Дитина в хаті

Зустріч після війни. Колгосп і районне начальство. Самотня дитина в хаті. Фронтове кохання. Віталій Шевченко.


Супруна викликав до себе секретар райкому партії Орлов.
- Поїдеш у колгосп, самий відсталий у районі, «Щастя трударів», допоможеш провести там підписку на державну позику. Бо вони ніяк не розкачаються! Попередиш Малюту, що якщо не встигне у строк, то покладе партквиток на стіл. Розмова у нас коротка.
Супрун щойно демобілізувався з армії, ще не встиг переодягнутися, не було у що, так і ходив у гімнастерці, без погон, тільки була на грудях личка про поранення. Не хотів відпорювати, щоб не було плями від неї, бо вже стільки її прав, що вона на спині побіліла.
Це «Щастя трударів» розташовано неподалік від їхнього райцентру, у селі Тернівка. Добре, що неподалік, бо добиратися до них важко, транспорту попутного ніякого нема, йди на своїх двох, може, правда, пощастить, і в ту сторону хтось буде їхати, та навряд чи.
Захопивши підписного листа, забіг ще додому, сказав матері, що повернеться пізно, а може і залишиться там ночувати, хай на обід не чекає і пішов у сторону Тернівки.
Дійсно, його ніхто не обігнав і йому прийшлося йти пішки. На полях завмерли колгоспники, збираючи врожай, в основному жінки. Вони бачили молоду людину, яка йшла по дорозі, видно, що солдат і гукали до нього. Супрун відповідав їм, розмахуючи рукою, так і дійшов до Тернівки.
Голова колгоспу, коли побачив Супруна, злякався, подумав, що його вже прийшли знімати. Але коли Супрун пояснив, що буде займатися державною позикою, заспокоївся.
- Ну, це ми організуємо! – впевнено сказав він. І зразу перейшов на «ти»: - Я тобі дам найвідстаючих. Нажмеш на них.
Та все трішечки вийшло не так, як планували секретар райкому та голова колгоспу. Супрун у супроводі жінки, яку виділив для нього голова, став обходити двори колгоспників. Зустрічали вороже. І хоча було видно, що це перед ними не районне начальство, а солдат з фронту, не допомагало. Чоловіків було мало, в основному жінки. І ті не стримували свого язика.
- Хай вас дощ намочить!
- А хто буде кормити моїх дітей?
- Тю на вас!
Супруну було неприємно чути все це. Він аж зопрів, відчуваючи на собі всі ці злі та ворожі погляди.
Жінка, яка супроводжувала Супруна, Віра, намагалася захистити його:
- Ну, що ви напали на людину, він же зовсім не винний!
Але не допомагало. І коли залишилася остання хата в селі, Супрун відчув полегшення. Хай їм чорт, більше сюди не прийде!
Коли вони підійшли до останнього подвір’я, Віра заспішила по своїх справах.
- Ну, Максиме Івановичу, оце і все. Тут живе Марійка Бистренчиха. Ви її відвідайте і йдіть до центру. Там вас буде чекати Семен із конякою, відвезе у райцентр. Бувайте здорові! – і Віра швидко щезла у провулку за зеленими кущами.
Супрун залишився один перед хатою. На подвір’ї нікого не було. Навіть собаки. Тихо. Двері в хату прочинені. На призьбі чиєсь забуте платтячко.
- Хазяї є? – подав голос Супрун.
У відповідь тиша. Зайшов у кухню. На холодній плиті забутий казанок з водою. Під стіною перевернута лава.
- Хтось тут є? – перепитав Супрун. Десь заплакала дитина. Він прочинив двері і зайшов у велику кімнату. Нікого не було. Хотів повернутися назад та почув за грубою якесь шарудіння. Зазирнув туди. Там біля груби на якомусь ослоні лежало дитинча. Дівчинка. Дивилася на Супруна, потім простягла до нього ручки і сказала:
- Мами немає! – і схлипнула.
Супрун помацав її лоба. Гарячий. Хвора. Він закутав її у шмаття і притулив до себе. Не знав, що робити. Забув про свої підписні листи, не до них.
Дитина притулилася до нього і обвила його шию гарячими ручками. Зітхнула і притихла. Йти звідси він не міг. Щось його зупинило. Вийшов з дитиною у двір. Побачив, як з-за сусідського тину виглядає стара жінка. Підійшов до неї.
- Добрий день! – сказав.
- Драстуйте! – відповіла жінка і запитально подивилася на Супруна.
- А де хазяї? – і він кивнув у бік пустої хати.
- А-а, це Марійка, - здогадалася жінка, - вона відпросилася у голови піти у райцентр, ще не повернулася.
- Ось як! – зрозумів Супрун. – А дитина? Одна в хаті! – додав він.
- Вона залишила наглядати сусідську дівчину, Катьку, а та, вража дитина, десь завіялася, - пояснила жінка.
- Зрозуміло, - кивнув Супрун. Він потоптався на місці, не знаючи, що робити.
- В хаті холодно, а дитина хвора, - він тримав дівчинку, притискуючи її до грудей.
- А-а-а, - сказала сусідка, - вона щось казала про ліки…
- Добре! – Супрун прийняв рішення. – Я зараз натоплю хату. А дівчинці треба гарячого молока. Як її звати? – додав він.
- Надійкою! – сказала сусідка. – Марійка принесла її з фронту. Я вам зараз принесу молочка.
Дитину звуть Надійкою, як його матір, відмітив собі Супрун.
Він повернувся у хату, поклав дівчинку знову на ослін. Вона відкрила очі, простягнула ручки до нього і сказала:
- Тату!
Щось ворухнулося у Супруна і він сказав дитині:
- Зараз, доця, я тобі нагрію хату! – і поцілував її у щічку.
Приніс дровенят, підклав хмизу, розпалив сірниками, дрова зразу же загелкотіли у грубі, гарна тяга, відмітив. Поставив на плиту казанок з водою. Тут зайшла у кухню сусідка з глечиком молока і кількома картоплями.
- Я оце позичала у Марійки картоплю, повертаю. – пояснила сусідка.
- Як вас звати? – спитав Супрун.
- Олена Іванівна, - відповіла сусідка. – А вас?
- Максимом, - посміхнувся Супрун.
- А по батькові? – уточнила Олена Іванівна.
- Теж Іванович! Але можна просто Максим.
- Я бачу, що ви воювали! – Олена Іванівна кивнула на його личку.
- Так, прийшлося, - погодився Супрун, і додав: - Живемо на станції з матір’ю. Батько не повернувся з фронту.
- І в мене чоловік пропав на війні, - засмутилася Олена Іванівна.
Помовчали. Тоді Супрун сказав:
- Спасибі за картоплю. Я її зараз зварю.
Олена Іванівна пішла, а Супрун дістав дерев’яну ложку і пішов годувати дитину. Вона, коли побачила Супруна, знову пригорнулася до нього і притихла.
- Тату! – тільки і сказала.
Він обережно посадив її на коліна, набрав у ложку молока, підніс дівчинці до рота і сказав:
- За маму! – і та проковтнула.
- А тепер за татка! – вона знову проковтнула і посміхнулася Супруну.
- А тепер за Надійку! – дівчинка проковтнула і це.
- А тепер за бабусю Олену! – знайшовся що сказати Супрун.
- За Рябка! – сказала і собі дівчинка.

