Як Радянський Союз залишив євреїв фашистам

Як Радянський Союз залишив євреїв фашистам. Віталій Шевченко

Про це я здогадався випадково, коли працював над книгою «Подвиг за порогами». Вона готувалася до 70-річчя оборони Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників. Там йшла розповідь про те, що з 18 серпня по 3 жовтня 1941 року керівникам оборони вдалося майже весь промисловий комплекс Запоріжжя вивезти вглиб країни.
Там я наштовхнувся на документ, в якому розповідається про те, що з «Дніпроспецсталі» вивезли навіть кілька ешелонів платформ із піском. Так дбайливо все вивозили! І тут в мене виникла думка: а людей?
Влітку – восени 1941 року в Україні протягом декількох днів близько 500 000 етнічних німців було депортовано до Сибіру і Казахстану. Тут вони змушені були перебувати в спец поселеннях і працювати в трудовій армії. Майже третина з них загинула від голоду, сибірських морозів і важких умов життя. А тих, хто залишився в живих, у 1955 році звільнив канцлер Німеччини Аденауер, коли приїхав до нас, вже за Хрущова, на перемовини.
Тобто, якщо влада вивезла усіх німців, то могла вивезти і усіх євреїв. Але цього вона не зробила, хоча знала, що буде з цими нещасними людьми. Фашисти їх потім майже усіх розстріляли.
Зрозуміло, розстрілювали фашисти, але ж комуністи їх не врятували! А потім лили крокодилячі сльози над ними.
Коли я це зрозумів, то мені потрібно було знайти ще підтвердження моїх думок. І оце нещодавно я знайшов додатковий доказ того, що мої спостереження слушні.
Мені потрапила до рук книга канадського історика українського походження Олександра Матли «Історичні нотатки» (Торонто, Видавництво «Гомін України», 1985р., стор.304), де він підтверджує мій здогад.
Його збірник статей вийшов за кордонами радянської цензури, вона не змогла на нього впливати і тому він написав те, що знав і відчував.
«Коли німецькі війська зайняли територію Польщі, хвиля євреїв з великих і малих міст разом з колишніми членами Комуністичної Партії Польщі, почали поселюватися на землях, що їх окупувала Червона армія» (стор.248), - пише історик.
Далі він продовжує: «Маючи директиви з «центру», чекісти з НКВД почали відразу прочищувати міста і села з підозріло-непевних елементів», (там само). І «Коли советські пограничники щільно замкнули кордон на Сяні і Бузі, то майже кожної ночі пливли трупи. Дуже часто зимою на льоду було видно трупи євреїв, що їх застрелили російсько-більшовицькі пограничники. Були й випадки, коли совєтські пограничники гнали євреїв зі свого боку і передавали німцям, як, мовляв, «їхніх людей» (там само), - пише Олександр Матла.
І потім додає, що були випадки, коли німці євреїв не приймали і повертали назад. Знали, чим може закінчитися їхнє повернення.
Ось так розважалися на кордоні енкавеесівці!
І далі автор пише про те, про що і я сьогодні здогадався: «Сотні тисяч євреїв залишено на українських, білоруських і балтицьких землях зовсім свідомо… Кремль добре знав про те, як гітлерівці «розв`язують» єврейське питання» (стор.249).
Ось так! Радянська влада все знала і нічого не зробила, коли почалася війна, щоб захистити беззахисних людей. І не кажіть мені, що був такий час, було не до цього. Краще згадайте платформи з піском у Запоріжжі.
Коли я вже написав статтю, мені до рук потрапила книга Анатолія Кузнєцова «Бабий Яр», видану у Києві видавництвом «Саммит-книга» у 2008 році (шкода, що я її не побачив раніше!). І там я натрапив на такі слова, цитую мовою оригіналу: «Когда вышел приказ, девять евреев из десяти слыхом не слыхали о каких-то фашистских зверствах над евреями. До самой войны советские газеты лишь расхваливали да превозносили Гитлера – лучшего друга Советского Союза и ничего не сообщали о положении евреев в Германии и Польше. Среди киевских евреев можно было найти даже восторженных поклонников Гитлера как талантливого государственного деятеля» (стор.78). Вони повністю підтверджують мою думку. Це написано про київських євреїв, але так само було у Запоріжжі і в інших містах і селах України. Щоб читачу було зрозуміло, в цитаті згадується наказ німців, по якому всі євреї Києва повинні були з`явитися із речами та документами у понеділок 29 вересня 1941 року, після чого їх усіх розстріляли у Бабиному Ярі.
Коли я почав готувати цей матеріал, то побачив, що точних цифр загиблих євреїв в окупації немає. Дійсно, встановити їх дуже важко, тому я буду приводити ті цифри, що я знайшов у різних виданнях.
