"Снова выплыли годы из мрака..."

Як було вбито Сергія Єсеніна. Нові факти і дослідження. Пам’яті великого поета. Віталій Шевченко

Мені вже доводилося писати про підозрілі обставини смерті геніального російського поета Сергія Єсеніна (стаття "Зниклий піджак та недопалки на підлозі", "Запорозька Січ", 7 липня 2001р.).
Коли з розпадом Радянського Союзу відкрилися потаємні архіви і стало можливим в них працювати і одночасно була знята заборона відносно багатьох імен і тем, на які раніше було накладено табу, ось тоді і доторкнулися уважні і прискіпливі дослідники до таїни смерті улюбленого народом поета.
Спочатку дослідникам вдалося доказати, що поет не покінчив життя самогубством а його хтось вбив у номері № 5 готелю "Англетер" в Ленінграді. Про це й шла мова в моїй попередній статті.
Труба центрального опалення, на якій, за офіційною версією, повісився поет, була під самою стелею і туди без сторонньої допомоги він сам ніяк не міг би дістатися.
В номері все було розкидане і перевернуте, поет відчайдушно боровся за своє життя, але ті, хто прийшов, вбили поета, а потім повісили на трубі. Порозкидали все в кімнаті, щось шукали, забрали з собою рукописи, лишаючи скрізь недопалки, бо знали, що їх ніхто розшукувати не буде.
На другий день, 28 грудня, і наступні дні газети в Ленінграді і Москві, а потім і по всій країні підхопили офіційну версію про самогубство поета. І так на довгі 70 років...
Тому навколо смерті геніального російського поета Сергія Єсеніна існують багато різних чуток, думок, версій. Воно і зрозуміло, в тридцять років всесвітньо відомий поет йде добровільно з життя — є над чим поламати голову.
Але істина, як би її не приховувати, з часом стає відомою усім людям, бо правду не заховати.
Отож і ми з вами давайте спокійно, на основі вивченого і підтвердженого фактами, свідками і документами розберемося в останніх трагічних днях поета.
Відомо, що 23 грудня 1925 року Сергій Єсенін виїхав із Москви до Ленінграда. 24 грудня, по приїзді, поет зупинився в готелі "Англетер", або як іще його називали — "Інтернаціонал". Зупинився тому, що хотів бути поближче до друзів — журналіста Георгія Устинова та його дружини Єлизавети, які теж мешкали в "Англетері".
25, 26, 27 грудня зустрічається в готелі з поетами Клюєвим, Приблудним та Ерліхом. В ніч з 27 на 28 в цьому ж номері готелю поет повісився, залишивши написаний кров’ю вірш "До свиданья, друг мой, до свиданья..."
Отака коротенько офіційна версія.
Вольф Ерліх та Єлизавета Устинова залишили спогади, в яких докладно розповідали про останні дні поета.
Ну, що ж, людина не захотіла далі жити і наклала на себе руки... Як не тяжко це визнавати, але що ж поробиш. Скільки б він міг ще написати шедеврів, але не захотів простувати по зеленому килимі життя.
Отак і думали з 1925 року по 1989 рік, поки слідчий вищої кваліфікації, полковник міліції Едуард Хлисталов, в журналі “Москва” не оприлюднив свої сумніви відносно тайни смерті поета.
Почнемо з самого початку. Чому Єсенін поїхав під кінець року, перед Різдвом, в чуже місто а не залишився зустрічати Новий Рік в колі друзів та рідних?
Письменник Василь Насєдкін згадує, що "... Єсенін вирішив їхати до Ленінграда. Про це він тільки й говорив. Попереду нове життя. Через Іонова (Ілля Іонов — директор Ленінградського відділення Держвидаву — В.Ш.) влаштує свій двотижневий журнал, буде редагувати, буде працювати."
Якщо людина їде працювати в Ленінград, то при чому тут самогубство?
