"Теплом душі доторкнутись до тебе..."

Повернення з АТО. Глибока депресія. Побачив і залишився біля її ніг. Кращих ліків, ніж кохання, людство не винайшло. Віталій Шевченко.


І ти у сукні, мокрій від краплин.
Леонід Жмурко


Анжела сьогодні запізнилася на роботу. Прийшлося довго чекати маршрутку. Підкотила переповнена і їй довелося в останню мить влізти у салон і коли водій закрив двері, то якийсь молодик навалився зверху на неї і Анжела відштовхнулася від нього, щоб не давив. Не вдавалось, бо молодик висів у повітрі і намагався її не торкнутися.
Але це не виходило у нього. І він витяг руку і вперся нею у двері, створюючи між собою і Анжелою хоч якійсь обшир.
Посміхнувся їй, а очі сумні:
- Вибачте!
- Нічого! – буркнула вона, намагаючись хоч якось триматися у повітрі.
Слава Богу, далі водій їхав швидко і не відкривав двері на зупинках, ніхто не виходив, так і дісталися до центру.
Ось тому і запізнилася. Коли прийшла в поліклініку, то тільки встигла в кабінеті перевдягнутися у білосніжний халат, як на порозі з’явилася нашорошена медсестра Клава:
- Тебе кличе до себе Геннадій Полієвктович! – вона дивилася переляканими очима на Анжелу.
Геннадій Полієвктович був завідуючим їхнею поліклінікою, між нами кажучи, ще той тип. Молоденькі медсестри і лікарки намагалися з ним не перетинатися.
Чого б це він викликав? Може, хтось скаргу написав? Анжела визирнула у коридор, на стільцях перед кабінетом хворих не було. Ну, добре, треба йти.
- Ти тут подивись, може, щось почуєш, - наказала вона Клаві.
Але Геннадій Полієвктович і сам був не такий, як завжди. Його борідка була скуйовджена, а масні очі перетворилися у дві стародавні монети невідомої держави.
- Анжела Іванівна! – сказав він Анжелі, - мене попросили, - і він показав рукою на стелю, - щоб ми обстежили одну людину. Ось його лікарняна картка. – І Геннадій Полієвктович простягнув Анжелі зелену картку, - в нього якісь проблеми із психікою. Треба непомітно, ненав’язливо його обстежити. Я надіюся на вас, - і Геннадій Полієвктович нагородив Анжелу своєю найкращою посмішкою, як він вважав.
- Добре, - сказала Анжела, - А коли він буде?
- Сказали, що сьогодні, - відповів Геннадій Полієвктович і з тим відпустив Анжелу.
Вона повернулася до себе на другий поверх.
- Ну, що? – нетерпляче спитала Клава. – Лаяв?
- Ні, - відповіла Анжела, - прийде якесь чмо. Попередив, що від великих людей.
- І все? – розчаровано спитала Клава.
- А ти, що, хочеш, щоб він мене лаяв? – засміялася Анжела.
- Ні, ти що? – і собі посміхнулася Клава, - я думала, що він буде до тебе залицятися!
- А це йому дзуськи! – посерйознішала Анжела. – Нічого в нього не вийде!
Вона знову визирнула в коридор, на стільцях нікого не було. Ну, добре, подивлюся, що там у нього написано в картці.
Семен Семенович Онищук. 1986 року народження. Адреса… Оце і все… небагато… Був на прийомі у терапевта… Флюографія… Аналізи нормальні…
Тут хтось постукав у двері і обережно їх прочинив. У кабінет зазирнув отой молодик, з яким вона їхала на роботу. Він її теж впізнав. Нерішуче зупинився на порозі.
- Проходьте, проходьте, - люб’язно сказала Анжела, і уточнила: - Семен Семенович Онищук?
- Так, - здивовано відповів молодик.
- Сідайте! – запросила Анжела, - що вас турбує?
- Нічого, - похитав той головою, - це мене бабуся заставила до вас прийти.
«Мабуть, якесь велике цабе, якщо сам Геннадій Полієвктович забігав!» - відмітила собі Анжела.
Семен Семенович опустив голову і так і сидів мовчки.
- Вам щось заважає? – обережно спитала Анжела.
- Ні, нічого, - хитнув головою Семен Семенович, - все добре.
- А що каже бабуся? – знову обережно проказала Анжела.
- Їй не подобається, що я нікуди не ходжу. Сиджу удома. – зітхнув молодик.
- У вас хтось є? – спитала Анжела.
- Хто саме? – не зрозумів молодик і подивився на Анжелу. В його очах застиг якийсь незрозумілий біль.
- Ну… наприклад… дівчина… - підказала Анжела.
- А, дівчина, була, та вона мене кинула, ще до АТО, а тепер нікого немає… - Клава дивилася ізбоку на Семена Семеновича, не зводячи з нього очей.
Анжела швиденько записала у зелену картку свої висновки і сказала хворому:
- Вам потрібно займатися спортом, вести активний спосіб життя, через два тижні знову прийдіть до мене на прийом.
- Добре! – відповів хворий, не підіймаючи голови.
Коли Семен Семенович пішов, Анжела спитала Клаву:
- Ну, що скажеш?
- Шкода хлопця, ще ж молодий! – у Клави в очах стояли сльози. – І такий красивий!
- Добре, - сказала Анжела, - зараз доповім Геннадію Полієвктовичу.
Завідуючий поліклінікою вже нетерпляче чекав Анжелу.
- Ну, що, він був на прийомі? – дві монети на обличчі Геннадія Полієвктовича вперто дивилися на лікаря.
- Так! – відповіла Анжела, протягуючи йому зелену картку. – В нього глибока депресія. Якщо його не вивести з неї, то можуть бути непередбачувані наслідки.
Геннадій Полієвктович уважно прочитав резюме Анжели і сказав:
- Все вірно, але два тижні не підходить, дуже довго, сьогодні четвер, значить, на тому тижні, наприклад, у вівторок, підете до нього додому, познайомитеся із родичами і подивитесь там, що до чого. – Побачивши, що Анжела незадоволена, додав:
- В мене надія тільки на вас, бо інших гарних спеціалістів у нас немає. Не підведіть мене! – і він благально дивився на Анжелу.
- Треба ж щоб усі йому допомагали! – розсердилася Анжела. – А що я? Я можу тільки зробити перше узагальнення!
Ось я про це і кажу! – замахав руками Геннадій Полієвктович, - Коли вивчимо ситуацію, то тоді вже зможемо впливати на хворого!
І Анжелі прийшлося погодитися. А що ж робити? Лікар повинен лікувати хворих. Це відомо з давніх давен. Навіть не з часів Гіппократа.
І у вівторок вона не пішла на роботу, домовилася із Геннадієм Полієвктовичем, а зібралася йти додому до цього Семена Семеновича, вивчати домашні умови хворого.
Анжела одягла свою найкращу сукню, оту, із білими квітами на синьому полі. Вона їй так личить, а коли ще трохи нахилитися уперед, то її красиві груди викочуються і потрапляють ув очі чоловіків і вони застигають на місці. Коли потрібно справити на когось враження, то вона непомітно цією зброєю користується.
Як воно буде сьогодні, Анжела не знала, але на всяк випадок треба бути у всеозброєнні.
Виявилося, що Семен Семенович живе неподалік. Можна сказати, вона з ним сусіди. Ось так! Звернула увагу, що будинок особливий, гарного планування, ще з тих, партійних, часів. Не кожний міг втрапити сюди, тільки впливові люди. Тепер зрозуміло, чому так крутиться Геннадій Полієвктович!
Піднялася на другий поверх, побачила на дверях 4-й номер, це сюди. Хотіла вже подзвонити, але завагалася, чи все робить вірно, та згадала Геннадія Полієвктовича, зітхнула і натиснула на дзвінок. За дверима заспівав свою пісню дзвоник і замовчав. Тиша. Потім хтось зашкандибав до дверей.
- Хто там? – спитав жіночий голос.
- З поліклініки! – відповіла Анжела.
Двері відчинилися, на порозі стояла стара жінка, посміхалася Анжелі:
- Заходьте, заходьте, ми вас чекаємо!
Дійсно, тут все не так, як у людей, коридор стелився кудись далеко-далеко, а по обидві сторони коридору двері, двері, живуть же люди, це не твоя однокімнатна, де вона тулиться з матусею.
У старої жінки сяяли очі:
- Чоловік пішов у магазин, а ми зараз з вами порозмовляємо, заходьте, заходьте! – і вона ввела Анжелу у вітальню.
У кімнаті нікого не було. Анжела нерішуче спитала:
- А де ваш…
- Онук? – вона з надією дивилася на молодого лікаря. – Зараз його покличу! Що ви будете, каву, чай?
- Каву. – відповіла Анжела. Ось тобі маєш! Онук.
Стара жінка вийшла з вітальні, було чути, що вона з кимось розмовляла, потім у вітальню всунувся Семен Семенович а за ним його бабуся.
- Доброго ранку! – привітався він із Анжелою.
- Доброго ранку! – відповіла вона пацієнту.
І він сів на стілець навпроти Анжели і сказав:
- Я, коли призвичаївся до темряви і побачив вікно у підвалі, то виглянув у нього. Видно було погано, але я побачив, що на тій стороні лежать дівчата, шість душ, видно було тільки їхні ноги. А потім зрозумів, що вони мертві, шестеро дівчат… мертві… - він ковтнув повітря, закашлявся, а над ним з невимовним болем в очах дивилася на Анжелу його бабуся.
- Семенчику! – простогнала бабуся.
І Анжела взяла ініціативу у свої руки:
- Давайте, Семене, вийдемо на свіже повітря. Воно краще усіх ліків! – і вона рішуче піднялася зі стільця. Семен теж, як заведений, піднявся за нею.
Анжела взяла Семена під руку, йшла, торочачи про все, що завгодно, аби відволікти його увагу. Так дійшли до якогось скверу. Сіли на лавку. Семен повернувся до дівчини:
- Я знаю, що вам набрід. У вас багато і своїх справ. Але мені з вами добре. Ви слухаєте мене уважно. І мене це тішить. Коли дід мене викупив, то я попросив його викупити і хлопця, з яким я сидів у підвалі. І він почав з ними перемовини, та виявилося, що запізно, хлопець там помер. – Семен схилив голову і заплакав. – Всього на один день не встигли.
Анжела пригорнула його до себе і теж заплакала. Зовсім не по лікарські. Сиділи і обоє плакали. Потім Анжела взяла себе в руки:
- Нічого, Семенчику, подумайте про дідуся з бабусею… вони ж вже старі… їм важко… - вона обережно тримала його за руку.
Раптово пішов дощ і вони заховалися під кленом. Семен зняв свою бобочку і намагався її тримати над Анжелою, щоб краплі дощу не падали на неї.
- Нічого, не розтану! – відмахувалася вона.
- Ні, ні, у тебе така красива сукня! Так тобі личить! – не погоджувався Семен.
- Правда? – із задоволенням посміхалася Анжела до хлопця, її очі виблискували і вона в цю мить зовсім була не схожа на лікаря.
Ще якийсь час вони простояли під кленом, а потім Анжела відвела його додому.
Наступного дня Анжела подзвонила до Геннадія Полієвктовича, не спіймала його в кабінеті, передзвонила Клаві, повідомила, що сьогодні на роботу не прийде, бо у Семена є гарні зрушення у психіці і треба їх закріпити.
- О, ти ба! – засміялася Клава, - Вже кажеш Семен!
- А як по іншому? – відказала Анжела. – Бабуся сказала, що його батьки загинули в автокатастрофі, а Геннадій Полієвктович, виявляється, вчився разом із його матір’ю. Тому так переймається ним.
- Добре! – посерйознішала Клава. - Передам йому.
Коли Анжела прийшла до Семена, то там її чекав сюрприз. На порозі стояли бабуся із дідусем і вони щасливо посміхалися дівчині:
- А Семенчик побіг до магазину! – сказав дідусь.
- Сам напросився! – посміхалася і бабуся.
- Дуже добре! – зраділа Анжела. – Треба, щоб він не сидів на самоті. Я зараз його заберу на прогулянку! – і вона пішла на вихід.
Коли відкрила двері на вулицю, то перед ними побачила Семена з трояндами в одній руці, а в іншій великий пакет з продуктами. Він простягнув квіти Анжелі:
- Це вам, - потім поправився, - це тобі… Ти найчарівніша дівчина у світі…
Анжела притулила квіти до грудей, забувши про свою таємну зброю, і сором’язливо посміхалася у відповідь Семену.
Дійсно, кращих ліків, ніж кохання, людство не винайшло.

10.07.2016 р.

Свидетельство о публикации № 11246 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 1 079
  • Комментариев: 4
  • 2016-08-27

Проголосуйте. "Теплом душі доторкнутись до тебе...".

Повернення з АТО. Глибока депресія. Побачив і залишився біля її ніг. Кращих ліків, ніж кохання, людство не винайшло. Віталій Шевченко.


Краткое описание и ключевые слова для: "Теплом душі доторкнутись до тебе..."

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Не кожному доля дарує кохання
  • Це треба відчути десь біля нас. Віталій Шевченко.
  • Йде діва струнка по землі нашій...
  • Невідомі сторінки нашої історії Віталій Шевченко
  • Біля входу в Аїд
  • Фантастичне оповідання про Аїд із доброю посмішкою. Богині-красуні й черговий хлопець. Я тебе потім переведу на краще місце, ніж біля входу в Аїд. Віталій Шевченко.
  • Розбурхали
  • Віталій Шевченко
  • Льоля
  • Віталій Шевченко. Він не міг відвести від них очей, на лівій руці не було п’ясті. З очей у неї бігли сльози: – Все не так… все не так… за що я горіла у танку… нікому не потрібна… таке собаче життя…

  • Пугачев Евгений Валентинович Автор offline 27-08-2016
І не винайде, Віталію Івановичу. Гарне оповідання.
  • Виталий Шевченко Автор offline 27-08-2016
Дякую Вам від щирого серця, дорогий Євгене!
  • Леонид Жмурко Автор offline 1-09-2016
100%% согласен с Евгением.
  • Виталий Шевченко Автор offline 29-11-2016
Тільки зараз побачив Ваш відгук, дорогий Леоніде! Дуже дякую!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
"Теплом душі доторкнутись до тебе..."