Правда про війну

Правда про війну. Віталій Шевченко.

Не знать, что было до того, как ты родился, значит
навсегда остаться неразвитым ребенком.

Цицерон.

Справжня історія війни 1941-1945рр ще не створена. Є та, яку вибудував Сталін із своїми посіпаками, щоб заховати від людей свої злочини і яка виявилася досить живучою, навіть сьогодні рудименти цієї історії відстоюють комуністи України і різного роду ветерани, мовляв, радянський народ у єдиному пориві став на захист своєї землі і держави, коли злочинні банди фашистів перетнули 22 червня 1941 року кордони радянської землі. Почалася священна війна радянського народу проти загарбників.
І ще багато подібних створених ідеологами режиму легенд активно впроваджували у свідомість людей усіма доступними їм засобами від шкіл до концтаборів, де, на жаль, у багатьох з них залишились і до сьогодні. Бо, як писав у свій час Фрідріх Енгельс, «найбільш неприступна фортеця у світі, це людський череп».
Але істину не заховати, як її не відгороджувати від людей. Вона поступово пробиває собі дорогу. І хоч як не забороняли радянські ідеологи правду про війну, вона вже в ті часи доходила до людей, які вміли чути і бачити. Досить нагадати правдиві повісті Василя Бикова, які друкувалися в журналі «Новый мир» Олександра Твардовського.
Після зруйнування Радянського Союзу відкрилися архіви, почалися наукові дослідження подій війни. З`явилася маса дослідників, які зуміли правдиво сказати про трагедію народу у ті часи.
Крім того, історична наука за кордоном не стояла і не стоїть на місці, історики США, Англії, Німеччини, Франції, української діаспори проводили і провадять багато досліджень, вивчали і вивчають події війни і питання, пов`язаних з цим, заборонених навіть згадувати у бувшому Радянському Союзі. Тепер їх можна читати в Україні. Тобто, досягнення історичної науки за кордоном відомі і у нас в Україні.
Яка ж картина вимальовується сьогодні?
Перше, з чим треба розстатися, це з міфом, який утокмачували в голови радянських людей, - що Радянський Союз, це оплот миру і радянська країна завжди і скрізь бореться за мир у всьому світі.
Якщо хтось і боровся за мир, то це тільки не радянська держава. Більшого агресора, ніж Радянський Союз, крім, звичайно, фашистської Німеччини, у ХХ столітті в світі не було.

1.

Когда напишут правдивую книгу
о правлении Сталина -
«Двенадцать цезарей» Светония
никто не станет читать:
происшествия в детском саду!..