Інші ж акцентували увагу на тому, що у поета останнім часом в житті було не все гаразд. Ось що, наприклад, згадував після смерті Єсеніна його знайомий поет Всеволод Рождественський: “Вже восени 1925 року почали доходити з Москви тривожні повідомлення. Єсенін лякав оточуючих зосередженою похмурістю, пригніченим станом, схильністю до маячні. Його чорна меланхолія вже межувала із психічним розладом. ...Його дружина, С.А.Толстая, онука Л.М.Толстого, ... внесла в його неспокійне, постійне кочове життя початок світла і заспокоєння. Але, мабуть, вже було запізно. Єсенін неухильно йшов до свого згубного кінця. Ніщо його вже не могло врятувати."
Як бачимо, ці, інші повторювали офіційну версію.
Занотуємо це собі і зробимо висновок. Виявляється, їхати Єсенін в Ленінград міг з двох причин. Перша — працювати, друга — покінчити життя самогубством.
Ну, що ж, йдемо далі по цьому ланцюжку. Сергій Єсенін вже в Ленінграді. Ранок 24 грудня. На Московському вокзалі він найняв візника і з речами поїхав до поета Вольфа Ерліха, того дома не було. Єсенін залишив Ерліху жартівливу записку, речі, і поїхав в готель "Англетер". В ньому жив з дружиною Єлизаветою старий приятель поета Георгій Устинов, який працював в ленінградській "Красной газете".
За допомогою останнього Сергій Єсенін зняв готельний номер (№ 5) і поселився в ньому. Потім прийшов Ерліх. Устинови покликали подружжя Колобових. Єсенін був радісним і збудженим, читав нові вірші, розповідав про свої плани. Тут, в Ленінграді, він збирався жити постійно, видавати літературний журнал.
Отак було усі чотири дні. Єлизавета Устинова та Вольф Ерліх залишили спогади і тому можна по них відтворити в загальних рисах життя Сергія Єсеніна в оці чотири дні.
Вони згадують, що до Єсеніна приходили поет Микола Клюєв (1884-1937), художник (скульптор?) Павло Андрійович Мансуров (1896-1983), журналіст Дмитро Ушаков, письменник Володимир Ізмайлов (1870 р. н.), поет Іван Приблудний, псевдонім Якова Петровича Овчаренка (1905-1937).
Крім Клюєва і Приблудного, інших тепер дуже важко розшукати в довідковій літературі. Десь позникали. Устинов повісився у 1932 році (чи повісили?), Ерліха, Клюєва і Приблудного розстріляли в 1937-му, інші розтанули в тумані Часу. Дивно! По-перше, есенінознавці проґавили їх, по-друге, вони самі чомусь не дуже хотіли, щоб їх помітили Чому? Можливо, боялися? Тоді, чого?
В неділю, 27-го грудня, Сергій Єсенін готувався прийняти ванну. В присутності Є. Устинової він передав В. Ерліху папірець. Як потім згадає Ерліх, на папірці був написаний текст вірша "До свиданья, друг мой, до свиданья..." В номер до Єсеніна приходили Устинови, Ушаков, Ерліх. Обідали, пили чай, розмовляли. В шість вечора, залишилися утрьох: Єсенін, Ушаков і Ерліх. Як свідчив Ерліх, у вісім вечора він пішов додому. Але по дорозі згадав, що забув у номері портфель і повернувся. Ушакова вже не було. Єсенін сидів за столом спокійний і передивлявся старі рукописи. Взявши портфель, Ерліх знову пішов. Єсенін залишився насамоті. Ніщо не віщувало трагічного кінця.
Вранці 28 грудня Устинова пішла кликати Єсеніна снідати. Але ніхто двері не відкривав. Вона постукала у двері. Через деякий час підійшов Ерліх, почали стукати удвох. Знову ніякої відповіді.
Тоді покликали коменданта готелю Василя Назарова. Він і відкрив двері і зразу пішов геть. Чому? В номер до Єсеніна увійшли Є.Устинова і В.Ерліх. Побачивши, що Єсенін повішений, вони зразу ж вийшли і заявили про це Назарову. Той негайно викликав міліцію.
