Наприкінці війни

Оповідання про кохання на війні Віталій Шевченко

Старший лейтенант Мамай розхилив віття куща і побачив, як виходить з води дівчина, у чому мати народила. З її засмаглої шкіри котилися на білі стегна великі краплі води. Вона підійшла до одягу, що лежав на березі, підняла рушника, і почала утиратись.
Він стояв, вражений красою дівчини. Це була Наталка Чобіт, комсорг з їхнього дивізіону.
Під ногою старшого лейтенанта зрадницьки хруснула суха гілка.
- Ой, мамочка! – зойкнула дівчина, зустрівшись поглядом із Мамаєм і намагаючись затулитись рушником.
Старший лейтенант почервонів, як рак, повернувся і почав швидко відходити від озера. Ще подумає, що він підглядав! От халепа!
По дорозі йому зустрілися двоє солдат. Вони з вудками намагалися проскочити повз нього.
- Ви що? – зупинив він їх. – А хто чергує на батареї? – І старший лейтенант завернув рибалок від озера. Нехай не турбують Чобіт.
І хоча солдати були невдоволені, що їм завадили, але мовчки пішли за командиром назад.
Їхній дивізіон захищав великий залізничний вузол, який загубився десь серед боліт і лісів Білорусі. Сюди вже не так часто налітали німецькі бомбардувальники, бо фронт поступово накочувався на західний кордон. Не те, що під Сталінградом. Там і день і ніч билися з ворогом. А тут, бачиш, і на рибалку зібралися!
Знайшовши солдатам якусь справу біля гармат, Мамай пішов до каптьорки, він домовився із старшиною, якщо буде вільний час, зіграти з ним у шахи. Старшина Римарчук був веселим хлопцем із Одеси і добре грав у шахи. Якось він хвалився, що з самим Верлінським, чемпіоном Одеси, зіграв унічию.
Та в каптьорці було на цей раз не до шахів. Їхня повариха, висока і пухла Валя Сєрова, якраз отримувала харчі на вечерю.
- Ой, старлейчику, - нагороджуючи Мамая своїм значущим поглядом, защебетала до нього Сєрова, - добре, що ти зайшов, допоможеш мені віднести все це багатство до кухні. А я тебе за це поцілую! – вганяючи цими словами Мамая у краску.
- Ти диви, Римарчук, - звернулася вона до старшини, - він ще червоніє! Ой, не можу, а в тебе до війни була дівчина? Бери мене заміж, я тебе буду носити на руках!
Щоб припинити ці розмови, Мамай підняв лантух із продуктами і поніс його до кухні. Він ще почув, як старшина сказав Сєровій:
- Відчепись від студента. Давай краще я тебе буду носити на руках!
Відповіддю Римарчуку був веселий сміх жінки. Та Мамай вже не чув їх. Ця Сєрова при кожній нагоді чіплялася до нього. Але за цими невинними жартами нічого не було. Сєрова так розмовляла з усіма офіцерами, крім, мабуть, командира дивізіону, відомого усім бабія, капітана Боромотухіна.
З ним вона розмовляла тільки офіційно. «Так точно! Никак нет!» - оце і усе. До речі, з ним так розмовляли усі дівчата їхнього дивізіону. А він чіплявся до кожної з них. Мовляв, закінчиться війна, одружуся з тобою, моя киця. Але дівчата всі його обминали, на його пиці було написано хто він.
Біля кухні Мамай поставив лантуха і став чекати Сєрову, щоб віддати їй продукти. Почув веселий сміх дівчат, озирнувся, до нього йшли Сєрова і Чобіт. Сєрова щось сказала Чобіт і та почала сміятися, показуючи свої білі красиві зуби. Але побачивши, що Мамай на неї дивиться, припинила сміятися і кілька разів зиркнула в його бік.
- Забирайте свої харчі! – сказав Мамай і швидко посунув кудись убік.
За його спиною дівчата про щось весело цокотіли, але він їх не слухав. Краще бути подалі від них, бо ця Сєрова із своїм язиком, та ще при Чобіт…
Він зайшов до себе у землянку, витяг з речового мішка підручник зарубіжної літератури і углибився у читання. Після війни Мамай збирався продовжувати навчання. І тому свіжі знання не завадять.
Ввечері його чекав приємний сюрприз. Римарчук десь роздобув патефона і після вечері організував біля своєї каптьорки танці. У вечірній тиші звуки «Амурських хвиль» розносилися далеко і тому сюди швидко зібралися усі, хто був вільний від бойового чергування.
Коли Мамай прийшов до каптьорки, то Чобіт вже була там. Вона кружляла у танці разом із Сєровою. Мамай чекав, що та буде щось йому кричати і завбачливо відійшов подалі убік. Але Сєрова навдивовижу чомусь не молола своїм язиком. І Мамай осмілів. Коли танець скінчився і всі товклися, чекаючи, коли Римарчук поставить нову платівку, він вирішив запросити Чобіт на танець.
Та коли навколо забриніла невідома музика повільного танцю і Мамай зробив один-два кроки убік Чобіт, його випередив Бормотухін. Він першим встиг підійти до Чобіт і тепер повільно кружляв із дівчиною у Мамая перед носом.
Поруч із ними кружляли інші пари. Але Мамаю було не до них. Йому було неприємно дивитись, як рука Бормотухіна лежала на стані дівчини.
Коли танець закінчився, Бормотухін не став відходити від Чобіт, явно збираючись знову запросити її на танець. І тоді Мамай підійшов до них і сказав, звертаючись до Чобіт:
- Я, товаришу сержанте, хочу вас спитати ось про що!
Здивовано дивилися на нього обоє, але йому було байдуже. Чобіт кивнула головою і відійшла з ним убік, запитливо дивлячись на Мамая.
- Я… оце… не хотів… щоб ви… з ним… танцювали… - запинаючись, сказав старший лейтенант і почервонів.
Чобіт подивилася на хлопця і тихенько сказала у відповідь:
- Так, він неприємна людина.
І вони пішли від каптьорки. Їм стало не до танців. Він щось розповідав, а дівчина йшла поруч і уважно його слухала. Час і обставини кудись зникли, їм здавалося, що ось так вони можуть йти удвох усе життя.
Розсталися вони далеко за північ, коли давно закінчилися танці і всі розійшлися спати.
- До завтра! – сказав, прощаючись, Мамай.
- До завтра! – тихо відповіла дівчина.
Обоє потім ще довго не спали, пригадуючи свою зустріч і щасливо посміхаючись у темряву.
Але вранці наступного дня Мамая чекав неприємний сюрприз. До нього зазирнув Римарчук і приголомшив його:
- Прийшов наказ, дивізія йде на фронт, Бормотухіна перевели у штаб дивізії, і він забирає Чобіт із собою.
- Як забирає? – не повірив Мамай. – А хто на його місце?
- Ти, - сказав Римарчук. – Давай, приймай …
Та Мамай його вже не слухав. Він побіг до землянки Чобіт. Зазирнув туди. На нарах збоку сиділа Сєрова і причісувалася. Ліжко Чобіт було дбайливо заправлене. А над ліжком висіла красива, вся у вишитих квітах, ковдра.
Сєрова, побачивши Мамая, перший раз мовчала, дивлячись на нього.
- А де Чобіт? – спитав він.
- Пішла на залізницю… - сказала Сєрова, зітхнула і додала: - із речами. Їде на фронт.
Мамай крутнувся на місці і побіг до залізниці. Десь на половині дорозі зустрівся із Бормотухіним. Той сказав, посміхаючись:
- Йдемо, приймеш командування.
Але Мамай не став його слухати.
- Як тобі не соромно. Війна закінчується, а ти дівчину відправляєш на фронт.
Бормотухін зле посміхнувся і процідив крізь зуби:
- І на фронті потрібні баби.
- Гад ти після цього, - сказав Мамай і побіг далі, до штабу дивізії. Там йому сказали, що всі вже зібралися і комплектуються по ешелонам. З хвилини на хвилину повинні рушити на захід.
Тому Мамай не став розшукувати командирів а кинувся до ешелону, де розмістився другий дивізіон. Підбіг до найближчого вагону, побачив знайомих офіцерів, спитав:
- Де Чобіт?
- Он у тому вагоні, - відповів один із них.
Він кинувся до нього, зазирнув у відкриті двері, побачив дівчину, яка причаїлася на нарах, а поруч бовванів великий речовий мішок. Вона побачила старшого лейтенанта, мовчки дивилася на нього, як маленька дитина, що наробила шкоду.
У нього щось ворухнулося в грудях, він вскочив у вагон, схопив її речовий мішок, закинув на плече, простягнув їй руку:
- Пішли!
Вона злякано перепитала:
- А Бормотухін?
- А пішов він! – відповів Мамай. – Я про все домовлюсь.
Вона полегшено зітхнула і простягнула йому руку.
Коли вони вибралися з вагону, то їм попався ще раз Бормотухін, але Мамай не став з ним розмовляти, тільки сказав:
- Я її не відпускаю! Вона потрібна тут.
- Знаю для чого потрібна, - почав був Бормотухін, але зустрівшись з Мамаєвим поглядом замовк.
Коли вони залишили за собою станцію і за будинками щезли ешелони, вона сказала йому:
- Я боялася, що ти не прийдеш.
Він тільки міцніше стиснув її долоньку.

08.03.2013 р.
Избранное: рассказы о войне 1941
Свидетельство о публикации № 10771 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 1 322
  • Комментариев: 4
  • 2016-04-23

Проголосуйте. Наприкінці війни. Оповідання про кохання на війні Віталій Шевченко
Краткое описание и ключевые слова для Наприкінці війни:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Поле соняшників
  • Зустріч з американцями після війни. Солдат-водій і американки. На узбіччі стояли дівчата в формі американської армії, чекали поки повз них проїде колона радянських автомашин. Віталій Шевченко.
  • Після війни
  • Новела про кінець війни ВОВ. Прощання солдат, дівчина-пепеже і нове кохання. Вона прикрила обличчя руками, тільки було видно усміхнені очі. Віталій Шевченко.
  • Дощ
  • На початку дивного почуття, яке зветься коханням. Віталій Шевченко
  • Залишився жити
  • Оповідання з часів війни про переправу в Запоріжжі. Друга історія із серії "Незвичайна історія на війні". Віталій Шевченко.
  • Оля
  • Оповідання про кохання і долю безногої дівчини - інваліда Вітчізняної війни. Віталій Шевченко.

  • Геннадий Любашевский Автор offline 24-04-2016
Так тепло на душі стало...
І мої батьки, і батьки моєї дружини познайомилися під час війни. Щоправда, обставини були, звісно, дещо інші, але все було в ті буремні роки, коли наші батьки були втроє молодші від нас теперішніх...
Дякую дуже.
  • Виталий Шевченко Автор offline 24-04-2016
Спасибі дуже, Гена! Це мені розповіла одна ветеран, я тільки трохи підправив.
  • Пугачев Евгений Валентинович Автор offline 25-04-2016
Замислився, що ж мене приваблює у Ваших оповіданнях. Думаю, що людяність їх позитивних героїв, як і в цьому.
  • Виталий Шевченко Автор offline 25-04-2016
Дуже дякую, пане Євгене, за добрі слова!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Наприкінці війни