"Обідрана та гола..."

Літературний сценарій з часів запорожців під Російською імперією. Отак і Україна стоїть обідрана і обібрана, свистить вітер на її просторах. Віталій Шевченко.


Набіжав вітер, розігнав туман
і виникло на самому схилі дерево,
голе, обідране, тільки десь одне
листячко зачепилось за віття і
тримається якимсь дивом…


Отак і Україна стоїть обідрана і обібрана, свистить вітер на її просторах… Як сталося, що ось така вона вже кілька століть тиняється попідтинню?

Виникає на екрані народна картина
«Селянська біда». Зажурений селянин
дивиться на нас.


…тиняється попідтинню…

Катерина Шевченкова

…хто не йде, той скубне…

Знову на екрані зажурений селянин.


Він переходить у назву фільму:


«ОБІДРАНА ТА ГОЛА…»

Десь далеко-далеко бринить мелодія
народної пісні «Гей, у лузі червона
калина, гей, гей, похилилася…»
На екрані з’являється універсал
гетьмана І.Мазепи про дводенну
панщину (1701р.):

А скільки вбивали людям в голови, що цей гетьман був нещадним експлуататором! Послухайте, яке він дає розпорядження!

«Жаловались нам жителі с. Смоляжі на п. Самуйла
Афанасьєвича, сотника веркіївського, державцу того
Текст іде на фоні картини села, что дозорца его, п. сотника, к ним назначений,
художника Г.Васька «Портрет велікії і неістирпимії їм в работизні діял прикрості,
Труфановської», незноснії чинячи обіди і в панщині непрестано
Чернігівський художній вимисли, і просили нас, гетьмана, в том себі
музей. облегченія і защити. Ми призвали означеного
сотника і поручили суду нашему генеральному
разобрать діло;жалоба оказалася справедливою,
за что сотника ми не похвалили, однако же не
отбираєм от него того села, но приказиваєм, аби
не більше, только два дні в тиждень, роботу єму
панщиною отправовали, а інші№ дні на свої
обора чали потреби, і в рок по осмачки овса от
робочой товарини давали, надщо жадних
датков і повинностей не маєть і не повинен
будеть он п. сотник вимагати, под неласкою
нашою.»


Історик Орест Субтельний з Канади: «…після провалу Мазепиних планів почалося поглинання Гетьманщини російською імперією».


Знову на екрані гнеться від вітру деревина.


Для цього імперія застосовувала старий, як цей світ, принцип усіх імперських політиків: «Поділяй і володарюй!»

Портрет гетьмана Івана Скоропадського.

Цар Петро І призначив його гетьманом тільки тому, що він «був людиною старою й ненаполегливою».

Котить по дорозі вітер листя… Чути пісню
«Чогось наша славна Україна, гей, гей,
засмутилася.» Все це переходить у портрет
бундючного Петра І.

Одразу після обрання гетьманом Івана Скоропадського цар відправив до нього своїм замісником Ізмайлова та два російських полки, давши їм таємні вказівки заарештувати гетьмана з старшиною, якщо їхні дії викличуть у них підозру.


Портрет чернігівського полковника
П.Полуботка.

Цар все зробив для того, щоб відсунути від гетьманської булави чернігівського полковника. Він вважав його за особу дуже хитру, з якої, мовляв, «може вийти другий Мазепа».

П.Полуботок,
І.Скоропадський.


Скоропадського він не боявся.

Петро І.
Але все зробив, щоб відняти в Україні власне врядування, військо, суди…
Батурин.


Резиденцію гетьмана перенесли з Батурина…


Глухів.

…до Глухова, ближче до російського кордону.


Шлях лежить до самого виднокраю,
по ньому котиться перекотиполе…
А на екрані з’являється жалувана
грамота царя Петра І полковникові
Сумського слобідського полку
А.Кондратьєву на земельні
володіння (жовтень 1700р.).

