Новий паркан

Оповідання про двох красивих душ, які знайшли один одного. Віталій Шевченко


- Що ти нічого не можеш запам`ятати? – розсердився Федір Сергійович, молодий вчитель математики, на уроці.
- Скільки буде двічі два, га? – він навис над школяриком, Євгеном Хомутинником, що завмер біля своєї парти. – Що ти, йолопе, не знаєш цього!
Він спересердя кинув ручку на вчительський стіл, та покотилася на край столу, затрималася на хвильку, на очах усього принишклого класу, і впала на підлогу.
Сьогодні Федору Сергійовичу дісталося від директора школи, Семена Пантелійовича, приїхав звідкілясь з Росії, бо там у них ще гірше ніж тут у нас, мовляв, Федоре Сергійовичу, у першій чверті виставив погані оцінки і тим тягнеш школу назад. Треба виправлятись, якщо і в другій буде така сама картина, будуть зроблені оргвисновки.
- Чому не вивчив перший стовпчик множини? – гримнув ще раз на учня. – Хто відповість на питання?
З першої парти підняла руку Марійка Надточій. Він кивнув їй, своїй улюблениці:
- Кажи!
- Два на два буде чотири! – переможно глянула Марійка на Хомутинника.
- Сідай, маєш п`ятірку, - сказав вчитель, - давай щоденника.
Марійка хутко розгорнула свого щоденника, щоб вчитель не передумав, і побігла до столу. Федір Сергійович підняв ручку, умокнув у чорнильницю і вивів у щоденнику велику жирну п`ятірку.
- А два на три скільки буде? – продовжував допит вчитель, та сьогодні Хомутинник був явно не в ударі.
Він засовав ногами і сказав тихо:
- Мамо послали мене пасти корову у поле…
Але тут пролунав рятівний дзвоник і пекельні муки для Хомутинника закінчилися. Федір Сергійович хотів йому поставити двійку, але згадав директора і передумав. Краще піде після уроків і відвідає Хомутинників. Він працював у цьому селі перший рік і тому місцевих звичаїв не знав, спитав в учительській у колег:
- Яка сім`я у цього Євгена Хомутинника?
Відізвався старенький вчитель історії, Полікарп Полікарпович, Федір Сергійович чув стороною, що Полікарп Полікарпович був десь на засланні, років зо два, як повернувся.
- Важка сім`я, - дивлячись на молодшого колегу своїми добрими очима в окулярах, відповів історик, - батько не повернувся з війни, а мати сама піднімає трьох дітей, мал мала менше. Євген старший. Він допомагає матері все робити по господарству і доглядає за молодшими. Що, не вивчив домашнє завдання? – спитав на закінчення Полікарп Полікарпович.
Від почутого гнів у Федора Сергійовича кудись зник. Дійсно, чого це він пристав до дитини?
Після уроків якось так вийшло, що Федір Сергійович пішов з Полікарпом Полікарповичем разом.
- Мабуть, дісталося від Семена Пантелійовича, - сказав Полікарп Полікарпович, - та ви на нього не ображайтеся, у нього в Сибіру старенька мати і він їй допомагає.
- Правда? – здивувався Федір Сергійович, - а він ніколи, той…
- А що йому казати? Чим менше знають люди, тим краще, - відповів Полікарп Полікарпович.
Федір Сергійович жив на самому краю села, у баби Федори, виявилося, що сам Полікарп Полікарпович мешкав теж неподалік, на сусідній вулиці.
- Ти диви, - засміявся молодий вчитель, - а я і не знав, що ми сусіди.
- А звідки ви взнаєте, несетеся до школи не минаючи калюж! – в свою чергу засміявся Полікарп Полікарпович.
- А Хомутинники живуть ось тут! – додав він і показав стару хату, без паркану, можна було туди зайти з вулиці.
Щось тьохнуло у серці Федора Сергійовича, хата виглядала пусткою, навіть у вікнах не було вогника. Полікарп Полікарпович помітив погляд молодого колеги і сказав:
- Вона прийде пізніше і тоді тільки все налагодить. Діти маленькі…
Розпрощалися біля хати Хомутинників, треба було йти додому, готуватись до майбутніх уроків. Прийшовши додому і пообідавши гарним борщем, який зварила хазяйка, трохи відпочивши, Федір Сергійович сів за свої підручники. Матеріал він знав, школа маленька, восьмирічка, але готуватися треба. Потім згадав Хомутинника, виглянув у вікно, сіріло, мабуть, його мати вже прийшла з роботи.
Треба таки піти. Оце тільки діти маленькі… Випросив у хазяйки яблук і слив. Буде чим пригощати.
Йти було недалеко і в хатах людей вже світилися вогники. А двір Євгена Хомутинника був темний. Що, ще не прийшла додому, чи що? І наштовхнувся у дверях із жінкою:
- Ой, хто це до нас у гості? – почув він її веселий голос.
Вона запалила каганця, підняла його над головою і з цікавістю роздивлялась незнайому молоду людину. Звідкись виперся Євген Хомутинник, перелякано подивився на нього і сказав:
- Це наш вчитель, Федір Сергійович!
- Он як! Мабуть, погано вчишся, якщо вчитель прийшов… Скільки я казала, що спочатку зроби уроки а потім…
Вона не встигла сказати, бо за її спиною щось зашаруділо і з-за матері виглянуло двоє маленьких дівчаток. Вони підкотилися до Федора Сергійовича, схопили його за руки і він опинився у полоні.
- А ну, дівчата, залиште вчителя! Не лякайте його! – бринів поруч срібним дзвіночком її голос. – Заходьте до хати! Гостем будете! – продовжувала вона одночасно і посміхатися, і нести каганець у хату, і відчіплювати дітей від вчителя, і посилати Євгена у льох, щоб він приніс огірків.
- Ти там тільки дивись, не впади! – напучувала вона сина.
Той щез за дверима, а вона почала вивільняти свого несподіваного гостя від менших, але вони цупко тримали його за руки і ноги і не збиралися відступати.
- Мене звати Федором Сергійовичем, а вас? – назвався вчитель.
- Марійкою… Марією… - глипнувши на вчителя, сказала молодиця.
- А по батькові?
- Ну… всі мене звуть… Марійкою…
- Невдобно, Маріє… - почав вчитель і вона продовжила: - Семенівна…
- Семенівна… - повторив вчитель. На нього дивились великі блакитні очі, такі самі, як у її дітей, а чорне волосся було складене у дві довгі коси і красиво завиті навколо голівки. Федір Сергійович замилувався нею. Вона торкнулася своїх кіс і спитала:
- Що?
- Нічого, - відповів вчитель, - Я прийшов подивитися, які умови у вашого сина, що йому заважає вчитися.
- Палюки йому доброї треба, - засміялася Марія, - оце і всі умови.
Скоро у хату забіг з огірками Євген і вони потім сиділи навколо столу і вечеряли, Федір Сергійович хотів відмовитись, та Марія не погодилася:
- У нас так не заведено!
А після вечері дітей поклали спати і вони нарешті відпустили Федора Сергійовича, він ще посидів, позаймався із Євгеном, пояснив йому, як швидше запам`ятовувати таблицю множення.
- Ти зрозумій, що це дуже просто. Треба бути уважним. Перша цифра це скільки разів узяти другу. Ось дивись. 2 на 2. Що це значить? Це значить, що цифру 2, яка стоїть другою, треба узяти двічі, тобто, два і два, буде чотири. А ось, наприклад, 2 на 5. Тобто, буде 10, бо ми беремо п`ятірку удвічі. І складаємо: 5 і 5 +10. Оце і вся арихметика! – згадав він класика української літератури і засміявся: - Зрозумів?
Євген закивав головою, до нього тільки зараз дійшла оця залізна логіка математики. Як усе просто! І він теж приєднався до своїх сестер, і цілу ніч йому снився Федір Сергійович, який стояв біля класної дошки і писав на ній різні цифри і питав Євгена і, як не дивно, він кожного разу правильно відповідав.
Марія провела вчителя до вулиці, він озирнувся на її хату, подивився на вогник у вікні, зітхнув:
- Добре у вас.
І тут він згадав про яблука і сливи, що були у нього в карманах.
- Ой, як я міг забути! – бідкався він, витягуючи їх і передаючи Марії.
- Ви їм сподобалися і без слив! – засміялася вона.
Коли він прийшов додому, то спитав хазяйку, чи немає в них якихось дощок для паркану.
- Подивись у сараї, – сказала Федора, - там їх складав ще старий. - Її чоловік загинув десь під Будапештом, у сорок п`ятому, вже війна закінчувалася.
- А де дівся чоловік у Марії Хомутинник? – спитав він ще хазяйку.
Вона подивилася на вчителя і сказала:
- Гарна молодиця. Хоч троє дітей а красиво співає. А чоловік загинув під Берліном.
Федір Сергійович зітхнув, він сам воював і під Будапештом і під Берліном. Та повернувся додому. А рідної хати не виявилося, спалили і нікого не залишилось… Ось і так буває.
Він ще подивився ті дошки, підійдуть, сказав хазяйці:
- Я їх заберу а вам дістану нові.
- Добре, - погодилася Федора, - все рівно лежать без діла.
- А інструмент є? – ще спитав він.
- Є, - сказала хазяйка, - там само де і дошки.
На другий день кожний з них пішов на свою роботу. Марійка у рільничу бригаду, Федір Сергійович у школу. І на уроці в класі Євгена він спитав учнів:
- Скільки буде 3 на 6?
І несподівано для всіх руку підняв Євген Хомутинник.
- Ну, кажи, скільки буде? – спитав його вчитель, посміхаючись йому.
- Вісімнадцять! – відповів учень.
- Молодець! Правильно. Давай щоденника, - і він вивів у ньому жирну четвірку, першу в житті у Євгена.
А Марія, прополюючи кукурудзу на полі, розповідала своїй подрузі, Насті Демченко, те, що відбувалося увечері в її хаті.
- Розумієш, несподівано прийшов вчитель Євгена, каже, хочу подивитися, як у нього дома, чи ніщо не заважає йому вчитися. Діти зразу закохалися в нього. Він такий добрий, увесь вечір тримав їх на руках, - розповідала подрузі, виблискуючи очима.
- А ти сама часом не закохалася в нього? – засміялася її подруга.
- Ти скажеш таке! – засоромилась Марія. – Він людина вчена, а що я, колгоспниця, та ще й з дітьми.
- Ти ж була кращою ученицею в школі! – не погодилась Настя.
- Була… - зітхнула Марія, - та вже пройшло це…
Але після обіду відпросилася у бригадира, треба додому, бо за дітьми немає кому доглянути. І пішла у село.
Вже десь біля сільмагу зустріла знайомих жінок. Вони з подивом і зацікавленістю дивилися на неї.
- Що таке? – спитала вона.
- Ти диви, як ти його прибрала до рук! – посміхнулась одна з них, Вірка Климчучка.
- Кого? – здивувалася Марія.
- Та цього вчителя, - відгукнулася до неї ще одна, Дарка Гудзь, - паркан лаштує. Хто б міг подумати!
Вона залишила їх і швидко пішла до своєї хати. Відійшла від них на велику відстань і побігла, не ховаючись. Коли, нарешті, побачила свою хату, зупинилась, від вулиці її подвір`я відгороджував новий паркан.
Вона притиснула руки до грудей і дивилася на паркан, на подвір`я, на хату. З димаря струмив дим, значить, він у хаті. І Марія відкрила хвіртку і негнучкими ногами пішла додому.
Там був дим коромислом! Федір Сергійович тримав на коліні саму найменшу, Софійку, а другою рукою макогоном товк картоплю у каструлі, а інша дитина, Віронька, тримала його поруч міцно за гімнастерку, а Євген крутився з другого боку біля стола, де лежав розкритий щоденник, в якому красувалася четвірка. І всі вони посміхалися до неї.
- Нарешті мама прийшла! – об`явив Федір Сергійович, - зараз будемо вечеряти!
А вона стояла і тільки дивилася на них усіх.



14.11.2012р.

Свидетельство о публикации № 10574 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 1 195
  • Комментариев: 2
  • 2016-02-29

Проголосуйте. Новий паркан.

Оповідання про двох красивих душ, які знайшли один одного. Віталій Шевченко


Краткое описание и ключевые слова для Новий паркан:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Меч справедливості
  • "... то були силачі, що славні від віку." Книга Буття, 6,4. Віталій Шевченко.
  • А який у мене був батько?
  • Доторкнувся до життя, яке минуло і залишилося від нього тільки журба. Віталій Шевченко.
  • Челнакриж
  • Трагікомична ситуація з родами та ворогом народу. Як назвати дитину. Він у ці хвилини став батьком, і саме це його і врятувало. Віталій Шевченко.
  • Державна справа
  • Оповідання про розшук і захоронення бійців Вітчизняної війни відразу після Перемоги. Державная справа, яка була доручена дівчаткам. Віталій Шевченко.
  • Обпечені війною
  •  Оповідання про життя зразу після війни, про непрості людські долі. Віталій Шевченко.

  • Геннадий Любашевский Автор offline 29-02-2016
Від щирого серця - п"ятірка у щоденник! Життя, як воно є.
  • Виталий Шевченко Автор offline 2-03-2016
Спасибі, Гена, теж від щирого серця!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Новий паркан