Сліди життя, що поруч з нами

Вони врятували один одного Віталій Шевченко


Миром конфликт погасить не сумели.
Сводки военные слушать невмочь,
Я не хочу, чтобы снова запели
«Темную ночь».

Никита Богословский


1.


Коли Малярчук вдерся в кімнату, то ті, хто були на підлозі і їли щось з казанка, отетеріли. Один з них ще встиг сказати
- О - ё - моё!
І він їх скосив з автомата. А третій, який сидів на столі, витягнув до нього руку і схлипнув:
- Не вбивай!
Це були його останні слова, бо Малярчук і цього поклав.
- Відходимо! – крикнув з коридору командир, чотовий Піщик – Мороко.
І Малярчук посунув до дверей, треба встигнути відійти. Та не вийшло. Коли вискочили з будинку на вулицю, тут вибухнув поблизу снаряд і перед очима Малярчука все покосилося, потемніло, розповзлося і він не бачив, як спіткнувся і впав на землю, головою у пилюку.
«Оце б відкрити очі і подивитися на білий світ». Напружився, але сили не було, тіло його не слухалося, руками не може поворухнутися, мерщій мізкуй, що треба робити, та нічого не придумав. Коли йшов сюди, то мати казала: «Синку! Бережи себе!» І от тепер маєш!
Почув, як над головою хтось сказав:
- Здесь убитые два укропа!
Інший голос наказав:
- Оттащи их от дверей, чтобы не мешали!
Хтось схопив його за ноги і потягнув по землі. Голова боляче підстрибувала по асфальту, нарешті десь зупинилися. Невідомий сказав:
- Пусть здесь лежат. Потом вывезем.
Затихли їхні кроки. Він обережно відкрив очі. Метрів п`ять від нього лежав Піщик-Мороко. Загинув. Ех, такий гарний хлопець був!
Він повільно повернув голову в інший бік. Якісь зелені зарості, мабуть, парк, треба туди дібратися, він поворухнув ногами, не слухаються. Обперся на руки, ага, може повзти, і потихеньку почав перебиратися до кущів. Заморився, полежав, потім знову поповз.
Йому повезло, за кущами була канава і він туди необережно звалився, тепер звідти, де лежав нерухомий Піщик – Мороко, його не було видно і це його врятувало.
Почув знову голоси:
- Их вроде было двое!
- Да черт с ними, давай быстрей грузи, а то отстанем!
Почув, як від’їхала машина. Негнучкими пальцями доторкнувся до пояса, там знаходився пістолет, немає, хтось його вже забрав. Це погано.
В яку сторону повзти? Мабуть, на південь, звідти вони прийшли. Проповз метрів з десять, заморився, трохи відпочив, треба, мабуть, рухатися коли смеркне, бо вдень може натрапити на ватників і тоді кінець.
Скільки б це зараз годин? Мабуть, години чотири, не більше, тоді ще три години світла. Добре, треба почекати. Знову згадав Піщика – Мороко. «За них кладемо свої життя, а вони навіть не розуміють цього. Отакий народ! Вибрали президентом зека! Тьху!»
Хотілося їсти. Вранці трохи поїли. Оце і все. Хоч би чогось перехопити. Побачив над собою в зелених листях якісь рожеві ягідки, намагався дістати рукою, марно, потім здогадався притягнути до себе гілку. Обібрав з неї усі ягідки, хоч щось. Голоду не заморив, але в шлунку трохи полегшало.
Вирішив повзти далі, бо може не вистачити в нього сил.


2.

Леся підхопилася з ліжка серед ночі. Їй приснився сон. Десь бахкають гармати, наші хлопці-кіборги йдуть в атаку. Ось серед них вибухнув снаряд і її Мишко повільно сповзає у пилюку.
Вона притиснула руки до грудей. Боже ж мій, треба його рятувати! Де це вони знаходяться? Перед нею виросла якась огорожа з цегли, потім виникли занедбані ворота і десь збоку біля входу притулилася дощечка з написом. Вулиця Саксаганського,7.
Ось воно як, вулиця Саксаганського. Вона знала де її шукати. Босоніж пробіглася по підлозі до брунатного столу, який розкішно завмер біля вікна і на куті якого зіщулилася забута мобілка.
Треба подзвонити Юльці, хай збирається. Поїдемо.
- Ти, що, здуріла, - почула вона у слухавці заспаний голос Юльки, - зараз чотири години ночі.
- З Мишком щось трапилося, - схлипнула Леся, - треба його рятувати.
- Добре, я зараз до тебе під’їду. Збирайся! – сказала Юлька і відключилася.
Леся швиденько привела себе в порядок, потім спустилася на перший поверх, там у вестибюлі лежали мішки із продуктами, треба і їх забрати з собою, думали це зробити на наступному тижні.
Визирнула у вікно, перед будинком було тихо і безлюдно. Та ось на найближчому перехресті загуркотіла Юлькіна тачка, її особлива гордість, Хаммер двохметрової висоти, заздрість усіх чоловіків, яким вона потрапляла на очі.
Юлька тормознули біля воріт, а з будинку вже виглядала стривожена Леся:
- Я приблизно знаю де це, пам’ятаєш, ми були у таборі «Орлята», ось там десь.
- Так це може бути територією вати, - сказала Юлька.
- Там побачимо! – відповіла Леся.
Вони ще повозилися із мішками. Важкуваті, але усе затягли у тачку. Поїхали. На дворі тільки почало розвиднюватися. Звернули з асфальту кудись убік, на польову дорогу.
- Тут ніхто не зустрінеться, - пояснила Юлька. Вони з Лесею товаришували з дитинства, коли їхні батьки привели дівчаток у дитсадочок. Тоді ж вони познайомилися із Мишком, його привів у дитсадок батько, високий, ставний чоловік, рум’янець на всю щоку, і дівчаткам Мишко зразу же сподобався.
- Я, коли виросту, вийду за нього заміж! – вирішила Леся.
Юлька промовчала, він їй теж сподобався, але чого не зробиш заради подруги!
І от тепер вони неслися кудись у темряву, щоб врятувати Мишка. Зупинялись тільки на блокпостах. Їх там вже знали. Раділи зустрічі.
- О-о, Юлька! О-о, Леся! Раді вас бачити!
Вони вивантажували мішки і радили бути обережними:
- Дивіться, можуть обстріляти. Краще їхати он по тій дорозі.
А на останньому блокпосту попередили:
- Далі вже вата. Краще може не їхати?
- Ні, - мотнула головою Леся, - там десь Мишко.
Тепер їхали повільно, роздивляючись у всі боки. В’їхали у якесь село. Геть побите артилерією.
- Це Трубківка, - здогадалася Юлька. – Через п’ять кілометрів буде станція. Ось звідти вони останній раз дзвонили.
- Так, - підтвердила Леся. – Давай тут подивимося що до чого.
Обережно зупинилися біля якогось тину. Побачили, як від нього відділився темний силует. Жінка.
- Ой, діточки, - плакала вона. – Ці гади обстріляли село. Багато вбитих. Вже третій день нічого не їмо.
Леся витягнула з машини останній мішок.
- Ось, візьміть, - сказала вона. – І роздайте людям.
- Хай Господь тебе захистить! – жінка намагалася поцілувати руки Лесі.
- Краще скажіть, як дібратися до станції, - відводила руки Леся, - щоб нас ніхто не помітив.
- Там вже нікого немає, - відповіла жінка, - звідти приповз один поранений. Лежить у Одарки в хаті. Ще живий.
Лесю наче струмом хтось вдарив.
- Де ця хата? – притиснула руки до грудей.
- Йдемо, я зараз покажу, - погодилася жінка. – І заразом людей покличу.
Одарчина хата була неподалік, половина її лежала на землі, попав у неї снаряд, а в іншій було чути жіночий плач.
У Лесі колотилося серце, коли вона зайшла в уцілілу частину хати. Там на підлозі лежав її Мишко і посміхався до неї.
- Знайшла! – прошепотів він. Потім пововтузився, відкриваючи ліжник, і сказав до Лесі:
- Подивись, що мене врятувало!
У нього під боком спало дитинча, рученятами пригорнувшись до Мишка.
- Коли повз, потрапив на вбитих чоловіка і жінку, а поруч із ними була вона, плакала.
Леся мовчки дивилася на них, слів не було…
А він обережно посунувся на місці, щоб не розбудити дівчинку і сказав:
- Заберемо її з собою!



04.04.2015р.

Свидетельство о публикации № 10750 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 1 145
  • Комментариев: 0
  • 2016-04-19

Проголосуйте. Сліди життя, що поруч з нами.
Краткое описание и ключевые слова для Сліди життя, що поруч з нами:

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100
    Произведения по теме:
  • Перший бій
  • Отак загинув батько моєї дружини,коли їй було усього два рочки. Віталій Шевченко
  • Земля і власність
  • Бережіться Басаврюків! Фантастичне оповідання про сучасність. Віталій Шевченко.
  • Не кожному доля дарує кохання
  • Це треба відчути десь біля нас. Віталій Шевченко.
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • Челнакриж
  • Трагікомична ситуація з родами та ворогом народу. Як назвати дитину. Він у ці хвилини став батьком, і саме це його і врятувало. Віталій Шевченко.

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Сліди життя, що поруч з нами