Янчика несподівано осяяло, коли він вже йшов з роботи додому. «Я ж вже готовий письменник. І досвід в мене великий є, і знань потрібних теж багато. Можу вже писати!» Від цієї думки, що потрапила йому в голову, він навіть зупинився на вулиці. Подивився навколо себе. Люди йшли у різні напрямки, не здогадуючись, що проходять повз генія. Прямо по дорозі, трошки збоку, був розташований «Амстор». «О-о, дуже добре, треба щось взяти на вечерю», - вирішив майбутній Чехов. В «Амсторі» він не затримався, взяв хліба і до хліба і вже збирався йти далі, та тут згадав, що потрібно ще взяти й пляшку. Повернувся до відділу, де з усіх боків посміхалися йому назустріч різні симпатичні карафки із красивими назвами напоїв і вибрав по своїм грошам підходящого Бахуса. Що воно таке, «Бахус», не знав, вирішив, як прийде додому подивиться ув інцикльопідії. «Письменник повинен все це знати, бо він відображає життя і залишає його для нащадків». – урочисто подумав новий Достоєвський. Удома мати здивувалася, що він не сам приперся з роботи, як завжди, а й ще щось купив для вечері. Задоволено покивала головою: - Молодець, синку! Я вже вечерю приготувала, йди поїж! – і пішла на кухню. Янчик швиденько попоїв і всунувся у свою кімнатку, де за невеликим столиком біля вікна йому подобалося сидіти і дивитися, що діється на вулиці. Але сьогодні йому було не до цього. Він витяг чистого листа паперу, взяв у руки ручку і втупився у папір. «Щоб це такого утнути?» - подумалось йому. Але в голову нічого не йшло. Ще трохи посидів, як на зло, на вулиці теж нікого не було. «Куди це всі поділися?» - незадоволено подумав Янчик. Прислухався, мати на кухні дивилася якусь передачу по телевізору. Артистка читала якийсь текст і він почув, як вона виразно промовляє фразу: «Вечной мужественности взмах…» Що воно таке, він не дуже розібрався, взмах та взмах, але красиво і взяв і записав собі на папері, не здогадуючись, що в серйозних людей це називається плагіатом. Він ще й такого слова не чув. Посидів трохи, до цієї першої фрази нічого було додати, а з кухні линула музика, мабуть, мати закуняла, бо вона не терпіла слухати музику. Тут на виручку прийшов товариш Янчика, Сьома Євтухов, разом вчилися в школі, в одному класі. Він теж утупився у папір, уважно прочитав написане: - … Мужественности… взмах… Що це таке? – він здивовано дивився на свого товариша. Янчик поскрипів стільцем і відчайдушно сказав: - Я сьогодні став письменником. Ось! - Ну, ти, блін, дайош! – хіхікнув Сьома. - Тебе Юлія Мойсеївна не впізнає! Юлія Мойсеївна була їхнім класним керівником і викладала у них російську літературу. - А, що, я гірше за… - Янчик покопався у своєму мізку і видав на гора прізвище першого-ліпшого письменника, що підвернувся: - Грибоєдова? - Это дело надо отметить! – зразу же погодився Сьома, йому було по барабану, яка буде причина, аби тільки випити. Янчик солідно поклав перо на стіл і пішов на кухню за пляшкою та хоч якоюсь закускою. - О, це по нашому, по письменницькі, - схвально потер руки Сьома і заходився наливати чарки. - Ну, вип’ємо за твій новий роман! – зразу беручи бика за роги, сказав Сьома, чокаючись із майбутнім Тургєневим. Коли випили по другій чарці, Янчик схопив ручку і надряпав на папері ще одне речення: «В кімнату зазирнув Янукович». В цей момент знову із кухні вихопився красивий жіночий голос: - Строй заново разбитой жизни зданье… Письменники подивилися один на одного: - О! – сказав Янчик і потягнувся за ручкою. - О! – сказав і собі Сьома, - В этом что-то есть! Записывай! Знадобиться! - Ось! – сказав Янчик, записуючи і додав: - Я бачу, що письменницька справа дуже важка і копітка. - А що ти думав! – підтримав його Сьома, - Що, даремно нам ставила завжди двійки Юлія Мойсеївна? - Ну, - скривився Янчик, - знайшов що згадувати. Краще давай підкажи, про що написати роман. Такий, як у Толстого «Війна та мир», якраз на сьогодні тема дуже актуальна. - А ти, що, подужаєш? – засумнівався Сьома, - це ж стільки треба паперу! - Паперу знайдемо, це не проблема! – ствердно сказав Янчик. – І біографії наші підходящі, письменницькі. Я тільки де не працював, електриком, у котельні, двірником, сторожем, кочегаром, а зараз в охороні разом із тобою. Вражень досить не на один роман! – і Янчик наповнив ще чарчини. Але зразу же поставив пляшку, притягнув до себе папір і швидко записав ще одне речення: «А в ній вже сиділи Кучма із Порошенком». - Ну, ти дайош! – засміявся Сьома, - Порошенко ніколи не сяде біля Януковича! - Не заважай! – відмахнувся Янчик, - Я бачу, як вільно розвивається даль роману. - Що ти голову собі ламаєш! – підказав Сьома. – Візьмеш у долю, то я тобі зразу скажу, як треба зробити! Згодний? - Згодний! – зразу же погодився Янчик. - Українську літературу зараз мало хто читає. Візьмемо «Фату Моргану» Коцюбинського і дію перенесемо у наш час, і все, і не будемо голови морочить. Ніхто не здогадається. Тим більше, я бачу, що ніхто, крім нас з тобою, не читає. Геніальне, як завжди, дуже просте. На цьому письменники і погодилися. Вирішили завтра ж і починати писати шедевр.
03.10.2015 р.
2 Проголосовало
|