Сон у руку

В пошуках рідної душі. Віталій Шевченко.


Катерині приснився вранці дивний сон. Наче вона йде під вінець, в білому платті, в руках великий букет квітів, її любимі червоні троянди, а поруч він, коханий. Катерина не встигла його роздивитись, хто це, бо тут гавкнула на вулиці чиясь дворова собака. І вона з подивом утупилась у стелю. На ній, звичайно, нічого не було.
Катерина ще трохи полежала, пригадуючи бачене. Хто це? В її житті такого раніше не траплялось. На роботі один жіночий колектив і без неї є досить бажаючих знайти собі когось із сильної статі.
Тут неподалік, у ліжечку, завовтузився її синок, Стасик, скинув з себе ковдрочку. І вона нахилилася над ним, поправила, і замилувалася дитиною.
Та скотина не схотіла залишатися з нею, коли взнала, що вона вагітна. Хотіла, щоб зробила аборт. Але вона рішуче відмовилася. Після цього він десь розтанув у просторі. Ну, і грець із ним!
Тепер усі подруги кажуть, що Стасик викапана її копія. Такі ж самі великі волошкові очі і чорна чупринка.
Спати вже не хотілося, вона піднялася і пішла на кухню, готувати сніданок. Потім привела себе в порядок і вчасно, бо хтось подзвонив і вона здивовано пішла до дверей. Хто б це міг бути так рано?
Відкрила двері і на порозі побачила молодого незнайомого чоловіка із маленькою дівчинкою на руках.
- Вибачайте мене! Я бачив вас у дитсадку. Мене терміново викликають на роботу. І якщо ви не проти, то відведіть Катеринку у дитсадок разом із своїм хлопчиком! – видав їй усі свої проблеми незнайомець.
- Я навіть не знаю, як вас звати! – розгубилась Катерина.
- Єгором. А вас? – назвався незнайомець.
- Катериною, - відповіла вона.
- О, та ви ще й тезки! – посміхнувся сусіда.
- А якщо вона буде плакати? – нерішуче проказала Катерина.
- Ні, - відповів Єгор. – Вона в мене розумниця.
- А ваша дружина? – нарешті спитала Катерина.
- Дружини немає! – і на обличчя сусіда набігла хмарка смутку.
І Катерина зважилася:
- Добре, залишайте! – вона обережно прийняла дитину на свої руки і сусіда посміхнувся їй наостанок:
- Дякую вам! – і розтанув в імлі коридору, загуркотів ліфт і все стихло.
Катерина зайшла до себе у спальню. Подивилася на свого Стасика, той спав, розкинувшись на подушці. Вона обережно поклала дівчинку на своє ліжко, вкрила ковдрою і замилувалася дітьми. Дівчинка була схожа на свого батька. Рівненький носик і кучері над вухами.
З якимось новим почуттям вона повернулася на кухню, вовтузилась із посудом і весь час прислухалася до того, що робиться у спальні.
Час підганяв і треба було вже йти і будити дітей, відводити їх до дитсадка і йти на роботу.
Вона заглянула у спальню і завмерла. Її Стасик стояв у ліжечку і уважно дивився на дівчинку. А та, у свою чергу, сиділа на ліжнику і теж не зводила очей зі Стасика.
Побачила незнайому молоду жінку і вказала пальчиком на хлопчика:
- Братик!
Катерина підхопила дівчинку, притулила до себе, поцілувала у щічку, зраділа, що та не коверзує і сказала:
- Братик! Братик! Йдемо, Катериночко, будемо вмиватися!
На диво, діти не плакали і не вередували. Катерина відвела їх у дитсадок і пішла на роботу.
Її подруга, Люба Чміль, звернула увагу, що Катерина сьогодні не така, як завжди. Вся світиться.
- Що з тобою? – зацікавлено спитала вона.
- Мені якийсь сон дивний приснився сьогодні. Наче я виходжу заміж. А біля мене стоїть коханий. Так усе красиво! Тільки я не встигла роздивитися його. Хто він такий? А потім вранці прийшов сусіда і попросив мене відвести його доньку у дитсадок, куди ходить і мій Стасик. – сяючи очима, розповідала Катерина. – І я їх потім удвох відвела.
- А його дружина? – практично поцікавилася Люба.
- Сказав, що її у нього немає, - відповіла Катерина.
- Ось тобі і все пояснення твого сну! – безапеляційно вирішила Люба. – Це був він!
- Скажеш таке! – непевно відповіла Катерина. – Я його бачила перший раз.
- Ну, той що? – не погодилася Люба. – Це не має ніякого значення. Я свого Миколу теж не дуже знала, коли ми з ним вирішили побратися. Ми ж з ним не «Капітал» Маркса збиралися вивчати! – і молоді жінки розсміялися.
А ввечері, після роботи, Катерина пішла у дитсадок за дитиною.
- Ваш Стасик цілий день не відходив від цієї дівчинки, - розповіла, посміхаючись, вихователька, - весь час гралися удвох.
Батьки дітей вже майже всіх розібрали, тільки у кутку сиділи з усієї групи її Стасик із Катрусею. І вона пожаліла дівчинку, не залишила її одну. Прийде батько і вона віддасть йому дитину.
Вдома, поки діти гралися у кімнаті, Катерина заходилася готувати вечерю, приготувавши її, побігла до дзеркала і надягла кращу свою сукню, червону з білими горошинами. Покрасувалася ще перед дзеркалом, зітхнула, Любі легко говорити, а тут не знаєш, що робити.
Зазирнула у кімнату, діти мирно сиділи над якимись іграшками. І тут задзвенів дзвінок біля входу. Вона побігла до дверей, відчинила, перед нею стояв, посміхаючись, сусіда з великим букетом червоних троянд.
- Це вам! – сказав він. – Спасибі за дочку. Я знову затримався на роботі.
- Нічого, - відповіла вона, притискуючи квіти до грудей, - вона у вас дійсно не вередлива. Заходьте! – і Катерина відступила убік.
Зайшли у кімнату. Катруся, побачивши батька, кинулася до нього:
- Татку! – він підхопив її, притис до себе, обціловуючи обличчя доньки.
Потім вона обійняла батька за шию, повернулася до молодої жінки, показала на неї пальчиком і несподівано сказала:
- Мама!
Катерина завмерла від цих слів, а Катруся повернулася до Стасика, який продовжував сидіти на підлозі, теж показала на нього пальчиком і пояснила дорослим:
- Братик!
Сусіда посміхнувся:
- Бачте, яка моя доця розумниця, все знає!
І тут Катерина зважилась:
- Може, Єгоре, повечеряємо всі разом? - і вона з острахом чекала відповіді.
Сусід подивився на хлопчика на підлозі, на сусідку, яка дивилася на нього сяючими очима, і сказав:
- А чому б і ні! Правда, доцю?


18.06.2016р.

Свидетельство о публикации № 11003 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 982
  • Комментариев: 2
  • 2016-06-28

Проголосуйте. Сон у руку.
Краткое описание и ключевые слова для Сон у руку:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100

  • Геннадий Любашевский 28-06-2016
Як завжди, чіпляє за серце.
Дякую!
  • Виталий Шевченко 29-06-2016
Спасибі, Гена! Це буде (вже написана, як не дивно!) серія з п’яти новел під впливом вірша Лариси Єсіної "Мне нужен не палач".Я намагався передати свої почуття від вірша. Тому так вийшло багато новел. Мабуть, не зумів. Але все одно, велике спасибі Ларисі!
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Сон у руку