Невідома панночка

І ми відчуємо те, про що не здогадуються ще герої оповідання! Віталій Шевченко

Вранці, коли в домі зацного бунчукового товариша Скоруппи всі ще спали, від пана Маркевича прискакав джура із цидулою. Він тицьнув її заспаному слузі, який вийшов на поріг і мерщій подався назад. Той відніс цидулу до кабінету хазяїна і оспало (недбало) кинув її на стіл а сам пішов досипати.
Тільки після обіду, коли дівка Христина прийшла прибирати кабінет, бо сам пан бунчуковий товариш повинен був не сьогодні завтра повернутися із Пітербурхи, куди він повіз супліку на сусіда, бо той ніяк не поверне йому шістдесят чотири карбованці і тридцять одну копійку боргу, вона побачила цидулу і побігла сказати пані.
- Невже це любєзнєйшій друг мій написав? – здивувалася Анастасія Григорівна, поспішно направляючись до кабінету чоловіка, - він же мав сьогодні приїхати!
Розгорнувши листа, довго в нього вдивлялася і чим більше вдивлялася, тим ставала більш засмученою. В ньому наречений їхньої старшої дочки відмовлявся від шлюбу.
- Що робити! – сплеснула руками Анастасія Григорівна. - Як сказати моїй голубоньці!
А в кабінет вже зазирали з цікавістю дівочі голівки.
- Мамо, хто це?
- Невже це пан Марко?
- Ой, як цікаво!
- Прочитай нам!
- Тю, як можна!
А на порозі вже стояла найстарша. Їй щойно переказали, що Марко прислав джуру із цидулою.
- Мамо, що він пише? – спитала дочка, її великі блакитні очі сяяли на смаглявому обличчі. Але побачивши матір, зупинилась. Притисла руки до грудей і чекала, що та скаже, одночасно починаючи здогадуватись, що у тій записці. А мати розгубилася і не наважувалася сказати правду. Стільки очей дивилися на неї.
- Відмовили? – тихо спитала дочка і не чекаючи відповіді, кинулася бігти до себе в кімнату.
- Я так і знала! – плакала вона. - Я нікому не потрібна…
- Доню, голубонька ти моя, - заплакала і собі мати, поспішаючи за дочкою слідом. Але та зачинилась у себе і не виходила звідти до самого вечора.
Всі ходили під дверима кімнати навшпиньках, щоб необережним рухом або словом ще більше не вразити її.
А наступного дня, коли в домі Скоруппи готувалися до сніданку, найменша дочка, семирічна Явдошка, перша побачила, як до їхнього будинку котиться шарабан.
- Хтось їде! – вигукнула вона. І всі стовпилися біля входу, дивлячись, як шарабан проїхав великий парк, що розмістився навколо їхнього палацу і в`їхав на алею, яка вела до нього. Тільки найстарша скоса глянула у вікно і пішла до себе.
Коли шарабан під`їхав упритул, всі побачили, що в ньому сидить якійсь незнайомий молодий чоловік. Коли коні зупинилися, він легко зіскочив з нього і піднявшись по сходах, уклонився хазяйці:
- Вельмишановна пані Скоруппа, дозвольте відрекомендуватися, ваш новий сусіда, сотник Матвій Кониський з Івангородківки, – і він посміхнувся пані Анастасії а разом і всім дівчатам. Ті, в свою чергу, поприсідали, аж палаючи від цікавості. До цього власником Івангородківки був старий пан Іван Чернявський, з яким усі сусіди полаялися за його скупість і підступність, а сам бунчуковий товариш, пан Григорій Скоруппа, ще кілька років тому зайняв йому гроші і той не віддавав, з-за чого Скоруппа і поїхав до Пітербурхи шукати правду. І ось така несподіванка. У Анастасії Григорівни аж голос змінився, запрошуючи гостя до світлиці.
- Заходьте, заходьте, пане Матвію, - щебетала вона. Як кожній матері, в якій стільки дівчат на виданні, їй хотілося гарно прийняти молоду людину.
Вона познайомила пана сотника зі своїми дочками, але старшенька не вийшла. «Ач, яка вперта, вся у батька!» - подумалось пані бунчуковій, та нічого було робити.
Пан Матвій відмовився від сніданку, сказав, що поспішає, іншим разом, але наостанок поклав перед Анастасією Григорівною асигнації:
- Це частина боргу, я придбав Івангородківку разом із боргами і оце тридцять карбованців вже повертаю. Сподіваюсь найближчим часом повернути все, щоб нічого не бути винним, - сказав новий сусіда, чим зовсім обворожив пані бунчукову. «Якби знати, то Григорію Івановичу можна було б і не їхати до того клятого Пітербурху!» - подумалось їй.
А дівчата цілий вечір тільки мали розмови про молодого сотника, і який він ставний і як гарно посміхається, і чи є у нього хтось. І наостанок вирішили послати дівку Христину до попівни Стефанової у сусіднє село Безуглівку, щоб дізнатися від неї всі подробиці.
На другий день приїхав нарешті сам пан бунчуковий товариш.
- Приїхав я до Пітербурху, почав добиватися правди, - розповідав він за обідом своїм чадам і домочадцям, - пішов по присутствіям, бачу, що кожний тягне до себе, розніс двадцять карбованців і кінця краю не видно, плюнув і повернувся додому. Гроші будуть у цілості.
- І то правда ваша, Григорію Івановичу, - відгукнулася його дружина, - приїздив до нас знайомитися новий сусіда, молодий сотник пан Матвій Кониський із Івангородківки, він купив її оце нещодавно і вже віддав половину боргу.
- Так, так, - жваво загомоніли дівчата, - він такий презацний(благородний), такий вспанялий(дуже гарний)…
Їм Христина, повернувшись із Безуглівки, розповіла, що він не має малжонки(дружини) і що всі полкові наречені упадають біля нього.
- Ти диви, - підкрутив вуса пан знатний бунчуковий товариш, - поки їздив до цих клятих москалів а воно само все облаштувалось. Це добре.
Він глянув навколо себе, на нього дивилося стільки гарних дівочих очей, що пан Григорій звернувся до своєї жони:
- Треба буде запросити його до нас.
На що відповіддю йому був задоволений зойк дівчачих голосів. Тільки його улюблениця сиділа за столом, опустивши голову і не приймаючи участі у розмові. Пан бунчуковий товариш зітхнув, йому вже Анастасія Григорівна розповіла про відмову жениха одружитися з дочкою.
- Ну і грець з ним, - сказав він тоді сердито дружині, - цей Маркевич мені зовсім і не подобався. А дщерь(дочку) нашу треба берегти від десперації(розпачу). Вона молода, ще зустріне гарного чоловіка.
Але розмовляти на цю тему із дочкою не наважився, хай пройде час, тоді. На другий день він велів запрягти коней у візок і поїхав до сотника запросити його в гості на найближчу неділю. Повернувся вже коли почало сутеніти, в доброму гуморі, пан сотник його добре причастив, потім показував свої нові володіння, а далі вони сиділи на березі ставка, ховаючись від спеки і трошки хильнули оковитої.
- А пан сотник приїде до нас у неділю, чи ні? – спитали найбільш нетерплячі.
- Він, той, збирається в Стародуб до полковника по справах, коли повернеться, обіцяв неодмінно завітати до нас, - сказав Григорій Іванович.
Але аудиторія це не сприйняла:
- Знаємо ми ці справи, у полковника дочка на виданні, Юліана, вона свого не пропустить.
- Нічого, - не погодився батько, - наша мати приготує такі пампушки з часником, що ніхто не встоїть…
Але панночки відверто розстроїлись, якщо не приїде, то чого готуватись і позаздрили отій Юліані, бо вони в Стародуб повернуться тільки пізньої осені, коли зарядять дощі.
Як вже здогадався ласкавий читачу, це не стосувалося найстаршої доньки пана бунчукового товариша. Останнім часом вона намагалася залишатися наодинці, майже не виходила зі своєї кімнати, чим дуже хвилювала матусю, проводячи час за читанням книги «Огородок Марії Богородиці…», яку дав почитати отець Стефан, що служив у сусідньому селі Безуглівка.
Наступного дня, після візиту пана Григорія до сусіда, зібралася вона і собі відвідати отця Стефана, до якого зверталася завжди, коли виникали складнощі в її житті.
