Баба Фроська

Людина живе, поки її пам’ятає хоч одна жива душа. Ось так сиділа, згадуючи минулі роки і все намагаючись згадати щось таке, що пов’язане було б з її чоловіком. І нічого згадати не могла, все розтануло у минулих роках.

Баба Фроська збиралася вже йти до хати вечеряти. Сонечко сховалося за обрій, але звідти ще кидало у простір свої промені. Дві хмарки, що зачепилися за гору, почервоніли від напруги, визволяючись, і вона, задивившись на них, подумала, що завтра буде гарна погода, якраз збере кукурудзу на городі.
Звідкілясь прилетів горобчик і почав щось до неї цвірінькати, аж вона заслухалась, потім заклопотано підплигнув у повітрі і полетів собі геть.
Баба Фроська посміхнулася, бач, який уважний, щось таке ж їй повідомив, але що?
І в цей час хтось клацнув клямкою у воротях. Вона уважно подивилася туди, але звідси від хати розібрати, хто там стоїть, було для неї важкувато і вона, накульгуючи на ліву ногу, повільно пішла до воріт.
Там стояв якийсь незнайомий молодик, посміхаючись до баби.
- Ви Єфросинія Кіндратівна? – спитав він.
- Це я, - відповіла баба, дивуючись, бо серед родичів і знайомих такого підтягнутого з військовою виправкою, хоч і в цивільному, хлопчини не було.
- Я до вас, Єфросинія Кіндратівна. – продовжував посміхатися молодик.
- Як до мене, то заходьте, - відкриваючи хвіртку, сказала баба Фроська.
В хаті вона запалила каганця, поставила на стіл, посадила гостя на чолі стола, сама сіла збоку і стала дивитися, як він дістав із теки якійсь папірець і простягнув його до неї.
- Це, Єфросинія Кіндратівна, - голос гостя став урочистим і він продовжив, - документ, який підтверджує, що Ваш чоловік, - він зазирнув у бумагу, - Тарахтій Іван Спиридонович, реабілітований. Вирок особливої трійки від 9 листопада 1937 року, - тут його голос трохи стих, - про вищу міру покарання відмінено і справа закрита, бо всі звинувачення не підтверджені…
Він замовк, посмішка щезла з його обличчя і він зніяковіло дивився на стару жінку, яка схопилася рукою за стіл і так і сиділа, прикипівши до нього.
«Ось про що цвірінчав мені горобчик!» - чомусь подумалось їй а вголос вона сказала:
- Господи, упокой душу Івана Спиридоновича і всіх тих, хто з ним загинув, - і перехрестилася у кут, де висіла ікона а навколо неї на стіні різні пожовклі фото і вирізки з газет і журналів. І навіть одна червона грамота, якою її колись нагородили у колгоспі за ударну працю.
Молодик піднявся, щоб йти, але баба його спитала:
- Як тебе звати, синку?
І той від несподіванки відповів просто:
- Вася…
- От і добре, Васильок, зараз повечеряємо, пом’янемо мого чоловіка, - і закульгала на кухню.
Швиденько повернулася, розставила все на столі, огірки, картоплю, цибулю, яєчню з салом і невеличку карафочку із саморобною горілкою.
- Мені не можна, я на службі, - хотів відмовитися Васильок, але баба налила з карафки у стопки, кажучи:
- Одну можна, від однієї нічого не буде.
Після першої була і друга і третя і Васильок напружено розглядав фото на стіні біля ікони, намагаючись побачити отого Івана Спиридоновича, про долю якого він так несподівано сповістив бабу. Вона здогадалася, що він шукає на стіні і сказала:
- Ні, там його немає. Ми не встигли сфотографуватися. І пожили ми з ним всього неділю. Документи у війну всі згоріли. Я так і залишилася на своєму прізвищі, Момотенко. Якби це не ти, Васильок, і не згадала, що він був Тарахтієм, та й ще Спиридоновичем… Забула… прости мене, грішну, забула… - і дрібненькі сльози покотилися з її очей, але вона взяла себе в руки.
Потім проводжала Василька до самої хвіртки, він обіцяв прийти ще раз до неї, нарубати дров на зиму.
- Прийди, прийди, Васильку, а то той Михейович дере з нас, бабів, грошики собі на випивку, хай йому чорт! – промовляла до нього баба Фроська.
Коли несподіваний гість зник у темряві і його не стало чути, баба повернулася до себе в хату. Прибрала зі столу. Карафку засунула на полицю в кухні. Прийдеться, мабуть, того Михейовича таки поїти. Повернулася у світлицю.
Вони всього неділю, як побралися. Коли його забрали, вона кинулася до їхнього відділення, але там сказали, що відвезли у область. Була і в області, не допомогло. А через дев’ять місяців народила дівчинку. Оце тільки сьогодні взнала, що народила сиріточку. Якраз було шість місяців, як його розстріляли.
Дочка живе в місті, сім’я, двоє діток, і її, бабу, не забувають. Ось так сиділа, згадуючи минулі роки і все намагаючись згадати щось таке, що пов’язане було б з її чоловіком. І нічого згадати не могла, все розтануло у минулих роках. І від цього стискалося серце і хотілося плакати. Навіть не взнав, що у нього буде дитина.
І тут вона згадала. Колись, після війни, їй у районній газеті потрапив на очі знімок якихось трактористів, і серед них був один дуже схожий на нього. Вона тоді вирізала цей знімок і помістила під образами. Десь він повинен тут бути.
Вона підійшла до ікони. Так, ось він. Пожовк від часу. Але вона побачила його. Стояв і посміхався до неї.
- Ти прости мене, Іванчику, я тебе ніколи не забувала, - сльози стояли в її очах, - ось і горобчик нагадав про тебе сьогодні! – і вона зморщеною рукою гладила пожовклий газетний папір.

14.09.2000 р.
Избранное: современный рассказ
Свидетельство о публикации № 11487 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 1 029
  • Комментариев: 2
  • 2016-10-08

Проголосуйте. Баба Фроська.
Краткое описание и ключевые слова для Баба Фроська:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Гапка, Хаєчка та Микола
  • Ось така людська пам’ять! Віталій Шевченко
  • Не кожному доля дарує кохання
  • Це треба відчути десь біля нас. Віталій Шевченко.
  • Від людей не сховаєшся
  • Віталій Шевченко
  • На зорі життя
  • Після війни у селі, дитячі судьби. І з неї самі вилетіли оті слова, які вже не заховаєш нікуди: - Твій батько герой… і красивий… мені баба Варка казала. Віталій Шевченко
  • Біло-синя матроска
  • Оповідання про долю сільської жінки, колгоспниці: тяжка праця, смерть дитини в голодні післявоєнні роки, смерть рідних, які воювали. Віталій Шевченко.

  • Светлана Скорик 8-10-2016
Виталий Иванович, поправьте, пожалуйста, в начале в этом месте:
"Дві хмарки, що зачепилися за гору, почервоніли від напруги, визволяючись, і вона, задивившись на них, подумала, що завтра буде гарна погода, якраз збере кукурудзу на городі. Звідкілясь прилетів горобчик і почав щось до неї цвірінькати, аж вона заслухалась..."
Поскольку "Зачепилися за гору", то и всё, что пойдёт дальше, будет относиться не к героине рассказа, а к горе.
А главная мысль рассказа - это то, над чем я часто задумываюсь. Человек живёт, пока его помнят родные и друзья. А потом? Мне кажется, мы все немножко неправильно понимаем эту ситуацию. Ну не может обычный нормальный, неплохой человек прожить зря. Ведь он же обязательно вносит какой-то вклад своим трудом, своим поведением, примером, взглядами, в общем, своей личностью как-то воздействует на окружающих и на экономику своего села или города. Так что после нас в любом случае остаётся какое-то наше влияние. Хочется думать, что и муж бабушки Фроси оставил после себя не только дочку, но и свои дела и слова.
  • Виталий Шевченко 9-10-2016
Дорогая Светлана Ивановна! Спасибо за авторитетный отклик. Я не умею писать аннотации и своей аннотацией увожу читателей от главного в рассказе.В конце 80-х годов, когда я участвовал в группе "Реабилитация" то на Калантыровке попал на улицу репрессированных, все они работали на механическом заводе и имели простые профессии, от машинистов и до грузчиков. Впечатление было ужасное, их никого уже не было в живых, расстреляли в 30-х годах а о них говорили родные, как будто они вышли только что из комнаты. И работники КГБ ходили с решениями о их реабилитации и вручали матерям, жёнам и детям. Потом догадались что будут ходить и ходить и прекратили. Вот это всё я и попытался передать в рассказе. Действие я перенёс в село, так как это было тоже один к одному. Под Зпорожьем этих сёл много. Григорьевка и т.д. Не буду больше писать аннотации. Спасибо ещё раз!
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Баба Фроська