Поле соняшників

Зустріч з американцями після війни. Солдат-водій і американки. На узбіччі стояли дівчата в формі американської армії, чекали поки повз них проїде колона радянських автомашин. Віталій Шевченко.

На узбіччі стояли дівчата в формі американської армії, чекали поки повз них проїде колона радянських автомашин. Посміхалися і щось кричали солдатам на своїй мові. Поліщук хотів промчати хвацько мимо, але двигун заклекотів, зарюмсав і підло здав. Зис – 5 по інерції прокотив метра три і став.
- Що там у тебе? – невдоволено спитав лейтенант Янов, командир їхнього взводу, який сидів поруч в кабині.
- Карбюратор, - скривився Поліщук, - казав старшині, що треба замінити, не схотів, отепер і маєш!
- Ну, залишайся при машині, пришлю летючку, - сказав лейтенант, пересадив солдат з кузова у зупинену ним машину і поїхав далі, покинувши Поліщука на самоті.
Дівчата підійшли до машини, що завмерла безпорадно на дорозі і знову заджерготіли між собою, відверто розглядаючи хлопця. Серед них одна була чорна, негритянка. Красуня, оце тільки, що дивного кольору. Таких Поліщук бачив вперше в своєму житті, у них на Кіровоградщині негритянок не було, і тому втупився у дівчину здивованим поглядом.
Вона, посміхаючись, щось проспівала Поліщуку, показуючи на себе:
- Мері… Мері… - кілька разів повторила вона.
- А-а-а, - здогадався Поліщук, - ім.’я твоє… а моє… Сашко… Сашком звуть… - пояснив він.
- Саш – ко… - старанно повторила негритянка і пішла з іншими дівчатами на ту сторону дороги, за якою починався шпиталь.
- Бач… Мері… - повторив Поліщук, - Марійка… значить… по нашому…
Він обійшов машину, постукав по скатах, постояв, роздивляючись навколо. З протилежної сторони шпиталю, метрів за сто від дороги текла якась річечка. На ній було безлюдно. Здогадався, що саме звідти йшли американські дівчата.
- Бач, купалися! – сказав уголос Поліщук і йому закортіло теж у цей весняний день поплескатися у воді. Подивився на дорогу, ні, летючки не було видно. Відкрив двері кабіни і взяв автомат, який лежав на сидінні. Хоч війна закінчилася але зі зброєю краще і пішов до річки. Майже така сама, як їхня Синюха.
Роздягся, поклав зверху на одежу автомат, підійшов до річки, обережно поплескався, потім шубовснувся у воду і поплив, зацікавлено роздивляючись навкруги та одночасно не гублячи із зору і свою машину на дорозі.
- Хороше як! – крикнув він на повні груди і луна пішла від його слів по річці і повернулася до нього якимсь іноземним словом:
- О-о-е а-а-а!
Скупавшись, він довго сидів на березі, сохнучи та одночасно виправ свою гімнастерку, як вже трапилася така нагода. Потім пішов до машини, почепив гімнастерку на радіатор, хай сохне.
Після купання захотілося їсти, він дістав банку консервів, відкрив її ножем, наклав на хліб товстий шмат яловичини і їв, насолоджуючись тишею, берегом безлюдної річки, сонцем, яке піднялося у зеніт і звідти спрямовувало на Поліщука свої теплі промені.
А летючка все не з’являлася і Поліщук заглянув у мотор, може сам виправить поломку та покопавшись у моторі, зрозумів, що своїми силами нічого не зробить, тому сів на підніжку, не знаючи, що робити далі.
Мабуть, закуняв, бо коли відкрив очі, перед ним стояло двоє американок і посміхалися до нього. Він їх впізнав, одна та сама негритянка і ще одна, біла. Біла йому сказала:
- Сашко, пішли з нами, твою машину тут ніхто не вкраде.
Він від несподіванки не знав, що й сказати. Біла дівчина засміялася:
- Я знаю українську мову, бо я українка, мої батьки зі Львова. Звати мене Оксаною. Я від Мері почула, що тебе звати Сашком і здогадалася, що ти теж українець. Звідки ти?
Поліщук згадав слова особиста, капітана Верещакіна, що треба бути дуже обережним серед чужого контингенту і мовчав, не знаючи, що казати.
- Та не бійся, тут нікого немає! – здогадалася Оксана а негритянка підійшла впритул до Поліщука і поклала свою руку на його почервоніле від сонця плече, щось мовлячи до Оксани.
Та засміялася і переклала Поліщукові:
- Мері каже, що ти файний хлопець але дуже сором’язливий.
А Поліщукові було непереливки, він уявив собі, що Верещакін все це може побачити і одразу покарає його всією міццю радянських законів. Хоча близькість дівчини була йому приємна і викликала якісь невідомі почуття.
Дівчата пішли на берег річки, роздяглися і почали купатися, не переймаючись тим, що за ними слідкує пара волошкових очей, навіть помахали йому, мовляв, приєднуйся до нас. Та де там, Поліщук прикипів до машини, наче був її якийсь поржавілий болт.
Потім до них приєдналися ще дівчата зі шпиталю. Верещали у воді, бризкалися і не соромлячись хлопця на дорозі вибігали голі на берег та вдягалися.
Веселим табунчиком поверталися до себе і проходячи повз Поліщука кожна з них та щось своє сказала йому. А Мері простягнула загорнуту у цупкий папір плиточку. Поліщук не наважувався взяти і знову допомогла Оксана:
- Бери, це шоколядка, у вас такої немає.
Поліщуку знову пригадався Верещакін, його злі очі, і він сказав:
- У нас все є.
Оксана засміялася:
- Я тебе не агітую, ти просто бери і з’їж. Мері ти сподобався.
Поліщук взяв шоколядку і вперше подивився дівчині в очі. І Мері їх не відвела від нього. Хоча вона була темношкірою, але видно було, що вона і собі зашарілася.
Дівчата сіли на підніжку машини а Поліщук поліз у свій речовий мішок, дістав з самого дна невеличку картинку, яку зняв зі стіни у якомусь німецькому будинку. Невідомий художник намалював поле соняшників, вони повернулися до сонця і посміхалися йому.
Простягнув Мері:
- Отаке і в мене дома… у колгоспі…
Та взяла картину і схилилася над нею, розглядуючи її. Оксана і собі зазирнула через плече подруги і захоплено вигукнула:
- О, соняшники! Чудово!
Поліщук пожалів, що в нього більше нічого такого немає.
- Вибач, - сказав він, - в мене тільки одна така.
Вже смеркалося, коли приїхала летючка і сивоусий старшина Джеболда за п’ять хвилин відремонтував машину.
Поліщук глянув у бік шпиталю. Там нікого не було видно, тільки звідкись пробивалася музика. Репетували саксофони, наче відчували, що він зараз поїде звідси назавжди.
Дійсно, треба було їхати, але їхати не хотілося.

22.02.2005р.
Избранное: рассказы о войне 1941
Свидетельство о публикации № 11494 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 927
  • Комментариев: 2
  • 2016-10-10

Проголосуйте. Поле соняшників. Зустріч з американцями після війни. Солдат-водій і американки. На узбіччі стояли дівчата в формі американської армії, чекали поки повз них проїде колона радянських автомашин. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для Поле соняшників:

(голосов:3) рейтинг: 100 из 100

  • Светлана Скорик Автор offline 10-10-2016
Реальная зарисовка! Точно из жизни. И очень хорошо, мастерски сделана.
Даже у нашего поколения была такая подсознательная реакция, на уровне рефлекса: полный ступор.
  • Виталий Шевченко Автор offline 11-10-2016
Спасибо, Светлана Ивановна! Вы точно подметили. Помню, когда в Одессе, когда я там учился, вьетнамские студенты провели по Дерибасовской демонстрацию, то все, кто там был из одесситов, все смотрели: "А где милиция?"
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Поле соняшників