Челнакриж
  • Трагікомична ситуація з родами та ворогом народу. Як назвати дитину. Він у ці хвилини став батьком, і саме це його і врятувало. Віталій Шевченко.
  • Гостювання на празнику життя
  • Оповідання про війну 1941. Віталій Шевченко. – Майстрюченко? – перепитала вона. – Погано з ним. Ще на початку війни згорів у танку. Підбили його десь під Голубечем. Знайомі колгоспники переповіли

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: