Витоки. Руси з Росі

Продовжуємо тему походження нашого народу, що відомо з першоджерел

Руси з Росі

Народжуйся роде, русявої вроди,
На трави, на зорі, на лагідні води
І радуй вовіки, мій добрий народе,
Зерном і піснями всесвітні народи.
Б.Олійник
Ніщо так не відділяє пошуки істини, як прихильність до якоїсь ідеології, бажання отримати заданий наперед результат. Такий підхід можна пробачити недалеким, зазомбованим людям, платним пропагандистам, але не пошуковцям. Коли ж обласкані академіки серед добре відомих їм фактів слухняно вибирають лише вигідні владі – це гидко і противно. Такою вкрай заідеалізованою є тема походження терміну Русь. Щасливим виключенням із такої «творчості» є чудовий двотомник «Откуда есть пошла Русская земля» виданий у 1986 році в Москві у видавництві «Молода гвардія».

Іноземці про Русь.
Спробуємо й ми розібратися хоча б з основними, з більш ніж 160, згадками давніх авторів про Русь. Перша згадка належить Тациту (бл. 55- 120р), він згадує ругів на південному узбережжі Балтики. Йордан пише про боротьбу готів з ругами в Прибалтиці в ІІ-ІІІ століттях. Зрідка західні автори користуються й терміном роги. Між 379 та 395 роками згадує про битву з руськими воїнами імператор Феодосій.
У 555 році сирійський автор Псевдозахарій в своїй «Церковній історії», вперше згадує народ рос в Причорномор’ї: «Народ, им (амазонкам) соседний, суть рос – люди, наделенные членами тела боль¬ших размером. Кони не могут носить их вследствие их тяжести». Останнє треба розуміти, що роси воюють піші, що взагалі характер¬но для слов'ян. Арабський історик Ас-Са’амбі розповідаючи про будівництво Дербентської стіни (531-579рр.) згадує також і про росів.
Якщо узагальнити, то ми бачимо, що західні автори (германці) користуються назвою руги (роги), а південні – візантійці, араби, італійці та навіть французи – руси або ж роси. Особливо яскраво це можна бачити в листуванні германського імператора Конрада Першого (1138-1152) з візантійським колегою Мануїлом Першим (1143-1180), де німець пише про рутенів, а грек про русь. Згадки про ругів, як правило, мають відношення до території Балтії, Німеччини та Австрії. Роси згадуються в Надчорномор’ї, Криму та Кавказі. Також зустрічається назва русини, яка відноситься до жителів Карпат.
В Житії Стефана Сурозького розповідається про руського князя Бравліна. Поблизу міста Бравалі у 786 році відбулася велика битва між данами та фрізами. Французи пам’ятають руського князя графа Ерно, який захищав Павію – столицю лангебардів від військ Карла Великого. В «Пісні про Роланда» згадують русів, як противників франкського війська. Події відносяться до 778 року. В поемі Рено де Монтебана (кінець 12 – початок 13 століття) серед оточення Карла Великого названо руського графа. Князівство Русь (графство Рейс) існувало в Тюрінгії до 1920 року. Якщо говорити про загони ругів та рогів, які завоювали Австрію та північ Італії, то очевидно, що основну масу їх становлять слов’яни. З послань римських Пап в тому числі Лева Третього (795-816) та Бенедікта Третього (855-858) випливає, що роги християни, але тримаються вони відокремлено і сповідують аріанство. Серед учасників турніру в Дівограді (Магдебурзі), близько 935 року, бачимо: Велемира князя руського, Радеботта герцога Руссії та Венцеслава князя Ругії. У 946 році в документах Балтійське море названо Руським, цю ж назву повторено у 1150 році. Французькі нормани були розбиті в 1091 році при Каннах «народом руським». Європейці, особливо данці та норвежці, багато й часто співають у своїх сагах про руських княжичів – женихів європейських принцес. Не завжди це підтверджується документами, але сам факт численних династичних зв’язків київських князів зі скандинавами не викликає жодного сумніву.

Коли народ сидить на одному місці й живе власною працею, він нецікавий літописцям та трубадурам. Руси ж протягом 6-9-го століть добре побешкетували по Європі та Малій Азії, доходячи до Амстріди (близько 842року) та Севільї в Іспанії у 844 році. 18 червня 860 року зафіксовано напад русів на Константинополь. Патріарх Фотій пише про хрещення Русі близько 867 року. Ставленик Риму константинопольський патріарх Ігнатій направив єпископа на Русь у 874 році. У 879 році вперше згадується про руську єпархію Константинопольського патріаршества, яка очевидно знаходилася в місті Росія (зараз Керч) і проіснувала до 12 століття. Близько 1154 року Аль-Ідреса також пише про річки Русія й Русію та місто Русія в районі сучасної Керчі. Він же відрізняє русів, які живуть в цих місцях (тобто в Криму і на Тавані) від інших, що в Македонії та Угорщині. В документі за 1168 рік згадується, що повсталим болгарам та волохам допомагали руські «гілки тавро-скіфів» вони ж – «поістрянські (тобто ті що живуть на Дунаї) скіфи».
Як візантійські так і арабські автори пишуть про русів, як про таких, що живуть на березі моря, це мореплавний, торговий і дуже войовничий народ.
Арабські і перські джерела в Х-ХШ ст. називають Чорне море Руським. Арабський географ Джайхані, який писав у IX ст. та ко¬ристувався джерелами VI ст., пише про три слов’янські союзи: Куявію, тобто Київщину, Славію – Новгородщину і Артанію. Про остан¬ню відомо, що вона межує з Хазарією (хазари в той час жили на Волзі), її жителі живуть на острові навколо болота, а царя звуть Хакан-Рус. Все це дуже нагадує опис Таванського півострова. Ще арабський географ пише, що жителі Артанії дуже войовничі і не пускають на свої землі іноземців.
Доказом того, що руси жили саме на березі Азовського моря, є і той факт, що вже після відтиснення слов’ян кочівниками з берегів Азовського моря тут майже 200 років існують острівець слов’янства в морі кочівників—Тмутороканське князівство та Біла Вежа (Саркель).
Грецькі та візантійські автори ІХ-Х ст. пишуть про Керч і Тавань як про батьківщину русів. Про зв'язок Київської Русі з Керчю свідчить і той факт, що київські князі карбують той же знак, що карбувався і на монетах Босфорського царства—тобто тризуб. А в свою чергу Босфорському царству цей символ влади над трьома світа¬ми (земним, водним і підземним) дістався від бога легендарних ат¬лантів—Посейдона. Дехто виводить назву Русь від назви одного із сарматських племен роксоланів, які осіли південніше Києва по ріках Рось і Русава, і там послов’янилися. Та це теж підтверджує півден¬не походження цього слова. Із усього сказаного видно, що слов’яни впродовж тисячоліть жили в Північному Причорномор’ї, і по-різно¬му, то мирно, то ні, взаємодіяли з іншими народами і були витіснені звідси тільки з приходом печенігів, та до самого татаро-монгольського нашестя тримали під контролем шлях по Дніпру, збудувавши і тримаючи в своїх руках місто Олешшя — найстаріше місто Херсон¬щини. А період кочового Дикого поля це лише епізод тисячолітньої історії.

Характеристика русів
В хрестоматіях, зазвичай, приводять лише позитивні характеристики, які давали іноземці русам. Насправді, все набагато складніше. Іноземці бачили, в першу чергу, русів як воїнів. І вели вони себе відповідно, як завойовники всіх часів і народів. Арабський автор ат-Таборі (838-923) називає русів ворогами миру, особливо арабів. «Было нашествие варваров, руси, народа, как все знают, в высшей степени дикого и грубого», - розповідає житіє Георгія Амстридського.
«Я вижу, как народ грубый и жестокий окружает город, расхищает городские предместья, все истребляет, все губит». – читаємо в «Бесідах» патріарха Фотія.
К.Багрянородний між 948 та 952 роками дає назви Дніпровських порогів по-руські і по-слов’янські й пише: «данники їхні (тобто русів) слов’яни».
«Они (русы) нападают на славян, подъезжают к ним на кораблях, высаживаются, забирают их в плен, везут в Хазарен и Булкар и там продают», - читаємо в творі Ібн-Руста «Інші цінності».
З іншого боку, Массуді називає русів «великим народом». «Памятники говорят о руси как о многочисленном народе». «Я не видел (людей) с более совершенным телом чем они». Ібн Фадлан про русів (921-928).
«Народ этот могущественный, телосложение у них крупное, мужество большое, не знают они бегства» Ібн-Міскавейх про походи русів в Бердаа у 943-944 рр.
Грецький автор Феофан (середина 10 століття) та інші пишуть, що руси це «дроміди» тобто переселенці, бродяги, скитальці, мандрівники. Іноземці бачили русів весь час у русі.
Складується враження, що руси це досить таки різноплемінні загони, серед яких зустрічаємо й вихідців з балтійських і причорноморських слов’ян. В той же час Ібн Хордадбах називає русів родом слов’ян (в редакціях 846 та 885 років).
Приблизно з того часу, як з’явилася назва «руси», з’являється в літописах і назва «укри», «укряни». Деякі вчені вважають ці назви (руси і укри) не племінними, а кастовими. Руси вживаються, звичайно, в значенні воїнів, дружинників, а укри—вчителів, жерців. Звідси гуцульське «укий» - розумний, та загальноукраїнське—неук.
Як бачимо, при бажанні, можна легко підібрати докази того, що руси хоробрі воїни, або навпаки – грабіжники та розбишаки. Таким же чином, при упередженому чи заданому відношенні можна довести, що руси це і є слов’яни, або ж, навпаки, що вони запеклі вороги слов’янства. Та насолода пошукової роботи полягає саме в тому, щоб переосмислити всі відомі факти і спробувати об’єднати їх в єдине ціле. Тож не будемо поспішати з передчасними висновками, чи впадати в гріх безнадії. Всьому свій час…

Свідчення вітчизняних літописців.
Допитливий читач мабуть уже звернув увагу, що дати часто наводяться приблизно. Навіть коли ми звернемося до літописів, які за визначенням ведуться за роками, ми зустрінемо масу розбіжностей та неув’язок. Справа в тому, що на той час не було загальновизнаного календаря, літописці користувалися літочисленнями, або «від утворення світу», або від Різдва Христового, чи, як нам звичніше «нашої ери». Цю дату вираховували по-різному. Зазвичай вважали, що різниця між ними становить 5508 років, а ось стара візантійська ера відрізнялася на 5505 чи 5504 років, в антіохійській ері різниця взагалі становила 5500 років. Старослов’янський і український роки починалися в березні. З січня почали рахувати лише в 16 столітті. В Росії новий рік починався у вересні і лише з 1 січня 1700 року Петро Перший перейшов на Григоріанський календар, який знову ж таки відрізнявся від загальноєвропейського і різниця ця на кінець 19 століття сягнула 14 днів. Ми святкуємо Різдво на 14 днів пізніше сонячного, пов’язаного з зимовим сонцестоянням, не задумуючись двічі святкуємо новий рік. «Чоловічий день» 23 лютого по-старому це і є Восьме березня – жіноче свято. Лютнева революція в Петербурзі відбулася 12 березня 1917 року. 70 років, не задумуючись, ми святкували Жовтневу революцію – 7 листопада. Що вже говорити про події тисячолітньої давнини. Про деякі недоладності ми поговоримо. Інші доведеться прийняти на віру.
Перечислюючи основні слов’янські роди, племена: полян, деревлян, дреговичів, полочан, літописець пише: «Слов’яни ж (що) сіли довкола озера Ільмень, прозвалися своїм іменем», тобто словенами. І це зрозуміло, слов’янським племенам, які жили купно на своїх правічних землях важливо було показати свою окремішність від сусідів, таких же слов’ян. Тим ж слов’янам, які опинилися на межі слов’янського світу, серед чужорідних племен, важливо було навпаки підкреслити своє слов’янство. Словени на фінських землях, словаки на межі з угорцями та волохами, та словени на межі з Австрією та Італією.
Далі літописець уточнює: «Бо се тільки слов’янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, а потім же волиняни. Далі він перераховуючи фінські племена, уточнює: «бо се – інші народи, які данину платять Русі…»
«Радимичі ж і в’ятичі (походять) від ляхів» тобто літописець чітко відрізняє, що радимичі і в’ятичі, хоч і слов’яни, як поляки, але не Русь. Тут же укладач літопису звертає увагу, що останні відрізняються від полян і своїми звичаями: «Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон». «Поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний», - ці фрази пояснюють тим, що літопис писав киянин, але ж це знаходимо ми і в новгородських літописах.

