Гапка, Хаєчка та Микола

Ось така людська пам’ять! Віталій Шевченко

Коли ранком Гапка - пришелепкувата вийшла на поріг хати, то вона мало не впала від несподіванки. Перед нею на землі, головою до дверей, лежала гола людина. На спині виднілись якісь червоні плями. А від людини і до льоху на снігу тягнулися сліди в крові. Мабуть, з останніх сил повз до хати.
Гапка – пришелепкувата миттєво озирнулася навколо. Ні, все було тихо. Ніхто не бачив.
Вона схопила людину за плечі і втягнула її у хату. Поклала на рядно, приклала вухо до грудей. Дихав. Слабенько так. Тук-тук. Дістала пляшку з самограєм і чисту ганчірку, обтерла його усього і завернула у простирадло а зверху напнула кожуха. Був ще без пам’яті. Красивий, чорні вуса і рідка борідка.
Розпалила плиту, приготувала ріденьку картопляну юшку. Відлила трохи у казанок і побігла до льоху. Там у неї переховувалася маленька дівчинка Хая, дочка їхніх вчителів школи Михайла Абрамовича і Матильди Яківни, викладали до війни фізику та німецьку мову.
Михайло Абрамович десь воював, а Матильду Яківну розстріляли разом із старшим сином Борисом поліцаї. А Хаю Гапка – пришелепкувата, місцева сільська дурепа, врятувала. Ось тепер і ховає її у себе. Ніхто не міг здогадатися.
Хая, невисоке чорняве створіння, вже чекало її.
- Гапочка, я боюся, хтось стріляв уночі в селі, - великі чорні очі з острахом дивилися на Гапку.
- Нічого, нічого, Хаєчка, - відповіла Гапка, - не бійся, ніхто до мене не прийде… оминають… хто буде шукати тут… краще поїж… - посміхнулася Гапка і простягнула дівчинці казанок.
Та обережно зітхнула, дістала у себе алюмінієву ложку і почала тихенько сьорбати з казанка.
- Ти поїж, тільки не висовуйся із льоху, щоб хтось не побачив, - попередила Гапка, посміхаючись своєю дурнуватою посмішкою, - я до тебе потім зазирну. А тепер піду, бо в мене багато справ, - і вона, прихопивши казанка, побігла до хати.
В хаті її чекав сюрприз. Там, де вона залишила незнайомця, його не було. Та з хати він не виходив, вірніше, не виповзав. Знайшла його у найдальшій комірчині, під пустим стелажем, на якому зберігся порожній посуд, з острахом дивився звідти на неї. Захекався, видно, що ще дуже слабкий. Дивився великими блакитними очима.
- Злякав мене! – посміхнулася до нього Гапка. – Думала, що пішов…
Але потім зрозуміла, що йти йому нікуди і побігла налляти в казанок і йому юшки.
Коли повернулася з їжею, він обережно спитав:
- Ти тут сама?
Гапка згадала Хаєчку і збрехала:
- Так, сама… ніхто до мене не прийде… бо я дурепа… усі знають…
- Як тебе звати? – спитав невідомий.
- Гапка… а тебе? – поцікавилася і собі дівчина.
- Миколою… - він уважно услухався у те, що робиться поза хатою, тиша була йому відповіддю, це його підбадьорило і він запитав:
- Скільки тут у вас до Бердичева?
- Кілометрів три, не більше… - відповіла вона і простягла йому казанок з юшкою:
- Поїж… набирайся сил…
Він здивовано на неї подивився:
- Ти… той… якщо мене в тебе знайдуть… то розстріляють… обох…
Гапка згадала, що вчора сказала сусідка, тітка Варка і повторила її слова:
- Сталін скоро повернеться… до нас… звільнить від цієї сволоти…
Прислухалася і собі до вулиці і додала:
- В мене шукати не будуть… бо я дурна… отака одна на все село… мене навіть у піонери не прийняли… ось… - і вона переможно посміхнулася Миколі.
Той здивовано розглядав її, потім обережно полив’яною ложкою висьорбав юшку з казанка і зітхнув:
- Ну, дивись… як знаєш…
Гапка залишила його тут, під стелажем, а сама побігла до баби Варки, розвідати, що сталося сьогодні уночі.
- А-а-а, це ти, - обережно виглянула з хати баба Варка, ще не стара, у вицвілому пальті жінка, - що сталося? – вона запитливо дивилася на сусідку.
Гапка простягнула до неї казанок:
- Мені дайте молока… у вас коза… а в мене немає…
- Добре, - несподівано погодилася баба Варка, - дам…
- А що була за стрілянина вночі? – поцікавилася Гапка.
- Партизани приходили до Семена Коваленка… - оглядаючись на всі боки, проказала баба, - потрапили у засідку і їх усіх… трьох… розстріляли … насмерть…
Гапка перелякано дивилася на бабу Варку:
- Таж Семена вбили у минулому році!
- А вони звідки знали, що Семена немає? – продовжувала баба Варка: - Сунулися до нього і питають: - Скільки коштує патефон? І все. Розстріляли усіх.
Баба Варка взяла у Гапки казанок, зникла у хаті, потім винесла його повним і простягнула дівчині:
- Ти… той… обережніше… не розлий… - і відпустила її.
Вона мерщій понеслася до себе, нагріла молоко і дала попити Миколі, той здивовано подивився на Гапку, але молоко випив. Потім вона побігла до Хаєчки і пригостила і дівчинку.
Коли поверталася і підходила до хати, злякалася, бо від хвіртки йшов, посміхаючись до неї, Серьожа - поліцай, бувший її однокласник і голова комсомольського осередку школи до війни.
- Привіт, Гапко! – привітався він.
- Хайль, Гітлер! – підлизалася Гапка.
- Тю, дурна! – скривився Серьожа, - Який Гітлер… наші вже під Житомиром… не сьогодні – завтра будуть у нас.
- А що ти робитимеш? – поцікавилася Гапка. – Знову будеш очолювати комсомольський осередок?
- Дійсно, дурепа! – плюнув Серьожа. – Який осередок? Буду тікати у Фатерлянд! Хочеш, поїдемо разом! – і він подивився на красиві ноги Гапки, які і під одежиною не сховаєш.
- В мене є аусвайс, що я дурна! – відмовилася Гапка. – Куди я поїду з отакою довідкою?
Тут Серьожа згадав, чого він у подвір’ї Гапки і спитав, сторожко оглядаючись на всі боки:
- Ти не бачила диверсанта? Приходив до Семена Коваленка… ми їх усіх постріляли… але один кудись щез, - і Серьожа запитливо дивився на дурепу.
- А-а-а, - здогадалася Гапка, - Скільки коштує патефон? – і вона засміялася. – Ні, нікого не бачила і не чула, я спала!
Серьожа ще раз глянув на ноги Гапки, зітхнув, що візьмеш із дурепи? І почвалав і далі захищати «новий порьядок».
А у Гапки вільного часу не було. Треба думати вже про вечерю. Та ще на трьох. Прийшлося знову йти до баби Варки, просити картоплю та огірків. Та пожаліла дівчину і дала трохи.
Покормивши Хаєчку і Миколу, вона збиралася вкладатися спати, коли її покликав Микола.
- В мене до тебе прохання! – обережно сказав він. – Ти зможеш завтра піти у Бердичів?
- А чому б і ні? Я туди ходжу, коли треба, в мене є аусвайс, де підтверджено, що я дурепа, я навіть двічі потрапляла у облаву, але відпускали… - похвасталась Гапка, необережно схиляючись над диверсантом і той побачив усі принади дівчини. Вона перехопила погляд Миколи, почервоніла і стала поправляти одіж.
- Ну… добре… - почервонів і Микола: - Я хочу тебе попросити… щоб ти у Бердичеві пішла на адресу вулиця Комсомольська, 12, спитала Андрія Ревегу і коли його побачиш, то скажи: «Я від Кошового». А потім розповіш усе, що ти тут бачила. Добре?
