Запорожець Маяковський. Життя і смерть

Козацьке коріння Маяковського. Поет і Херсонщина. Життя і смерть поета і поетів. Юрій Безух.

Я дедом – казак,
другим – сечевик…


А зараз кілька слів про Володимира Маяковського. В. В. Маяковський народився у селі Багдаді (Багдаті), Грузія, у родині був останньою, третьою дитиною. Батько — дворянин, служив лісничим, предки були — з козаків Запорізької Січі. Мати, Олександра Олексіївна, походила із роду кубанських козаків. Хоча батьки поета народилися в Грузії, але походили вони з запорізьких козаків, які пізніше оселилися в нашому Бериславі. Його сестра, Людмила Володимирівна, згадувала: «Наша родина міцно берегла мову, традиції і звичаї своїх предків». Володимир Володимирович неодноразово бував на Україні, знав і любив українську поезію, читав напам’ять рядки П.Г. Тичини в оригіналі. Поет з гордістю писав про своїх предків:
Три разных истока во мне речевых.

Я не из кацапов-разинь.
Я дедом – казак, другим – сечевик,
А по рожденью грузин.
("Нашему юношеству", 1927)

1902 року Володимир вступає до Кутаїської гімназії. Після смерті батька 1906 року Маяковський разом із матір'ю та сестрами переїздить до Москви. Там він вступає до школи № 91 і навчається у одному класі із братом Бориса Пастернака Шурою.
Нас завжди незримо притягує наше коріння, дух землі. Життя В.В. Маяковського тісно пов’язане не просто з Україною, а з нашою Херсонщиною. Дід і бабуся познайомилися й побралися в нашому Бериславі. Там чудом збереглася до нашого часу старовинна козацька Воскресенська (зараз Введенська) церква. Вона була збудована у 1726 році в Переволочній, пізніше на плотах була перевезена до Берислава. Мені довелося побувати в цьому старовинному козацькому храмі. В околицях Берислава, до речі, збереглося велетенське козацьке кладовище з кам’яними лицарськими мальтійськими хрестами. Коли ми наближалися до церкви, погода погіршала, зникло сонечко, засутеніло. Служби не було, але храм був відкритий. Коли ми зайшли в церкву, вона вся була заповнена світлом. Я навіть не повірив, вийшов на вулицю – там було сіро й незатишно. Подібне диво відбулося при відвідуванні мощів святителя Луки в Сімферополі, коли сутінь і мряка перетворилася в яскравий сонячний день.
У 1912—1914 pp. Маяковський тричі відвідав Україну. Це була наша Чорнянка, зараз Каховського району. Юні, язикаті, завзяті, нахабні й щирі В. Хлєбніков, брати Бурлюки, К. Малєвич, В. Маяковський та інші збираються в Чернянці неподалік Каховки (де служив управителем маєтку графа Мордвинова батько Бурлюків), щоб «скинути Пушкіна, Достоєвського та Толстого з пароплава сучасності». Звичайно ж, відношення до надбань попередньої культури у поета було складніше:

Совет:
Смело вскочите на плечи старших поколений,
То, что они сделали, – только ступени.

Село перетворюється в центр всього російського авангарду. В. Хлєбніков писав: «Свистіть і заносьте снігами мене, прихерсонські степи». Бенедікт Лівшиць пізніше писав: «Осмысли всё задним числом. Чернянка оказывается точкой пересечения координат, породившим то течение в русской поэзии и живописи, которое вошло в их историю под названием футуризм».
(З 2002 року в Чернянці проводяться фестивалі сучасного мистецтва.)
З 1924 Володимир Маяковський відвідував Україну щороку. Тут він виступав у цілому ряді міст. Відвідав Київ, де виступав із літературними концертами у 1913, 1914, 1924. Присвятив місту вірш «Київ» (опублікована 1924 у газеті «Пролетарская правда»).

Будто в гости к старой, старой бабушке
Я вчера приехал в Киев.
Вот стою на горке, на Владимирской.
Ширь вовсю – не вымчать и перу.