Почали призначати на полковничій уряд росіян або іноземців…

…Наша царська пресвітла величність
пожалували білгородського розряду стольника
нашого і полковника сумського Андрія
Гарасимовича Кондратьєва… за його численні ж,
вірні й дбайливі, й значні служби, повеліли
йому дати цю нашу… жалувану вотчину
милостиву грамоту… записано за ним,
стольником нашим… земель, і сінокосів,
і всяких угідь;… село Нижнє з орною землею,
і лісом, і сіножатями… та землі з лісами, і
з сіножатями, і всякими угіддями… в селі
Пушкарному… всього 175 чверток у полі, селі
Солдатської 15 чверток… в селі Задній 60
чверток, в селі Теребреному 400 чверток… в
Сумському повіті в спадщину його на р. Пслі...
володіти йому, стольникові нашому, і жінці
його, і дітям вічно, і нащадкам їх непорушно…

Знали куди бити. Ось що писав київський воєвода Дмитро Голіцин до канцлера Головкіна:

Текст іде на фоні картини «Для нашої безпечності на Україні треба
художника Г. Цисса насамперед посіяти ворожнечу між полковниками й
«Портрет А.В.Золотницької», гетьманом. Не слід виконувати всякі прохання
1914р. Полтавський гетьмана, коли він буде просити нагородити
художній музей. когось селами, млинами або чимось іншим.
Коли народ дізнається, що гетьман такої влади,
як мазепа, не матиме, то сподіваюся, що будуть
приходити з доносами. До того ж, перед
донощиками не слід виказувати суворості, коли двоє
прийде з брехнею, а їх зустрінуть без суворості, то
третій і з правдою прийде. А гетьман і старшина
будуть боятися…»


Отак вони будували «единую и неделимую»!


Вітер нахиляє до самої землі кущі при дорозі.


А далі ще більше. Особливо після прийняття указу 1715 року про порядок обрання старшини. Канцлер Головкін писав до Протасьєва (якого поставили замість Ізмайлова) на Україну:

Текст йде на фоні картини «Дізнайтеся і напишіть, як ця царська воля буде
М.Пимоненка «Портрет сина», сприйнята на Україні. Прошу всім убивати в голову,
1906р. Державний музей що царська величність чинить це, дбаючи про них».
українського образотворчого
мистецтва України.


Вбили. Що і зараз без СНД не можуть.

Знову дерева під вітром…
Тихенько-тихенько бринить народна
пісня «…наша славна Україна, гей, гей,
засмутилася».

Після указу 1715 року серед української старшини почали з’являтися чужинці… Ось що повідомляє український історик, академік М.Василенко:

«Призначення іноземців, помимо волі гетьмана,
Текст іде на фоні картини вносило розлад в українську адміністрацію, а
М.Пимоненка «Портрет також у клас державців, бо серед української
дружини в зеленій сукні», старшини з’являлися тепер зовсім чужі
1893р. Державний музей елементи, не пов’язані зі старими традиціями
українського образотворчого й інтересами, що випливали з українського
мистецтва України. (ДМУОМ). державного ладу, а були зацікавлені Україною
як тереном, де легко можна нажити майно. І
з цією метою здійснювали ту політику, яку пропонував
Голіцин».

А тут ще російський уряд почав прив’язувати економіку України до себе, створюючи єдиний економічний простір і рвучи зв’язки із заходом та півднем.
Реєстр товарів за 1716 рік, доданий до донесенню
Текст іде на фоні комісара Комерц-колегії В.Блеклова в колегію про
картини І.Дядченка привезені і вивезені з Лівобережної України товари
«Портрет дівчини», 1907р. (січень 1721р.):
ДМУОМ.
Товари, вивезені з Малої Росії за кордон.
Білки 1128, Душок лисячих 3962 пари,
Лисиць 856 бунтів(в’язки по 20 шкурок),
Норки 217 сороків, Хутр лисячих 135,
Горностаїв 151 сороків, Хутр норкових 349,
Соболів 12 сороків і сім пар, Полотна 616
штук, хутр заячих111, Овчинів астраханських
321, Моржевої кості 7 пудів,Крашенини (назва
тканини) 500 аршин, Китайки трубкової 23
кінці.

Товари, привезені в Малу Росію з Турецької
землі і з Польщі.
Заволочі(назва тканини)821 кіпа, Кумачів (назва
тканини) 173 кіпи, Килимів 57, Поясів шовкових
2010, Поясів верблюжих 10280, Парчі із золотом
і сріблом 1179 ліктів, Тканини півтабинку 651
лікоть,Тканини табунку 111 ліктів, Сап’яну 541
бунт, хусток шовкових 521, Поясів бязевих 850,
Міді 10 рудів, Полотна швабського 26 штук.

