"Чий звук і досі не замовк..."

Освідчення в коханні Віталій Шевченко

      Коли на нашу Землю подивитися із Космосу, то євразійський континент нагадує млинець, який невміла господиня поспіхом пекла на сковорідці і він у неї розлізся у всі сторони. З одного боку майже відірвався якийсь кусень від усієї частини, це Норвегія, а з іншого боку чогось тісто піднялося і зіжмакалося, намагаючись звалитися на газову плитку, це В’єтнам. Так вони і кружляють постійно у Всесвіті.
      Про Норвегію ми знаємо багато. І походи вікінгів, вони навіть у давні часи добиралися до наших земель. І класики світової літератури, які у перекладах були відомі нам ще з часів Радянського Союзу. Це Генріх Ібсен (1828-1906) та Кнут Гамсун (1859-1952).
      З В’єтнамом справи були складніші. Ми всі бачили в’єтнамців, які приїздили до нас вчитися. Ходили групами, посміхалися, коли ми до них зверталися. Та між нами ще був присутній мовний бар’єр, який нас роз’єднував. Хоча цей мовний бар’єр існує і з іншими народами, навіть у бувшому Радянському Союзі він був. Не дивно, що коли Союз розвалився і національні республіки перейшли на національні мови, то багато росіян вимушені були виїхати або в Росію, або в Білорусь чи Україну, бо національних мов вони не знали, бо не хотіли їх вивчати, живучі чи в Казахстані чи в Киргизії.
      Кожний українець знав, як мінімум, дві мови, свою рідну українську та російську. А кожний росіянин знав тільки одну, російську, і пишався цим. Правда, часи і тут в Україні змінилися.
      А тут в’єтнамці із своєю загадковою мовою! Ми навіть і не підозрювали, що перед нами народ із тисячолітньою культурою!
      До початку ХІХ століття країна називалася Дай – в’єт (Великий в’єт), в ХІХ столітті за країною закріплюється назва В’єтнам, що в перекладі означає південні в’єти.
      Як весь час Росія хоче поглинути Україну, так Китай хотів поглинути В’єтнам. І цей невеликий, в порівнянні із своїм північним сусідом, народ всю свою історію відбивався від цього.
      Коли китайські війська вдиралися на територію Дай - в’єта, вони знищували все, що знаходили у своїх сусідів: «…Кожний клаптик паперу, де зберігся навіть пів ієрогліфа, кам’яні плити з написами, все, що бачите, знищуйте!»
      Такі настанови давали своїм підлеглим китайські імператори, посилаючи свої війська завойовувати Дай – в’єт.
      Як в нас на Україні, коли приходили московські війська, вони починали негайно знищувати книгозбірні, бібліотеки, рукописи, починаючи від перших московських князів і до імператора Миколи ІІ, який дав наказ знищити усі книги та рукописи в Західній Україні в 1915 році, коли туди вдерлися російські війська.
      І таки В’єтнам зумів відстояти свою незалежність і державу.
      З подивом дізнався, що в кінці ХУІІІ століття на початку ХІХ століття у В’єтнамі жив геніальний в’єтнамський поет Нгуен Зу (1765 – 1820). Ви чули про нього? Я думаю, що ні.
      Ми добре розбираємося в російській літературі, французькій чи німецькій, а ось із літературою Сходу у нас виникають проблеми. Я думаю, що в першу чергу це недоліки нашої освіти. Геніальних поетів та письменників на землі не так вже і багато і дітям в школі треба обов’язково про них повідомляти.
      У в’єтнамській традиції на першому місці стоїть прізвище а на другому – ім’я. Тобто, Нгуен це прізвище. До речі, потрібно підкреслити, що таке прізвище носить кожний другий в’єтнамець. Воно в них дуже поширене.
      І ще одна особливість у в’єтнамській історії. Це у в’єтнамців до сьогоднішнього часу збереглося багатоженство, хоча в 1959 році його заборонили. Але традиції збереглися.
      Це як у нас в свій час зробили всіх атеїстами. А бабусі вперто ходили в Храм і ставили там свої свічечки.
      Так і у в’єтнамців. В сім’ї була старша дружина, яка керувала всім у хаті. А друга дружина була на правах робітниці. І старша, коли хотіла, то виділяла для неї інші утіхи сімейного життя. У тому числі і близьке спілкування із чоловіком.
      Навіть ці почуття залишилися у поезії. Поетеса ХУ століття Лі Тхіеу Дінь так зітхає у своєму вірші:
                                   Коханого потрібно мені утримати,
                                Минулого кохання не віддам!
      А невідомий поет кінця ХУ – початку ХУІ століття висловив таку думку, що під нею і ми розписуємося сьогодні:
                                   Всі справи на цьому світі,
                                   Всі долі вирішені наперед.
      Сам Нгуен Зу народився у сім’ї бувшого міністра при дворі імператора з династії Ле. Він був сьомою дитиною у сім’ї і дуже рано, у 13 років, залишився без батьків. Жив або зі старшим братом Нгуен Кханом або із чоловіком сестри Доан Нгуен Туаном. В 19 років Нгуен Зу здав екзамени і отримав звання ту тай, що можна прирівняти до наукового звання бакалавра.
      Його мати була третьою дружиною  батька, дуже гарно співала і складала вірші. Мабуть, ці свої таланти передала і синові. В 1813 році його навіть призначають послом у Китай. Це була дуже висока посада, як на той час. Він навіть одного разу з’їздив у Китай і там знайшов старовинний рукопис невідомого китайського автора, який сховався під псевдонімом Ціньсінь Цайжень, під назвою «Цінь, Юнь і Цяо», який пізніше буде основою для його шедевра «Страждання понівеченої душі», що в народі мало назву «Кієу», по імені головної героїні.
      Але Нгуен Зу не дуже переймався своєю кар’єрою, його більше цікавили наукові заняття. А в 1820 році він помер, бо відмовлявся лікуватися.
      Головний твір поета, це безумовно його геніальна поема «Кієу». Вона була так популярна в народі, що кожний селянин, який навіть не знав грамоти, міг прочитати  напам’ять від початку до кінця всю поему.
      Це, мабуть, єдиний випадок у світовій історії.
      Крім усього, він основоположник сучасної в’єтнамської літературної мови. Популярність його серед в’єтнамського народу настільки велика, що майже в кожному місті у В’єтнамі в центрі обов’язково є вулиця, яка носить його ім’я.
      Дуже гарна традиція, яка допомагає народу прилучитися до краси, добра та любові.
      А тепер кілька слів про безсмертну поему поета. Вона створена у перші роки ХІХ століття, коли практично ще не були написані майже всі відомі шедеври світової літератури ХІХ століття. І цей список шедеврів починається саме з поеми Нгуен Зу.
      На перших сторінках поеми прекрасний юнак Кім Чонг приїздить до свого товариша Вионга і там знайомиться із його сестрами Кьєу та Ван. Він зразу же закохується у старшу сестру свого товариша Кьєу. Та теж не встоює перед чарами прекрасного юнака і вони починають таємно зустрічатися і клянуться один одному, що одружаться і про це своє рішення повідомлять батьків Кьєу.
      Та обставини склалися так, що Кім Чонгу потрібно було терміново їхати у своїх справах, а в цей час  на батьків будинок по неправдивому обвинуваченню напали стражники, арештували батька та брата, пограбували всю сім’ю і щоб врятувати їх, Кьєу вирішує себе продати і тим врятувати усіх своїх ближніх. Коли повертається Кім Чонг, він не знаходить своєї коханої.
      І юнак починає шукати свою дівчину. Довгий шлях йому довелося пройти, поки він не розшукав своєї Кьєу. А дівчина послідовно, в результаті інтриг підступних людей, змінює своїх володарів, які знущаються над нею, і вона вже змирилася із тим, що ніколи не побачить коханого.