Таємничий Пересічень.
У видання літописів дуже рідко включають надзвичайно важливий епізод з Новгородського літопису, який зустрічається в різних списках під 922, у 940 та 942 роках. Він проливає світло на причини, які привели до загибелі князя Ігоря. Про це ми поговоримо пізніше, а зараз звернемося до тексту літопису. «Игорь же сидел в Киеве, княжа и воюя с древлянами и угличами. И был у него воевода именем Свендельд. И подчинил угличей, возложил на них дань и отдал ее Свендельду. И не сдался один город, называемый Пересечень, и сидел около него три лета и едва взял. И сидели угличи в низовье Днепра, а после этого пришли в междуречье Буга и Днестра и сели там. И дал же (Игорь) дань деревскую Свендельду, и брали по черной куне от дыма. И сказала дружина Игорю: «Много дал одному мужу».
Що надзвичайно важливо у цій інформації? По-перше, що уличів, з якими, як правило згадують і тиверців, автор не відносить до Русі. По-друге, що вони сиділи не між Дніпром і Дунаєм, як малюють у шкільних картах, а «в пониззі Дніпра», тобто на теренах нинішньої Херсонщини та Запорожжя, і мали сильно укріплене місто. По-третє, після поразки, вони, виплативши данину, не підкорилися князю, а відійшли за Буг. Це все нагадує волелюбну тактику запорожців. Леонід Махновець та М.І.Надєждін висловлюють припущення, що Пересічень знаходився на правому березі Ікелі, правої притоки Дністра. Зараз село Пересечіне Оргіївського (Сергіївського) району Молдови, північніше Кишинева. Здається логічніше шукати залишки цього старослов’янського міста в пониззі Дніпра – в тому ж Олешші, чи в Кучугурах, або ж на місті давнього слов’янського поселення та броду Протовче, що в пониззі Хортиці. Городок Пересічень був також поблизу Києва, зараз у межах міста.
Щоб розібратися в цьому питанні нам доведеться згадати непрості відносини уличів з київськими князями. З літописів відомо що Олег у 885 років воював з цими волелюбними нащадками антів, але так і не зміг їх підкорити. Вперше Ігор спробував підкорити уличів у 922 році (звідси, до речі, плутанина з роками у Новгородському літописі). Потім три роки з 940 по 942 Пересічень витримував осаду дружинників Свенельда. Випадок унікальний у київській історії! Про величезне значення, яке надавали князі цьому місту свідчить не лише факт трирічної його осади, а й те, що переможець уличів, Свенельд не лише отримав право збирати податки з усієї уличської землі, а й Ігор віддав йому данину з древлян. Чим це скінчиться для Ігоря ми знаємо. Уличі формально визнали владу руського князя і навіть входили до складу Ігоревої дружини під час його походу на Константинополь у 944 році. Фактично ж уличі так і не підкорилися руським князям, а відійшли на захід до Дністра та Бугу до близьких їм тиверців. Дійшли вони до Дунаю та берегів Чорного моря. Нам же полишили назву Інгул, яка близька за звучанням до старослов’янського правопису імені уличів. На згадку про старий Пересічень вони й назвали свою нову столицю тим же іменем. В подальшому, під тиском печенігів та інших кочовиків, вони відійшли до Карпат і прийняли участь в етногенезі гуцулів.
Щодо Пересічня то найбільш ґрунтовною, на мою, думку є теорія академіка Б.О.Рибакова, який вважав, що це місто знаходилося південніше Києва, але вище Дніпровських порогів, тобто на острові Ігрень в місці де Самара впадає в Дніпро, зараз практично в межах Січеслава (Дніпропетровська). Тут на острові Чаплі знайдено рештки великого слов’янського поселення, яке існувало приблизно в 800-1300 роки. Воно було зруйноване татарами, а ті мешканці, що лишилися відійшли трохи вище за течією Самари і відновили перевіз. Тоді стають зрозумілими стратегічне значення цього міста і його, неймовірна для тих часів, трирічна оборона.
Нам же, щоб зрозуміти логіку подій, доведеться, слідком за уличами, зробити ґрунтовну мандрівку на голубий Дунай.

Свидетельство о публикации № 10538 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Витоки. Руси з Росі.
Краткое описание и ключевые слова для Витоки. Руси з Росі:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • "Дар без брани побеждать..."
  • Несподівані факти з життя невідомого поета... Віталій Шевченко
  • Витоки. Сповідь
  • Закінчено і опубліковано "Чари Граалю". На завершення передмова, зміст та післямова.
  • Витоки. Русь - Україна
  • Про походження та різні значення слова "рус" та про етнічну й територіальну приналежність Русі.
  • Витоки. Голубий Дунай
  • Про одвічну й містичну тугу-тягу українців за Дунаєм.
  • Витоки
  • Продовжуємо розповідь про нашу прадавню історію. Зараз почнемо розмову про витоки словянства.

  • Безух Юрий Валентинович 25-02-2016
Якщо глянути на карту Русі, то на віддалі приблизно одного кінного, або трьох піших переходів ми побачимо міста, укріплення, або сторожові пости: Чернігів, Київ, Переяслав, Переволочна (на Ворсклі), Пересічень (на Самарі), Протовче (на Хортиці) та Олешшя. Добавте до цього Перещепине на Орілі.
Зверніть увагу, що укріплення нижче Києва (перед) починаються з пере...
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Витоки. Руси з Росі