Дивак

Історія кохання з ХІХ століття. Віталій Шевченко

- Ой, як добре, Наталі, що ви до нас приїхали! – казала молода панночка, поспішаючи до приїжджої по сходинках  від дому, біля якого зупинився шарабан і звідки вийшла теж молода особа, і цілуючись із нею.
                - Вирішила відгукнутися на ваше запрошення, - посміхалася приїжджа, обмахуючись віялом. Це була дочка генерала Молибога. Їхній  маєток з великими кгрунтами був розташований по-сусідські, верст з десять від садиби Овчаренків і звалася Молибогівкою.
                - Вже всі зібралися, - щебетала її подруга, Орися Овчаренко, - йдемо, я вас з усіма познайомлю.
                У великій залі дійсно було багато молоді, панів і панянок, Наталі віталася із знайомими, а коли траплялися незнайомий чи незнайома, тоді Орися представляла їм свою подругу.
                Отак вони обійшли майже всю залу і наблизились до молодої людини, що самотньо стояла біля стіни.
                - Це тутешній оригінал,- шепнула на вухо Орися.
                - Знайомтеся, - додала вона, обдаровуючи молодика чарівною посмішкою. – Це наш сусіда пан Іван Микитенко, а це моя подруга панна Наталі Молибога.
                І обоє стримано кивнули один одному. Музиканти заграли менует і молоді люди почали запрошувати панночок до танцю.
                Спочатку запросили Орисю а потім Наталі і вони повільно, в такт музиці, зарухалися по залі. Наталі побачила, що той дивак, пан Іван, продовжував підпирати стінку. «Цікаво, чого ж тоді він прийшов сюди?» - подумалося їй.
                Але увага з боку молодих людей, танці, жваві бесіди з Орисею та іншими гостями закрутили їй голову і вона незчулася, як почало сутеніти і треба було вже повертатися додому. А панночок, в свою чергу, цікавив молодий корнет, Грицько Білодуменко, який був поранений при штурмі Севастополя і тепер загоював свої рани у дядька, в його маєтностях у Хлистунівці, одночасно залицяючись до місцевих красунь.
                Ось і зараз він, значуще дивлячись на Наталі своїми великими карими очима, звертався до неї:
                - Ви, панно Наталі, серед цього вишуканого товариства, як найкраща квітка в оранжереї мого дядька.
                Їй була приємна увага з боку такого лицаря і вона, схиливши голівку убік, задоволено засміялася, і її срібний сміх долинув навіть до того незграби під стіною, який теж зібрався йти додому. Він був незадоволений собою, піддався на умовляння молодшої сестри Христини, скласти їй компанію на бал, замість того, щоб читати стародавні рукописи, які він знайшов у місцевій церкві Трьох Святителів, у старенького панотця Данила.
                Залишивши візок сестрі і попередивши її, він пішов найкоротшою дорогою через Ставки. Дзерготіли нічні коники в траві, білі берізки розступалися, пропускаючи його, а сонечко над самим обрієм зачепилося за хмарку і звідти приязно йому посміхалося. «Як хороше!» - подумалось Іванові і ковтнувши свіжого повітря в легені, він закашлявся.
                А Наталі, попрощавшись із Орисею, і пообіцявши найближчим часом зустрітися, сіла в шарабан і покотила до себе в Молибогівку. Їй теж сподобався вечір і вона подумки поверталася до нього, згадуючи якісь веселі картинки, почуте там, розпашілі обличчя молоді, хіба що тільки отой пан Іван…
                Коні прудко несли шарабан по знайомій дорозі і Наталі вирішила розпитати докладніше Орисю про цю дивакувату молоду людину. Коли минули Ставки, вона побачила, як хтось зійшов з дороги, пропускаючи шарабан повз себе. Наталі з цікавістю визирнула і здивовано розпізнала в незнайомцеві пана Івана.
.               Наказавши візникові зупинитися, вона почекала, коли він порівняється з нею і запропонувала молодій людині:
                 - Якщо не проти, то давайте я вас підвезу до вашої садиби.
                 Той заперечливо похитав головою:
                 - Ні, тут недалеко, з версту залишилося, дійду сам. Тим більше, бачите, яка тут краса.
                Вона озирнулася навкруги, дійсно, красива земля лежала перед нею і Наталі несподівано для себе самої відкрила дверці, вийшла з шарабану і ступила на землю.
                - Якщо дозволите, - сказала вона, - я теж пройдуся, - і замахала віялом, ховаючи від себе і молодої людини свою збентеженість.
                - Взагалі-то молоді панночки не звикли так багато ходити, - засміявся Іван, - але якщо хочете, то будь ласка.
                Наталі вже нікуди було відступати і вона пішла поруч. Дійсно, навкруги було так красиво, що мимовільно обидва замилувалися природою. Неподалік текла кудись у синє море річечка, а на березі нахилилися над водою верби, про щось стиха розмовляючи між собою. Зграйка качечок підпливли до очерету. А над ними вітерець затримався і щось шепотів їм, таємниче озираючись на молодих людей.
                А вони, зустрівшись очима, засміялися один до одного і напруга між ними зникла.
                - Я бачу, що вам було приємно на цьому балі, - звернувся він до неї.
                - Так, - сказала вона, - мені сподобалося. А вам? Хоча я бачила, що ви ніяк не могли відійти від тієї стіни! – засміялася вона.
                - Я прийшов заради своєї сестри, Христини. Вона мене умовила, бо батьки не хотіли її відпускати одну у таке вибране товариство. – відповів він.
                - Ось як, - розчаровано простягнула вона. – Так вам було там зовсім нецікаво…
                - Ні, чому ж, - посміхнувся він, - мені було цікаво за вами спостерігати… - прохопився він і почервонів.
                Наталі від несподіванки зупинилася:
                - Ви за мною спостерігали? – з її очей на нього вихлюпнувся цілий океан почуттів – відвертого здивування, стриманої радощі, ще чогось незбагненного, від чого стискалося серце.
                - Ви так безпосередньо раділи усьому, що вас оточувало, то ж як було вами не замилуватися! – стиха відповів Іван.
                Вони рушили далі і вона засміялася:
                - А я думала, що ви окрім тієї стіни нічого не бачили!
                - Так, - погодився він, - я спочатку був невдоволений, що сестра відірвала мене від важливої справи, а потім заспокоївся.
                - А яка у вас важлива справа? – поцікавилась вона.
                - Я знайшов у нашій церкві невідомий козацький літопис. Дуже цікавий. Розповідає дещо таке, чого немає в літопису Грабянки. Наприклад, доля козаків з нашої місцини. До речі, і прізвища у них тотожні з нашими – Овчаренко, Молибога, Микитенко… Як їм вдалося вирватися з турецького полону і допомогла  в цьому проста селянська дівчина… Козачка…
                Непомітно вони підійшли до того місця, де від шляху вилася убік стежечка, що прямувала до садиби Микитенків. І він зупинився, треба було прощатися.
                - Так швидко, - пожалкувала вона.
                Мовчки постояли один біля одного. Не хотілося отак просто розійтися. І Наталі зметикувала:
                - У нас в Молибогівці через тиждень буде бал. Я запрошую вас із сестрою до нас. – І вона очікуючи подивилася на молоду людину.
                - Спасибі, - посміхнувся той, - ми з сестрою будемо.
                Коли Наталі через півгодини приїхала додому, то біля входу її чекав батько з листом в руках:
                - Нарешті прийшла відповідь з Одеси від Михайла Семеновича. Запрошує нас на літо на море.
                І Наталі, яка нетерпляче чекала цього листа цілий місяць, несподівано сказала:
                - Ні, ми нікуди не поїдемо. Будемо готувати бал, запросимо сусідів, думаю, тижня вистачить, татусю, - і кинулася на шию батькові.
                Надзвичайно здивований генерал тільки і зміг відповісти:
                - Ну, що ж, бал так бал… доцю…
                         
Свидетельство о публикации № 12011 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 710
  • Комментариев: 0
  • 2017-01-04

Проголосуйте. Дивак.
Краткое описание и ключевые слова для Дивак:

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100
    Произведения по теме:
  • Зошит Оселедця
  • Мабуть ніде, ні в одній державі немає таких арештів, як оце в нас в Союзі. Віталій Шевченко.
  • Невідома панночка
  • І ми відчуємо те, про що не здогадуються ще герої оповідання! Віталій Шевченко
  • Призначення богів
  • Кого мені призначив Господь? Віталій Шевченко
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.
  • Йде діва струнка по землі нашій...
  • Невідомі сторінки нашої історії Віталій Шевченко

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: