Шануймо мову

Смакуйте українською

Шануймо мову
(Смакуйте українською)
Роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багато нас є.
Народна пісня.
Людина – одна єдина –наречена – побралися (щоб завжди бути поруч) – дружина – сім’Я – родина – рід – країна – Україна. Майже у всіх мовах світу людина чоловічого роду (человек, російською; мен, англійською; ман, тюркською), а у нас – жіночого та ще й з ЛЮ–бов’ю, яка нам щедро дана - людина – наречена – дружина – родина – країна – Ук-Ра-ї-на.
Українська мова виникла і сформувалася на одній і тій же території, де однаковий клімат: зміна пір року, кут під яким падає сонячне проміння, природні умови, ґрунт та рівень радіації. Її витоки з давньослов’янської, праслов’янської навіть трипільської з вдало вплетеними домішками давньогрецької, скіфської, навіть давньоєврейської. Вона розвивалася в тісному зв’язку з середньовічною латиною. Вона живе під своїм Сонцем, на своєму ґрунті, на своїй широті, звідки черпає силу для свого розвитку. Це мова корінного народу, яка максимально відповідає: а) природним умовам, б) способу життя народу-хлібороба, в) його анатомії та фізіології, в тому числі артикуляції, кісткам та м’язам черепу і ротової порожнини. «Ми народжуємося не лише зі своєю мовою, а з відповідним апаратом мовлення», - пише Леонід Талалай, і добавляє: - «Асимілюючись, людина обриває зв’язок зі своїм родоводом, генетичною пам’яттю».
Це давня мова. Олександр Стражний у книзі Український менталітет. –К.: Книга, 2008, пише, що з усіх слов’янських мов лише в українській збереглося найбільше трипільських слів, серед них таке чудове як равлик. В сучасній українській мові більше тисячі слів спільних з санскритом. Загадкові етруські тексти досить легко читаються українською.
Золоте, чудове, чарівне правило: як говоримо та чуємо, так і пишемо.
Милозвучність. Від спільних предків з італійцями трипільців, правильне чергування голосних і приголосних, мінімальна кількість подвоєнь як голосних так і приголосних (Мкртичан, длинношеее); чергування у-в, і-й, що дає змогу уникнути збігів голосних: Вітер і злива. Учениця й учень. Уникнення збігу приголосних: запорож-ськ-ий – запорозький. Використання паралельних лексичних та граматичних форм: у-в-уві-вві; від-віді-од-оді; з-із-зі; ся-сь; мо-м; ти-ть; би-б; жо-ж; (уві сні, зі мною), а також щоб-щоби, хоч-хоча, лиш-лише, більш-більше, знов-знову, звідкіль-звідкіля.
Я б сюди добавив і відсутність жорстко фіксованого наголосу.
Найбільш близька за звучанням серед сучасних мов до італійської: близькі за енергетикою, вібраціями, емоційністю звучання, співучістю та красою. Я 9 років без особливого результату вивчав англійську і сприймав та й сприймаю її як чужу. Ми один рік дуже поверхнево вивчали латину і було приємне відчуття чогось близького рідного та майже зрозумілого. Щось подібне відчуваєш у Празі й меншою мірою в Польщі.
Короткість, інформаційна та емоційна насиченість.
Практична відсутність грубих слів - інвективу.
Безліч пестливих відтінків, що теж єднає з італійською. Маленький: малий, маленький, маненький, малесенький, малюсінький, манюсінький, маленечкий, манюсінький, манісюсінький.
Передача найтонших вікових відтінків від немовляти до юнака: немовля, малятко, маля, дитинча, дитина, дитинка; хлопченя, хлопчик, хлопчак, хлопчатко, хлопчина, хлопчичок, хлоп’я, хлоп’яча, хлоп’як, хлоп’ятко, хлоп’яточко, хлоня (пестливе до хлоп’я), хлопійко, хлопко, хлопцюга; підпарубок, парубчак, парубчук, парубійко, парубок, парубочок, парубча, парубчина, парубчисько, паруб’я, паруб’яга, фраєр, легінь, юнак.
Джерело мови – народ. Народна мова існує у формі діалектів. На основі народної формується літературна загальнонародна мова. Сучасна українська – це полтавсько-черкаський діалект, саме там у глухих селах зараз можна почути чисту літературну мову. Київський діалект дещо відрізняється.
Величезне позитивне значення літературної мови: вона єднає народ, збагачує місцеві говірки. Коли ми вперше у 1976 році побували у Львові місцева говірка відрізнялася від літературної, під час останніх поїздок (2005, 2012, 2016) львів’яни говорять майже так само як і україномовні кияни. Причому відбувся взаємний процес збагачення. Мене особисто зовсім не лякають фраєр (в західноукраїнському значенні), легінь, летовище, файна і навіть амбасада. Так само цілком влаштовують кишеня і карман, потяг і поїзд, Місяць щербатий і у повні – Луна, хмара і туча, гума й резина, час і время («время люте», Шевченко), минута й хвилина. На початку 1950-х років було розпочато випуск Українсько-російського словника. Вийшов перший том А-Жюрі (1953), який тут же нарекли – російсько-російським, там була спроба відкинути ті українські слова, які не збігаються з російськими, а таких як ми знаємо близько 40% і замінити спільними. Видання це було зупинено і, здається вперше у 1966 році (Хрущовсько-Шелестівська відлига), вийшов тритомний Русско-украинский словар, який і став базовим, у мене видання 1983 року. Літературну мову вивчає та встановлює правила філологія. І тут крім позитиву, є й певний негатив: підсвідоме бажання спростити, звузити, загнати у якісь рамки й цілком свідоме – угодити владі. Як тут не згадати О.Довженка: «Стовп – старанно відредаговане дерево».
Я часто використовую предикативну форму дієслова на о, що вкрай не подобається комп’ютеру, але ж читаємо у М.Рильського: Проса покошено. В народній пісні: Походжено та поброджено біля мого садочка. (Мало того що він (камп) підкреслює, він ще тихенько намагається виправити слово).
Є також мова державна, значення якої для формування нації важко переоцінити; в неї свої плюси: зараз майже всі депутати, чиновники, військові, судді та міліція «шпарять» хай забюрократизованою але більш-менш українською. Тут головна біда – спрощення та бюрократизація. Згадайте передовиці радянських газет: вкрай убога, примітивна, спрощена «газетярська» мова.
Зараз почався позитивний процес відновлення, повернення штучно забутого, та збагачення діалектами в тому числі західними та мовою діаспори. Декого це лякає, й це цілком зрозуміло: з віком багато з нас з молодих революціонерів та романтиків перетворюються в консерваторів, що взагалі то природно. Однозначно повернено заборонені в 1933 році окличний відмінок, (шануймося, панове!), якого немає в російській та дзвінку Г’.
Що в стадії обговорення? Є час теперішній, майбутній і минулий. З теперішнім все зрозуміло. А ось минулий та майбутній у нас, як і в інших європейських народів, за виключенням фінських, існує в кількох формах. Минулий близький: - забула, ось тільки що пам’ятала, а вийшла в другу кімнату й забула. Щойно забула. Минулий віддалений, давно минулий. Була забула, забула давно, геть забула, а це бачте згадала. Рушив був, домовилися були, що відбувся перед якоюсь подією.
Теж саме з майбутнім. Робитиму, зроблю. Ось щойно закінчу цю роботу й робитиму наступну. Майбутній віддалений, аналітичний. Буду робити – колись, як зробимо все необхідне, а вже потім (в наступному році) буду робити веранду.
Більш того в народній мові зберігся унікальний подовжений час: попоїли, попопололи, попождали (минулий); повиздихали б, поповиздихали б (це таке скромне побажання на майбутнє).
В деяких сучасних мовах, тій же ескімоській крім однини й множини збереглася двоїна. Вона була в санскриті, еллінській мові, латині. Залишки є в сучасних литовській, чеській, лужицьких сербів та інших давніх мовах. Реліктами двоїни є очима, плечима, дверима.
«В диалекте нет неряшливости». Д.С.Лихачев.
Таврійський (слобожанський діалект). Тут, як кажуть, і кінь не валявся. Без клопоту об’явили суржиком. Це там у Карпатах силами, в першу чергу, місцевих священників та вчителів описали не лише гуцульський, лемківський, бойський (бойки) діалекти, а особливості мови майже кожного села. Наведу лише один приклад. Моя дружина-чернігівка іноді піддражнює мене за таврійське закінчення дієслів на -ити на –е: «Ходе, робе, ляже спе». А насправді закінчення е – це древнє давньослов’янске, це відгомін Азовської Русі, яке чудом збереглося. Більш того в живій мові йде подальше спрощення: зна, пита, співа, не відмовля. Що тут поганого?
Спробуйте надрукувати Шевченка чи народну пісню, комп’ютер аж позеленіє виправляючи слова живої, правильної, мудрої народної мови. Чому повинне бути лише закінчення на –е, червоне, але ж у піснях завжди червонеє, чому треба лише робити, а робить зась. Питань багато.
«Повесть написана очень чистым народным язиком, и в ней встречается много южно-украинских слов, еще никем не записаних, которые послужат к обогащению украинского словаря» - І.Нечуй-Левицький про повість Д.Яворницького «Наша доля – Божа воля».
Неперевершеним знавцем багатств української мови був перекладач Микола Луків. Не просто знали й шанували, а любили й глибоко відчували народну мову: Юрій Яновський, Олександр Довженко, Микола Вінграновський, Леонід Талалай, Володимир Дрозд, Валерій Шевчук. Посмакуйте, не пожалкуєте!
Ну, а ця чарівна фраза на завершення. Спробуйте перекласти. Я гадаю, що рахування можна вважати лічбою.

Свидетельство о публикации № 12563 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © lik :
  • Эссе
  • Читателей: 642
  • Комментариев: 2
  • 2017-02-26

Проголосуйте. Шануймо мову. Смакуйте українською
Краткое описание и ключевые слова для Шануймо мову:

(голосов:3) рейтинг: 80 из 100

  • Виталий Шевченко Автор offline 27-02-2017
Дорогий Юрій Валентинович! Чудово!! Із великим задоволенням прочитав!
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 27-02-2017
Дякую Віталій Іванович, давно виношував, а написалось якось одразу.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Шануймо мову