На місце події прибув дільничний наглядач 2-го відділення міліції і склав акт. Цей документ і став потім підставою для твердження, що поет заподіяв собі смерть.
Коли вивчаєш офіційну версію самогубства поета, то звертаєш увагу ось на які речі:
1. Єсеніна знайшли під самою стелею, підчепленого до труби центрального опалення, ноги від полу були на відстані біля 1,5 метрів. Дістатися туди без сторонньої допомоги він не міг.
2. Все в номері було перевернуто і розкидано, десь подівся піджак поета.
3. Права рука у Сергія Єсеніна була розрізана, а під лівим оком був синець.
Відповіді тоді ні міліція, ні ті, хто проводив розслідування, не дали. Швиденько підписали документи, за якими виходило, що поет покінчив життя самогубством.
Тому виникла версія, що, коли всі розійшлися і поет залишився сам, хтось до нього постукав, мабуть, знайомий, бо поет спокійно відкрив двері (вони були не пошкоджені), увірвався в номер, поет вчинив відчайдушний опір, але ті відібрали у нього життя і повісили на трубі центрального опалення, імітуючи самогубство. Все в номері поперекидали, щось шукаючи, забрали рукописи і пішли собі, закривши за собою двері.
А на ранок Устинова з Ерліхом увійшли в номер і все побачили. І далі все закрутилося, про що ми вже знаємо.
Спростувати те, про що я написав, досить важко. Тим більше, що, виявляється, труба йшла не паралельно стелі, а перпендикулярно. Спробуйте щось на ній підвісити, а тим більше, що, по всьому, Єсенін відчайдушно опирався, і ви побачите, що зробити це дуже і дуже складно.
Хоча факт убивства Сергія Єсеніна офіційно в Росії не визнається, але дослідники зробили свою справу, версія про самогубство поета лопнула на очах у всіх, як мильна бульбашка.
Хто повірить в те, що поет побив сам себе, перевернув усе догори ногами у номері, кудись подів власні рукописи, а потім видерся під саму стелю (яким чином?) і віддав Богу душу?
Скільки ми вже знаємо за часів радянської влади дивних самогубств (Володимира Маяковського, Володимира Івасюка), і кожного разу наша душа у це не вірить.
Пам'ятаєте, яка була остання картина з живим поетом? "Сидів спокійно за своїм столом і переглядав старі рукописи." До речі, саме вони і зникли.
На жаль, у 1987 році хтось в Ленінграді дуже постарався і, не зважаючи на протести громадськості, знищив готель "Англетер". Мабуть, боялися, що вивчаючи будівлю, можна відповісти на питання, що сталося в "Англетері" з поетом.
Але коли є сумнів до офіційної версії, то дослідника зупинити не можна. Так і санктпертербурзький дослідник Віктор Кузнецов, не зупиняючись перед перешкодами, зумів відкрити багато цікавого, яке,  думаю, остаточно втопило офіційну версію.
Йому вдалося знайти і проаналізувати інспекційну бухгалтерію готелю "Англетер"... за 1925-1926 роки, які збереглися. І зробив сенсаційне відкриття: ні Устинова, ні його дружини в списках мешканців готелю немає!
Як і самого Сергія Єсеніна (як ви пам'ятаєте, Устинов домовився з керівництвом готелю, щоб поет поселився біля нього)!
Тобто, все, про що згадують Устинова і Ерліх, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. Значить, жодному слову Устинових і Ерліха вірити не можна.
Далі Кузнецов, працюючи в Санкт-Петербурзькому архіві, знайшов документи, якими довів, що і Ерліх, і подружжя Устинових були таємними агентами ДПУ. А сам готель "Англетер" був готелем ДПУшників, і що поселитися там з вулиці було просто неможливо.
Тобто, все, що пов'язане з самогубством поета в готелі, це інсценізація агентів таємного фронту. Сама Устинова досить цікава і утаємничена особа. Сліди її після загибелі поета губляться. Віктор Кузнецов робить припущення, що під цим прізвищем ховалася зовсім інша особа. Поки що йому це не вдалося документально довести.
Йому також вдалося віднайти дуже цікавий і показовий факт. Прибиральниця Варвара Васильєва (р. н. 1906), яка обслуговувала 5-й номер, перед своєю смертю встигла розповісти знайомій, що 27 грудня вона почула якийсь галас в коридорі, визирнула і побачила, як незнайомі люди напідпитку тягнули в 5-й номер чиєсь мертве тіло.
Віктор Кузнецов першим звернув увагу на те, хто був понятим і підписав цей документ. Про Ерліха та Всеволода Рождественського ми вже знаємо, далі стоять підписи ленінградського поета і перекладача Михайла Фромана (був товаришем Ерліха), Павла Медведєва (1891-1938), критика, літературознавця, педагога, був за сумісництвом штатним співробітником ЧК — ДПУ. В протоколах його ім’я нерідко стоїть поруч з іменами значних чекістів: Мессінга, Петерсона, Ульріха та інших.
Можна зробити висновок, що щось дуже багато солдатів невидимого фронту терлися навколо Єсеніна. Виходить, що всі поняті, можливо, тільки В.Рождественський стоїть якось окремо, були зв'язані із ЧК — ДПУ і віри їм не може бути. Бо одне з основних правил слідчого — брати понятими нейтральних людей. А тут це правило порушено.
Віктор Кузнецов також довів, що поруч з "Англетером" (проспект Майорова, 10/24) знаходився будинок (проспект Майорова, 8/23), який був з'єднаний з готелем таємними ходами і який був слідчою тюрмою ДПУ.
Тепер, як бачимо, вибудовується трагічний ланцюг останніх днів у житті поета.
24 грудня він приїжджає у Ленінград. Позаяк ДПУ вже знало про його приїзд, поета зустрічають на вокзалі, арештовують і відвозять на проспект Майорова в будинок № 8/23. Там його допитують до 27 грудня. В цей день, під вечір, його необережно на допиті вбивають. І щоб замести свої сліди, роблять інсценізацію в сусідньому готелі “Англетер” (згадайте свідчення прибиральниці Варвари Васильєвої!) тим більше, що і потрібні люди, і приміщення були у них під рукою.
На закінчення їм залишилося тільки висвітлити цю подію в газетах. Безвідмовна радянська преса з готовністю це зробила. І пішов гуляти по всіх усюдах міф про самогубство поета.
Уже в наші дні російський журнал "Чудеса и приключения" (№ 6, 2000р.) видрукував спогади майора запасу, ветерана БАМу Віктора Титаренка, який розповів про зустріч на БАМі з колишнім зеком Миколою Леонтьєвим, співробітником ЧК, ДПУ, ОДПУ в Москві і Петрогаді, який зізнався, що у 1925 році вбив Сергія Єсеніна, і своїм зізнанням підтвердив дослідження Віктора Кузнецова.
Багато різних людей після трагедії писали, що поет йшов до самогубства, бо був уже давно на грані зриву. Але саме в останній рік поет створив справжні шедеври в ліриці: “Клен ты мой опавший, клен заледенелый...","Ты меня не любишь, не жалеешь...”, “Кто я? Что я? Только лишь мечтатель...” та інші.
І той, хто пише, знає: щоб створити такі шедеври, треба мати велике духовне здоров'я, бути в мирі з усім світом, і тільки тоді з вашого пера ляжуть на папір рядки справжньої поезії.
Колись, п’ятдесят років тому, в дев'ятому класі піонервожата нашої школи дала мені почитати вірші невідомого поета (звичайний шкільний зошит з переписаними туди віршами) Сергія Єсеніна, як вона сказала.
Я проковтнув їх, відчувши справжню поезію, і здивувався, що їх у школі не вивчають. І з тих пір на все життя я полюбив цього російського поета.
Не жалею, не зову, не плачу,
Все пройдет, как с белых яблонь дым.
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.
Я теперь скупее стал в желаньях,
Жизнь моя? Иль ты приснилась мне?
Словно я весенней гулкой ранью
Проскакал на розовом коне.
Все мы, все мы в этом мире тленны,
Тихо льется с кленов листьев медь...
Будь же ты вовек благословенно,
Что пришло процвесть и умереть.
Мы теперь уходим понемногу,
В ту страну, где тишь и благодать.
Может быть, и скоро мне в дорогу
Бренные пожитки собирать.
Знаю я, что в той стране не будет
Этих нив, златящихся во мгле.
Оттого и дороги мне люди,          
Что живут со мною на земле.
Избранное: Сергей Есенин
Свидетельство о публикации № 12052 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. "Снова выплыли годы из мрака...".
Краткое описание и ключевые слова для "Снова выплыли годы из мрака...":

(голосов:3) рейтинг: 100 из 100

  • Светлана Скорик 11-01-2017
Спасибо огромное, Виталий Иванович! Во всём, что я до сих пор читала или смотрела, не хватало связующей ниточки, картина не складывалась, хотя и невооружённым глазом было видно, что при таком расположении трубы и ранах на теле это не могло быть самоубийством. А теперь всё соединилось в полную картину. Да, и "Чёрный человек", и особенно письма (я читала переписку Есенина) показывают, что у поэта были периоды сильной депрессии. Но у кого никогда не было чёрной полосы в жизни, периода неудач, депрессии? Неужели у всех жизнь всегда ровная и гладкая? Депрессия вовсе не означает в обязательном порядке намерение уйти из жизни.
  • Пугачев Евгений Валентинович 11-01-2017
Я читал книгу братьев Куняевых (Станислав и Сергей) о Есенине. В ней высказывается мнение: Есенин хвастался знакомым, что у него есть некий документ (телеграмма? - сейчас уже не помню), который мог сильно повлиять на результат острейшей внутрипартийной борьбы в Ленинграде. На самом деле у него ничего не было, но его на всякий случай убили.
  • Виталий Шевченко 12-01-2017
Уважаемые Светлана Ивановна и Евгений Валентинович! Спасибо за отклики! Я старался оперировать только известными фактами, так доказательнее.
  • Александр Таратайко 13-01-2017
Сам себя убил Есенин, или ему помогли – этого мы уже никогда не узнаем. Но то, что его подвели к гибельному краю водка, беспорядочная жизнь и отсутствие всяких "тормозов" – очевидно. А прожил он ровно столько, сколько и должен был: по меткому выражению А. Солженицына – ровно с песню. Виталий Иванович, я уважаю Вашу точку зрения, однако имею и свою. Спасибо Вам за тщательно изложенную версию.
  • Виталий Шевченко 13-01-2017
Шановний друже, пане Олександре, ми з Вами вибрали (чи нас вибрали!) шлях дуже складний і важкий: намагатися відновлювати мить в житті людини чи суспільства. І іноді дуже важко буває йти по цьому шляху.Я не винний, що ще в другому класі школи я захопився історією а через неї і літературою.Якби цього не відбулося, то життя моє пішло б іншим шляхом і я не скажу, щоб воно було б гіршим. Просто впевнений, що воно б було іншим. Але якщо вже взялися за те, шо Ви(або Ми!) робите, то потрібно його робити кваліфіковано."Водка, беспорядочная жизнь, отсутствие всяких "тормозов" у багатьох людей з творчою біографією. Але це не значить, що вони повинні закінчувати самогубством.Академія Наук Російської Федерації прийняла рішення вважати смерть Єсеніна самогубством. І крапка. Людина прийшла у кімнату, вилізла десь на чотири метри під стелю, зробила собі зашморг на перпендикулярній трубі і... не скотилася униз! Народних академіків це не хвилює!У них свої закони фізики!Я не збираюся Вас переконувати, але ті чи інші думки повинні підтверджуватися фактами, якщо є факти, які заставляють змінити думку, треба це робити, бо тоді наука буде стояти на місці.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
"Снова выплыли годы из мрака..."