В одних виданнях написано, що в Україні євреїв під час окупації загинуло 485 000, в інших – від 850 000 до 900 000. В Єрусалимському меморіалі Яд Вашем наведені такі дані, що на 22 червня 1941 року на територіях Радянського Союзу під окупацією нацистів залишилось 2,6 – 2,7 мільйона євреїв. Живими після війни залишилось не більше 100 – 120 тисяч євреїв.
У нас в Запоріжжі теж не можна встановити точну цифру. Під час окупації міста загинуло понад 20 000 євреїв. Прізвища загиблих не встановлені.
Бо в радянські часи ці цифри замовчувалися, влада не хотіла сказати людям, скільки євреїв загинуло на окупованій території, як вона же і досі не хоче сказати, скільки солдатів загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Можна тільки схилити голови перед пам`яттю наших земляків, які були убієнні фашистським режимом… І тільки додати, що сталінський режим нічого не зробив, щоб відвести від них зброю, яка вбила їх.
Вже у 1953 році в Ізраїлі був заснований Меморіал Яд Вашем – Голокосту Мученикам і Героям Пам`ять і Шана, в якому проводиться велика робота по ідентифікації всіх загиблих. Можна тільки схилити голову перед цією титанічною працею!
Українському народові теж треба слідувати нашим єврейським братам і створити музей, в якому були б зафіксовані прізвища усіх вбитих радянським режимом від 1917 року і до 1991 року.
В меморіалі Яд Вашем є зал, де викарбувані імена тих, хто рятував євреїв під час окупації. Таким людям присвоюється ім`я праведників народів світу, на івриті хасидей умот ха-олам. Серед них є і українці, які, незважаючи на загрозу смерті, рятували життя євреям.
Сьогодні у Яд Вашемі праведників народів світу з України є 2441 чоловік. Але, я думаю, що і тут точної цифри немає.
В Яд Вашемі є пам`ятник «Невідомому праведнику» і я думаю, що там біля нього невидимо знаходяться всі ті, хто під час війни зуміли зберегти хоча б по одній людській душі!
Бо, як кажуть представники єврейської громади, «до початку 90-х років взагалі не було можливості розшукувати в Радянському Союзі тих, хто рятував єврейське населення. В умовах прихованого радянського антисемітизму люди боялися слави захисників євреїв, тому до розпаду СРСР на теренах Союзу відшукали лише трохи більше 200 героїв».
Незважаючи на покарання смертю за допомогу євреям, багато українців, зокрема митрополит Андрій Шептицький (1865-1944) та родина головного командувача УПА Романа Шухевича (1907 – 1950) ховали і рятували євреїв. Один із керівників ОУН на Дніпропетровщині Федір Вовк став праведником народів світу.
А з вересня 1942 року по лютий 1943 рік Наталія Шухевич, дружина головного командира УПА Романа Шухевича, переховувала в своєму будинку від переслідування нацистами сусідську єврейську дівчинку Ірину Райхенберг, якій у той час було сім років.
В спогадах Юрій, син Романа Шухевича, згадує, що на початку війни сім`я Шухевичів мешкала у Львові на вулиці Королеви Ядвіги, де їх сусідами була єврейська сім`я Вольфа і Ружі Райхенберг, які володіли магазином тканин. Їхню старшу дочку Ірму Райхенберг німці застрелили на вулиці в 1942 році, а молодша Ірина почала жити в сім`ї Шухевичів.
Роман Шухевич, використовуючи свої можливості, допоміг з виготовленням для дівчинки нових документів на ім`я українки Ірини Василівни Рижко. Відповідно до нових документів Ірина значилася дочкою загиблого радянського офіцера.
Після арешту Наталії Шухевич гестапо в 1943 році Роману Шухевичу вдалося переправити дівчинку в сирітський притулок при жіночому греко-католицькому монастирі Василіанок в Пилипові, поблизу містечка Куликів, що за 30 кілометрів від Львова, де Ірина і перебувала до кінця війни.
Прізвище Райхенберг міститься в базі даних жертв нацистів меморіалу Яд Вашем в Єрусалимі.
Як зазначалося вище, не всім у радянські часи було присвоєно звання праведника народів світу. Наприклад, мати моєї дружини, Анастасія Михайлівна, перебуваючи з родичами в окупації в селі Рубанівка Великолепетиського району Херсонської області врятувала єврея, чоловіка років 30.
Він жив у їхній хаті всю окупацію, а в селі стояли німці і якби хтось доніс, то вбили б і його і усіх, хто переховував. А це четверо дорослих і троє маленьких дітей. Серед них і моя майбутня дружина.
Та ніхто, слава Господу, не доніс, хоча в селі всі знали. І хоча офіційно це ніколи не було визнано, але мене тішить, що я майже двадцять років мешкав з людиною, яка тихо, спокійно, не висовуючись, робила свою справу: зберегла людське, неповторне, життя.
Бо, як написано на медалі, яку видають праведникам народів світу: «Той, хто рятує одну душу, наче рятує увесь світ». На івриті це так: «Коль іткаєм нефеш ехат кеілу кієм олам мале».


