Витоки. Голубий Дунай

Про одвічну й містичну тугу-тягу українців за Дунаєм.

Туга за Дунаєм
Дунай, Дунай,
А ну узнай,
Где чей подарок!
Венок Дуная
Не любо мені в Києві жити. Хочу жити я в Переславцеві на Дунаї, бо то є середина землі моєї.
Святослав. Літопис руський, рік 969.
На Дунаї Ярославнин голос чути,
вона, чайка незнаєма, рано квилить:
«Полечу, - рече, - я чайкою по Дунаєві,
омочу шовковий рукав у Каялі-ріці,
утру князю кривавії його рани
на дужому його тілі.
Слово про Ігорів похід, переклад Л.Махновця.

З давніх-прадавніх давен і до наших часів звучать пісні про голубий Дунай. І їх, як не дивно на перший погляд, значно більше ніж про Дніпро-Славутич. Туди, на Дунай, ідуть шукати своє щасті й давні князі й козаки-запорожці, й старовіри-некрасівці, й герої творів Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Олеся Гончара та Миколи Вінграновського. Є щось дивне й незбагненне в цій тузі-тязі українців до віддаленої від України ріки. Спробуємо ж віднайти ці правічні витоки.
В Літописі Руському Дунай згадується 24 рази. Згадуючи ріки, що дісталися біблійському Яфетові, літописець першим називає Дунай, останньою Волгу, що йде на схід «у частину Симову». Далі літописець пише: «По довгих же часах сіли слов’яни на Дунаєві, де є нині Угорська земля і Болгарська». Згадуючи легендарного Кия, літопис пише, що він ходив у Царград, а коли «вертався назад, (то) прийшов до Дунаю і вподобав місце і поставив городок невеликий… Києвець». Щоправда той же літописець, описуючи міфічну мандрівку Андрія Первозванного, явно плутає Дніпро з Дунаєм і пише: «А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами…». Серед більше ніж 60 назва та варіантів назв Дніпра зустрічаємо і Дунай. Столицею української Готії був Данпарстад, який розміщують на Нижньому Дніпрі чи то в Бериславі, чи у Великих Кучугурах.
* * *
Синюхи синь і Бога бистрий біг
Вкорінені не тільки у землі…
Початок дав Перун вам і Стрибог
В таємній глибині тисячоліть.
О.Резніченко.
Щоб зрозуміти подальшу розповідь, нам треба згадати древню слов’янську богиню Дану. Дана – це не просто богиня води, основи життя, це уособлення пасивної жіночої субстанції, жіночий початок Всесвіту, це римська Діана та анатоліївська Танаїс. Звідси й «давати», «дар». «Земле, моя, всеплодючая Мати». Добровільні пожертвуванні у воду на Водохреща та Купала називалися «данина». Від Дана = Тана походить «тону», «тонути». Дівин град – нинішній Магдебург, а також Мадонна. Це древні відголоски уже в Європі.
Походження слова виводять від середземноморського «да» - власне вода, та «на» - неня, мати, або від ще давнішого чоловічого таємничого божества Ана, або Аса (пізніше Анта). Звідси Анатолія, Анталія, Адріатика, океан – око Ана, Асовське (зараз Азовське море), таємничі аси, ази, які жили в своїй Асії (звідки й Азія).
В Рігведі сказано, що світ утворився з води, завдяки силі часу, бажання, розуму й тепла. В санскриті «дхуна» - річка. Один з фундаторів матеріалізму та діалектики Фалес Мілетський (7-6ст. до н.е.) вважав воду «безмежною рухливою, одухотвореною субстанцією».
Древні вважали річки богами. Греки писали, що скіфи походять від Зевса та доньки Дніпра-Борисфену. Південний Буг слов’ян називали Богом і туди йшли священні шляхи, про які пише ще Геродот. Але там же поруч із живим богом є річка Мертвовод. Саме від слів «дана», «дна» походять назви найголовніших слов’янських річок: Двіна (Дуна), Дунай, Дніпро, Дністер, Дон (Дін), Дінець. Походження Десни дещо інше, але ця «правиця» має ще дев’ятеро своїх тезок на Балканах.
