"Прошу у Вас прощенья..."

Табор дружин ворогів народу. Молодий лейтенант внутрішніх військ, щойно з училища, потрапив на перше місце своєї служби. Віталій Шевченко.

Звідкілясь долетіла мелодія романсу:

Прощайте, милая,
Прощайте навсегда!
За Вашу грусть
Прошу у Вас прощенья.
Пусть будет Вам
Навеки в утешенье
Над тихим лесом
Хрупкая звезда…

І в нього здригнулося серце. Тоді теж отак з вікна було видно тихий ліс, підступав до самого бараку.
Він, молодий лейтенант внутрішніх військ, щойно з училища, потрапив на перше місце своєї служби. Охороняти небезпечних державних злочинців.
Він ще раз подивився у вікно, дійсно ліс підступав до самого бараку, а з нього кожний день ввечері, виходили оті небезпечні державні злочинці, після роботи, жінки, у куфайках, якихось лапсердаках, хустках, напнутих по самі очі, йшли важко, бо вкрай втомлені від каторжної роботи, а по боках він із своїми вартовими.
- За що вони сидять? – спитав якось начальника табору, капітана Лушпеєва.
- Вони… блін… в основному дружини ворогів народу… дуже небезпечні… дивись в оба… - відповів капітан.
Але щось не сходились кінці з кінцями. Бо хоч в лейтенанта і не було великого життєвого досвіду, але він дуже швидко зрозумів, що вони, ці бувші дружини, просто нещасні люди.

За Вашу грусть
Прошу у Вас прощенья…

Дивитись їм у очі було важко. І лейтенант цього не робив. Зазвичай йшов за ними, не підганяв, не кричав на них командирським голосом.
Найслабкіші пленталися позаду, затримуючи усю колону, але він не звертав на це уваги. Навіть навпаки, коли якийсь із солдатів починав кричати на когось з відсталих, він посилав його уперед колони.
Серед відстаючих це частіше була грузинка з Тбілісі Манана Тогонідзе, зовсім не пристосована до фізичної праці.
- Через місяць закінчується мій строк, - сказала вона якось лейтенанту, який йшов з нею поруч, - але чує моє серце, що не доживу я до звільнення. Не побачу Тбілісі і моїх старих батьків… Бачиш, які вони в мене! – і вона простягнула невеличке аматорське фото лейтенанту.
На ньому під якимось великим деревом стояв старий грузин, сиві вуса по молодецькому були закручені вгору, а поруч, трохи ззаду, стояла жінка, дуже схожа на Манану, така ж сама красуня.

Пусть будет Вам
Навеки утешенье…

Лейтенант кашлянув і незграбно почав діставати із планшетки шоколядку:
- Візьми… візьми… підкріпись…
Манана від несподіванки навіть зупинилась, не чекала, і подивилась на лейтенанта, наче вперше його побачила:
- За весь час, що я тут, ти перша справжня людина. Як тебе звати?
- Федір… - і додав офіційним голосом і від цього червоніючи: - Калістратович…
Звільнившись із служби, він пішов до лікаря табору і попросив, щоб грузинку поклали у медсанчастину, мовляв, треба зберігати робочі кадри, та зовсім охляла, і як не як з Грузії, промовисто глянув на лікаря.
А лікар, тридцятилітня жінка, чоловік її згорів у танку на Курській дузі, тільки зітхнула:
- Ви, лейтенанте, дуже панькаєтеся з отими… як би чогось не вийшло…
І таки вийшло. Коли він відвідував Манану в медсанчастині, то в неї здивовано блищали великі очі:
- Не ходи сюди, лейтенанте, тебе виженуть з армії.
- А… - відмахнувся він.
Капітан Лушпеєв викликав його до себе на розмову.
- Ти розумієш, блін, що вся твоя кар’єра лусне, як мильна бульбашка. Підеш на гражданку на тяжку фізичну працю.
І щоб врятувати лейтенанта, добився, щоб того перевели у іншій табір.

Над тихим лесом
Хрупкая звезда…

І саме те, що і в іншому таборі були ті ж нещасні жінки із своїм особистим горем, вирішило його долю.

За Вашу грусть
Прошу у Вас прощенья… -
лунало звідкілясь, нагадуючи йому все, що він пережив та передумав за останній час.
Ось ця кривенька вуличка Вашліджварі, що притулилась на околиці Тбілісі. Старий будиночок, який приліпився в затінку невеличкого садочку, кнопка дзвоника, до якого обережно торкаються його пальці, і на порозі стара жінка, так разюче похожа на Манану, літня людина, яка поспішає із саду, Манана, яка сидить в кімнаті, яскраво блищать її великі очі і його голос, що, запинаючись, промовляє до всіх:
- Ось я і приїхав… демобілізували з армії…
І ставить валізу на підлогу.

02.10.2000 р.
Избранное: современный рассказ
Свидетельство о публикации № 11233 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 798
  • Комментариев: 4
  • 2016-08-24

Проголосуйте. "Прошу у Вас прощенья...".
Краткое описание и ключевые слова для "Прошу у Вас прощенья...":

(голосов:3) рейтинг: 100 из 100

  • Светлана Скорик 24-08-2016
Счастливое исключение. Но, признаюсь, приятно, что счастливое. Очень не хватает в жизни людей с таким отзывчивым сердцем. Не хватало раньше и не хватает сейчас. Их вообще рождается мало. Спасибо, Виталий Иванович.
  • Виталий Шевченко 24-08-2016
Спасибо большое, Светлана Ивановна, за тёплые слова!
  • Михаил Перченко 8-10-2016
Ох, як тяжко доторкатись до сльозотечі, розкисати під давілкою з назвою В. І Шевченко. Це ж прес многотонний важніший за життя. Скільки його читаю, стільки і плачу.
  • Виталий Шевченко 9-10-2016
Спасибо, Миша! Только сейчас прочитал.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
"Прошу у Вас прощенья..."