- За Рябка! – погодився Супрун.
Коли він напоїв молоком дитину, то поклав її на лаву у кухні і заходився чистити картоплю. Коли почистив, то побачив, що дівчинка спить.
Вода закипіла, він порізав картоплю і кинув у воду, потім знайшов сіль і посолив. Сидів, чекав коли картопля звариться і не почув, як хтось зайшов у кухню.
- Господи! – почув за своєю спиною жіночий голос. Повернувся і побачив на порозі молоду жінку, яка здивовано дивилася на нього.
- Ти! – тільки і сказав він. Перед ним стояла його фронтове кохання Марійка Бистренко.
Радість зійшла з її обличчя і вона з острахом дивилася на нього. Він підійшов і обійняв її за плечі.
- Я тобі писав з шпиталю та хлопці відповіли, що тебе демобілізували.
- Так, - вона схилила голову. – Так вийшло…
В цей час за спиною Супруна завовтузилася дитина:
- Тату!
І Супрун відчув, як здригнулася Марійка. Він повернувся, підхопив дівчинку на руки, притулив до себе.
В цей час всунулася у кухню Олена Іванівна з полив’яною мискою з огірками.
- Принесла вам своїх свіженьких до картоплі! – пояснила вона. Потім подивилася на Супруна і додала:
- Я зразу здогадалася, хто ви. Бо Надійка схожа на вас, як дві краплі води. Та й ще носик так зморщує, як ви.
А за спиною Олени Іванівни сяяли щасливі очі Марійки.

20.07.2014 р. – 14.04.2016 р.

Выразить благодарность автору можно нажав на кнопочки ниже
http://stihi.pro/11272-ditina-v-hat.html
Избранное: рассказы о войне 1941
Свидетельство о публикации № 11272 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Просмотров: 506
  • Комментариев: 4
  • 2016-09-01

Проголосуйте. Дитина в хаті.
Краткое описание и ключевые слова для Дитина в хаті:

  • 100

    Произведения по теме:
  • Барса-кельмес
  • На березі Аральського моря. Віталій Шевченко.
  • Не кожному доля дарує кохання
  • Це треба відчути десь біля нас. Віталій Шевченко.
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • На зорі життя
  • Після війни у селі, дитячі судьби. І з неї самі вилетіли оті слова, які вже не заховаєш нікуди: - Твій батько герой… і красивий… мені баба Варка казала. Віталій Шевченко
  • Гостювання на празнику життя
  • Оповідання про війну 1941. Віталій Шевченко. – Майстрюченко? – перепитала вона. – Погано з ним. Ще на початку війни згорів у танку. Підбили його десь під Голубечем.

  • Пугачев Евгений Валентинович 1-09-2016
Розчулився - таке гарне оповідання. Дякую, Віталію Івановичу.
  • Светлана Скорик 1-09-2016
Боже, какой живой народный язык, живые, выпукло выписанные детали народного быта, всё так характерно - читала и вспоминала бабушку.
В Ваших рассказах очень добрые и мужественные герои и всегда хороший конец, это подкупает.
  • Геннадий Любашевский 1-09-2016
Действительно, от рассказов Виталия Ивановича всегда исходит особое душевное тепло, которое передаётся нам, благодарным читателям. За, казалось бы, простым сюжетом угадываются настоящие жизненные драмы. Веришь каждому слову.
Спасибо!
  • Виталий Шевченко 1-09-2016
Дякую дуже, дорогі мої Світлана Іванівна, Євгене та Геннадію! Спасибі Вам на доброму слові!
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Дитина в хаті