- Я останні дні читала «Огородок Марії Богородиці» але не знайшла там відповіді на те, що мене зараз хвилює, - сказала вона святому отцю.
- Дщерь моя, - відповів той, - ми знаходимо відповідь в словах Господа, який промовляє до нас, тільки треба його почути. Мабуть, ці слова ти ще не почула. Звертайся до Господа і він відповість тобі, тільки наберись терпіння.
Як не дивно, а від цих простих слів їй стало якось затишно і хороше. І вона поверталася додому перший раз утихомирена і спокійна. Дійсно, що не робиться, то робиться на краще. Бо цього хоче сам Господь.
Вона відпустила джуру з візком а сама пішла додому пішки. Вперше за останній час їй було хороше, вона йшла польовою дорогою, яка змінялася на лісову, потім знову польовою, сонечко посміхалося їй з неба, вітерець щось мурмотів у вуха, а їй було хороше саме зараз, саме на самоті із усім світом, із добрим Господом, який не полишив її одну із тими неприємностями, що оточували останнім часом.
Коли вона підійшла до невеличкого ліска, за яким вже починалися їхні землі, вона втомилася і сіла на пеньок відпочити, заховалася під парасольку і непомітно для себе задрімала.
Тут і застав її сотник Матвій, він в черговий раз об`їжджав свої володіння, насолоджуючись правом власника. На лісовому пеньку сиділа молода панночка, закрившись від сонечка літньою парасолькою і спала. Він обережно зліз з коня, зробив один крок, другий і завмер, милуючись красою дівчини.
Кінь поруч їв соковиту лісову траву і необережно від задоволення форкнув, тим розбудивши дівчину. Вона відкрила очі і глянула на сотника:
- Ой, як я довго спала! – і обпалила молоду людину своїми великими блакитними очима. Він розгубився, тонучи в них та в останню мить втримався на поверхні і сказав:
- Дозвольте відрекомендуватися, сотник Матвій… власник…
- Дочка бунчукового товариша Григорія Скоруппи, - назвала себе красуня.
- О, - чомусь зрадів сотник, - так ми з вами сусіди!
Далі вони пішли разом, він вів коня за вуздечку, а вона йшла поруч, трохи нахиливши голівку і слухала його, а він розповідав про все на світі, про своїх батьків, які ще померли молодими, про своє навчання в Києво-Могилянській академії, про те, як йому подобається бути власником, і він заведе тут на землі нові порядки, і вже домовився новий врожай продавати в Лодзі.
Багато про що він розповідав своїй несподіваній супутниці і непомітно вони підійшли до парку, що оточував їхній палац. Треба було вже розставатися але чомусь не хотілося.
З палацу їх помітили, скупчилися біля входу, дивилися з вікон на їхні щасливі обличчя і бачили те, про що вони самі ще не здогадувалися.

11.01.2003р.
Свидетельство о публикации № 11931 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 818
  • Комментариев: 0
  • 2016-12-20

Проголосуйте. Невідома панночка. І ми відчуємо те, про що не здогадуються ще герої оповідання! Віталій Шевченко
Краткое описание и ключевые слова для Невідома панночка:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Каструля з варениками
  • На цій несподіваній війні. Демобілізація солдата й наслідки гулянки. Коли він демобілізується, то поїдуть спочатку в Одесу. Я думав, що вона вже давно демобілізувалася і поїхала додому. Віталій
  • Сон у руку
  • В пошуках рідної душі. Віталій Шевченко.
  • Челнакриж
  • Трагікомична ситуація з родами та ворогом народу. Як назвати дитину. Він у ці хвилини став батьком, і саме це його і врятувало. Віталій Шевченко.
  • Сучасна історія
  • Десь біля нас... Віталій Шевченко.
  • «Чардаш» Монті
  • Оповідання про материнську долю жінки 30-40-х років. Віталій Шевченко.

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Невідома панночка