04.12.2013р.


P.S. Коли я вже написав статтю і виставив її в інтернеті, то мені випадково вдалося знайти ще один факт, на підтвердження моєї думки.
Перед новим роком я розмовляв по телефону з моїм давнім товаришем, однокурсником моєї дружини, Серьожою Калитко, кандидатом історичних наук, вже на пенсії, але продовжує працювати у Вінницькій обласній групі «Реабілітовані історією». Він розповів, що на початку війни, десь приблизно через два тижня, у його бабусі, а вони жили в районному центрі Калинівка Вінницької області, Мотрони Платонівни Церковнюк захворів син Федір, 1926 року народження, на дифтерію, заклало горло, не можна було нічого ковтати.
І вона побігла у магазин купити білого хліба, щоб допомогти синові. І там вона звернулася до продавщиці Тойзер. Та їй відпустила хліб і вони почали ділитися враженнями від подій.
Мотрона Платонівна сказала, що в неї дочка щойно закінчила школу, комсомолка, що буде, коли прийдуть німці? І на це продавщиця відповіла:
- Что вы беспокоитесь, мадам Церковнюк, ведь люди придут!
А потім прийшли німці і усіх євреїв розстріляли, серед них і Тойзер, крім тих, кого зуміли врятувати люди.
Багато подібних свідоцтв пропало, не записаних, ніхто ними в свій час не цікавився. Хай хоч це буде зафіксоване для правдивої історії.

10.01.2014р.
Свидетельство о публикации № 11138 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Як Радянський Союз залишив євреїв фашистам. Як Радянський Союз залишив євреїв фашистам. Віталій Шевченко
Краткое описание и ключевые слова для: Як Радянський Союз залишив євреїв фашистам

(голосов:3) рейтинг: 100 из 100

  • Пугачев Евгений Валентинович Автор offline 5-08-2016
Дуже цікаво і повчально.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 5-08-2016
Дякую, пане Євгене!
  • Михаил Перченко Автор offline 6-08-2016
Такими катами, як Роман Шухевич, керував лише страх неминучої кари від єдиного "єврейского" Бога. Вагомішу частину релігії займає цей страх, що має велике місійне значення. У параноїка Гітлера цього остраху не було і він дуже погано закінчив. Сталіна, як і усіх убивців - надихателей та холуїв Голокосту покарання ще чекає - це Божий Суд. Андрій Шептицький - розумна, сумлінна, духовна людина і тому він дуже хутко зрозумів, що кровавий, безбожий більшовизм, це дитятко перед діявільщиною фашизма, хвороба якого охоплювала і окуповану Україну. Покайтесь люди, доки не пізно.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 6-08-2016
Дорогой Миша! Ты, как всегда, в своём амплуа: "ТАСС уполномочен сообщить!"
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 7-08-2016
Август Вірлич відомий херсонський краєзнавець теж отримав звання праведника. Сидів у німецькому концтаборі після "визволення" чотирнадцятирічний отримав 10 років уже радянської тюрми, за неправильне прізвище. Його батько, начальник охорони Фрунзе, розстріляний у 1937 році.
  • Маргарита Мыслякова Автор offline 7-08-2016
Спасибо, Виталий Иванович, очень интересная информация. Вы мне на многое раскрыли глаза.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 7-08-2016
Дорогая Рита! Спасибо за отклик!

Дорогий Юрій Валентинович! Цікаво було б прочитати про цього Вірлича! Наперед дякую!
  • Геннадий Любашевский Автор offline 8-08-2016
В дополнение к написанному автором.
Работая над рассказом "Первый орден", я внимательно изучил материалы, посвящённые группе подпольщиков , о которых снят фильм "Вызываем огонь на себя". Как оказалось, семья Ани Морозовой ( впоследствии Героя Советского Союза ), на протяжении длительного времени прятала у себя в доме двух еврейских девушек, бежавших из гетто. Впоследствии эти девушки были переправлены в партизанский отряд, в который и летал с особым заданием мой отец.
Нетрудно догадаться, что об этом подвиге многодетной семьи Морозовых и о судьбе спасённых девушек официальные источники "скромно" умалчивали.
И ещё. Не все знают, что до войны в Запорожской области был еврейский национальный район - Новозлатопольский. Его население практически полностью истреблено фашистскими варварами и еврейский район, как таковой, просто перестал существовать. Я беседовал с оставшимися в живых свидетелями тех страшных сентябрьских дней 1941 года, изучал архивные материалы. Многие люди старшего поколения, насильственно переселённые на юг Украины и помнившие Германию и Польшу начала века, действительно не верили в то, что немецкая армия, остановившая в 20-е годы еврейские погромы в Украине, способна на те зверства, которые впоследствии потрясут весь мир. И откуда эти люди, говорившие в основном на идиш, могли почерпнуть правдивую информацию?
Увы, приказ об эвакуации мирного населения поступил буквально в последние минуты, его доставил на самолёте уполномоченный из района. Но было уже поздно...
Упомяну ещё один факт, наверняка тоже неизвестный многим и потому неверно трактуемый. . От рук фашистов погибли , в основном, старики, мужчины непризывного возраста, женщины и дети. А мужчины? "Мужчины ушли, побросали посевы до срока"... Большинство молодых мужчин-евреев было сразу призвано в армию, или пошло воевать добровольно. Нужны факты? Пожалуйста: по данным Центрального архива Вооружённых Сил в Подольске самый большой процент среди воинов - добровольцев разных национальностей составляли именно евреи. А так называемое «мобилизационное напряжение» среди евреев составляло 20% от общей численности населения, включая стариков, женщин и детей.
Тема эта неисчерпаема, как неисчерпаема боль еврейского народа. Шесть миллионов невинных жертв...
27 января 1945 года ворота концлагеря Освенцим открыл офицер-еврей из Запорожья Анатолий Шапиро. Именно в этот день во всём мире отмечается Международный День Памяти жертв Холокоста. А мемориальная доска Герою Украины Анатолию Шапиро установлена в Запорожье на здании бывшего Горисполкома, где Шапиро работал до войны.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 9-08-2016
Дорогой Гена! Спасибо за обстоятельную реплику!
  • Михаил Перченко Автор offline 9-08-2016
Реплика Любашевского как всегда обстоятельна но не о всех обстоятельствах. много евреев сражались с фашизмом. Половина из них, как и мой отец и его два брата погибли. По количеству Героев Советского Союза евреи в абсолютном числе имеют третье место после русских и украинцев, по удельному числу значительно опережают всех. Евреи умеют воевать и умирать за свою Родину и это подтвердили ВОВ и Израиль. Вот оно это гордое число Героев, не смотря на дискриминацию, процентоманию и антисемитизм в отношении представлений к наградам, которые не ослаблялись даже во время войны. Выплеснуть всю горечь, связанную с позорящим всё человечество антисемитизмом не хватит места ни в этом сайте, ни в моём уже не молодом, изболевшем сердце. Я очень благодарен дорогому Виталию за то, что он осмелился приоткрыть эту больную для еврея и для украинца трагическую страницу Украины - нашей с ним общей Родины. Но с возрастом слепота патриотизма становится только очевидней. Сегодняшний самый патриотический лозунг в Украине "Украина для украинцев" уж очень мне напоминает нацистский. Слепота патриотизма - это национализм, который, возрождая свой народ на освободительную борьбу, несёт ненависть и смерть всем остальным народам.
"А как иначе видеть этот мир", очевидно скажет слепой.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 9-08-2016
Ну, дорогой Миша, я живу всю свою жизнь только на Украине, служил в армии в Азербайджане, проходил музейную практику в Москве, ездил в Молдавию, благо она была всегда под боком. Вот и все мои географические пенаты. И скажу, что нигде в Украине не видел лозунга: "Украина только для украинцев". Жизнь моя прошла во Львове, Одессе и Запорожье. Совершенно разные географические и не только территории.Не слыхал, даже тогда, когда у меня слух был получше, чем сейчас. Не слыхал! А если ты хочешь такой лозунг проводить в жизнь, то тебе и карты в руки! Но в такую партию я записываться не буду!

