Сім Сорок

Ось так! Ось так! Танцюємо ми! Віталій Шевченко

Скрипнули двері у вхід до приміщення комендатури на станції Бердичів і комендант гауптман Зігал побачив на порозі солдата Штайнмайєра, самого молодшого в його роті.
- Пане гауптмане, привели євреїв, затриманих у потягу Відень – Київ, - доповів він.
- Sehr gut! – кивнув йому Зігал, - заведіть їх у кімнату для затриманих.
- Пане фельдфебель вирішив, що їх треба негайно розстріляти! – доніс junge soldate.
- Почекайте! – наказав гауптман. – Я на них подивлюся.
- Zu Befehl! – козирнув Штайнмайєр і щез за дверима.
Зігал невдоволено подивився на стіл, там у нього лежав відкритий томик Гете, подарунок матері. Коли була вільна хвилина, він завжди відкривав його, гортав сторінки , вдивлявся у красиві шпилясті літери віршів, і йому ввижалося,що його торкається рука матері і її тепло переходить до нього. Так було легше переносити ці воєнні негаразди.
Зітхнув, закрив книгу і попрямував до дверей. У залі для чекання були рідки сумні пасажири, чекали своїх потягів. Побачивши німецького офіцера, зіщулились і повтягували голови в плечі. Намагалися розтворитися у просторі, щоб до них німець не пристав.
Але Зігал вийшов з будинку вокзалу на перон. Там теж було небагато людей, дві - три постаті завмерли, чекаючи невідомо чого.
Біля дверей стояла стара жінка з простягнутою рукою, просила милостиню. Побачивши гауптмана, заховала руку у кишеню куфайки і хотіла втекти. Але Зігал її випередив:
- О-о-о, Mutter, ві-зь-міть! – намагаючись зрозуміло вимовити незрозумілі слова, сказав він, і простягнув жінці п’ять німецьких марок.
Та не вірила власним очам і здивовано дивилася на німця.
- Wunderschon! – ще сказав старій жінці Зігал і попрямував до камери затриманих.
На першій колії маневрував паротяг. І начальник станції, місцевий мешканець ще з довоєнних часів, Зігал ніяк не міг запам’ятати його кумедне, як для нього, прізвище, Ціцілиба, гукнув до машиніста:
- Звільни колію! Зараз буде пасажирський!
Побачивши Зігала, витягнувся і віддав йому честь. Гауптман недбало відповів. Машиніст швиденько забрав свій паротяг до водокачки, подалі від цього німця. Поодинокі пасажири почали тягтися на перон. А Зігал нарешті дістався кімнати для затриманих. Зайшов і остовпів на порозі.
Перед ним в кутку серед затриманих сидів його товариш по місцевому театрі у Граці Фелікс Родман. Красиві брунатні очі дивилися на нього з сумом.
- Mein Gott! – сказав Зігал.
Серед затриманих була молода єврейка. Великі її очі перелякано утупилися в Зігала. Його солдати заглядали у приміщення, та побачивши гауптмана, повертали назад. Деякі із затриманих були з музикальними інструментами. Мабуть, пересувна театральна трупа.
- Ти - и! – протягнув Фелікс. - Не думав тебе тут зустріти! Ось куди тебе занесло!
- Добре! Не хвилюйся! – додав він. - Кінчай із нами! Тільки Юлечку врятуй! Якщо зможеш! Вона ще дуже молода. Це моя племінниця… - і він з надією подивився на Зігала.
Той від несподіванки закляк, не знав, що робити. Озирнувся на своїх зольдатен. Штайнмайєр дивився на нього з надією.
- Добре! - Зважився він і гаркнув прізвище чергового по станції, від чого той закляк на місці, перекрутивши його, бо ніяк не міг вірно запам’ятати.
- Лібе Ціці! Відправити негайно фройляйн Юлі у потягу! Schneller!
- Яволь, герр гауптман! – той запобігливо підняв червоний прапорець, щоб якимось чином по колії не шмигонув повз них рятівний потяг.
А Фелікс звернувся до своїх товаришів:
- Ми так мовчки не підемо у забуття! Маестро! Грайте Сім Сорок! – і він одяг на голову кіпу:
- Ось так! Ось так! Ось так!
І пішов у танок, виробляючи колінця.
А музиканти теж наділи кіпи, а маестро навіть штраймл. Юля призупинилася біля Ціцілиби і повернулася назад.
- Ось так! Ось так! Ось так!
- Ви нас зараз розстріляєте, та не розстріляєте мій народ! Бо народ безсмертний!
- Замість одних вбитих народяться інші!
- В сім сорок він під’їде! В сім сорок він під’їде! – виспівували скрипка разом із трубою.
- Наш старий, наш славний, наш агіцин паротяг! – виробляв колінця Фелікс. І тут його підтримала і вступила у танок Юля:
- Я танцюю, я танцюю разом із вами!
Бо ви усі а-іди, бо ви усі а-іди!
А-іди не можуть плакати, не можуть плакати, ніколи, ніколи!
Ви нас зараз вб’єте, ви нас зараз вб’єте, та не вб’єте ви життя!
І я перед вами танцюю, і я перед вами танцюю,
І вся наша мішпуха, і вся наша мішпуха!
А ви можете отак зробити ногою?
А ви можете отак зробити ногою?
А іншою ногою ось так зробити?
А іншою ногою ось так зробити вам западло!
А ось мої рожеві циці, а ось мої рожеві циці,
До них ще не торкалася коханого рука,
До них вже не торкнеться коханого рука!
- Сім сорок наступає, сім сорок наступає,
Годинник вже показує,
Годинник вже показує,
Що зараз він приїде на колію сюди,
Що зараз він приїде на колію сюди!
Наш старий, наш славний
Наш агіцин паротяг!
І не вб’єте ви нас ніколи,
І не вб’єте ви нас ніколи,
Бо ми безсмертні люди,
Бо ми безсмертні люди!
І вбити нас не можна!
І вбити нас не можна!
Зігал озирнувся і побачив, що у Штайнмайєра і в деяких інших солдатів очі на мокрому місці. А з приміщення вокзалу вийшли люди, які були там, і серед них стара жінка у куфайці, якій він дав милостиню. І всі дивилися на нього. А на станцію вже в’їжджав ( якраз на сім сорок!) черговий потяг. І всі, хто був на пероні, зааплодував.
І Зігал дав команду:
- Лібе Ціці! Посадіть людей у потяг!
І як не дивно, начальник станції його зрозумів, і кинувся виконувати наказ. А Зігал звернувся до своїх підлеглих:
- Через півгодини почнемо їх розшукувати!
І побачив, як посміхнулося йому обличчя Штайнмайєра. Навіть у фельдфебеля були очі на мокрому місці. І стара жінка у куфайці посміхалася йому.
А Фелікс, проходячи повз Зігала, прошепотів:
- Спасибі!
Через багато років Штайнмайєр наштовхнувся у міському парку Любеку, куди його занесли життєві хвилі, із своїм бувшим командиром гауптманом Зігалом.
- Guten Tag, Mein Liebe gerr Gauptmann! – сказав він, чемно схиляючись до пенсіонера, який сидів на лавці, відпочиваючи.
- А-а-а, це ви, Штайнмайєр! Дуже радий вас бачити. Добре, що ви не загинули на війні.
- Це завдячуючи вам, герр гауптман! – посміхнувся Штайнмайєр до нього. – Якби не ви тоді у Бердичеві, то хто його знає, як все те було б. А так Господня рука відвела від нас смерть!


25.11.2016р.
Свидетельство о публикации № 11819 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 678
  • Комментариев: 0
  • 2016-11-29

Проголосуйте. Сім Сорок.
Краткое описание и ключевые слова для Сім Сорок:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Один із тисячі
  • Господи, один із тисячі! Віталій Шевченко
  • Не кожному доля дарує кохання
  • Це треба відчути десь біля нас. Віталій Шевченко.
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • Челнакриж
  • Трагікомична ситуація з родами та ворогом народу. Як назвати дитину. Він у ці хвилини став батьком, і саме це його і врятувало. Віталій Шевченко.
  • Гостювання на празнику життя
  • Оповідання про війну 1941. Віталій Шевченко. – Майстрюченко? – перепитала вона. – Погано з ним. Ще на початку війни згорів у танку. Підбили його десь під Голубечем. Знайомі колгоспники переповіли

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Сім Сорок