|
|
Його обов`язки були досить прості. Дивитися, щоб ніхто не проскочив у казан одягнутим, бо тоді сила покарання зменшується. Особливо морока з жінками. Вони не хочуть роздягатися, соромляться, або ще чогось, він до кінця не розуміє. Якщо начальство наказало це робити, то треба виконувати, собі менше клопоту. В приміщенні у нього завжди чисто, все лежить на своєму місці, скрізь прибрано, квіти на підвіконнях, не засохли, поливає. Начальник, коли приводить нову партію на екзекуцію, завжди задоволений: - Ти, Аристарх, перший кандидат на підвищення! Як тільки звільниться місце на горі, я поклопочуся за тебе. А йому байдуже. І тут непогано. Кормлять добре, а раз у місяць дають ще додатково склянку узвару. Чого ще треба? Почув, як по коридору задріботіли чиїсь кроки. Глипнув на годинника. Рівно дев`ять, починається перша зміна. Широко відчинилися двері у приміщення і на порозі з`явилася наглядачка із дубцем у руках. Вона похизувалася перед ним своїми довгими ногами туди, сюди, щоб привернути до себе увагу і виставила наче ненароком дупу, часом не клюне на це? Та він кинувся до казана, відкрив кришку, втягнув носом повітря, здається температура потрібна. Можна починати екзекуцію. Наглядачка завела трьох, двох чоловіків і одну жінку. - А де начальник? - спитав він. - Поїхав у село до родичів, - відказала та, наставляючи на нього свої груди, самі стояли у повітрі. Та він був поглинутий роботою, заглянув у супроводжуючий лист. Усі троє відвідують його цех уперше. Він скривився. Ото буде морока, поки розтлумачить їм, що робити. - Роздягайтеся! - кинув недбало. Молодик, у окулярах, що стояв ближчий до казана, зверхньо процідив йому: - Та ви знаєте, хто я… міністр… Наглядачка несподівано вискочила з-за його плеча і вперіщила міністра добряче дубцем. - Давай… Юра… лізь, як тобі сказали… Той став у бойову позицію, намагаючись захищатись, та треба було про це думати раніше. Аристарх схопив міністра обома руками і геть чисто здер з нього одежу, підняв на руки і кинув у казан, потім глянув на годинника, дев`ять годин десять хвилин і записав у зошит. Тепер шість годин буде варитися у казані. Повернувся до інших. Другій чоловік готовий був на все, сам почав знімати з себе одяг. - Я… я… сам… не треба… Тремтячими пальцями намагаючись розстебнути ґудзики на сорочці. - Міський голова… - презирливо посміхнулася дива, знову підкотившись до Аристарха, - за вхід на цвинтар вимагав платню… Тьху… Загальними зусиллями всадовили бувшого міського голову у сусідній казан. Залишилася одна жіночка, вона намагалася втекти, та двері були зачинені і вибігти звідси нема куди. Тоді вона почала тікати від них навколо казанів, де варилися вже двоє і навколо третього, який чекав на неї. Вона з жахом дивилася на ці споруди і намагалася проминути їх. Та Аристарх упіймав її за косу, що розсипалася на голові і підтягнув до себе. Йому до цього було не звикати. - Я премієр… прем`єр… як так можна… я керувала країною… - захищалась вона. Та від Аристарха не вирвешся. Він спритним рухом здер з неї білу кофту у якій та красувалася по телебаченню перед усією країною, і сказав: - А все інше знімай сама… Коли жіночка була вже у казані, вона вхопилася обома руками за гарячу стінку залізної посудини і зле виблискуючи очима, проказала звідти: - Я ще до вас доберуся! Та Аристарху було по барабану: - Давай, давай! Варись!
1 Проголосовало
|
Автор имеет исключительное право на стихотворение. Перепечатка стихотворения без согласия автора запрещена и преследуется...
В можете поделиться ссылкой на материалы на сайтах и в социальных сетях!
|
|
|