«Cas leti...»

Нарис про роман Мілана Матєйчика «Помирати треба натще» (журнал «Всесвіт» №3–4, 2011 р.) на тлі спогадів про післявоєнне буття чехів-переселенців в Західній Україні. Віталій Шевченко.


Відгукнутися на твір, який тобі сподобався, завжди приємно, тим більше, коли він якимсь чином торкається твоєї душі, твоїх почуттів, ти бачиш за ним навіть щось більше, ніж вклав в нього автор. Він зумів торкнутися чогось такого, що десь було заховано до слушного часу у твоїй душі.

Щось подібне трапилося зі мною, коли я читав (не просто читав, а насолоджувався!) чудовий переклад Миколи Шатилова автобіографічного роману Мілана Матєйчика «Помирати треба натще». Пожалів навіть, що це тільки розділи, а не весь роман.
Микола Шатилов зумів відтворити оте життя, яке десь котилося у Чехословаччині, починаючи з серпня 1945 року, паралельно, не перетинаючись з життям людей, які жили у Крижополі Вінницької області і були невеличкою купкою чеських колоністів, які опинилися на цих українських землях у середині ХІХ століття і разом із новою Батьківщиною працювали, жили, кохали, народжували дітей і переносили все те, чим мучився і боровся за найкраще життя народ, який став йому рідним і з яким він переносив все це разом: революцію, війну за незалежність у 20-х рр. ХХ століття, голодомор, лиху війну у 1941-1945 роках.
І серед усього цього велетенського роздоріжжя був і я, тоді ще маленький хлопчик (народився у 1939 році), мати – Софія Францівна Лінц, чешка, і батько, Іван Григорович Шевченко, українець.
Дивно для мене було, що у всіх є діди, а у нас з братами і сестрами їх немає. І тільки багато пізніше я довідався, що один дід, Григорій Шевченко, загинув у ГУЛАГу, а інший, Франтішек Лінц, повернувся звідти вже після війни.
Мати колись розповідала, що в 30-х роках чехи поверталися назад на Батьківщину, і хто хотів, той повернувся. Тоді повернулися у Чехословаччину родичі бабусі, Гейди, тепер вони мешкають десь біля Карлових Вар. Мій брат Олег був у Чехії по туристичній путівці разом із дружиною в 2008 році, але не зміг їх розшукати.
Я вже потім, коли вчився в Одеському університеті, спитав діда, коли він був у нас в гостях:
– А чому ти не виїхав тоді у Чехословаччину?
І дід мені пояснив:
– Побоявся з купою дітей їхати на нове місце, не знав, як там буде.
Не поїхав – і загримів у ГУЛАГ, його кохана дружина, а моя бабуся, Марія Василівна, померла від цього, а всі його діти, п’ятеро дочок і один син, розпорошилися по білому світу.
Я пам`ятаю, як ми приїздили до Одеси, де мешкала найстарша сестра мами, тітка Євгенія, і ходили з нею у гості до місцевих чехів. Це був якийсь свій, особливий світ, відгороджений від того, що галасував поруч на вулицях міста, будуючи щось таке, чого не знали і самі будівники.
Те, що ми чехи, завжди ховали від оточуючих. Таких людей у бувшому Радянському Союзі було багато. Не можна було відверто сказати, що ти чех, або єврей, або німець, чи ще якась у тебе нація. Для тебе нормальна, а для інтернаціоналіста привід познущатися або зробити ще якісь неприємні дії.
Мій молодший брат Серьожа призивався до армії у сумно відомому 1968 році, і якийсь офіцер, коли побачив, що мати в нього чешка і що він не комсомолець, пильно спитав його:
– Признайся, що це мати вмовила тебе не вступати у комсомол?
Але мій брат не розгубився і відповів йому:
– Моя мати була комсомолкою ще тоді, коли ви сиділи на горщику під столом!
Після прочитання роману Мілана Матєйчика побачив, що і в них було невеселе життя, одне до одного, як і в нас, коли прийшли до них на цілих сорок п`ять років «визволителі».
Колись наш Іван Якович Франко влучно сказав:
– Маркс із Енгельсом придумали гарну державу, але хто нею буде управляти?
Як у воду дивився. Так і до сьогоднішнього дня у нас «управителі» ще ті!
Слава Богу, що хоч Чехія, земля моїх предків, звільнилася від цього «дива»!
Звільниться і Україна, треба тільки трохи більше часу.
Ось про що нагадалося, коли читав прекрасний переклад Миколи Шатилова. Спасибі йому велике за це, як і журналові «Всесвіту» (№3–4, 2011 р.), що дав можливість поринути у паралельний світ, який дивовижно переплівся із тим, що відбувалося у моєму житті, майже так само, як у героїв роману Матєя та його коханої дружини Ярміли.

29.05.2011 р.

Свидетельство о публикации № 1173 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. «Cas leti...».
Краткое описание и ключевые слова для «Cas leti...»:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: