А який у мене був батько?

Доторкнувся до життя, яке минуло і залишилося від нього тільки журба. Віталій Шевченко.



Сашка Ткаченка спіймав на великій перерві сам директор школи Федір Платонович.
- Підеш зі мною, - сказав він учневі, критично оглянувши його худорляву статуру. Той був переросток, при німцях не вчився і тому виглядав трошки міцнішім від своїх однокласників.
Сашко спочатку злякався, почав пригадувати, що він такого накоїв сьогодні, але нічого не пригадавши, на всяк випадок втягнув голову в плечі та побачивши, що Федір Платонович пішов від школи в іншій бік, повеселішав, значить бити не будуть.
- Скажеш Семену Панасовичу, що я тебе зняв з уроку, - директор йшов, не оглядаючись.
Вони завернули за школу, неподалік бовванів невеличкий клинець землі, обсаджений акацією, колись до війни тут було футбольне поле. На краю клинця завмерли дві конячки, ребра так і випирали з них, запряжені у плуга.
- Допоможеш мені, - сказав Федір Платонович, - а восени будемо з картоплею.
Перти плуга виявилося дуже важкою справою, поки дійшли перший раз до кінця, Сашко був увесь мокрий, а Федір Платонович матюкалися так, що у Сашка в`яли вуха, такого він ще не чув у своєму коротенькому житті. Плуг у Федора Платоновича все націлювався лізти кудись убік від цих вражих Росинантів.
- Йди паралельно, - сердився Федір Платонович, - кому я кажу, в Бога… Христа… мать…
Сашко втягував голову в плечі і намагався тримати коняк ближче до борозни, а ті, шкіра і кості, невідомо, як вони трималися на ногах, і, взагалі, на якій шкуродерні випросив їх Федір Платонович, своїми млявими ногами йшли кудись зовсім в іншій бік.
- Волоцюги… сто чортів вам у печінки… - лаявся позаду директор, єдиною рукою намагаючись втримати плуга, другу руку він загубив десь на фронті.
А в цей час Семен Панасович, урок якого так щасливо обминув Сашко, розкладав зошити перед собою у класі, збирався роздавати їх дітям.
- А, що, Ткаченка знову немає? - Семен Панасович відклав убік зошит. На «Камчатці» було порожньо.
- Його забрали з собою Федір Платонович, - доповіла вчителю Варка Цибуля, маленьке дівча, відмінниця, яка сиділа якраз навпроти вчителя на першій парті.
- А ти, Цибуля, чого це по морді Сталіна написала своє прізвище? – зробив зауваження відмінниці Семен Панасович.
Варка дбайливо обгорнула газетою зошит і так вийшло, що портрет вождя був якраз у центрі. А Варка не дуже розбиралася у політиці і тому старанно вивела саме між вусами і очима генералісимуса, що вона таки учениця шостого класу Михайлівської неповно-середньої школи та й ще і Цибуля.
В класі захихотіли, але вчитель підняв голову і уважно подивився на учнів. Знову затихло все.
- Заміниш обгортку, - наказав Семен Панасович, - а газету хай мати спалить.
У сусідньому класі готувалися писати російський диктант. Вчитель російської мови, Віталій Сігізмундович, ще не стара людина, з короткою стрижкою, в окулярах, походжав між рядами, чекаючи, поки діти приготуються. Він відсидів двадцять п`ять років за націоналізм, щасливо звідти повернувся і ось тепер сіяв у молоді душі зерна добра та любові.
В цей час двері в клас прочинилися і на порозі з`явилися захекані Катька Майстренчиха та Ванька Пузач, вони винувато дивилися на вчителя.
- Можна, Віталій Сігізмундович… - тихенько попросилася Катька.
Той кивнув, дозволяючи, і тут з останньої парти відгукнувся невлад Мишко Оглобля:
- Жених і наречена… хі-хі…
Віталій Сігізмундович почервонів і вп`явся в Оглоблю:
- Что вы понимаете, молодой человек, о любви? Как вы можете так говорить о самом святом в человеке. Как вы можете насмехаться над прекрасными созданиями, которые всем, даже жизнью своею, жертвуют нам, недостойным. Вспомните хотя бы жен декабристов…
Оглобля нічого згадати не міг, тому перелякано дивився на вчителя. А два десятка дівчачих та хлоп`ячих очей у класі заворожено дивилися на свого вчителя.
- Говно вы после этого, садитесь! – Віталій Сігізмундович зірвав свої окуляри з очей, але не розрахував сили, вони вихопилися у нього з рук, брязнули об стінку і розсипалися на маленькі уламки.
А біля клинця відпочивали. Федір Платонович дивився із задоволенням на свою роботу, правда, наче віл посцяв, але восени будемо із картоплею.
Він витяг із кишені газетний листочок і майстерно скрутив з нього цигарку, потім похлопав по кишенях, чортихнувся, сірники забув у кабінеті. Глянув на Сашка:
- У тебе, часом, не той…
Сашко зіщулився і сором`язливо тицьнув у руку директора коробку з сірниками.
Федір Платонович запалив цигарку, затягнувся нею і задоволено пхикнув:
- Ти, Сашко, таки не пали… Тобі це ні до чого… Я ось почав смалити на фронті… Потім вже… коли відірвало руку… А ти ще молодий… У тебе все попереду…
Сиділи, дивлячись на чорне поле.
А зі станції спішив до школи ще один вчитель, фізкультури, Петро Макарович. Повертався з районного семінару. У них в школі був неписаний закон, хто повертається з району, ставить пляшку. Сьогодні була його черга.
Пролунав останній дзвоник, і учні з криком і гамором вирвалися на волю. В школі залишилися тільки вчителі, зібралися у кабінеті директора. Петро Макарович витяг із торби пляшку горілки, поставив на газетний лист, що простелив на столі Семен Панасович.
- Моя так смачно зварила картоплю! – він викладав її з свого вузлика.
А Віталій Сігізмундович вже сходив до колодязя, приніс цеберко води і помив чарочки, сам зробив з люмінію, як казав шкільний сторож дядько Кіндрат.
Федір Платонович витяг зі шухлядки огірки з капусточкою та кусень сала. Петро Макарович запобігливо схопив у нього цей кусень, розрізав на рівні частки.
Сиділи навколо, навтішені, Федір Платонович підняв чарку:
- Давайте вип`ємо за те, що повернулися… - глянув на Віталія Сігізмундовича і додав: - додому…
Випили, мовчки закусювали. Після другої розв`язалися язики.
- Ви, Семене Панасовичу, будьте обережні, - казав Петро Макарович, - бо часом, той, хтось донесе…
- А я нічого, я завжди за, - виправдовувався Семен Панасович.
- Що тут мовиться, - Федір Платонович значуще дивився на Петра Макаровича, - з кабінету не виносить.
- Ви що, - образився Петро Макарович, - я в своєму селі коней не краду.
- Давайте вип`ємо за наших жінок, - втрутився в розмову Віталій Сігізмундович, піднімаючись, - вони достойні того.
Всі посхоплювалися зі своїх місць, цокаючись із Віталієм Сігізмундовичем.
- Давайте!...
- Хорошо сказав…
- За наших голубок…
Цокнулись, випили, сіли, кожний згадуючи щось своє, потаємне.
Розходились вже коли перші сутінки впали на село. Довго прощались один з одним, хоча вранці знову треба було йти до школи, проводити уроки. Петро Макарович пішов останнім, він намагався щось сказати Федору Платоновичу, але вже ніхто нікого не слухав. Тоді він махнув рукою і пішов.
- Коней… у себе… не краду…
Його всі на селі побоювались, бо він міг і настукати у район начальству, а там хто його зна як відгукнеться.
Не боялися його тільки маленькі діти, сміялися:
- Петре Макаровичу, що, ви все знаєте?
- Петре Макаровичу, скажіть, а який в мене був батько?
- В тебе батько був такий дурень, як і ти! – лаявся вчитель на уроці.
А тепер він йшов, похнюпившись, слова Федора Платоновича ятрили йому душу.
- Не винось… якби виніс… вже ніхто б не залишився…
У нього в тридцять сьомому році зведений брат десь пропав у довгих коридорах НКВС, але про це ніхто не знав, бо були вони на різні прізвища. А він так любив свого брата…
І тут звідкілясь викотилося до нього маленьке дівча, ластовиннячко ховалося біля очей.
- Пет-во Макавовичу, - пискнуло воно, - скажіть, а який був у мене батько?
Воно чуло, як це робили старші і оце собі захотіло.
Петро Макарович зупинився, щоб вилаятися, хоч отут відвести душу. Але згадав її батька, невеличкого на зріст, завжди шапка на самих очах, Івана Дудника, не повернувся з фронту, і сказав:
- В тебе батько був красивий, як і ти.
Дівча щасливо зітхнуло і побігло додому, до матусі.



29.12.2001р.

Свидетельство о публикации № 10578 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 1 284
  • Комментариев: 7
  • 2016-03-01

Проголосуйте. А який у мене був батько?.

Доторкнувся до життя, яке минуло і залишилося від нього тільки журба. Віталій Шевченко.


Краткое описание и ключевые слова для А який у мене був батько?:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Франц і Генріх
  • Придивляйтеся до життя, що навколо Вас буяє! Віталій Шевченко.
  • Земля і власність
  • Бережіться Басаврюків! Фантастичне оповідання про сучасність. Віталій Шевченко.
  • Новий паркан
  • Оповідання про двох красивих душ, які знайшли один одного. Віталій Шевченко
  • Челнакриж
  • Трагікомична ситуація з родами та ворогом народу. Як назвати дитину. Він у ці хвилини став батьком, і саме це його і врятувало. Віталій Шевченко.
  • Три качани кукурудзи
  • Сучасне оповідання про післявоєнний голод у селі, про партійне засудження Зощенка і Ахматової. Як наші батьки трималися на оцій кулі земній. Віталій Шевченко.

  • Геннадий Любашевский Автор offline 1-03-2016
Мені дуже сподобалося. Відчуваєш правду життя. П"ятірка.
  • Виталий Шевченко Автор offline 2-03-2016
Дуже дякую,Гена! Сільські вчителі це - невідома сторінка нашого життя.
  • Геннадий Любашевский Автор offline 2-03-2016
І одна з найкращих. Справжні вчителі - святі люди
  • Татьяна Окунева Автор offline 2-03-2016
Закінченняі оповідання дуже зворушливе. Дякую. +5
  • Виталий Шевченко Автор offline 3-03-2016
Дуже дякую, Тетяно Омелянівно, за гарні слова!
  • Михаил Перченко Автор offline 4-06-2016
Оповідання високого гатунку. Дай Бог здоров'ячка, Віталій. Так писати мало хто вміє. Чудово.
  • Виталий Шевченко Автор offline 5-06-2016
Дякую дуже, Миша! Я практично нічого не придумав. Навіть не поміняв імена героїв.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
А який у мене був батько?