Франц і Генріх

Придивляйтеся до життя, що навколо Вас буяє! Віталій Шевченко.

- Я своїм дітям завжди казав: працюйте добре, Господь таких бачить і допомагає! – почувся звідкись голос і йому відповів інший:
- А скільки їх в тебе?
- Одинадцятеро, - зітхнув перший.
- А в мене двоє, обидві дочки, - відповів другий.
Тут на узліссі місяць добре світив із неба і можна було б розгледіти їх, але Римар нікого не побачив. Тихенько пройшов до дороги, потім назад і знову почув тиху бесіду:
- Найменшій було всього три місяці, як мене забрали.
- А ким працював?
- Сторожував у колгоспі.
- А в мене доньки вже великі, одній вісімнадцять а іншій п’ятнадцять. Баришні!
Римар обережно підійшов до берізки, яка поринула у сон і тихенько зітхала край дороги. І біля неї нікого не було. Дивно. А голоси продовжували неквапну розмову.
- А що було після 38-го року? – спитав батько одинадцятьох дітей.
- У сорок першому почалася війна і нас, німців, усіх депортували на Північ. Багато там загинуло. – зітхнув співбесідник. – Через вісім місяців після початку війни і я помер в Івдельтаборі. Від виснаження…
Помовчали, кожний думав про щось своє. Римар закляк на місці й не ворушився.
- А мене розстріляли тоді, в тридцять восьмому, двадцятого вересня винесли вирок, а двадцять шостого вже розстріляли… дуже поспішали…
Потім додав:
- Так це мабуть і моїх вислали на Північ?
- Мабуть, - відповів другий, - бачиш, нашого села, Фріденсрує, немає… Щезло…
- Хоча б знати, що з ними сталося, - зітхнув перший.
- Якщо залишилися живими, то виїхали в Німеччину, - сказав другий. – Тепер усі так роблять.
- Ну, добре, перепочили, а тепер за роботу, - припинив розмову перший. – Пішли!
І Римар почув, як хтось піднявся, дзвякнуло залізо об камінь і в ближчих до нього рядках кукурудзи затріпотіли верхівки рослин, хтось сапав, прямуючи у другий кінець довжелезного гону.
Римар присів під берізкою і вирішив чекати, що ж буде далі. Мало не заснув. Місяць вже почав ховатися за верхи дерев, коли він знову почув поряд знайомі голоси.
- Як там мої діти – Олена, Марія, Ліда, Густав, Вільгельм, Фрідріх, Євгена, Гельмут, Марія, Фріда і найменшенька, Ірина? – продовжував перший, наче розмова і не переривалася. – Я так скучив за ними!
- А в моїй справі є довідка, що мені 11 січня сорок третього року доведена виписка з протоколу Особливої Наради про мій вирок, хоча я вже майже рік був мертвий… Отакі працівнички! – вів свою партію другий.
- Скоро буде вже ранок, треба встигнути просапати цей клинець, - сказав перший, - Хай нашім дітям буде менше роботи.
І Римар почув, як вони знову пішли у кукурудзу. Десь на самому краю небосхилу зажевріла смужечка темного неба. Пробивався ранок і Римар не помітив як задрімав. Розбудив його шофер їхньої установи:
- Іване Семеновичу! Що це ви відбилися від компанії? Ми вас чекали-чекали тай випили усю горілку! – сміявся той біля Римаря.
- Ну і на здоров’я! – відповів Римар. – Ви ж знаєте, що я непитущий.
А сам вийшов з посадки, перейшов дорогу і довго дивився на висапаний клинець. Вчора ввечері він ще був увесь забур’янений.

27.02.2004р.
Свидетельство о публикации № 11483 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 992
  • Комментариев: 5
  • 2016-10-07

Проголосуйте. Франц і Генріх. Придивляйтеся до життя, що навколо Вас буяє! Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для Франц і Генріх:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Призначення богів
  • Кого мені призначив Господь? Віталій Шевченко
  • "...Німих оркестрів початкові ноти"
  • Про людей на війні 1941-1945 і після. Солдат, що став вчителем. Віталій Шевченко.
  • Після війни
  • Новела про кінець війни ВОВ. Прощання солдат, дівчина-пепеже і нове кохання. Вона прикрила обличчя руками, тільки було видно усміхнені очі. Віталій Шевченко.
  • Триста двадцять перша
  • Оповідання про нашу пам’ять і наше сумління. Віталій Шевченко.
  • Поруч з нами
  • Оповідання про хлопця – не то ідіота, не то вундеркінда, із екстрасенсорними здібностями. Віталій Шевченко.

  • Геннадий Любашевский Автор offline 8-10-2016
Вразило!
5+!

Ось пише комп, що текст коментаря дуже короткий і не може бути опублікований. А навіщо тут зайві слова?!
  • Светлана Скорик Автор offline 8-10-2016
Виталий Иванович, мне кажется, что "мені доведена виписка про мій вирок" звучит как-то не совсем логично. Может быть, Вы имели в виду "до мене доведена"?
А применение фантастики в реалистической новелле действительно помогает сделать её более выразительной, я это уже давно подметила. У Вас это получается.
У меня только один вопрос: если внимательно присматриваться к окружающей жизни, то стоит ли зацикливаться на какой-то одной теме, вызывающей только сопереживательные или гневные эмоции? Иногда для разрядки можно было бы помещать и маленькие эссе, в которых нет трагедии. Я помню Ваши коротенькие талантливые эссе на разные темы, они мне всегда очень нравились, тем более что в них столько света и душевности.
  • Виталий Шевченко Автор offline 9-10-2016
Дорогие Гена и Светлана Ивановна! Большое спасибо за отклики. Я стараюсь оттолкнуться от какой-нибудь реальной истории или услышанной или увиденной. Когда я работал в "Реабилитованных историей", то там таких историй было в делах реабилитированных хоть пруд пруди. Об этих двух немцах я прочитал там. Практически ничего не изменил. Только говорят они на украинском языке а вообще они говорили на силезском диалекте немецкого языка ХУІІІ века.Даже немецкие ученые приезжали в Союз до войны изучать их язык. Это я уже не мог никак. Только постарался, чтобы они говорили на разговорном языке, если удалось. Спасибо, Светлана Ивановна, на добром слове о моих эссе. Однако сейчас их не пишу, так как практически оторван от обыденной жизни. Современных впечатлений почти нет. Грубо говоря, выперли из городского совета ветеранов. А без свежих впечатлений писать трудно. Спасибо ещё раз!
  • Светлана Скорик Автор offline 9-10-2016
Не знала, что Вы уже не работаете в совете ветеранов. А когда Вам пришлось уйти?
  • Виталий Шевченко Автор offline 9-10-2016
Я ушёл в феврале этого года. Проработал 8 лет. Вёл в "Запорозькой Сичи" раз в месяц две полосы странички ветеранов. Сделал 83 выпуска, хотел дотянуть до 100. Не получилось. Похвалил воинов УПА , а генерал Короленко не вытерпел. У него другие взгляды. Жаль , конечно, что ушёл. Была сильнейшая подпитка для моих рассказов.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Франц і Генріх