Царська ласка

Історична прогулянка і розповідь про взаємодії козацтва з можновладцями і не обовязково російськими.

Царська ласка
Десь років десять назад, у Генічеському музеї відбулася неформальна зустріч краєзнавців. Серед нас було два російських історика. Одна москвичка, родом з Генічеська, ґрунтовно займається історією Таврії, інший – з Петербургу. Вони цілком серйозно говорили, що Катерина Друга ліквідувала Запорізьку січ у 1775 році, тому що під час російсько-турецької війни запорожці воювали …на стороні Туреччини. Ми були шоковані таким разючим невіглаством професійних істориків. Що вже говорити про пересічних російських громадян. Отож, хочу пригадати кілька випадків взаємодії козацтва з можновладцями, і не лише російськими.
Ще в 1471 році турки захопили Азов. 18 червня 1637 року козаки під приводом отамана Татаринцева вибили турецький гарнізон із цієї фортеці. Під час знаменитого Азовського сидіння 1637-1641 років, 6 тисяч козаків витримали облогу 240-тисячної турецької армії і змусили 27 вересня 1641 року турків з ганьбою відступити. Турки нічого не могли вдіяти проти купки сміливців. Тоді турецький султан пригрозив московському цареві і той покірно наказав козакам здати фортецю. Що козаки й зробили 18 червня 1642 року, мало що від неї полишивши.
В цей же час протягом десяти років французи, за підтримки Англії і Нідерландів, безуспішно штурмують зайнятий іспанцями Дюнкерк, який перекривав вхід з Північного моря до Паде-Коле та Ла-Маншу. З моря фортецю прикривав укріплений форт Мордок, а саме місто захищали укріплені іспанцями поселення, об які розбивалися полки вишколених мушкетерів. За пропозицією Боплана, посол у Речі Посполитій граф де Брежі почав переговори з запорожцями, яких у жовтні 1644 року представляв Богдан Хмельницький, а з березня 1645 року до них прилучився Іван Сірко.
Врешті до Франції направляються 1800 піхотинців та 800 кінних козаків. Козаки діяли блискавично. Разом з французами вони зайняли всі укріплення навколо Дюнкерку. Потім Сірко уже цілком самостійно на двох фрегатах умудрився захопити три іспанські бриги, при чому серед полонених виявився комендант форту. Вони «умовили» коменданта назвати пароль та імена вартових. Іспанці так нічого й не зрозуміли, коли було захоплено форт Мордок. Козаки швидко перенаправили гармати і з високих стін форту й почали бомбардирувати місто. 11 жовтня, на третій день боїв, козаки захопили найміцнішу фортецю Європи та 7 тисяч полонених.
Все, можна плисти до дому. Та запорожців чекало велике розчарування. Кардинал Джуліо Мазаріні на відріз відмовився віддавати платню, мотивував він це класичним бюрократичним способом, адже мова йшла про річну платню, а з моменту прибуття козаків минуло трохи більше тижня. Запорожці «воювали неправильно». Тож довелося козакам ще на десять місяців залишатися в Парижі та Нідерландах. При чому часу вони не гаяли. Коли прийшов час прощатися, а повністю гроші король виплатить лише у травні 1648 року, то набігло чимало жіноцтва з малюками на руках та круглими таліями. Вони вчинили ґвалт, вереск, лемент та плач. В кінці-кінців на Україну повернулося близько тисячі «незаплямованих» козаків.
На відміну від нас, голландці, а особливо французи, добре знають цей епізод своєї історії. Анатоль Франс вважав, що його рід походить від козаків і все життя цікавився історіє козацтва. Густав Флобер теж мав родові зв’язки з козацтвом. Завдяки інтересу французів до свого національного героя Івана Сірка його могила збереглася в радянські часи в більш-менш пристойному вигляді.
