Перший день на роботі

Героїня, яка мені подобається. Віталій Шевченко


Зойка якраз закінчила тренування в спортивному залі, коли подзвонила її сестра Римма.
- Зойка, кидай все і їдь до мене! – сказала вона.
- А що таке? – здивувалася Зойка, - Щось з Маринкою?
Маринка, це дочка Римми, єдина світла пляма у шлюбі Римми із її чоловіком, Пташинським, крутим мерзотником. Тому тільки бабки давай. Ніщо інше його не цікавить. Рветься ув олігархи, та поки що не виходить. Масла в голові не вистачає.
Якби не Маринка, шестирічне диво природи, то Зойка до них і не потикалася б.
- Ні, мій хоче з тобою поговорити, - пхикнула Римма.
- Пішов він в одне місце, сама знаєш куди! – відрізала Зойка.
- Ні,ні, - заспішила Римма, - приїжджай, він тебе чекає.
- Добре, - незадоволено відповіла Зойка, - зараз приїду!
Купила у кіоску, що притулився до спортзалу, шоколадку «Рошен» для Маринки. «Бач, війна йде, а він збагачується!» Сіла в свій «Запорожець» і почимчикувала до Римми. Там, дійсно, її вже чекав Пташинський.
- Слухай, - сказав він, - фабрику «Крижопільські солодощі» я не можу записати на своє ім`я, як і на Римму. Відберуть. А на твоє ім`я можна. Ніхто не знає.
- Чого це я повинна підставлятись? – не погодилася Зойка.
- Фабрику я згодом перепишу на Маринку, - вдарив цей гад по найболючішому місцю. – Погоджуйся! Я тебе зразу же відвезу туди, представлю колективу.
Якби не Маринка! І Зойка погодилася.
А Маринка вже прибігла:
- Ой, тьотя Зоя приїхала! – тулячись до Зойкіних ніг, заспівала вона.
- Добре! Добре! – обціловуючи обличчя племінниці, сказала Зойка і нагородила її плиткою «Рошена». – На!
Маринка зразу же переключила свою увагу на шоколад. Стала уважно роздивлятися малюнки.
- Я тільки поїду додому і перевдягнуся! – сказала Зойка.
Пташинський глянув на спортивний костюм Зойкін і погодився. Дійсно, як у такому вбранні представляти власника фабрики. Хай йому грець!
- Тільки швидше! – наполіг він.
Та швидше не вийшло, бо його БМВ вже замерз біля будинку Зойки, поки туди припленталася Зойка на своєму драндулеті.
Нарешті під`їхали до фабрики. Пустили на територію. БМВ швидко, бо вже знали і машину і володаря, а «Запорожець» тормознули спочатку, але коли з БМВ замахав та загукав Пташинський, то і Зойку з її дивом ХХ століття впустили.
Далі все вийшло як по нотам. Пташинський представив її як нову директорку фабрики адміністрації: нашорошеним чоловікам і поодиноким жінкам, які ретельно вивчили саму Зойку і її одяг, брючну пару. І сховали від неї свою думку, але очі людину видають. Дивилися із заздрістю.
Тільки одна секретарка, Вікторія Семенівна, дивилася спокійно і доброзичливо.
- Керуй! – наостанок сказав Пташинський, несподівано для всіх чмокнув Зойку у щоку, причому ледве не загубивши свої окуляри, що намагалися впасти, встиг підхопити їх і з тим відбув у невідомому напрямку.
Зойка при повному мовчанні усіх присутніх, пройшлася біля свого тепер столу, подивилася на всіх і посміхнулася їм:
- Не хвилюйтеся! Йдіть і працюйте на своїх місцях. Все буде гаразд!
І її підлеглі мовчки виперлися з кабінету.
Зойка подивилася у вікно, біля адміністрації завмер її «Запорожець», а з якихось відкритих дверей з приміщення виносили ящики і вантажили на фуру.
Так, треба було входити у справи, раз погодилася. Вийшла у приймальню, Вікторія Семенівна запитально подивилася на неї.
- Викличте до мене головного бухгалтера і головного інженера, - сказала Зойка.
- Зараз! – відгукнулася Вікторія Семенівна.
- А хто тут був до мене? – запитала ще Зойка.
- Та був тут один, - скривилася Вікторія Семенівна, - слава Богу, здихалися!
- Ну, ну, - посміхнулася Зойка, - ви ж мене не знаєте, якою буду я.
Вікторія Семенівна посміхнулася їй у відповідь:
- Я вас знаю, Зоя Іванівна! Ви тренуєте мою молодшу дочку!
- Ось як! – зрозуміла доброзичливість Вікторії Семенівни Зойка, - а як прізвище?
- Максимчук.
- А-а-а, Анжела! Талановита дівчинка. Хай тренується. З неї вийдуть люди!
