"...Німих оркестрів початкові ноти"

Про людей на війні 1941-1945 і після. Солдат, що став вчителем. Віталій Шевченко.

З-за рогу хати викотився осінній вітер і побігла, шепочучи, у відчаї, пожовкла трава з двору а за нею і квіти, які в останню мить встигли вчепитися в землю в самому далекому кутку двору і щосили трималися, щоб не залишити назавжди рідної землі.
У маленькому віконці застигло білоголове хлоп`я, сумно дивлячись на стежку, яка починається біля дверей, біжить через двір і зникає за ворітьми. «Коли це повернеться з роботи мати і нагодує?»
Ольмуцький намацав в кишені шинелі кусень хліба, зітхнув, як його поділити з цим хлопчиком? Хата ж заперта. Обережно зайшов у подвір`я, щоб зненацька не застала собака, але її не було видно, мабуть, немає, обдивився скрізь, знайшов старий казанок, поставив його перед дверима, розділив хліб на дві частини і більшу поклав у казанок, завагався і опустив туди і інший кусень, згадав молодицю, хай і їй буде, припер зверху дошкою. Коли вернеться з роботи, обов`язково подивиться, що у казані.
Він з її чоловіком разом воювали, оце тільки Ольмуцький повернувся додому а той ні. Вона приходила до нього розпитувати, але він не наважився сказати їй правду.
- Бачився, - признався він і збрехав, - але недовго. Його перевели в іншу частину.
Вона тоді благально дивилася на нього, наче здогадувалася, що він їй каже неправду.
Ольмуцькому тоді пощастило і він після поранення повернувся у свою частину. Командир батальйону якраз думав, куди його відправити, як тут нагодився ротний кулеметної роти, де до поранення воював Ольмуцький.
Він зраділо обнімав свого бійця:
- Ну, як добре, що ти повернувся, - і звернувся до командира батальйону: - Направте його до мене. Він перший номер… а мені таких не хватає…
Командир батальйону так і зробив і вони разом пішли до себе в роту.
- Будеш у мене заступником… - по дорозі вирішив ротний і вони удвох обійшли усі пости, перевірили боєготовність і одночасно виявилося, що за місяць, коли був відсутній Ольмуцький, в роті залишилося разом із ним і ротним, усього п`ять чоловік.
- Так, - сумно похитав головою ротний, - нікого вже немає.
Ольмуцький згадав Петриченка, свого другого номера, перед боєм завжди хрестився і читав молитву:
- Господи! Не поклади мене у цьому бою, мене ж дома дітоньки чекають…
І усі земляки полягли і серед них її чоловік, навіть прізвища його не знав, оце чув, що з радгоспної сторони. А тепер ходить через її вулицю до себе додому, тому він так і не зміг сказати правди, важко було, хай про це розповість похоронка а вона десь загубилась…
Вдома, поки хазяйка готовила скудну вечерю, Ольмуцький приготувався до уроків. Рипучий стіл, за яким він сидів, знаходився біля самого віконця, заставленого горщиками з деревієм, хазяйка вважала, що він виліковує від туберкульозу, тому їх дбайливо берегла.
А з віконця було добре видно садок, який починався саме тут і розходився у всі боки і трава, яка густо росла попід деревами. Два зелених листочка під вишнею звернули на себе увагу.
Вони обережно горнулися один до одного, наче хотіли щось розповісти важливе. Вона нахилила голівку в шляпці трохи вбік і уважно слухала, що їй шепотів на вушко зелений красень. Ольмуцький зітхнув, скрізь одне і те саме. Що в природі, що в людей.
Після вечері, яка не затягнулася, бо їжі було обмаль, він знову вмостився за рипучим столом. Завтра буде розповідати дітям про другу Пунічну війну. За вікном потемніло і було вже не видно оту красиву пару.
Місяць поволі вибирався на небо, оглядаючи під собою застиглу землю, помітив вогник в одній із хат і примруживши око, задивився у віконце. Там молода людина у гімнастерці схилила голову над зошитами і підручниками, замріяно дивилась кудись у вікно, не помічаючи, що за ним слідкують.
Ольмуцький дійсно, задивився у вікно і не зразу помітив, як від місяця до вишневого садочка, який затих у темряві, простяглася срібна доріжка і по ній до нього йшла молода жінка. Було видно, що вона втомлена від роботи, зажурене красиве обличчя нахилилося трохи униз, жінка уважно дивилася собі під ноги.
І Ольмуцький впізнав її. Це була ота вдова, що приходила до нього спитати про свого чоловіка. І він завмерши за столом, не зводив з неї очей, дивився як вона наближалася до нього.

18.08.2008 р.
Избранное: рассказы о войне 1941
Свидетельство о публикации № 11670 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 945
  • Комментариев: 0
  • 2016-11-11

Проголосуйте. "...Німих оркестрів початкові ноти".
Краткое описание и ключевые слова для "...Німих оркестрів початкові ноти":

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Зошит Оселедця
  • Мабуть ніде, ні в одній державі немає таких арештів, як оце в нас в Союзі. Віталій Шевченко.
  • Гапка, Хаєчка та Микола
  • Ось така людська пам’ять! Віталій Шевченко
  • Важка шапка Мономаха
  • Віталій Шевченко
  • Державна справа
  • Оповідання про розшук і захоронення бійців Вітчизняної війни відразу після Перемоги. Державная справа, яка була доручена дівчаткам. Віталій Шевченко.
  • Гостювання на празнику життя
  • Оповідання про війну 1941. Віталій Шевченко. – Майстрюченко? – перепитала вона. – Погано з ним. Ще на початку війни згорів у танку. Підбили його десь під Голубечем. Знайомі колгоспники переповіли

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
"...Німих оркестрів початкові ноти"