Нове прочитання класики

Нове прочитання класики. Як геній Пушкіна допомагає нам! Віталій Шевченко

Имя девицы Мироновой вымышлено.
Роман мой основан на предании,
некогда слышанном мною, будто бы
один из офицеров, изменивших
своему долгу и перешедших в шайки
пугачевские, был помилован
императрицей по просьбе престарело-
го отца, кинувшегося ей в ноги. Роман,
как изволите видеть, ушел далеко от
истины.

Из письма А.Пушкина цензору П.Корсакову, 25 октября 1836г.



Брехня потрапляє в Лету,
А правда – живе в віках.

Борис Мозолевський


Кожна нова епоха завжди переосмислює творчу спадщину, критично оцінює минуле. І кожного разу хтось або щось не витримує нових підходів і з передових позицій сьогодення потрапляє на периферію науки чи громадської думки.
В наші часи це активно відбулося саме в царині гуманітарних наук. Виявилося, що твори багатьох письменників ніколи не відображали самого головного – життя народу. Саме з цієї позиції кожним новим поколінням переосмислюється минуле.
Тому з великою зацікавленістю прочитав есей Анатолія Ройтмана «Евангелие русской прозы или Взгляд на «Капитанскую дочку» из третьего тысячелетия» ( Дніпропетровськ, Видавництво Дніпропетровського національного університету, 2005р., 216 стор.).
Вже з самої назви твору читачу зрозуміло про що буде йти мова. В есеї зроблена спроба подивитися на «Капітанську дочку» Пушкіна свіжим поглядом. Це фактично останній твір, який Пушкін встиг надрукувати за своє життя. Як підкреслює автор, багато поколінь російських і радянських школярів виховувалися саме на цьому творі. Тому можна не переповідати його сюжет, він добре відомий. Зупинимося на тому, що нового вніс автор в пушкінознавство.
Автор широко використовує математичні статистичні досліди. Цікаво взнати, слідом за автором, що Маркс згадав Пушкіна у своїх творах два рази, Енгельс – один раз, Сталін двічі, а Ленін – жодного. Тобто, у класиків марксизму-ленінізму Пушкін не користувався увагою. Чому? Мабуть, тому, що для Маркса і Енгельса він був надто чужим а для Леніна і Сталіна Пушкін знаходився на протилежному боці класової барикади.
За роки радянської влади Пушкін видавався дуже багато і був за кількістю і тиражем видань на третьому місці після Леніна і Сталіна.
За своє життя Пушкін написав матері два листа, батькові п`ять, сестрі п`ять, брату 39, Жуковському – 12, Чаадаєву – три, дружині – 77 листів, В’яземському – 72, шефу тайної поліції Бенкендорфу – 58 листів. Треба, правда, взяти до уваги, що якась кількість листів просто загинула і тому це впливає на остаточні висновки. Але тим не менше видно, з ким Пушкін найбільше листувався.
Автор приводить відгуки Бєлінського, Гоголя, Писарєва, Горького та Цвєтаєвої про «Капітанську дочку» Пушкіна, але вони не обов`язкові для читача, бо кожне нове покоління прочитують цей твір по своєму. Далі автор повторює висновок російського дослідника Юрія Дружнікова про те, що при написанні «Капітанської дочки» Пушкін використовував теми і сюжет роману Вальтера Скотта «Роб Рой» і що свій твір поет писав по замовленню Миколи Першого. Треба додати, що на «Капітанську дочку» також зробив вплив «Кандід, або Оптимізм» Вольтера.
Та в світовій літературі багато прикладів, коли автор використовує відомий сюжет для свого нового твору, це не така вже і крамола а от відносно замовлення Миколи Першого – треба навести більш доказові аргументи.
Тут, до речі, можна не погодитися і з самим Дружніковим, який написав, що Пушкін відобразив Пугачова не таким, яким той був насправді. Ну, по перше, в «Капітанській дочці» Пугачов не такий вже і позитивний образ, він повісив і вбив батьків Маші Миронової а також поручика Івана Гнатовича, до всіх трьох у читача вже виникли симпатії і він зрозуміло на боці вбитих а не Пугачова. А по друге, кожний автор і Пушкін не виключення, має право відображати і вводити у свій твір історичних персон у такому ракурсі, в якому йому потрібно для вирішення своїх задач. Пугачов з`являється в творі там і стільки разів, скільки потрібно Пушкіну, щоб вирішити свої надзавдання.
В есеї скрупульозно підраховано, що в «Капітанській дочці» 76, разом із Гриньовим, діючих осіб. Автор есея робить висновок, що для невеликого роману це забагато. Чому? Деякі з них з`являються всього в одному реченні, але головне в іншому – вони усі потрібні і створюють необхідний фон для головних героїв, а це, без сумніву, сам Гриньов і його кохана Маша Миронова. Автор есея підкреслює, що число друкарських знаків «Повістей Бєлкіна», «Пікової дами», «Дубровського» і «Капітанської дочки» співпадають із «Філософськими повістями» Вольтера і робить висновок, що це не випадковість. Можливо й так, але крім статистики потрібні ще якісь додаткові докази. Тоді буде більш переконливіше.
Далі Анатолій Беніамінович наводить докази подібності між «Роб Роєм» і «Капітанською дочкою». Їх приблизно 23. Ну й що? Ми маємо по суті два різних романи на двох мовах. Якщо навіть Пушкін йшов так скрупульозно за Вальтером Скоттом, то ми, читачі, тільки у виграші бо маємо глибокий психологічний твір.
Анатолій Ройтман слідом за американським славістом Девізом Бетеа пише, що Пушкін скористався біографією Державіна для написання свого Петра Гриньова. Послужив прототипом також і Володимир Раєвський, друг Пушкіна. Так, подібність біографій велика, але ж ніхто не буде стверджувати, що у творі діють Державін і Раєвський.
Щоб не переповідати далі увесь есей, скажемо, що автор знаходить прототип Архипу Савельєву у слузі князя Андрія Курбського Василя Шибанова. Як воно насправді, читачу не дуже цікаво, бо пушкінський герой жива, чудова, гарна людина.
А ось відносно пушкінського інтернаціоналізму, то з автором есею можна повністю погодитися. На жаль, великий російський поет був звичайнісіньким великодержавним шовіністом. Це добре видно у «Капітанській дочці» і в інших творах поета.
Глава «Пугачев и Цветаева. 100 лет спустя» дуже цікава але треба звернути увагу на самогубство поетеси. Сьогодні надрукований щоденник її сина, Мура, з якого видно, що Цвєтаєва мала і помешкання і роботу, тому для неї в Єлабузі не було все так трагічно. Деякі дослідники вважають, що вона не повісилася а її повісили. Відомо, що вона дуже любила свого сина і матір піде з життя добровільно, залишивши сина напризволяще? Хто в це повірить!
Останнім часом стала відома доля брата українського поета Олекси Влизька Олександра, що підтверджує нашу думку. Під час війни, коли він перебував у Воронезькій області, його повісили в сараї евакошпиталю. Йому пощастило, його – ще живого - вихопили зі зашморгу шпитальні пацієнти. За словами Олександра, це зробили люди з каральних органів (Михайло Слабошпицький, Брат – «Літературна Україна», 28 лютого 2008 року).
В есеї є цікаві знахідки. Наприклад, наводяться такі дані, що за своє життя Пушкін написав 934 твори, з них було при житті надруковано 247 робіт, або 26%. Не було надруковано за життя поета 77% написаних ним віршів, 84% поем, 82% казок, 75% п`єс, 76% романів і повістей у прозі а також залишилися ненадрукованими 66 статей із 120 ним написаних. В есеї згадується, що Пушкіну був присвоєний придворний чин, але він був дуже незадоволений цим. В радянські часи на всі боки педалізували цей факт, мовляв, яка зневага до генія! І таке інше. А забували нагадати читачу, що Пушкін надіявся, що йому дадуть звання камергера, що відповідало воїнському званню генерал – майор, а дали камер-юнкера, що відповідало усього званню капітана. На його місці кожний був би незадоволений. І це цілком природно.
Залишається відповісти ще на одне питання. Чи застарів твір Олександра Пушкіна «Капітанська дочка» чи ні? Думаю, що ні. За 80 років до більшовицького перевороту Пушкін застеріг від російського бунту – безглуздого і немилосердного. Ще задовго до сталінського юриста Андрія Вишинського він словами свого героя Петра Гриньова дав відповідь сталінському сатрапу( даю мовою оригіналу): «…ибо, если отрицание подсудимого не приемлется в доказательство его невинности, то признание его и того менее должно быть доказательством его виновности».
Скільки замучили людей в сталінських катівнях, вибиваючи з них визнання своїх неіснуючих злочинів! Тільки хто тоді міг дослухатися до Пушкіна?!
Цікаво простежити також за допитом Гриньова після арешту, де його допитують, чому усіх офіцерів Білогорської фортеці вбили а його одного залишили живим? Чи не нагадує вам це питання те, як допитували полонених у 1945 році, коли їм пощастило повернутися додому, мовляв, чому ти не застрелився?
Можна зробити з цього єдиний висновок – в російській а потім радянській імперіях завжди було так – особистість ніколи там не цінувалася.
Гриньов під час допиту виявив себе справжнім радянським зеком, щоб не вплутувати у свою справу найдорожчу для нього людину, Марію Іванівну, він не назвав її ім`я і отримав строк.
Дивно, що пройшло 80 років, а життя в імперії зовсім не змінилося, І тому не треба скорочувати в шкільній програмі російської літератури «Капітанську дочку» Пушкіна, хай нові покоління читачів прилучаються до правди історії і захоплюються коханням Петра і Маші, героїв твору Олександра Пушкіна. А я на закінчення своєї рецензії дякую авторові есею Анатолію Беніаміновичу Ройтману за те, що він допоміг поринути в пушкінський світ відомого і невідомого.



05.03.2008р.
Свидетельство о публикации № 11937 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Нове прочитання класики. Нове прочитання класики. Як геній Пушкіна допомагає нам! Віталій Шевченко
Краткое описание и ключевые слова для Нове прочитання класики:

(голосов:1) рейтинг: 20 из 100
    Произведения по теме:
  • Три листочки у вінок Олесю Гончару
  • Класику нашої літератури. Віталій Шевченко.
  • Невидимі світу сльози
  • Геніальний письменник Антон Павлович Чехов та його зв’язки з Україною! Віталій Шевченко
  • Письменник і духовидець Даниіл Андреєв
  • Доля Даниіла Андреєва, російського релігійного письменника. Доля інтелігентної людини у СРСР. Віталій Шевченко.
  • «Cas leti...»
  • Нарис про роман Мілана Матєйчика «Помирати треба натще» (журнал «Всесвіт» №3–4, 2011 р.) на тлі спогадів про післявоєнне буття чехів-переселенців в Західній Україні. Віталій Шевченко.
  • «Тихий Дон» – плащаница русского языка
  • «Тихий Дон» 2011 – плащаница русского языка. История создания, споры вокруг авторства, подлинный автор  и международное значение романа-эпопеи. 

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Нове прочитання класики