- Добре… - притримуючи одяг на грудях, погодилася Гапка.
На другий день, покормивши Хаєчку і Миколу, Гапка зібралася у місто. Взяла із собою аусвайс і швидко пішла у Бердичів. Йти було недовго але головне, нікому не потрапляти на очі, бо грець їх знає, що у них на думці.
Пощастило, ніхто до неї не чіплявся, довго блукала по Комсомольській, побачила і будинок номер 12, але зайти туди зразу не наважилася… хто його знає… що там у них…
Угледівши стару жінку, яка виглядала з-за паркану неподалік, підійшла до неї:
- Добрий день, бабусю!
- Доброго дня, якщо не шуткуєш! – відповіла стара жінка. – Когось шукаєш? – поцікавилася вона.
- Так, брата, - кивнула головою Гапка, - Федора Чижмаря… десь тут на заробітках…
- Федора Чижмаря? – перепитала жінка. – Ні, на нашій вулиці такого немає… - вона подивилася уздовж вулиці, - тут живемо ми, потім Андрій Ревега, за ним Ковалі, потім Полив’яні… - вона захитала головою, - ні, тут я не чула про твого брата.
Гапка кивнула головою, тепер можна було йти до Андрія Ревеги.
Через кілька днів Гапка прокинулася від того, що хтось обережно стукав у двері. Вона підхопилася з ліжка і кинулася до дверей. За ними хтось був. Вона повернулася до Миколи. Той вже не спав, теж прислухався до того, що робиться на дворі.
- За тобою прийшли! – прошепотіла Гапка.
- Відкривай! – сказав Микола, - це наші.
Гапка відкрила двері і в хату ввійшло кілька чоловік.
- Микола, ти! – обійняв один з них диверсанта. – Ми думали, що ти загинув!
- Ні… - відповів той, - мене дівчина врятувала.
- Ну, підемо. – сказав старший групи. - Поки все тихо.
Микола обережно піднявся зі стільця, притис до себе Гапку, поцілував у щоку:
- Спасибі тобі! Ти гарна і добра!
І тут Гапка рішилася:
- Заберіть із собою і Хаєчку, вона в мене ховається у льоху.
Мовчання було їй відповіддю. Потім старший групи сказав:
- Ну, ти, дівчино, і дайош!
Після війни приїжджав до Гапки Михайло Абрамович разом із своєю донею Хаєчкою. Вони обоє обіймалися і плакали, радіючи зустрічі і тому, що погане для них скінчилося.
А біля дверей у хату грався маленький синок Гапки, Миколка, дар Божий, від Миколи старшого, чоловіка Гапки. Він якраз був у відрядженні.
І Хаєчка дала слово, що вона приїде із батьком ще раз, щоб познайомитися із чоловіком Гапки, який теж прилучився до спасіння Божої Душі.


11.07.2016р.


Свидетельство о публикации № 11889 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 706
  • Комментариев: 0
  • 2016-12-12

Проголосуйте. Гапка, Хаєчка та Микола.
Краткое описание и ключевые слова для Гапка, Хаєчка та Микола:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Перший бій
  • Отак загинув батько моєї дружини,коли їй було усього два рочки. Віталій Шевченко
  • "...Німих оркестрів початкові ноти"
  • Про людей на війні 1941-1945 і після. Солдат, що став вчителем. Віталій Шевченко.
  • Дитина в хаті
  • Зустріч після війни. Колгосп і районне начальство. Самотня дитина в хаті. Фронтове кохання. Віталій Шевченко.
  • Дуся
  • Оповідання про дівчину з розвідки і сирітку в часи після Второй світовой війни. Випадок з рецидивістом. Віталій Шевченко.
  • Оля
  • Оповідання про кохання і долю безногої дівчини - інваліда Вітчізняної війни. Віталій Шевченко.

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Гапка, Хаєчка та Микола