Вони завжди у нашому серці

Тому ми такі, бо вони були у нас! Віталій Шевченко

Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою. яром-долиною козаки йдуть.
Народна пісня

Та щоб наша козацькая слава,
Гей,гей, не пропала!
Народна пісня


Феномен Запорозького козацтва визнаний у всьому світі. Святі для кожного українця слова «Запорожжя», «Хортиця», «Запорозька Січ» відомі далеко за межами України, - в Європі, Азії, Америці, навіть у Африці.
Авторові приходилося водить екскурсії в музеї історії запорозького козацтва на острові Хортиця багатьом відвідувачам і особливо уважно вони слухали саме там, де починалась експозиція, присвячена історії нашим славним предкам. Всі, хто приходив тоді до музею, саме цікавилися в першу чергу тим, що було пов`язане із звитяжними сторінками історії Запорозької Січі. Звідки б вони не приїхали, з Далекого Сходу, Санкт-Петербургу, Середньої Азії чи Литви, з різних куточків України, Німеччини чи Франції, Австралії чи країн Африки, Сполучених Штатів Америки чи Канади.
Груди наповнювалися гордістю за наших знаменитих пращурів, за те, що їх пам`ятають до цього часу, що і ти належиш до народу, який дав світові цей феномен.
Треба підкреслити, що виникнення та існування Запорозької Січі, це творча самодіяльність українського народу. У важких умовах бездержавності(1240 – 1648) він створив потужну збройну організацію – Запорозьку Січ – яка зуміла захистити і зберегти свій народ від загибелі.
Перші документальні згадки про українських козаків належать до кінця ХУ століття. Польський хроніст Мартин Бєльський(середина ХУІ століття), описуючи похід Яна Альбрехта, сина Казимира ІУ, у Східне Поділля на татар 1489 року, зазначає,що польське військо могло успішно просуватися в подільських степах лише тому, що провідниками його були тамтешні к о з а к и, добре обізнані зі своїми місцями.
Отакий був скромний і непомітний початок видатного соціально-економічного, політичного та духовного явища в історії українського народу. Колискою козацтва стали землі, які відігравали роль буфера між Кримським ханством та володіннями польських і литовських феодалів. Ці землі перебували поза будь-яким політичним контролем і не мали постійного населення. Природні багатства цього краю вабили до себе людей. Втікачі від кріпосного ладу осідали і заводили господарство на незаселених землях Поділля й Південної Київщини, які вражали сучасників своїми природними багатствами.
Але життя в цьому благодатному краї проходило на межі смертельного ризику. Майже щорічні вторгнення татарських орд не давали можливості спокійно розвивати господарство. Тому ті, хто тут зумів затриматися, воліли займатися тими видами господарства, які не так страждали від татарських нападів, насамперед скотарством, мисливством, рибальством і бортництвом. Вони заводили свої зимівники і слободи на Південному Бузі, Синюсі, Росі, Тясмині, а також на лівому березі Дніпра – вздовж Трубежа, Сули, Псла. З кінця ХУІ століття козацькі набіги на татар та турків відбувались фактично щороку.
Козаки, що жили далі на півдні, далеко від міст і слобод, будували укріплення, які, хоча й часто змінювали своє розташування, загалом носили назву «Січ». Перша Січ була збудована на острові Мала Хортиця на Дніпрі, південніше від порогів. Оскільки ця і наступні Січі були закладені за порогами, козаки, що проживали тут, невдовзі почали називатися запорозькими козаками чи запорозьким військом.
Землі по обидва боки Дніпра, де запорозькі козаки зводили свою військову фортецю – Січ, називалися Запорожжям. Сама Січ була укріпленим фортом, оточеним з одного боку високими дерев`яними стінами, а з другого – болотами чи притоками Дніпра. Тобто, були недоступними для ворога. На Січ допускалися тільки нежонаті чоловіки, кількість їх іноді сягала десяти тисяч.
На центральній площі Січі стояли церква, школа, житла козацької старшини та козацькі курені. В різні часи куренів була різна кількість. Під стінами було передмістя, де розташувався «грецький дім», в якому жили іноземні посли, ремісничі майстерні, корчма та торгові ятки.
Запорозька Січ керувалася принципом рівноправ`я. Відповідно всі головні рішення, насамперед ті, які стосувалися військових справ та зовнішніх союзів, приймалися на загальних зборах, які називалися радами. На радах вибиралася на рік усіма присутніми січова старшина, яка керувала Запорозькою Січчю.
Під контролем січового уряду була територія, яка називалася Вольностями Війська Запорозького Низового, розміром близько 80555 кв.км, що більше території сучасної Литви. Володіння запорожців знаходилися в межах сучасної Дніпропетровської, а також Запорізької, Херсонської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Донецької областей.
Запорозьке козацтво постало як результат самоорганізаційних зусиль українського народу. Відсутність підтримки з боку держави, якої після 1240 року не було, призводило до того, що в козацькому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем.
На середину ХУІІ століття козацька піхота була основним родом військ. Прибулі на поле бою кінні козаки спішувались і вели бій у пішому порядку. Невисока скорострільність тогочасної вогнепальної зброї не дозволяла піхоті вести на відкритій місцевості успішні бої з кіннотою. Тому козаки почали використовувати табір з возів, він став основним бойовим порядком козацької піхоти.
Важливим фактором неприступності козацького табору був масований і влучний вогонь із ручної вогнепальної зброї. Швидкість зарядження мушкетів в Європі змушувала шикувати підрозділ, озброєною такою зброєю, у десять шеренг. Козаки зуміли довести такі підрозділи до трьох шеренг. Коли ж було потрібно ще більш посилити вогонь, то стріляла лише перша шеренга, в якій збиралися найвправніші стрільці. Дві інші лише заряджали зброю. Вразливі місця табору прикривалися артилерією.
За необхідності такий табір міг використовуватися і в наступі. Гетьман Михайло Дорошенко в 1628 році з чотирма тисячами козаків за допомогою табору пройшов увесь Крим.
У ХУІ – ХУІІ століттях це були найкращі збройні сили у Європі. Перемогти запорозьких козаків було практично неможливо. Їх наймали на військову службу по всій Європі. Вони створили одну з перших в Європі демократичних республік, де існувала виборність всієї влади, від кошового і до самої маленької посади.
Як знаємо, на виборності влади тримається вся демократія у світі.
Запорожці створили на морі ч а й к у, бойове вітрильно-гребне судно, яке було пристосоване для морських походів. Це були міцні, маневрові, швидкісні судна, які найкраще пристосувалися до плавання на морях, по річках, дніпровсько-дунайських плавнях. На протязі двох століть козацький флот чайок успішно вів двобій проти сильного воєнного флоту Осьманської імперії(Туреччини).
Коли в морі козаки помічали турецький корабель, вони швидко знімали щоглу і підпливали до нього з боку сонця, щоб воно сліпило турків і ті не помічали ворога. Коли підпливали до корабля упритул, йшли на абордаж. А помітити козаків було важко, бо сонце сліпило очі а борти чайок були розташовані дуже низько над водою.
Протягом всієї історії запорозького козацтва місце розташування козацької столиці неодноразово змінювалося і ми знаємо кілька Січей: Хортицька (1552 – 1558), Томаківська (1564 – 1593), Базавлуцька (1593 – 1630), Микитинська(1628 – 1652), Чортомлицька (1652 – 1709), Кам`янська (1709 – 1711), Олешківська (1711 – 1734) та Нова Січ (1734 – 1775).
Всі вони тепер під водою Каховського водосховища, крім Кам`янської Січі, залишки якої зберглися біля села Республіканець Херсонської області, яка теж руйнується водами Каховського водосховища. Ось так невблаганний час і злі та байдужі люди розпорядилися нашим звитяжним надбанням.
Середовище запорожців висунуло зі своїх рядів видатних полководців. Найбільш відомі, це Дмитро Вишневецький(Байда) (? – 1563), Петро Конашевич – Сагайдачний(? – 1622), Тарас Федорович(Трясило) (? – після 1635), Богдан Хмельницький(близько 1595 – 1657), Іван Сірко(? – 1680), Кость Гордієнко(? – 1733), останній кошовий отаман Війська Запорозького Низового Петро Калнишевський(1690 – 1803).
Досягнення запорожців в економічному житті України теж великі і значущі. Історично склалося так, що на землях Вольностей Війська Запорозького Низового селилися вільні люди, які тікали з Польщі, Московської держави та інших країн, бо кріпацтва на Запоріжжі не було. Тому у відносинах між господарем і найманцем використовувалася вільна наймана праця. Що заробив те й отримав! Запорозькі козаки створили особливу форму ведення господарства – зимівник, де саме ця вільна наймана праця і використовувалася.
Здебільшого на Запоріжжі культивувалися найменш трудомісткі культури: овес, гречка, ячмінь. Менше засівалося жита, а ще менше – пшениці. Вирощене зерно навіть вивозили на продаж у Крим. Крім хліборобства, розвивалося і городництво. З городини запорожці розводили огірки, капусту, кавуни, гарбузи, часник, цибулю, тютюн.
Фактично, запорожці у себе на території Вольностей вперше в Європі створили нову форму ведення господарства – фермерство. Зрозуміло, що воно було як більмо в оці у Російській кріпосній імперії. Там підневільна праця, а тут праця на себе. У цьому багатопрофільному фермерському господарстві заробітчанин міг розірвати трудову угоду і знайти собі нову роботу, в той час, як російський самодур-поміщик воду варив із своїх кріпосних.
Зимівники на півдні України проіснували до 1804 року. Тепер у нас на Україні вводиться так важко після колгоспно-радгоспного ладу те, що було в нашому житті ще в ХУІІ – ХУІІІ століттях. Ось куди відкинуло нас, на 300 років, перебування у складі кріпосницької імперії.
Зрозуміло, що царському урядові було дуже не до вподоби «держава у державі», та й ще з такими разючими особливостями і він поступово знищив Запорозьку Січ. 8 червня 1775 року російські війська оточили Нову Січ. Рядові запорожці хотіли битися з ворогом, але Петро Калнишевський їх умовив здатися, щоб не було непотрібних жертв, бо перевага була на боці супротивника.
Так перегорталась остання сторінка в історії Запорозької Січі. Але народ не забув своїх героїв. Він помістив їх у думи і пісні, картини і книги.
Наприклад, геніальний наш письменник Микола Гоголь написав широковідому повість «Тарас Бульба», на якій виховалося не одне покоління українців.
В найтяжчих умовах колоніального гноблення завжди знаходилися люди, які продовжували справу запорозького козацтва – боротися за Вільну Україну.
Коли обговорювалося, як писати статтю, російською чи українською, нагадалося, що однією з умов вступу до Запорозької Січі, було знання та використання у всіх сферах життя на Січі української мови. І тому ми наслідуємо це правило січовиків, бо без цього не були б ми українцями.
А ці кілька сторінок тексту статті хай будуть вінком пам`яті на пошану наших звитяжних лицарів-січовиків, які не шкодували себе заради нашої України.



23.05.2009р.
Свидетельство о публикации № 11766 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Вони завжди у нашому серці.
Краткое описание и ключевые слова для Вони завжди у нашому серці:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Вони завжди у нашому серці