У 1683 році почалася австро-турецька війна. Столицю австрійської імперії Габсбургів Відень оточило 300-тисячне турецьке військо. Оборону міста, в якому знаходилося лише 24 тисячі захисників, очолив граф Штеренберг. До того ж у столиці, яка не готувалася до оборони, (все як у нас) кінчалися продовольчі запаси. Потрібно було знайти сміливця, який би зміг вибратися зі щільно обложеного міста, й, подолавши турецькі заслони, добратися на північ Австрії, де концентрувалися війська союзників – польського короля та лотарінгського князя.
Згодився українець Юрій Кульчицький 23-річний хлопець із Самбору. Вільно володіючи турецькою та німецькою мовами, він не лише дійшов до союзних військ, серед яких було і 25 тисяч козаків полковників Данила Апостола-Щеровського та Семена Палія, а й провів їх непомітно в тил турецьких військ.
Коли 12 вересня 1683 року турки пішли на генеральний штурм, то їм у спину ударила така сила, що полишивши під стінами Відня 26 тисяч убитих, весь свій обоз і намети, вони кинулися панічно тікати. Ще 10 тисяч нападників, яких переслідували козаки, потонули під час переправи через Дунай. Так було назавжди покладено край османській експансії в Європу.
За свій подвиг Юрій Кульчицький запросив, полишені турками триста мішків з чорними зернятами, з якими ніхто не знав що робити. Розжившись мішками з кавовими зернами, Кульчицький відкриває першу у Відні кав’ярню, причому вона мала вигляд української хати. Австрійцям не дуже сподобалася гірка кава по-турецькі. Підприємливий юнак добавив у розчин цукор та вершки й зробив каву по-віденські. Вдячні віденці не лише назвали на його честь вулицю, де знаходилася перша кав’ярня, а і встановили на розі будинку бронзову фігуру з розкішними вусами у шароварах.
Азовські походи Петра Першого. Перший похід 1695 року закінчився невдало. До другого походу цар підготувався більш ґрунтовно. Він вирішив завдати удару турецьким фортецям з двох сторін. На низ Дніпра було направлені козацькі війська Шереметєва та Мазепи, які взяли чотири фортеці в районі Таманської переправи, а козацькі чайки паралізували турецький флот на Чорному морі. У квітні 1696 року 75-тисячне московське військо, на чолі з царем вирушило в другий Азовський похід, крім донських козаків до бойових дій було залучено 15 тисяч українських козаків на чолі з чернігівським полковником Яковом Лизогубом.
У травні 1696 року фортеця була оточена і блокована. Численні спроби царя та його європейських радників взяти кріпость «по науці» штурмами та підкопами ні до чого не привели. Облога затяглася, серед російських військ почався голод. А цар і далі зволікав з наступом. Тоді козаки 17 липня самовільно атакували фортецю. 19 липня, коли Петро та його радники почали складати план генерального штурму, Азов капітулював. Це страшенно розгнівило Петра: як же можна щось робити без його височайшого повеління. Так на світ з’явилася реляція в якій козаки змушені виправдовуватися за свої успіхи перед монархом. Триста років пролежала вона в архівах Петербургу, доки не потрапила на очі цікавого дослідника з Запоріжжя. На науковій конференції присвяченій 500-річчю українського козацтва, яка відбулася в Херсоні в серпні 1993 року, ці дані стали відомі науковцям. Доступною широкому загалу ця інформація стала завдяки книзі мого доброго знайомого А.Е.Вірлича «Ще як були ми козаками».
Ще у 1695 році Петро Перший відібрав у козаків грамоту Івана Грозного, де останній визнавав Дон самостійною державою в подяку за взяття Казані у 1552 році. Ті ж, захоплені чотири фортеці в околицях нинішнього Берислава, були зруйновані за наказом Петра Першого, а в 1709 році було зруйновано й Січ.
Під час війни 1736-38 років запорізькі козаки провели російські війська Мініха та Ласлі через броди на Сиваші та Чонгарі. Татари вже на власних шкурах сповна відчули що таке іноземне нашестя. Російські війська з німецькою педантичністю знищували все живе: людей, худобу, сади й виноградники, випалювали села й засипали колодязі. Мініх надіявся пройти Крим наскрізь і вивести війська через Керч. Але склалося, в основному через внутрішні конфлікти, навпаки. Військам довелося повертатися по випаленій пустелі де гнили тисячі людських непохованих трупів. У війську почалася епідемія. З 30 тисяч, що дійшли до Карасу-базару (Білогірська) до Перекопу повернулося менше трьох. До них приєдналися війська полишені в Ногайському степу. Головнокомандувач полишив росіян та запорожців помирати на Хортиці, а сам поскакав у Петербург. Ці ледве прикопані кістяки були перепоховані у спільній братській могилі 30 травня 2006 року на Хортиці за часів недовгого, але такого плідного директорства К.І.Сушка. Татарське військо не змогло захистити свої дітей та жінок, але вже в лютому 1638 року зробило зухвалий набіг на Україну, яку нікому було боронити.
Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років запорізькі козаки були найбільш ударною, досвідченою, майстерною і мужньою силою іррегулярних військ російської армії, що в той час мала тільки важку кінноту. Запорожці ж уміло протистояли легкій азійській кінноті. Вони майстерно несли авангардну та розвідувальну служби. На морі важливу роль відігравали рухливі козацькі флотилії. На відміну від педантів Мініха та Ласлі, Потьомкін та Суворов, у жилах обох, до речі, текла українська кров, старанно вивчали козацький досвід. Перед початком війни Григорій Нечоса, так козаки охрестили Потьомкіна, кілька місяців провів на Січі.
За бойові заслуги Військо Запорозьке було нагороджено грамотами, старшини – золотими медалями, а кошовий П.Кальнашевський – золотою медаллю з діамантами. Війську було вручено прапори та клейноди, в тому числі прикрашені дорогоцінним камінням булави та перначі. Потьомкін особисто від себе подарував 38 кашоварних казанів. На той момент уряд добре розумів, що без участі запорозьких козаків вони б ніколи не виграла цю війну. До того ж увесь тягар ведення війни ліг на плечі українського селянства.
Та коли 10 липня 1774 року Росія підписала з Туреччиною Кучук-Кайнаджирський мир, надії запорожців розвіялися як дим. Запорізькі мости та перевози через Буг, Дніпро, Самару, Сольну й Базавлук, що давали прибутки Війську Запорозькому, перейшли до російської казни. В угодах запорожців з татарами завжди діяв принцип: «вода – козакам, степ – татарам». За новим договором до формально незалежного Кримського ханства відійшли запорозькі землі по Кам’янці, Конці, Білозірці, Рогачику та Лепетисі, а також землі Прогнойської паланки, які приносили значні прибутки торгівлю сіллю.
Більш того, без будь-якого попередження 4 червня 1775 року до Січі підійшло московське військо серба генерал-поручика П.А.Текелі з вимогою до своїх союзників про капітуляцію. На Січі знаходилося в той час близько трьох тисяч козаків, а в наших степах ще лишалася сто- тисячна російська армія. Козаки хотіли прийняти бій, але архімандриту Володимиру Сокольському вдалося умовити їх підкоритися. Найбільш далекоглядні вночі, взявши лише зброю та ікони, відпливли за Дунай. 29 червня було надано указ Сенату з мотивацією нищення Січі. Серед інших аргументів, запорожців звинувачували у «ведении хлебопашества». Дійсно, Січ міцно ставала на капіталістичний шлях розвитку. Коли, створене у 1867 році, земство стало займатися статистикою, воно з подивом відзначило, що на Катеринославщині за часів Запорожжя шкіл було втричі більше ніж за царів.
Ситуація повториться у кінці 1920-го року, коли виснажені штурмом Перекопу, затиснені в Криму махновські частини почнуть раптово розстрілювати. Зберуть усіх командирів «на нараду» й знищать. І лише через кілька днів об’являть своїх колишніх союзників поза законом. На Перекопі стоїть дивний пам’ятник «Трьох штурмів Перекопу». Тобто штурму восени 1920, коли переважно махновські частини вбрід перейшли Сиваш і вийшли в тил білогвардійців, штурму навесні 1944 року та будівництву Північно-Кримського каналу. Насправді цих штурмів було значно більше. Козаки добре знали особливості Гнилого моря й неодноразово заходили в тил татарам через Чонгар та Перекоп і проводили російські війська у війнах 18 століття. Сотні моїх земляків сірогозців билися під Перекопом восени 1920 та в листопаді 1943 – квітні 1944 років. Там же в ніч з 7 на 8 листопада був тяжко поранений і мій батько.
Ми ж повернемося до подій 1775 року. Жодна країна Європи крім, як це не дивно, на перший погляд, Туреччини та Кримського ханства не висловила протест з приводу нищення союзного Росії православного Війська Запорозького. Особливо «вдячною» виявиться Катерина Друга до останнього кошового, до речі генерал-лейтенанта російської армії, 85-річного Петра Кальнашевського. Його запроторять на Соловки, де він і помре у 112-річному віці. До тобольського монастиря відправлять суддю Павла Головатого, писар Глоба помре у 1790 році у віддаленому монастирі на півночі Імперії.
Під час російсько-японської війни кубанські козаки генерала П.І.Міщенка діяли рішуче і винахідливо. І кубанці, єдине з козацьких військ, не отримали від Миколи Другого ніякої нагороди. Це за те, що нащадки запорожців категорично відмовлялися від каральних експедицій проти власного народу під час революції 1905 року.
А тепер, шановні читачі, хочу звернути вашу увагу на ще один дивний феномен російської історії. Росія підкорила сотні народів, завоювала десятки країн, а ось коли на неї справді нападали, держава й армія кидали власний народ напризволяще. До часів Петра Першого підвладні Росії землі потерпали від постійних набігів татар, які доходили майже до Москви. Захист рубежів було покладено на вільних людей – козаків. «Порятунок потопаючих, справа рук самих потопаючих».
Лжедемитрій з купою всіляких покидьків захоплює Москву. Петро Перший віддає Карлу 12 всю Білорусію та Україну. Йому навіть в голову не приходить захистити підвладне населення. Наполеон захоплює Москву. А де були три російських армії? Дві вело загарбницькі війни проти Швеції та Туреччини, третя – придушувала повстання народів Закавказзя. Наполеонівська армія потерпала від голоду, холоду і хвороб, але ж не менші втрати понесе й російська армія, просто в царя були величезні людські ресурси, яких не було у французького імператора.
Об’єднаний експедиційний корпус французів, англійців, італійців та турок легко дійшов до Криму в 1854 році, доки росіяни воювали в Румунії та Туреччині.
Наступ німецьких та австрійських військ, взагалі привів до краху Російської імперії.
В Бресті Ленін легко віддає у 1918 році німцям Прибалтику, Білорусію та Україну. До речі, це ж пропонував Гітлеру й Сталін у 1941 та 1942 роках. Зарозумілість підвела фюрера.
У 1921 році за свій бравий та вкрай невдалий «визвольний» похід на Варшаву більшовики віддають Польщі половину Білорусії та України.
У 1941 році Гітлер «раптово» дійшов до Москви, а в 1942 – до Волги.
І тоді піднімався народ і неймовірними зусиллями та великою кров’ю виганяв ворога. Виходить був правий Платон, який сказав, що жодна армія ще не захистила свій народ.
Свидетельство о публикации № 11915 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Царська ласка. Історична прогулянка і розповідь про взаємодії козацтва з можновладцями і не обовязково російськими.
Краткое описание и ключевые слова для Царська ласка:

(голосов:3) рейтинг: 100 из 100

  • Виталий Шевченко Автор offline 19-12-2016
Гарно написано, Юріє Валентиновичу! Дякую! А історії, як науки, в Росії ніколи не було. Їхні академики співали те, що потрібно було їхнім можновладцям: царям, імператорам, генеральним секретарям а тепер президентам, хай їм чорт усім!
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 21-12-2016
Цікаво, що один із пап прокляв Людовика Святого, що той без його дозволу визволив від арабів Єрусалим. Дурні є скрізь, але "наші" найбільші.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.