Юрий Белаш

Для того, щоб написати справжню історію війни, треба розібрати завали брехні, нагромаджені за всі роки радянської влади. Сьогодні історики схиляються на те, що другу світову війну почали разом Гітлер (1 вересня 1939 року) і Сталін (17 вересня 1939 року), які напали удвох зі Заходу і Сходу на Польщу. І хоча і досі розповідають про те, що буцім то Радянська Армія звільнила землі Західної України та Західної Білорусі, але насправді це було вторгнення на територію суверенної держави. І війна, яка потім переросла у світову, почалася з того, що два хижака напали на мирну державу. А всі інші розмови, то від лукавого.
А далі ще краще. Радянське керівництво зосередило на західному кордоні велику кількість військ, готуючись напасти вже на свого союзника – фашистську Німеччину.
Як нині з`ясували історики, це повинно було відбутися десь на початку чи всередині липня 1941 року. Про те, що на кордоні була така велика кількість військ, знають всі. Коли сталося 22 червня 1941 року, то почали розповідати, що, мовляв, радянські війська несли почесну вахту миру, але це не для думаючих людей. Військові знають, що така кількість військ ґрунтується в одному місці тільки для одного: почати наступ в єдиному напрямку: в даному випадку – на Захід. А противник один – Німеччина, а далі вся Європа.
Та Гітлер несподівано 22 червня перехопив ініціативу. Навіть маючи меншу кількість військ, артилерії, танків і авіації, він наніс превентивний удар по радянським військам і в червні-липні розгромив цю велетенську армію, яка в свою чергу готувалася для несподіваного удару, але Сталін і його горе-командуючі програли.
Початок війни для Сталіна і його оточення був несподіваний і катастрофічний. Червона Армія, яку він готував для «визвольного походу» у Європу, перестала існувати. Тільки одних військовополонених було десь біля 4 мільйонів, як не більше. Були знищені літаки на аеродромах, захоплені танки і артилерія, війська в паніці котилися на схід. Серйозного спротиву майже ніде не було. Тільки під Києвом було захоплено в полон 665 000 радянських солдат . А в жовтні 1941 року під Брянськом та Вязьмою ще 673 000 полонених.
Можна зробити певні висновки. Командування не вміло керувати такими великими військовими з`єднаннями, армія не хотіла воювати (це була відповідь людей на репресії і терор), і те, що армію готували для нападу.
Замість того, щоб вести бої на чужій території, про що писалося і співалося в радянській країні до війни, радянські війська відступали до Ленінграду, Москви, Волги і Північного Кавказу.
Крім території, держава втратила майже всю промисловість, а ту, яку вдалося вивезти на Урал і Сибір, треба було час, щоб відновити на нових місцях і налагодити випуск необхідної воєнної продукції. Тобто, весь 1941 і до кінця 1942 року Червона Армія використовувала допомогу по ленд-лізу, про що навіть і сучасна російська історична наука не дуже розповідає. Якби не ця допомога, то радянського воїна не було б у що одягнути і він не мав би озброєння.
І тільки коли були створені загороджувальні загони, вдалося більш менш налагодити справи на фронті і зупинити відступ.
Бездарне радянське командування воювало не якістю а кількістю, всі роки війни від 1941 до 1945 року, кожний рік втрат було 7-8 мільйонів радянських солдат і офіцерів. Ніхто з них, хто потім приписував собі перемогу у війні, не здогадався виселити цивільне населення з Ленінграду та Сталінграду, прирікаючи їх на загибель, хоча можливість така була.
Вони так і не навчилися воювати, ці сталінські маршали Перемоги. Гнали у наступ людей і ті гинули, своїми життями відкриваючи шлях уперед. Наприклад, на Зеєловських висотах у Німеччині, коли вже закінчувалася війна, поклали 300-400 тисяч солдат. Теж саме сталося при проведенні Берлінської операції, коли маршал Жуков і Конєв почали змагання, хто раніше захопить Берлін.
Найбільш серйозні історики Б.Соколов та Д.Волкогонов вважають, що під час війни загинуло від 43 мільйонів до 47 мільйонів солдатів і офіцерів.
Воно і не дивно, чому так сталося. Наприклад, суди вермахту винесли 30 000 смертних вироків, більша частина яких стосувалась дезертирів. !5 000 з них було виконано. В Радянській Армії таких вироків було винесено біля одного мільйона і всі вони були виконані.
Японці після війни випустили 200-томну історію другої світової війни, де дії японської армії зафіксовані до рівня взводу, а у нас і досі не поховані загиблі воїни на місцях запеклих боїв, ті, хто своїми життями зберегли ще на довгих 46 років цю тоталітарну систему.
Коли знайомишся зі справжньою історією війни, коли бачиш, як не жаліли людей свої ж командири, як прості бійці на передовій, щоденно і щоночі несли свій тяжкий хрест, - то серце кров`ю обливається.
І хто не загинув і не потрапив у свої ж концтабори, щасливий, повернувся додому і постарався забути оте пекло, яке радянські ідеологи назвали так красиво і гучно – Велика Вітчизняна війна.


Вибрана бібліографія.

1. Галактионов Ю.В., Основные итоги изучения феномена национал-социализма к концу ХХ века. Германия и Россия в ХХ веке: две тоталитарные диктатуры, два пути к демократии: Тезисы докладов участников международной научной конференции, посвященной 10-летию объединения Германии, (Кемерово, 19-22 сентября 2000г.), Кемерово, 2000г.
2. Коваль М.В., Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945рр), Київ, 1999р.
3. Скоробогатов А.В,, Харків у часи німецької окупації (1941-1943), Харків, 2004р.
4.Борис Соколов, Неизвестный Жуков: портрет без ретуши в зеркале эпохи, Минск, 2000г.
5. Гордиенко А.Н., Маршал Жуков, Минск, 1998г.
6. Сергей Дехтяренко, Неизвестная война, «Радуга», №№11-12, 1999г.
7. Віталій Шевченко, По килиму трупів, Запоріжжя, 2003р.
8. Командиры второй мировой войны, Автор-составитель А.Н.Гордиенко, Минск, 1997г.
9. Волкогонов Д.А., Триумф и трагедия. Политический портрет И.В.Сталина, Тт1-2, Москва, 1990г.
10. Вилли Вольфзангер, Беспощадная бойня Восточного фронта, Перевод с немецкого Ю.Бема, Москва, 2010г.
11. Попов Г.Х., Сорок первый – сорок пятый ( одна война или три?), Москва, 2008г.




17.03.2011р.
Свидетельство о публикации № 11363 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Правда про війну. Правда про війну. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для: Правда про війну

(голосов:2) рейтинг: 60 из 100

  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 17-09-2016
Варто також додати:
Федор Моргун «Сталинско-гитлеровский геноцид украинского народа», Полтава, «Дивосвіт», 2008.
Інститут національної пам’яті «Друга світова війна в історичній пам’яті України». Ніжин, 2010.
  • Виталий Шевченко Автор offline 17-09-2016
Спасибі, Юрію Валентиновичу! Книг багато, аби було бажання їх читати!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Правда про війну