      Але врешті решт юнак перемагає, він знаходить і рятує свою кохану дівчину. І люблячі серця залишаються разом назавжди.
 - Ні, не піду я від тебе нікуди! - каже дівчині юнак і на цьому закінчується безсмертна поема, яка так популярна у в’єтнамського народу.     Ще немає «Капітанської  дочки» Пушкіна, «Війни і миру» Толстого, поем Шевченка, романів Тургенєва, поем Шиллера та романів Джейн Остін, а поема про безсмертне кохання юнака Кім Чонга до прекрасної дівчини Кьєу є!
      І ця безсмертна поема доноситься до нас з іншої частини континенту, наближаючись до наших сердець і пояснюючи нам  долю близького нам народу. Бо все може зникнути а кохання ніколи! І тому Нгуен Зу і його поема – безсмертні.
      В’єтнамський народ створив унікальну культуру, яка відображає його буття серед дивовижної природи, - гори, ліс, річки, які біжать до моря, земля, яка оброблена руками багатьох поколінь старанних селян. Вони жили багато століть саме тут, це була їхня рідна земля, яка оточувала їх від дня народження і була з ними до останнього часу їхнього життя.
      Лотос, бамбук, тополя, верба, берест, хризантема, яка розпускається навесні. Сполучення тополі і береста це символ вітчизни, майже так, як у нас, в українців.
      А об’єднання красивої квітки хризантеми із сосною створює символ усамітнення. Як сказав поет Нгуен Чай (1380 – 1442):
                Біля персикової стінки,
               на вербовій вулиці спокій та знемога…
      Або він же:
               Плакуча верба тендітна весною…
      Зовсім як в наших піснях! Де дівчина тужить за козаком, який пішов у похід і не повернувся…
      Все, що його оточувало, він вніс у свої пісні, танці та легенди. Наприклад, об’єднання дощу та хмари створює у в’єтнамця образ любовної жаги, мандаринська качка, це символ вірних чоловіка і жінки, з’єднання прохолодного вітру із ясним місяцем для в’єтнамця зрозуміле, це возз’єднання закоханих, які зуміли знайти шлях один до одного.
      Тому, коли читаєш в’єтнамські казки, історії, легенди, треба вміти все це розшифровувати, бо кожна дрібниця багато говорить в’єтнамцю, його душі.
      В’єтнамський поет Лі Тхионг Кіем (1019-1105) ще у ХІ столітті написав слова, які сьогодні перегукуються із нашою дійсністю:
             Як наважилися ви, супостати,
             Ввірватися на нашу землю?
      А поет кінця ХУ століття Ле Тхань Тонг підкреслив те, що буває у нормальній державі:
              Менше стали податок і оренда –
              І розквіт тішить погляд.
      Тобто, у нас із в’єтнамським народом  в один час розвивалася ринкова економіка, основана на приватній власності і товарно-грошових відносинах, поки ми не потрапили у тісні обійми «старшого брата».
      І однакові почуття виникають в української та в’єтнамської жінок, коли їхні чоловіки йдуть на війну. Ось що пише поет Тхай Тхуан (1440-?) у своєму вірші «Голосіння дружини воїна»:
              Були щасливі ми з тобою,
              Закінчилося це диво.
      Як тут не згадати голосіння Ярославни на кріпосній стіні!
      Тепер, коли я познайомився із тисячолітньою літературою в’єтнамського народу і побачив багато спільного в долях наших народів, залишається тільки сказати, що не любити цей народ неможливо. Народ, який в упертій боротьбі відстояв свою землю, свою незалежність, свою мову і літературу, можна тільки поважати.
                    26.12.2016р. – 27.12.2916р. – 29.12.2016р. – 01.01.2017р.
Свидетельство о публикации № 12004 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. "Чий звук і досі не замовк...".
Краткое описание и ключевые слова для "Чий звук і досі не замовк...":

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
"Чий звук і досі не замовк..."