Витоки

Продовжуємо розповідь про нашу прадавню історію. Зараз почнемо розмову про витоки словянства.

Праслов’яни та велике переселення народів.
А де сьогодні скіфи, де сармати?
Сліди шукайте в суглинках ровів.
До Адріатики слов’янські хати
Непереможний колосок повів.
Євген Маланюк
Імператор Маврикій (582-602) у своєму «Страгіконі» пише: «Племена славен та антів подібні за своєму способу життя, за своїм норовом, за своєю любов’ю до свободи; їх ніяким чином не можна змусити до рабства або до підпорядкування у своїй країні». Ось звідки витоки наших вічей та Майданів.
«Ці племена, славени і анти не управляються однією людиною, а здавна живуть у народоправстві» розповідає у «Війні з готами» Прокопій Кесарійський (УІ ст.). Він же уточнює «Венети походять із одного кореня і нині відомі під трьома іменами: венетів, антів і склавинів. Хоча зараз вони за гріхи наші лютують скрізь».
Йордан у «Походженні готів» (УІ ст.) теж пише про «численне плем’я венетів. Хоча їх імення тепер змінюються відповідно родам та місцевості все ж переважно вони називаються склавенами та антами».
Вперше ж з венетами або енетами ми зустрічаємося в Іліаді. Вони учасники троянської війни, а в подальшому засновники Рима. Це венет Еней «був парубок моторний». Із «Загальної історії» Полібія (ІІІ-ІУ ст. до н.е.) ми дізнаємося що «країнами прилеглими до Адріатики володіло дуже давнє плем’я, що називалося венетами. Норовом та одягом вони мало відрізняються від сусідніх кельтів, але мова в них інша». Цікаво, що мовою цих жителів тогочасної Італії вода мала назву «вада» і відзначали вони свято Купавона. В «Римській історії» Тіт Лівій також говорять про венетів, іноді антів як учасників троянської війни, які пізніше на чолі з Енеєм поселилися в Італії. Із «Географії» Страбона (І ст. до н.е. – І ст. н.е.) випливає що венети на той час живуть на південному узбережжі Чорного моря.
Згадує про венедів або вентів, землі яких тепер уже лежать між землями германців та фінів Пліній Старший (23/24-79р). До цього згадували таємничих бастардів. Німці й досі називають «венетами» слов’ян-лужичан, а естонці, фіни, карели і предки Путіна вепси – усіх слов’ян. Серед венедських племен згадують і плем’я ставанів. Прокопій Кесарійський пише, що венеди, анти і склавіни «вважають, що один лише бог, творець блискавок є володарем над усім, і йому присвячують в жертву биків і здійснюють інші священні обряди».
Одним із центрів виникнення слов’янства є місце впадіння Сейму (прадавньої арійської Соми – священної води) в Десну. Тут неподалік Мізина знаходиться «найдавніше слов’янське поселення» Сосниця, місце народження Олександра Довженка та моєї дружини Віри. Звідси слов’яни досягли Азовського моря й стали Азовською Руссю. І звідси стає зрозумілою тяга Чернігівських князів до Азовського моря, а чернігівці внесли значну частку в заселення Сірогозщини. Під ударами готів та гунів частина з росів-антів повернулася на Рось. Південні джерела (візантійці та араби) використовують термін «роси», а римляни та європейці називають наших предків «русами» та «ругами».
Потім в 5-7 століттях слов’яни, в силу різних в тому числі економічних умов та зміни клімату, могутнім потоком вздовж Дніпра та Дунаю ринули на Балкани й заклали основу майбутніх Болгарії, Македонії, Сербії та Чорногорії. З Карпат рушили племена карпів, які стали хорватами та словенцями. Древні автори, як я уже писав, називають їх венедами, вони засновують Венецію та Відебож (Відебога), який став Віднем. На півночі численні слов’янські племена багрянів, ободритів, полабів, радорів, гаолян, лужичів, лужан, міличив та волинян дійшли до Лаби (Ельби) та Данії, полишивши численні слов’янські топоніми в Німеччині. Пізніше частина цих північних слов’ян рушить вздовж побережжя Балтійського моря, на північний схід, збудує Новгород і дійде до Білого моря зберігши деякі слова корінної слов’янської вимови (Михайло Ломоносов, тато та інші).
Слов’яни трималися рік та морів. Їхні змішані (точніше сусідські) з аланами та сарматами поселення збережуться на Нижньому Дніпрі аж до татаро-монгольської навали й частково до підкорення Кримського ханства Туреччиною у 1475 році. На сучасному Великому Потьомкінському острові кілька століть існуватиме руське поселення Олешшя. Вся нижня частина Дніпра навіть на італійських картах буде позначена «Олешшя». Збережеться ця назва і в народній пам’яті. З 1711 по 1728 рік існуватиме Олешківська Січ.
Контролюватимуть Чернігівські князі і різноплемінну торгово-«козацьку» Тмутаракань. Саме це різноплемінне змішане населення й утворить Запорізьке та Донське козацтво, яке й зараз є носієм найгарнішого з антропологічних типів українців – нижньодніпровсько-прутського. Цікаво, що під час антропологічних обстежень жителів прилеглих районів Дніпропетровщини, Черкащини та Полтавщини, жителі козацьких сіл відрізняються від колишніх кріпацьких сіл своїм зростом та вродою. Ще в готські часи на Дону жили борани –таємничі пірати Меотиди.
Не завжди знімалося все плем’я. Нерідко більш консервативна частина залишалася на старому місці, або плем’я розділялося й рухалося в різні, часом протилежні сторони. На загальній карті розселення слов’ян з’являються назви племен, які дублюють одна одну (наприклад серби лужицькі та серби балканські, сіверяни на Десні і сіверяни за Дунаєм, ободрити балтійські і ободрити дунайські, хорвати на Балканах і білі хорвати Буковини, волиняни німецькі та українські).
Ті ж слов’янські племена що рушили з околиць Дніпра та Десни, змішалися з балтійськими народами. Вони відомі як літописні дреговичі та радимичі, що в майбутньому складуть основу білорусів. Племена, що пішли на північ – кривичі, та на схід – в’ятичі асимілюють, проживаючі тут фінські племена, і в подальшому внесуть свою кров у поліетнічний російський народ.
Щодо мовного етногенезу то зараз переважають теорії, що на теренах України довго ще трималася спільна індоєвропейська (арійська) прамова, з якої виділилася давня, ще спільна германо-слов’яно-балтійська промова, з якої в свою чергу відокремилася германська, а потім вона вже розділилася на слов’янську та балтійську. Саме українська та литовська мови найближчі до санскриту. Щодо «давньоруської народності», то зараз цим терміном не користуються ні українські, ні білоруські, ні російські вчені. Старослов’янська та церковнослов’янська мови створені на основі суржикового діалекту м. Салоніки на межі поліетнічної Болгарії та Греції Кирилом та Мефодієм. Довгий час вони служили своєрідним есперанто для різних слов’янських народів.
«Формування антропологічного складу українців розпочалося задовго до появи слов’янства на історичній арені: вони є автохтонним народом носіями генофонду, історичної пам’яті, культурних традицій і надбань своїх попередників, які жили на теренах України, починаючи з найвіддаленіших історичних епох, коли сучасні етнічні масиви заледве починали формуватися».
Сергій Сегеда.
Свидетельство о публикации № 10525 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Витоки.
Краткое описание и ключевые слова для Витоки:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: