Там, де Ятрань круто в’ється...

Про мого батька.Віталій Шевченко

Батько завжди цікавився музичними інструментами. Запам`яталося, як в дитинстві у Львові ми потрапили до музичного магазину і батько перебрав усі щипкові інструменти, які там були. А коли приїжджали у Федорівку Кіровоградської області, то батько сідав із родичами, а Шевченки були всі музично обдаровані, грати. Виконували народних пісень, підбирали популярні мотиви.
Батько грав на мандоліні, дядько Гаврюша на скрипці а дядько Трохим на гітарі. Виходив невеличкий оркестр. Іноді до них приєднувався дядько Захарко, чоловік моєї рідної тітки Ганни. Правду кажучи, тоді ми не дуже прислухалися до гри дорослих. Але з часом я зрозумів, які то були неповторні хвилини в житті мого батька.
Особливо йому подобалася народна пісня «Там, де Ятрань круто в`ється…» Виконував на скрипці, балалайці та мандоліні. Нотної грамоти не знав, але почувши раз мелодію, потім відтворював її на музичному інструменті. Слова пісні йому нагадували дитинство, бо Федорівка стояла на березі Синюхи, а Ятрань впадала у Синюху десь вище за селом.
У сімейному альбомі збереглася фотокартка ще з довоєнних часів, де вони всі з інструментами сидять на якомусь святі. Веселі і молоді. Батько, коли вона потрапляла йому на очі, любив її роздивлятися.
- Добре ми грали, - зітхав він тоді, - навіть з інших сіл приходили нас слухати.
Їхній талант передався і молодшому поколінню. Добре грають на всіх інструментах мої двоюрідні брат і сестра Альоша та Тамара, діти дядька Трохима і гарно грав мій рідний брат Гарік, який загинув в автокатастрофі у далекому тепер 1979 році. Хоча музичної освіти в них теж немає. А шкода.
Коли батько вийшов на пенсію, то він створив з таких, як сам, аматорів, в селі оркестр. Ходили на репетиції в сільський клуб. Навіть давали концерти. Аматорів виявилося багато – я їх майже всіх знав, дядько Саша Степко, завклубом, Толя Канєв, завідуючий сільською бібліотекою, Григорій Федорович Козаченко, мій вчитель історії, працівники радгоспу.
Виходило непогано, бо їх запросили навіть дати концерт в Одесі, в клубі портовиків, що розташований неподалік від археологічного музею, в самому центрі міста. Батько сказав мені, щоб я прийшов на цей концерт, але щось завадило, і я на ньому не був.
Григорій Федорович потім дорікав:
- Як ти дозволив собі не прийти на батьків концерт. Він так хотів, щоб ти був на ньому.
Не був. Думав, що піду на інший. А іншого більше не було. Коли в школі списали старе піаніно, то батько забрав його собі, від реставрував і почав на ньому грати.
Потяг його до музики з самого дитинства. Але в селянській сім`ї не було можливості дати дитині музичну освіту. Батько ще розповідав цікаву історію про циган, які жили до війни у Федорівці і грали на скрипці. Особливо талановитим був один з них, наймолодший. Його навіть забрали потім грати кудись до Києва. Я слухав неуважно, а тепер нема у кого розпитати.
Коли помер батько, то на другий день ми сиділи на кухні з моїм братом Серьожою і розмовляли про нього. Раптом з кімнати донісся звук струни, яка луснула. Ми подивилися один на одного і побігли туди. На стіні висіла татова гітара а з неї звисала струна.
Коли помирає майстер, то обов`язково на його улюбленому інструментові лускається струна.
- Не може бути! – сказав Серьожа.
А я мовчав і тільки дивився на гітару. Вона не помилялась.


07.01.2004р.
Свидетельство о публикации № 11769 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Там, де Ятрань круто в’ється....
Краткое описание и ключевые слова для Там, де Ятрань круто в’ється...:

(голосов:4) рейтинг: 80 из 100

  • Геннадий Любашевский 24-11-2016
ДУЖЕ ЗВОРУШЛИВО.
  • Александр Таратайко 24-11-2016
Дуже багато світлих спогадів виникло після того, як прочитав Ваше оповідання. Я виріс у сім'ї, де любили музику і зналися на ній. Моїм першим музичним наставником був шкільний викладач, що мешкав поруч з нашою садибою. Під час окупації німці розстріляли його матір і меншу сестру. Він був талановитий, як більшість євреїв, а я – лінивий і нерозумний. З віком багато чого сприймається по-іншому. Можливо тому я так свято бережу пам'ять про цю людину і ті часи, коли людей об'єднувало "чуття єдиної родини" – у загальнолюдському значенні цього вислову. Давно вже немає моїх рідних, помер вчитель, але як згадку про них і щасливі роки дитинства зберігаю дві балалайки – дідову і татову, мамину гітару і свій перший баян, на якому вчив мене грати Анатолій Олександрович. На жаль, нічого повернути назад не можна. Дякую Вам – щиро.
  • Виталий Шевченко 24-11-2016
Дорогі Геннадію та Олександре! Дуже дякую Вам за зворушливі і добрі слова.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Там, де Ятрань круто в’ється...