Три листочки у вінок Олесю Гончару

Класику нашої літератури. Віталій Шевченко.

1.

Я зустрічався з Олесем Терентійовичем Гончаром тільки на сторінках його книг. Ще з шкільної пори я знав творчість Олеся Гончара і для мене він був як живий класик, в одному ряду із Павлом Тичиною, Максимом Рильським, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським. Мені тоді здавалося, що він, як і всі класики, знаходиться далеко від нас, ширяє понад землею десь у захмарних висотах.
Ми їх пізнавали тільки на уроках літератури, де вчитель перед нами ретельно препарував якійсь конкретний твір – ось вам головні герої, а онде зав`язка, а далі кульмінація, а потім і розв`язка, яка повинна надихати нас на гарні справи. І всі ці образи Чіпок, Воликів, Хоми Хаєцького зливались перед нами в одну шеренгу, яка була далеко від нас, від того життя, що довкола вирувало і таки вирізнялось від того, що приходило зі сторінок прочитаних книг.
Тому, коли я у 1968 році після закінчення Одеського державного університету зайшов на історичний факультет, де я навчався, і почув, що збираються «проробляти» новий роман Олеся Гончара «Собор», то зразу же подумав, що треба його прочитати. В ті часи було заведено, що те, що критикують, треба читати в першу чергу.
Наш декан факультету Самсон Михайлович Ковбасюк вправно відвів стрілки від себе, кажучи комусь у коридорі, де я з ним зіткнувся:
- Це художній твір, хай його обговорюють на філфаці.
А я, вийшовши з факультету і йдучи по Дерібасівській, побачив на книжкових лотках «Собор» і зразу його купив. Оте, як виявилося, перше окреме видання знаменитого роману Олеся Терентійовича. Ця книга і досі зберігається в моїй книгозбірні.
Найбільше мені тоді сподобалося, як Олесь Терентійович показав відповідального працівника райкому партії Лободу, його мізерність, холодну душу ( це той, що відправив батька у будинок для перестарілих). Це було несподівано і приємно, що письменник, живий класик, показує у своєму творі життя таким, яке ми бачимо навколо себе, стикаємося з ним повсякчас. Потім вже, перебуваючи у Запоріжжі і працюючи в Державному історико-культурному заповіднику на острові Хортиця, я полюбив і ті місця «Собору», де Олесь Терентійович захищає нашу звитяжну історію, бореться за збереження пам`яток козацької історії та самої Хортиці.
Тому, коли я в якомусь кіоску побачив «Собор», виданий у серії «Романи і повісті», то його теж купив, бо зрозумів, що довго роман вільно продавати не будуть.
Коли я приїхав додому, а мої батьки жили тоді під Одесою, в селі Кучурган, і розповів своєму вчителеві історії Григорію Федоровичу Козаченку про цю книгу, то він на мене так і накинувся:
- Дай почитати!
Через тиждень я знову приїхав до батьків. Григорій Федорович повернув мені книгу, зніяковіло зауваживши:
- Я її всю попідкреслював. Вибач.
Я погортав книгу, дійсно, вся вона була рясно попідкреслена, а на полях олівцем були ще й написані зауваження, і повернув її:
- Беріть, Григорію Федоровичу, я її вам дарую. У мене є ще одна.
Він зраділо притис книгу до себе:
- Спасибі…
Тепер жалкую, що я тоді не переписав для себе думки свого вчителя.
Після «Собору» я уважно слідкував і читав все, що друкував Олесь Терентійович, захоплюючись його чудовою мовою. Пам`ятаю, що першою думкою після прочитання «Собору» було: «Ну, якщо навіть такий класик, як Олесь Гончар, гудить владу, то в неї дійсно щось не так!»
І як виявилося з часом, письменник був правий.

2.
Друга моя зустріч із Олесем Терентійовичем відбулася ось за яких обставин. Я працював у Державному історико-культурному заповіднику на острові Хортиця. І коли в 1992 році ми готували наукову конференцію, то виникла думка запросити на неї Олеся Гончара, людину, яка стільки зробила для збереження пам`яток козацької історії. Мені було доручено підготувати листа…
І можна уявити нашу радість, коли ми отримали від письменника відповідь. На жаль О.Гончар не зміг приїхати, але він знайшов для нас такі слова, що і досі залишились в нашій пам`яті:

«Всією душею буду з Вами!
Ваш лист засвідчує, як глибоко Ви усвідомлюєте свою благородну місію, і як умієте дорожити тим, що довірила Вам Україна.
Так будьте щасливі у своїй праці, завжди любіть Хортицю, оберігайте її – козацьке серце України!
Всього світлого Вам – Олесь Гончар.

12 квітня 1992, Київ»
Тепер ці слова звучать як заповіт письменника.
3.
Була ще й третя зустріч. Вона передувала першим двом, про які я вже написав. В 1957 році, коли я закінчив школу, то подав документи до Одеського університету. Але, на жаль, на першому ж екзамені, а це був український диктант, я отримав двійку. Добре пам`ятаю, що викладач на екзамені диктував нам уривок із повісті Олеся Гончара «Щоб світився вогник».Після екзамену він для мене згас і я загримів до армії. І тільки після довгих трьох років трьох місяців і дев`ятнадцати днів вогник для мене засвітився і я нарешті вступив до університету. Але той диктант з твору Олеся Терентійовича я запам`ятав на все життя.
І на цій гумористичній ноті дозвольте в моїй розповіді поставити крапку. Та не ставлю крапку в моїй любові до велетня нашої літератури, який своїми творами розбуджував у нас, його читачів, нашу українську свідомість.




02.08.2000р. - 20.01.2008р.
Свидетельство о публикации № 11693 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Три листочки у вінок Олесю Гончару.
Краткое описание и ключевые слова для Три листочки у вінок Олесю Гончару:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Невідомий Чехов
  • Чехов, його батьки і мала батьківщина – Україна. Чехов в дитинстві жив на Україні, бо Таганрог до 1926 р. вважався українським. Його предки, включаючи батька, були із Слобожанщини. Чехов чудово знав
  • Невидимі світу сльози
  • Геніальний письменник Антон Павлович Чехов та його зв’язки з Україною! Віталій Шевченко
  • "...Їм промовляти душа моя буде"
  • Про перетинання біографії Лесі Українки з марксизмом. Віталій Шевченко
  • Письменник і духовидець Даниіл Андреєв
  • Доля Даниіла Андреєва, російського релігійного письменника. Доля інтелігентної людини у СРСР. Віталій Шевченко.
  • «Cas leti...»
  • Нарис про роман Мілана Матєйчика «Помирати треба натще» (журнал «Всесвіт» №3–4, 2011 р.) на тлі спогадів про післявоєнне буття чехів-переселенців в Західній Україні. Віталій Шевченко.

  • Анатолий Яни 16-11-2016
Хотелось бы, чтобы Вы рассказали, за что "Собор" подвергался острой критике и как писатель его переделывал.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Три листочки у вінок Олесю Гончару