(В Києві іменем Маяковського названо проспект на Троєщині.)
Присвятив Україні теплі рядки у віршах ««Нашому юнацтву» (1927), «Три тисячі і три сестри» (1928) й ін.

Ищите свой корень
и свой глагол,
во тьму филологии влазьте.
Смотрите на жизнь
без очков и шор,
глазами жадными цапайте
всё то,
что у вашей земли хорошо
и что хорошо на Западе.

У 1926 році написав «Борг Україні», у якому не лише висловлює захоплення звучанням української мови, але й попереджає:

Трудно людей в одно истолочь,
Собою кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.

І вже зовсім актуально звучать його слова:

Говорю себе: товариш москаль,
На Украину шуток не скаль.

До речі, ці вірші можна знайти далеко не в кожній збірці його поезій. Чує кішка, чиє сало з’їла.
Володимир Маяковський повірив лозунгам більшовицьких вождів. Він поставив себе в «услужение рабочему классу». Це викликало подив і відштовхнуло від нього багатьох палких шанувальників та прихильників з числа поетів, літераторів, інтелігентів, та зробило буквально кумиром багатомільйонної маси. Поет сповна заплатив за своє прозріння, але загинув нездоланним.
Весь дух його протестував проти кар’єризму та підлабузництва:

– Нам, мол
с вами
думать неча,
если думают вожди.

Було щось у розмірах його постаті, масштабності та громадді таланту від предків січовиків-запорожців: така ж неприборкана сила та дитяча наївність.
Борис Пастернак, який, як і Марина Цвєтаєва, так захоплювався творчістю Маяковського, і так страждав від спроби останнього поставити свій талант на службу більшовикам, відчув у ньому справжнього, гордого, внутрішньо нескореного січовика: «Маяковский красив, и остроумен, и талантлив, и, может быть, архиталантлив, а главное, железная внутренняя выдержка, какие-то заветы или устои благородства, чувства долга, по которому не позволял себе быть другим – и менее красивым, и менее остроумным, и менее талантливым».

* * *
Щодо причин смерті Володимира Володимировича. Було це самогубство чи вбивство? Я особисто вважаю, що це було самогубство, але дещо незвичне, як і вся постать та характер Маяковського. Кілька років тому на цю тему показали досить цікавий документальний фільм. Маяковський був гравцем та фаталістом по натурі. Він любив погратися з долею, або, як говорять українці, подивитися чорту у вічі. Ще до революції якось він подзвонив своїй коханці Л.Ю. Брик і сказав: «Я стріляюсь». Коли перелякана жінка прилетіла на прольотці до поета, то застала його цілим та неушкодженим. На німе запитання той відповів: «Я стрілявся, але вийшла осічка» й показав пістолет. Таких випадків було кілька.
В кінці 1920-х років поет почав прозрівати, для нього склався вкрай негативний збіг обставин, який стрімко наростав. Відчутно падала популярність, його почали відверто критикувати в пресі, все більше не влаштовувало дивне життя «шведською сім’єю», спіткала невдача в коханні. Він вкотре вирішив перекласти рішення на відкуп долі. Десь дістав револьвер (в нього був свій пістолет), зарядив однією кулею. Прокрутив обойму, приставив револьвер до грудей і натиснув на курок. Доля винесла свій вирок.

Лет до ста расти нам без старости,
Лет до ста расти нашей бодрости.

«Рыцарь этот когда-то неудачно пошутил». М. Булгаков «Мастер и Маргарита».
Хто знає, як би склалася його доля, якби Полонська лишилася з ним. Швидше за все це просто була б відстрочка. З огляду на ситуацію в країні для Маяковського це був оптимальний варіант. З чисто психологічної точки зору, це значно ймовірніше, ніж просте самогубство і тим більше вбивство, для якого у відповідних органів особливої причини не було.
Щодо того, чи приймаються такі рішення миттєво, чи до них довго готуються. Суїцидологія розрізняє два види потенційних самогубців. Перший – це, як правило, люди з психічними відхиленнями, які можуть готувати свою смерть місяцями й роками, у випадку невдачі обов’язково доведуть справу до кінця. Другий тип – спонтанні генетично запрограмовані самовбивці, які можуть вчинити раптове самогубство серед,здавалося б, повного благополуччя. З обома типами я стикався зблизька. Іридодіагности знають знак самогубства на радужці ока. Врешті, є просто неврівноважені психічно типи, які зазвичай люблять похизуватися спробою самогубства, але майже ніколи не доводять справу до кінця. І врешті, самогубство як оптимальний і достойний вихід з особливої ситуації, коли лише смерть дозволяє залишитися людиною. Думаю, це якраз той випадок.
Щодо інших вбивств, про які згадує Віталій Іванович. У будь-яких каральних органах завжди і неминуче з’являються збоченці, які отримують задоволення від фізичних страждань інших людей. Але, крім цих, взагалі-то, злочинців, є ще й більш тонкі психологічні садисти-вампіри, які отримують задоволення від більш витончених методів катування та доведення до самогубства. Ідеальними потенційними жертвами таких професіоналів своєї справи є митці, люди творчих професій, особливо поети з їх надзвичайно чутливою, а отже й вразливою психікою.
Нащо було вбивати Єсеніна, який і так перебував у жахливій депресії та страждав запоями? Марина Цвєтаєва взагалі була людиною не від світу цього. Вона неодноразова писала в своїх листах, що сприймає своє перебування на землі, як своєрідний іспит чи покарання-випробування, і не раз висловлювала думку про самогубство. Це наші сільські бабусі витримували жахи післяреволюційного та повоєнного існування й були справжніми берегинями своїх чоловіків та дітей, а, в кінцевому рахунку, нас, – берегинями роду. Чаша терпіння Марини Цвєтаєвої була переповнена – земне існування втратило для неї будь-який сенс. І вона зробила свій вибір.
На професійній мові це називається доведення до самогубства, і є відповідна стаття в Кримінальному Кодексі.
Але це ще не все. Людину можна довести до такого стану, коли вона сама відкриє свою ауру для хвороб і смерті. Адже фізично ніхто не вбивав Волошина, Гріна чи Булгакова. Будь-який лікар-практик наведе приклади, коли люди, які втратили сенс життя і підтримку ближніх, швидко згасали без видимої причини. Є такий медичний вислів: «Умер от безысходной тоски». Часто це люди похилого віку, які після втрати «другої половини», чи дітей, або близьких родичів, не витримують самотності й помирають. Булгаков помер від швидкоплинного раку, а перед цим втратив зір, а головне, втратив будь-яке бажання жити. Він хотів лише одного – спокою. І отримав його. О. Грін відмовлявся від їжі, вкорочуючи свої страждання й життя. Можна було б навести й приклади з життя й смерті наших українських шестидесятників.
З іншого боку, ми добре знаємо, коли жага й необхідність жити для когось дійсно витягували людей з того світу. Наприклад, мати, в якої були малі чи просто невлаштовані діти, залишається живою всупереч всім медичним прогнозам. Те ж саме, коли любов, особливо материнська, рятувала життя людям, у яких, здавалося, не було жодних шансів вижити. Для мне прикладом і зразком такої героїчної боротьби (не плутати з тваринним чіплянням за рослинне існування) є останні роки життя О.М. Бродецького, який мужньо, достойно й довго боровся з цілим букетом тяжких, невиліковних хвороб, серед яких були цироз і рак.
Тісно переплетена діалектика життя й смерті і є суттю нашого існуванні. Дуже мало хто задумується над цією, можливо, взагалі найважливішою темою в нашому житті. Більшість, в тому числі і освічених, мислячих, розумних людей, воліють не бачити, не чути і не думати, заповнюючи своє життя нікчемними турботами, гонитвою за грошима та сумнівними насолодами. А саме ці роздуми роблять людське життя більш насиченим, смачнішим, роблять людину справжньою і наближають до Бога.
Я не прибічник зводити всі ці неординарні випадки до банального фізичного вбивства. А скільки ми знаємо прикладів, коли людей просто ламали, перетворювали у вічно заляканих, хоча потім і всіляко обласканих владою митців-творців-мерців!
Свобода – це лише право вибору і відповідальності за нього. А ген свободи – він або є, або його немає. У В.В. Маяковського такий ген, без сумніву, був.

Ще на цю тему: "Маяковский. Причины смерти" і Запорожские корни Владимира Маяковского
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Избранное: Владимир Маяковский
Свидетельство о публикации № 11668 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Стихи.Про
Козацьке коріння Маяковського. Поет і Херсонщина. Життя і смерть поета і поетів. Юрій Безух.
Краткое описание и ключевые слова для: Запорожець Маяковський. Життя і смерть

Проголосуйте за: Запорожець Маяковський. Життя і смерть



  • Юхименко Анатолий Иванович Автор offline 11-11-2016
Розумна стаття, Юрій Валентинович. Ви майже все сказали про те , що я сказав би про трагедію Маяковського, і Єсеніна, і Цвєтаєвой.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 13-11-2016
Дозволю собі доповнити статтю двома цитатами М.Цвєтаєвой.
Он (Маяковский) престранно устроен… Я, сильно любя его, раза два-три в жизни ссорилась с ним по тому же поводу. Тогда я сталкивалась с полным его неведением того, о чем шла речь. (о как-бы неосознанном оскорблении, обиде коллег).
Как я узнаю тот! (свет). По снам, по воздуху снов, по разгроможденности, по насущности снов. Как я не знаю этого, как не люблю этого, как обижена в этом!
  • Светлана Скорик Автор offline 13-11-2016
Юрий Валентинович, "по тому же поводу" - это по какому? И "неведение его, о чём шла речь" чего именно касалось? Просто интересно.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 13-11-2016
Это из переписки Рильке, Цветаевой и Пастернака. Пастернак пишет, что Маяковский, допустив грубость или бестактность, письменно или устно, к кому-то из общих друзей, при последующих разговорах совершенно не мог понять, о чем речь. Книги у меня нет. Поэтому передаю только смысл. По-моему речь шла вообще, об особенностях характера Маяковского, отсутствии деликатности, а не о каком-то конкретном случае.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 14-11-2016
Возможно, кому-то захочется глубже вникнуть в эту тему, и не погуглить, а (какая архаика!) почитать:
Охранная грамота. Часть третья.
Люди и положения. Перед первой мировой войною. В книге
Борис Пастернак. Воздушные пути. – М,: Советский писатель, 1982. (в СС 4-й том).
Эпос и лирика современной России.
Поэты с историей и поэты без истории. В книге
Марина Цветаева. Проза. – Кишинев: Лумина, 1986.
Письма 1926 года. Райнер Мария Рильке, Борис Пастернак, Марина Цветаева. – М,: Книга, 1990
  • Михаил Перченко Автор offline 15-11-2016
Юрий Валентинович, спасибо. Прочёл на одном дыхании, хотя считаю смерть Маяковского более мотивированной. Да, фаталист, но затравленный, прозревший, во многом, в личном и общественном планах, разочарованный и в себе особо болезненно, как это возможно было в то безжалостное время, в безжалостном до грубости к себе громадном во всём, униженном, оскорблённом, гениальном поэте. Жизнь в таких случаях отрицает саму себя. И уже поэтому это было именно убийство поэта. Наиболее близкого мне и безусловно самого любимого.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 15-11-2016
Михаил Абрамович, спасибо. Тема необъятная. А тема Пастернак, Цветаева, Маяковский!.. Пастернак считал, что со смертью Маяковского кончилась литература в нашей стране вообще, а началось возрождение снова-таки после смерти Фадеева. Здесь копать да копать.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail: