Життєві замальовки

Замальовки з життя. Віталій Шевченко

1.
      Солдат другого року служби Олексій Мишин, представник великого російського народу, вмазав так по пиці солдата першого року служби Шукуруллу Каримова, представника великого узбецького народу, що той зразу же вмився юшкою.
  • Ти, що, падла, вкрав мої шкарпетки? Вони лежали у тумбочці! – заволав представник великого російського народу.
  • Я не крав, я не крав! – зарепетував представник великого узбецького народу, закриваючи руками своє обличчя.
Тут у приміщення для сну зазирнув ще один солдат з їхнього взводу, теж другого року служби,
Дальтон Бабаян, представник великого вірменського народу:
  • Це я їх взяв! – об’явив він, - я йшов на тренування і вони були мені потрібні.
Мишин не став зв’язуватися із Бабаяном, бо той був вище за нього і однією рукою міг загилити
так, що він зразу б опинився у себе на подвір’ї у Липецькій області.
      Тут у приміщення зайшов ще один солдат другого року служби, Михайло Опанасенко, представник великого українського народу, і сказав:
  • Не протягуй руки! У Шукурулли слабенькій зір, може його загубити!
Мишин хотів зірвати свою злість на Опанасенку, цьому хлипкому очкарику з Одеси, але за його
спиною виглядав ще один солдат другого року служби, Бухуті Гегечкорі, представник великого грузинського народу, товариш Опанасенка, і йому розхотілося це робити, бо можна отримати теж по пиці.
      Для солдатів другого року служби залишалося служити ще один рік три місяці та дев’ятнадцять днів…
2.
Олеся не запізнилася, прийшла вчасно на репетицію. Роля в неї в цьому спектаклі була маленькою. Потрібно вийти в останньому акті на сцену з якоюсь книжкою, підійти до столу, що застиг посередині кімнати, зупинитися, і в цей час головний герой п’єси, підійде до неї і спитає:
  • Щось я раніше не бачив вас отут!
      І вона повинна відповісти:
  • Дійсно, не бачили!
      Оце і все. Але Олеся вже на прем’єру запросила своїх батьків, хай подивляться і порадіють за свою доньку. Хтось сказав, що квитки на виставу вже усі продані.
      І Олеся хвилювалася, вона ще не виступала у такому повному залі. Режисер, місцеве світило, Амфібрахій Анаперстович , вибрав Олесю з усього їхнього курсу, здивувавши в першу чергу саму її, бо на курсі були і талановитіші від неї і, що визнавала і сама Олеся, красивіші. Та мама Олесі сказала на це просто:
  • Дівчинка моя! Треба до цього відноситися спокійно. Ніхто не знає, коли Господь дає, а коли
забирає!
      Спектакль котився своєю ходою, режисер робив зауваження артистам, уточнював мізансцени і Олеся вийшла із якимось журналом, бо книжки не знайшлося, до столу і головний герой, сорокарічний красень, Натан Опудаленко, підійшов до неї, виблискуючи вставними зубами і замість репліки, несподівано обійняв її, обдаючи Олесю дорогим одеколоном, мабуть з Парижу, бо у цього Дон Жуана були якісь родичі у столиці Франції, і поцілував.
      Олеся забула, що треба сказати, бо цієї мізансцени не було в тексті п’єси і сердито спитала:
  • Що ви собі дозволяєте? – і вперіщила підтоптаного красеня долонею по його червоній пиці.
  • Стоп! Стоп! Дуже добре! – закричав від свого режисерського столика Амфібрахій Анаперстович, - Цю мізансцену закріплюємо і вносимо в спектакль!
Натан Опудаленко теж не чекав такої реакції від якогось дівчиська і кібцем дивився на Олесю,
але слово режисера – закон і потрібно йому підкорятися.
  • Давайте, ще раз повторіть! – забажав Амфібрахій Анаперстович від режисерського столику.
На цей раз Олеся вже чекала репліку світила і знову відчайдушно врізала його по мармизі. Амфібрахій Анаперстович був у захваті.  
      Спектакль котився далі а Олеся перевдягнулася у гримерній і пішла і сіла у залі, щоб подивитися до кінця виставу. Сіла біля акторів, що були вже не зайняті на сцені.
  • Добре ти його врізала! Від усіх нас! – шепнула їй Наталка Манюня, так її називали на курсі, а
прізвище у неї було Маненко. Поруч захихотіли хлопці, теж з її курсу, а крайній був незнайомий. Дивився на неї широко відкритими очима. І Олеся підняла голівку і подивилася на хлопця. Він не зводив з неї очей. Перший раз у своєму житті так близько бачив актрису. І таку красиву.
3.
      Якщо йти по березі цієї річечки, то непомітно втупишся у хатиночку на курячих ніжках. З трьох боків вона відгороджена від зацікавлених очей огорожею із людських кісток, а на самих високих з них ще й черепа зверху висять для залякування перехожих.
      А з четвертого боку непролазне болото, що лежить на березі цієї річечки, яка зветься Дзвінкі Джерельця, у водах якої живе Бабай, сердитий дідуган, який увечері шастає на березі, підходить до хат, де живуть люди, і лякає дітей. Вони чують, як він заглядає у вікна і бояться, що Бабай їх забере з собою.
      Із хатиночки вийшла, як якійсь олігарх, Баба – Яга і подивилася на всі боки і задоволено посміхнулася, все в неї було в порьядку, все під контролем.
      На городі порпалася Прія, молода красива жінка з довгою гарною косою, богиня кохання та родючості. Збирала огірки та баклажани  на сніданок Бабі-Язі
  • Молодець! – звернулася Баба-Яга до своєї робітниці. – Будеш і далі так гарно працювати, знайду тобі бойфренда.
  • Нащо мені бойфренд, - випросталася від кущів Прія, - я хочу вийти заміж за коханого чоловіка!
  • Добре! Підберу тобі такого, щоб тебе носив усе життя на руках!
І Прія з надією подивилася убік Дзвінких Джерельців, де плескалися у воді і сміялися один до одної засмаглі від сонця молоді фараонки, виставляючи на огляд свої інтимні місця, і тим зваблюючи персон протилежної статі, які ненароком потрапляють сюди.
      Може прилетить сюди Фініст Ясний Сокіл, на якого Прія вже поклала своє блакитне око.
  • У дванадцять годин в мене буде нарада, - повідомила Баба- Яга Прії, - так що ти приходь. Обіцявся прилетіти Кощій Безсмертний! – і Баба- Яга з приємністю згадала його міцну статуру.
  • А Фініст Ясний Сокіл… буде? – вирвалося у Прії.
      Баба Яга пильно подивилася на молоду богиню. Ось воно що!
  • Буде! – впевнено відповіла вона. – Я його причарую… для тебе…
І Прія із полегшенням схилилася до своїх огірків.
А вже до хатиночки почали сходитись члени Бюро. Пришкандибав Бабай, а за ним прийшла Лада, красива, співуча особистість, та й ще у білому одязі. Всі, хто був отут протилежної статі , уп’ялися у Ладу. Навіть Баба – Яга сховала свою дрімучу злість подалі, прибереже її комусь іншому. Прилетів Кощій Безсмертний і теж утупився у Ладу. Та Ладі подобався Дажбог і вона сіла біля нього, намагаючись непомітно привернути до себе його увагу. Підбила свої цицьки рукою і направила на хлопця: «Дивись, Дажбоже, вся ця краса буде твоєю»!
Та Баба – Яга призвала всіх до порьядку!
  • Увага! Слухайте уважно! Є кілька важливих питань. Перше. Чи будемо продовжувати оренду острова Буяна. А також кілька особистих питань. – проказала Баба – Яга і подивилася на товариство.
Всі присутні замовчали і утупилися в Бабу – Ягу, якщо щось їй не сподобається, то вона так уперіщить своєю кістяною ногою, що мало не покажеться. Тим більше, що все товариство знало, що Кощій Безсмертний літає на острів до своєї коханки Алконост,красуні з сумними очима.
      Та Кощій Безсмертний не витримав мовчання і прохрипів:
  • Ні, оренду треба продовжувати, бо це стільки прибутку дасть в наш бюджет!
  • Добре! – погодилася Баба – Яга, - тільки з одним уточненням, Алконост я переведу у головну контору, до себе у хатинку, де вона буде ретельно оприбутковувати нові надходження до бюджету, а на її місце переведу Переплута.
Всі погодилися з пропозицією Баби – Яги і  подивилися на Переплута,  доброго товстуна, ще того трудягу! Навіть Кощій Безсмертний промовчав, гавкнули його ширяння над островом Буяном.
  • А тепер слово має Лада. – продовжила повістку зібрання Баба – Яга, задоволена вирішенням питання по острову.
Лада піднялася, і зразу же спалахнув за її спиною екран, на якому з’явився представник великого українського народу Михайло Опанасенко. Він сидів десь у залі і не зводив своїх очей з когось.
  • Ми повинні вирішити, чи зустрінеться цей гарний хлопець із своєю дівчиною Олесею, ось вона, - і всі побачили молоду симпатичну дівчину, яка невимушено повернула голівку до цього Опанасенка, і Лада додала: - Якщо зустрінеться, то на все життя! – і вона звабливо посміхнулася Дажбогу.
  • Ні, хай не зустрінуться! – проскрипіла Кикимора. Всі подивилися на цю маленьку, злу бабу, у негарній одежині, де світилися латка на латці.
Товариство загуділо, не згоджуючись.
  • Ні, - голосно сказав Фініст Ясний Сокіл , - хай зустрінуться і не будуть ніколи розлучатися! – і отримав від Прії найкращу її посмішку.
Баба – Яга кивнула своєю предковічною головою, хай будуть разом. Вона зробила сьогодні гидоту Кощію і була дуже задоволена. Дивилася, як молоді і красиві Прія та Лада в’ються біля своїх пасій і зітхнула: «Згадала баба, коли була дівкою!»
                    27.11.2016р. – 03.12.2016р. – 04.12.2016р.
Свидетельство о публикации № 12035 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 633
  • Комментариев: 0
  • 2017-01-08

Проголосуйте. Життєві замальовки.
Краткое описание и ключевые слова для Життєві замальовки:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Паша і Циган
  • Про забутих фронтовиків після війни. Віталій Шевченко.
  • Дитина в хаті
  • Зустріч після війни. Колгосп і районне начальство. Самотня дитина в хаті. Фронтове кохання. Віталій Шевченко.
  • "Прошу у Вас прощенья..."
  • Табор дружин ворогів народу. Молодий лейтенант внутрішніх військ, щойно з училища, потрапив на перше місце своєї служби. Віталій Шевченко.
  • Меч справедливості
  • "... то були силачі, що славні від віку." Книга Буття, 6,4. Віталій Шевченко.
  • Життя, як воно є
  • Віталій Шевченко.        Круцик посадив за стіл навпроти себе тестя і тицьнув йому анонімку.      – Тепер треба реагувати! – жалібно промовив він.      – Старший економіст планового відділу

 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Життєві замальовки