На Київщини записано стародавній міф про витоки Дніпра й Дунаю із крові загиблих Дунаю-Богатиря та Нєпри (Днєпри) Королівни. В стародавньому Днєпра, Дніпра чується Дана Ра – вода Сонця. Пояснюють сучасну назву Дніпра також словосполучення «да» - вода та «прісно» - завжди, вічно. Вічна, одвічна вода. Дунай же означає просто велику, протічну, живу воду. Він батько Данаїд грецьких богинь джерел та криниць. Там же де води зливаються зупиняють свій потік – царство вічного супокою, смерті, тобто море – царство Морени богині смерті. Чи не виклав це підсвідомо Олександр Пушкін, пишучи що «зіллються всі слов’янські ріки в російське море?» Мор, море – смерть, а протилежність смерті аморе – любов. кохання.
Іншим символом води був змій, який весь час у русі, його повзання, коливання нагадують рух води. Слов’яни часто прикормлювали вужів і тримали їх навіть у приміщенні замість котів.
Одна з наших найдавніших приспівок звучить так:
Шіді, ріді,
Шіді, ріді,
Шіді, ріді
Дана.
Також приспів «дана» зберігся у співанках поляків та словаків.
Пізніше древнє дана замінила «вода»; «вада» - вода дана, романськими мовами. «Вар» - це індоєвропейське вода, море. Звідси подунайські Драва, Сава, Морава, Лтава.
* * *
Перед тим як говорити про Дунай сакральний, міфічний коротко згадаємо з допомогою всезнаючого Інтернету про сучасну річку. Дунай – друга за довжиною ріка Європи після Волги. Його протяжність становить 2960км. Зараз від витоку до гирла Дунай протікає територією 10 держав: Німеччини, Австрії, Словаччини, Угорщини, Хорватії, Сербії, Болгарії, Румунії, Молдови та України.
Також басейн Дунаю охоплює частини територій Італії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Албанії, Македонії, Польщі, Швейцарії та Чехії.
Для всіх придунайських держав Дунай на окремих ділянках слугує природним кордоном з сусідніми країнами.
В межах територій окремих країн довжина Дунаю становить від 1075км (Румунія) до 0,2км (Молдова).
Довжина української ділянки Дунаю — 170км, з них 54км припадає на основне річище, 110км — на Кілійське гирло, та 6км — на канал Прорва, що з'єднує це гирло з Чорним морем (зараз канал замулений до несудноплавних глибин і не використовується).
На берегах Дунаю розташовані десятки великих міст, в тому числі столиці 4 європейських держав: Австрії — Відень (1597 тис. жителів), Сербії — Белград (1168 тис.), Угорщини — Будапешт (2016 тис.), Словаччини — Братислава (425 тис.).
На притоках Дунаю розташовані столиці ще трьох держав: на Саві — Хорватіі (Загреб, 707 тис.) та Словенії (Любляна, 270 тис.), на Істрі — Болгарії (Софія, 1250 тис.).
На притоці Ізар стоїть столиця Баварії (федеральної землі ФРН) — Мюнхен (1250 тис. мешканців).
На українській ділянці Дунаю розташовані міста Рені (23 тис. жителів), Ізмаїл (90 тис.), Кілія (25 тис.), Вилкове (11 тис.), а також села Ренійського, Ізмаїльського та Кілійського районів Одеської області.
Найчастіше образ Дунаю зустрічається в таких жанрах фольклору як колядки та щедрівки, ліричні та епічні пісні. У більшості пісень назва «Дунай» супроводжується епітетом «тихий».
В давніх українських народних піснях Дунай вживається на позначення якоїсь чарівної країни, тридев’ятого царства, вирію. За багатьма легендами, Дунай тече посеред раю. За болгарською легендою, він витікає з-під кореня світового дерева — гігантської золотої яблуні. У фольклорі східних та західних слов'ян Дунай — це загальний символ водного простору, зокрема й морського.
Дунайська вода відкриває шлях на той світ. Напитися цієї води означає: або навіки піти туди, звідки нема вороття, або забути все, що любив доти, або ж торкнутися заборонених таємниць, дізнавшись про подальшу, зазвичай нещасливу долю. У будь-якому випадку все це мало значення зв’язку із потойбіччям. Кінь у фольклорі є перевізником з одного світу на інший.
В історичних піснях Дунай згадується. Як кордон українських земель, за Дунаєм уже чужина.
У ліричних піснях Дунай — перепона між двома закоханими, яку дуже важко, іноді неможливо подолати. У пісні «Ой там, за Дунаєм» козак із-за тихого Дунаю поглядає на свою Вкраїну. «Та не так на Вкраїну, як на ту дівчину», і просить у неї перевозу.
У весільних піснях Дунай є символом шлюбу, він поєднує дівчину із нареченим, назавжди відділяючи її від власного роду. Таку саму символіку має і вінок, вкинутий у Дунай.
Як казковий вирій, рай, Дунай пов'язаний із птахами, на яких, за легендами, перетворюються людські душі. В той же час Дунай визнає першість і старшинство Дніпра, звертається до нього «Дніпр-батько, Славута».
* * *
О Пам’яте Води! Прости і одведи:
Ми стільки переписували рід свій,
Що вже не знаєм: звідки ми й куди
Заплутавшись у хащах лицедійства.
Б.Олійник
Літописець пише «По довгих же часах сіли слов’яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля та Болгарська. От тих слов’ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменем своїм». Потім знову повторює: «Був же один народ слов’янський: слов’яни, що сиділи на Дунаю і яких захопили угри, і морави, і чехи, і ляхи, і поляни, яких нині зовуть русь. Своєю прабатьківщиною вважають Дунай і чехи та поляки. А ось народи колишньої Югославії цілком справедливо вважають своєю батьківщиною Наддніпрянську Україну.
Ми знаємо, що саме з теренів України вийшло багато європейських народів. Сьогодні є загальновизнаним той факт, що прабатьківщина слов’ян знаходиться в Подніпров’ї, на території від Десни й Сейму до Вісли та Одеру. Як один з прикладів можна навести думку американського дослідника Нормана Дейвіса: «Україна – земля по якій більшість європейських народів прийшла на свою кінцеву батьківщину»
Легенди ж про дунайську батьківщину пов’язані з епохою великого переселення народів, коли впродовж 6-9 століть слов’яни невпинним потоком дійшли від Дніпра до Адріатики і вся Центральна, Південна і Східна Європа були суцільно слов’янськими. Нестримним живим потоком ринули слов’янські народи на загниваючі болота мертвих та конаючих імперій – Риму та Візантії. Народи, які раніше потрапили в тенета цих імперій ледь животіли під тягарем амбіцій та показушної величі. Ті ж потомки фракійців та даків – румуни взагалі на певний час зникли зі сторінок історії. На півдні під зеленим прапором Пророка араби легко підкорювали розорені непосильними поборами, військовими постоями та кривавою боротьбою з «єресями» народи Візантійської імперії. Недаремно Й.-Г.Гердер писав: «Слов’янські народи займають на землі більше місця ніж в історії, й одна з причин цього – те, що жили вони далі від римлян».
Від Афін і Адріатики до Ельби та Ютландії розселилися слов’яни. В ранньому середньовіччі слов’яни жили там, де тепер про них і не чутно: в Малій Азії, Італії, Іспанії, на Сицилії. Арабський географ Х століття Ібн-Хаупель з подивом відзначав, що у місті Палермо на Сицилії два з п’яти кварталів заселені слов’янами. Вони складали більше половини населення цього багатющого торговельного міста.
Дунай залишив такий слід у пам’яті слов’ян, в тому числі українців, тому що він знаходився на перетині культурних, цивілізаційних шляхів заходу і сходу, зберігав їх духовні пам’ятки й збагачував цими надбаннями прибульців. Врешті, це щасливий час гарячої, нестримної молодості наших народів.
Та зусиллями волохів та угорців слов’янський світ було розділено на південних, східних та західних (правильніше північних) слов’ян. Складається враження, що слов’яни відчули себе єдиним народом лише на Дунаї під час цього великого переселення, коли вони почали масово стикатися з різними, раніше їм невідомими слов’янськими племенами, яких вони, на відміну від незрозумілих «німців», легко розпізнавали як своїх саме за словом, за мовою. Оцей героїчно-щасливий період і полишив у пам’яті слов’ян згадку про своєрідний «золотий» вік на Дунаї. Дунай – загублений, втрачений рай.
Коли уже в 9 столітті шляхи слов’янських народів, розділених волохами та уграми, розійшлися, корінні наддніпрянські слов’яни усвідомили свою окремішність і скористалися поморською. варязькою назвою Русі, такою зрозумілою по назві річок Росі та інших, і пов’язаною, очевидно, з назвою південно-слов’янського племені росів. Більш того, літописець констатує конкретно: «852 року, індикта 15, коли почав Михайло цесарствувати, стала називатися (наша) земля Русь. А про се ми довідалися (з того), що за цього цесаря приходила Русь на Цареград». Коло замкнулося.
Свидетельство о публикации № 10553 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Витоки. Голубий Дунай. Про одвічну й містичну тугу-тягу українців за Дунаєм.
Краткое описание и ключевые слова для Витоки. Голубий Дунай:

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Витоки. Голубий Дунай