Товар, привезений з Москви в Малу Росію.
Білок 129 тисяч, Горностаїв 143 сороки,
Полотна 1562 кінців, риби - белуги 10 пудів,
Сковород 560, Перцю 40 пудів, Цукру 2 пуди,
Голок 24 тисячі, Китайки 160 тюків, Сукна тонкого
6 штук, Олова пруткового 10 пудів, Норок 45.

З Малої Росії товар, вивезений у Москву.

Воску 70 пудів, Заполочі 14 кіп, Поясів
10 кіп, Сала топленого 21 куфа(бочки), Тютюну
31 віз, Овчин овечих 3000.


Як бачите, вміли торгувати із всім світом! Та знайшлися такі, яким подавай єдиний економічний простір!

Хилить по землі вітер все, що росте на ній…
Холодно… Хмари заполонили небо…

Ось що писав у 1923 році у своєму творі «Господарство Гетьманщини у ХУІІ – ХУІІІ століттях», потім забороненому, академік М.Слабченко:

Текст іде на фоні «Після того, як Андрусівський договір зменшив
картини Т. Шинкаренка розміри України поза її згодою, і, скасувавши
«Портрет сільської статті 1654 року, стиснув зовнішній український
дівчини», 1889р. ринок, це потягло за собою залежування краму,
ДМУОМ. Який мав піти на експорт, і примусило
українську торгівлю все більше обмежуватися
самим внутрішнім ринком».

Далі академік розповідає як російська держава намагалася ліквідувати конкуренцію московським купцям.

Текст іде на фоні «На українських купців у Росії
накладали велике мито, влаштовували
картини М.Кузнєцова «застави». Тим часом московські
«Селянка у полі. торгові люди без перешкод проникали
Портрет Г.Г.Кузнєцової», на Україну, де прагнули захопити в
1882р. ДМУОМ. свої руки оптову і роздрібну торгівлю».


Ось де початок нашого сьогоднішнього життя!

Знову теж саме дерево з отим єдиним листячком і
чути, як десь бринить - ось-ось перерветься – мелодія
пісні «Гей, у лузі червона калина, гей, гей,
похилилася…»


1714 рік… 6 квітня цього року видано імператорського указу, за яким…


Текст іде на фоні З України заборонено вивозити за кордон, крім
Ікони «Спас російських портів, воловий юхт, пеньку, сало,
нерукотворний». віск, конопляний олій, льняне сім’я, щетину,
клей, ревень, смолу та ікру.

Видно, як лягають на стіл імператорські укази за указом.

Указом від 12 травня 1719 року забороняється
вивіз сякого збіжжя…
17 лютого 1720 року – овечих шкір і вовни…
10 лютого 1721 року – заборонено вивозити
усяке срібло як оброблене так і в «лому»…
У той же день ще один указ - заборонено
вивозити золото оброблене і необроблене а
також малі срібні копійки.
2 грудня 1721 року – пенькове мотуззя.

Здається, все заборонили? Ось коли ми почали ганяти гайки із Запоріжжя до Петрозаводську а звідти шайби до нас!


Текст іде на фоні Історик І.Джиджора свідчить: «Коли
картини С.Васильєва переглянемо сей довгий реєстр
«Портрет актриси заборонених до вивозу за границю
Євлампії Кадміної у продуктів, то побачимо, що за
вигляді ікони», 1881р. виїмком рогатої худоби, тютюну і
Харківський історичний металів, яких на Україні не було,
музей. заборонено майже все, чим досі
Гетьманщина торгувала».


Вчений робить висновок: «Таким чином, вся українська
торгівля була втягнута в орбіту
російської, що могло бути і
справді було в інтересах лишень
останньої…»


Господи, як те дерево ще тримається і не зламається від вітру!

Здається – вже паралельно самої землі – а стоїть!


Але найбільший удар був ще попереду! У 1722 році була створена Малоросійська колегія – урядовий орган Москви, що складався з шести російських урядовців, які постійно перебували на Україні. Ця колегія дістала право ділити з гетьманом владу.

Указ Петра І про утворення
Малоросійської колегії (16 травня 1722р.)

«Цього 1722р., квітня 27 дня всепресвітлійший, державні ший Петро Великий, імператор і самодержець всеросійський і інше і інше, жалуючи підданих своїх – малоросійський народ, видав указ: при гетьмані пану Скоропадському в Глухові для управління судами і для іншого, що в прохальних пунктах гетьмана Хмельницького і в ухвалах на нього
написано, замість однієї воєводської
персони для кращої вірності і управління
Текст йде на фоні бути колегії, в якій бути бригадирові панові
картини І.Селезньова Вельямінову з шістьма чоловіками
«Портрет дівчинки», штаб-офіцерами, та при цій же колегії
1904р. ДМУОМ. бути прокурорам з гвардії капітанам або
капітанам-поручикам з щорічною зміною…»

Це було занадто навіть для терплячого гетьмана. Скоропадський поїхав до Санкт-Петербургу просити царя переглянути цю справу. Але Петро відмовив йому. І невдовзі, повернувшись до Глухова, старий гетьман вмирає…

На екрані виникає гетьман Скоропадський,
за ним на якусь мить з’являється Павло
Полуботок, який в свою чергу змінюється
торжествуючим Петром І.


А принцип «розділяй і володарюй» безпомилково діє!

Уривок із скарги козаків Глухівської
сотні Ніжинського полку, поданої на
ім’я Анни Іоанівни, про неправильне
перетворення їх в посполитих
генеральним обозним Я.Лизогубом
лютий 1738р.).

Хоч це сталося через двадцять років, але воно так само відбувалося і за часів Скоропадського та Полуботка.

Текст іде на фоні
картини М.Брянського
«Портрет С.М.Дараган», «…в минулому 1737р., під час очаківського походу,
1860р.,ДМУОМ. ми, вищепойменовані, з іншими козаками до
того походу були в повній готовності… та
тільки генеральний обозний Яків Лизогуб нас
до того не допустив, тому що, коли ми були у
вищеназваних походах, то ми дійшли до великого
убозтва і, щоб поправити наші нужди, позичили ми в
цього обозного Лизогуба грошей 60 карбованців,
за які обіцялися ми йому давати хліба, жита по
6 четвертей на рік, а цей обозний обманством своїм
зобов’язав нам письмом руки своєї, щоб ми були
в нього в підданстві і щоб привозили до нього
всякі податі і хліба по 24 четверті на рік, чого ми й
не обіцяли…»

Селяни, отримавши черговий удар від старшини, тільки і робили те, що зверталися із скаргою до представника царського уряду. А тим це тільки і було треба!


Текст іде на фоні Боргове зобов’язання селянина А.Якушенка з
картини О.Рокачевського с. Гирявки (Карабутівської сотні, Прилуцького
«Портрет невідомої», полку) дружині бунчукового товариша
1869р. ДМУОМ. Антоновича (1748р.).
«Я, нижчеподписавшийся, житель села Гирявки,
Андрей Якушенко, з женою і дітьми своїми,
дал сей облік бунчукового товариша жені
Марії Антоновичевой в том, что занял я
в її милості на крайне необходимую мою
нужду денег 14 коп., коториї деньги должен
отдать в сем же году в маі місяці, а сжалі б я
ілі жена моя і діти моі ж на вишеізображеной
в сьом мойом обліку срок всіх сполна денег
не отдали, то вручаю їй, панії Марії
Антоновичевой, іміючийся в селі Гирявкі, близ їх
же двора, собствений мой житлой дворик с хаткою
і сіньми, і хижкою, і зо всім в том дворику
імівшомся строєнім; також і через улицю в
берег противо ж оного дворика собствений мой
огородець, взять за ціну п’ять рублей… а
остальнії от вищепоказаних денег два рубля
должни ми їй, пані Антоновичевой, отдать ілі
отслужить…»


А тим тільки це і було потрібно!


Текст іде на фоні Універсал наказного гетьмана П.Полуботка
картини А.Білінської селянам сіл Перекопівки і Волошинівки(
«Портрет жінки», Лубенський полк) з вимогою відбувати
1882р. ДМУОМ. повинності (1722р.).
«Вам, войтам з посполитими людьми
с. Перекоповки і Волошиновки, сим нашим
откритим об’являєм листом, їж доносила
нам через супліку свою пані Жуковськая,
судііна полку Лубенського, з позосталими
покійного мужа ій дітьми… не хочете ій
подданськой повинності і послушенства отдавати,…
так грозно упоминаєм і приказуєм,… доложноє
послушенство і подданськую повинность
отдавали по прежнему, а котрий би з вас,
не оставляя легкомислія і противності, бил
впред ослушним, такового аби пан полковник
Лубенський, яко того полку начальник, веліл
смирити і наказати по надлежності…»


А подивіться, які грошові і натуральні податки були тоді в гетьманську казну!


Уривок з донесення Малоросійської Колегії в
Сенат, жовтень 1722р.
Річного збору

З міщан, з посполитих людей, з ратушних сіл,
з коня по 40 коп.
А хоч коня нема, дивлячись по пожитках,
по 60 коп. і по 50 коп.

Зверніть увагу, як себе вів О.Меншиков, дорвавшись до українських селян.

«Справа про захоплення Олександром
Меншиковим гетьманських володінь,
козацьких земель».
ЦНБ імені В.І.Вернадського АН України.

Текст іде на фоні «А з придворних козаків, котрі прежде
картини Г.Коваленка, сего були ко двору гетьманському, з тих
«Українка», 1909р., козаків ніяких доходів за гетьмана не
Полтавський збиралось; токмо за князя Меншикова
художній музей. платили равно з прочими підданими по 2
рублі 29 алтинів 2 деньги, також із
казаків, хто імеєт по 2 рублі 16 копійок
з казана».


Отже, той, хто нічого не сплачував гетьманові, платив князеві, як посполитий.

І як вже обрид той вітер! Здається, він вже
скрізь. І також само тихенько бринить, не
вщухає, мелодія «Червоної калини»…

А ось вам село Красний Лог: За посполитими тут рахувалося 78 чверток
землі. Усім селом сплачували в гетьманський
або Військовий скарб двадцять карбованців на рік.
Прикажчики Меншикова дерли за кожну
Текст іде на фоні чвертку землі 2 карбованця 29 алтинів 2 деньги.
картини О.Сластіона Тобто 180 карбованців з одного села. Удев’ятеро
«Українка», 1878р., більше!
ДМУОМ.


Але що можна Зевсу…


Або візьміть таке - Казан викуреної горілки за гетьмана Мазепи
оподатковувався 60-ма копійками, за
світлішого князя ця сума зросла до 2 карбованців
16 копійок – мало не вчетверо.


І де тепер Меншиков і де Мазепа!

Текст іде на фоні В казну гетьманську: з бочок солі і риби,
петровських вельмож і з інших возів мужиків по 2 коп. З возів з
і російських солдат. рибою і сіллю по 10, по 6 і по 2 копійки.


Господи! Де ж та експлуатація!

З шинкарів усього по 20 копійок
річного збору…
А з купців по 10 копійок.


Як треба забути власну історію!
Знову цей шлях і це дерево, що гнеться від
вітру, гнеться але стоїть… І бринить мелодія
пісні «Червона калина».


А єзуїтський задум починає спрацьовувати…

Текст іде на фоні Скарга посполитих с. Лобків
картини Т.Копистинського Стародубського полку, в
«Портрет жінки», 1870р. Малоросійську колегію на
Львівський музей свавільні дії державця
українського мистецтва. А. Дзівульського (1722р.).


«Ми, нижченазвані на Підписах, убогі і
скривджені мужі села Лобків, надані
ясновельможним в підданство панові
Андрієві Дзівульському до ласки
рейментарської, а раніше від
стародавніх літ наше село перебувало
в тяглій послушності до міста Погара,
на ратушу, а в підданстві ніколи не
бувало…з кривавими сльозами
нашими б’ємо чолом на свого пана
Андрія Дзівульського, за яким тепер
живемо в підданстві…

Текст іде на фоні Скарга селян с. Волошинівки на
картини К.Устияновича свавільні дії глинського сотника
«Портрет жінки», 1890-ті Жуковського (1728р.)
рр, Львівський музей «…Многії здирства нам затіваєть,
українського мистецтва. работизни немилостивії нам
налагаеть: всяк человік от себе
каждого дня не виходить з двора єго
з панщизни, а особливо под час
всяких жнив накладаеть, колько,
в якого чоловіка сім’я єсть, то на
всякого коп. по 30, також разбої
великії чинить, мало до смерті
іних поприбивал…»


А з іншого боку ось яку цидулу від одного із державців отримав Павло Полуботок, коли став на чолі гетьманського уряду:

«Підданці наші, що перебували понад 40 років
у підлеглості, невідомо, чи з якихось намов,
чи самі собою в «развращение» прийшли й не
хочуть належного свого послушенства віддавати.
Нема ніякої можливості міняти Їх, бо вони
кажуть: ніхто не може тепер судити нас,
а державця свого ми не боїмося. Ми обережно
з ними обходимось, бо страшно, - якби за
життя в своєму здоровлі не постраждати…»


В Інструкції Президенту Малоросійської колегії Степану Вельямінову містився наказ пильнувати, щоб старшина не обтяжувала козаків і посполитих працею та іншими труднощами. Навіть коли ніхто не скаржитиметься, то бригадир повинен, порадившись із гетьманом:

«пристойным образом отвращать и поспольству
в том помагать по истине».


Дивна річ! Можновладці Росії турбуються про простий народ України. З чого б це?

Текст іде на фоні Історик Олександра Єфименко: « Правительство
картини І.Труша Петра следило за тем, что делалось внутри
«Портрет Лесі малорусского общества, но его интересовало
Українки», 1900р. не положение посполитых. Государство,
Львівський музей державшееся на крепостных отношениях,
українського не могло искренне заботиться о защите
мистецтва. посполитых…»


Припускати, що російський уряд узагалі й Вельямінов зокрема мали прихильність до українського селянства й хотіли справді дати йому полегкість, нема жодних підстав. Піклування про поспільство дозволяло йому втручатися у внутрішні відносини на Україні. Оце і все.

Вітер вщух на дорозі. Може, й справді на добро
повертає?!

Така поведінка російського уряду копала безодню між старшиною й народними масами, між поспільством і козацтвом. То ж не могли козаки й далі підтримувати старшину і її боротьбі за владу, не розуміючи, що якраз старшина і захищає їх від ще тяжчої експлуатації. Не заступилися вони й за існуючий тоді автономний устрій на Україні, не розуміючи що знову ж таки в ньому їх майбутне спасіння. Тому простий люд зовсім байдуже віднісся до руйнування царатом автономії на Україні.

Текст іде на фоні
картини Ю.Панкевича Письменник Юрій Хорунжий: «За гетьмана
«Селянка – мадонна», Мазепи оподаткування мало
1900-ті рр. спорадичний характер. Так, із деяких
Львівський музей сіл до скарбу брали по пудові пеньки
українського з подвір’я, а грошей взагалі не вимагали.
мистецтва. За Меншикова винятків не було. Все
бралося за тарифом… у дев’ять – десять разів
більше».



Павло Алеппський про свою подорож на Україну у 1654 році:

«… по всій землі руських, тобто козаків,
Текст іде на фоні ми помітили прекрасну рису, що дуже
картини С.Прохорова здивувала нас: всі вони, крім небагатьох,
«Українка», Поч. ХХ ст. навіть більшість їхніх жінок і дочок,
Харківський уміють читати і знають порядок церковних
художній музей. служб і церковні співи; крім того,
священики навчають сиріт і не лишають
їх неуками блукати по вулицях…»

Господи! Відверни від України всіх ворогів із півночі і зі сходу, щоб нарешті відновилась вона, щоб знову стали чистими ріки, та родючою земля, щоб сонечко сміялося з неба, дивлячись на цю прекрасну країну, щоб люди посміхнулися один до одного…

І знову гне вітер дерево на схилі до землі і
чути пісню «Чогось наша славна Україна, гей, гей,
засмутилася», що поступово стає все голоснішою.

Господи, зроби так! Гримить з екрану пісня: «А ми ж свою славну
Україну, гей, гей, розвеселимо!»

 

1993р.

Свидетельство о публикации № 11260 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. "Обідрана та гола...".
Краткое описание и ключевые слова для "Обідрана та гола...":

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100

  • Виталий Шевченко 31-08-2016
Прошу прощения у читателей. Левая и правая части страницы перемешались. А как исправить - не знаю!
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
"Обідрана та гола..."