Теперь относительно того, что УПА боролось только за моноетничное государство, о чем ты, Миша, постоянно пишешь. Нет, нет и еще раз нет! В Украине жили и живут и будут жить различные нации. За это боролась УПА. В её рядах были и евреи.Например , Лейба-Ицик Добровольский был сотрудником штаба УПА на Волыни. Врач Шая Варм спас много раненных бойцов УПА в 1943 - 1944гг. Врачи Самуэль Нойман, Арон Козловский, Абрагам Штерцер и другие. В составе одного из отрядов воевал еврейский юноша Мандык Хасман (1929 - 2013гг). И не рассказывай, что это отщепенцы еврейского народа! Наоборот, это лучшая часть еврейского народа! Слава им всем во веки веков!
  • Михаил Перченко Автор offline 15-08-2016
Не видеть очевидное - это и есть слепота зрячести. Тысячи раз слышал лозунг "Украина для украинцев", а зам. председателя відділення Запоріізької Обл. Спілки письменників Білокопитов невдовзі надрукував на Фейсбуці лозунг "Бий кацапів - спасай Україну!" Бандера виновен не только в крови 97% евреев, оказавшихся на оккупированной фашистами территории Украины, но и в крови почти всего поколения украинцев, пошедшего за ним на смерть в УПА, "Нахтигаль", "Галичину" и т.п. националистические формирования. Отдельные случаи человечности и святости не могут стереть кровавых последствий этого безумия, этого зверства. Прекращаем этот бессмысленный "диспут". Чикатило так искренне и не признал своей вины - не дано. Не надо обвинять меня в такой чудовищной параллели. Пожалею, Виталий, ваш возраст и вашу слепую искренность. Вожди Рейха тоже любили свой народ и заклали его.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 15-08-2016
Дорогой Миша! Для меня, что фашисты Гитлера, что фашисты Сталина - одинаково! А для тебя фашисты Гитлера фашистее фашистов Сталина! Ну, что ж, дело вкуса! А, да, мы уже перешли на Вы!
  • Михаил Перченко Автор offline 17-08-2016
Иду на вы, натыкав.
  • Виталий Шевченко Автор на сайте 17-08-2016
Уважаемый Михаил Абрамович! Не с тем Вы начали войну!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Як Радянський Союз залишив євреїв фашистам