В цей час в приймальню вперлися троє молодиків. Вікторія Семенівна завмерла за своїм столом, намагаючись щось сказати Зойці.
- О, це новий начальнічек! – хижо посміхався передній.
- Що вам потрібно? – сухо запитала Зойка.
- А, що, Птах не сказав? – хохотнув передній.
- Не знаю ніякого Птаха! – відрізала Зойка.
- Не придурюйся, мала, - пригрозив передній, - ми прийшли за баблом, раз в місяць, як завжди. Від Антипа.
Вікторія Семенівна за своїм столом сиділа ні жива ні мертва.
В цей час в приймальню зазирнули двоє, чоловік і жінка, мабуть, головний бухгалтер і головний інженер, стурбовано дивилися на Зойку.
Вона їм посміхнулася:
- Заходьте, товариші, - і повернулася до себе в кабінет.
- Ні, - заревів отой, що весь час рвався уперед, - ти нам, бабло давай!
А ті, двоє, в цей час намагалися зайти їй за спину. Ну, що ж, самі винуваті.
- Покиньте кабінет! – сухо звернулася до них Зойка. Але це здоровило наблизилось до неї, ревучі:
- Ми зараз тобі покажемо, де раки зимують!
Біля стінки завмерли перелякані двоє її підлеглих, чоловік і жінка. А в дверях кабінету з`явилась Вікторія Семенівна з коцюбою в руках.
Зойка несподівано схопила здорованя за чуприну, рвонула на себе і вдарила його мармизою по коліну, яке виставила уперед а другим ударом врізала так по шиї мерзотника, що він кавкнув і завалився під стіл.
Мертва тиша в кімнаті була відповіддю Зойки. Вона підскочила до другого, зліва, і вперіщила його з усієї сили межі ніг, той заревів, як бугай, згинаючись, і Зойка поклала його поруч із першим. А третій, тримаючи в руках залізного прута, хотів вирватися з кабінету, та йому завадила це зробити Вікторія Семенівна, цього було досить, щоб Зойка нейтралізувала і його.
Вона витягла залізного прута з рук побитого і сказала:
- А це я візьму собі, як трофей.
Потім додала Вікторії Семенівні:
- Покличте начальника охорони!
Той миттєво прибіг переляканий, але побачивши на підлозі трьох здорованів, перелякався ще більше.
- Поліцію викликати не будемо. Самі розберемося. – вирішила Зойка. – Їх більше на територію фабрики не пускати. Ніяких від Антипа.
Начальник охорони, бувшій міліціонер, тільки кивав головою. Покликав своїх підлеглих і вони винесли усіх трьох.
За цей час Зойка запросила на нараду ще менеджера, прибіг якійсь молодий хлопець і всі вони утрьох, а Зойка покликала ще Вікторію Семенівну, щоб та вела протокол, їли очима Зойку. Чекали розпоряджень.
- Почнемо з того, що я виписую місячну премію Вікторії Семенівні за її коцюбу, - посміхнулась Зойка.
- Ой, Зоя Іванівна, - зніяковіла Вікторія Семенівна.
- Ви все правильно зробили, - продовжила Зойка, - гроші, які повинні були йти Антипу, оприбуткуйте, подивимось, в кінці місяця зробимо усім сюрприз, випишемо премії. Ну, і треба працювати над підвищенням якості і збільшенням асортименту.
- Вам, - вона звернулася до менеджера, - треба вивчити попит на нашу продукцію у місті. Щоб ми бачили куди рости.
Вона витягла з ящика столу залізний прут, повертіла у руках і додала:
- А інші питання я беру на себе.
Та на цьому перший робочий день Зойки не скінчився. Коли вона в кінці робочого дня вийшла до свого драндулета, то зрозуміла, що робітники вже все знають, незнайомі їй люди посміхалися до неї, щось вигукували, стояли і дивилися, як вона йде до «Запорожця», не хотіли розходитися, а біля самого «Запорожця» стояло з десяток робітників, і коли вона наблизилась, зааплодували їй.
А коли «Запорожець» виїжджав із території фабрики, то начальник охорони, який завмер у будці, віддав їй честь, як колись віддавав честь начальнику обласної міліції, генерал-майору Варецькому.


24.01.2016р.

Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 10495 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 1 743
  • Комментариев: 0
  • 2016-02-10

Стихи.Про

Героїня, яка мені подобається. Віталій Шевченко


Краткое описание и ключевые слова для: Перший день на роботі

Проголосуйте за: Перший день на роботі



 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail: