Коротке але яскраве життя. Доля Миколи Щорса

"Красивішого за Щорса, я в своєму житті чоловіка не бачила..." - сучасниця. Віталій Шевченко.

На кожного з нас, на кожну особистість світ впливає задовго до нашого народження, а потім і в кожну хвилину нашого життя – діє своєю природою, своєю історією, діє через людство, через націю, через соціальний клас, до якого належиш, через сім`ю, через інші особистості, які нас оточують.
Тому обережно торкаюся до його життя, яке прошуміло, продзвеніло на зламі епох, обірвалося кулею від своїх у потилицю…
Чи вдасться відтворити все у повному обсязі, так, як колись неслось перед ним у вирі подій, зустрічей, бажань, намагань, у колі друзів і боротьбі з ворогами, на землі, яка народила його, напоїла чудовими ранками, сонечком на небі, посмішкою зустрічної дівчини, садочком вишневим біля батьківської хати, місяцем, який вибіг з-за хмари і посміхнувся йому…
Життя, воно неповторне і єдине від народження і до того часу, коли покидаєш назавжди землю, по якій бігав, ходив, їздив, думаючі думи свої, намагаючись вирішувати оті всі проблеми, які звалилися на твої молоді, ще незміцнілі плечі…
Повільно перегортаю книгу його буття, щоб нічого не пропустити, щоб знайти відповіді на всі питання, життя Миколи Олександровича Щорса (1895 – 1919)… Героя Громадянської війни, такий статус йому визначили у 1935 році, коли Сталін почав писати нову історію країни. Червоний командир, член Комуністичної партії з 1918 року, командир дивізії.
Та як сказав колись герой «Весілля в Малинівці»: «Так то воно так, але трішечки не так!»
Але спочатку розповімо про те, що було вибудовано навколо постаті Щорса в минулі часи і що відповідає дійсності.
Батько Щорса, Олександр Миколайович, приїхав у Сновськ (так називався районний центр Чернігівської області Щорс до 1935 року) з маленького містечка Стовбці Мінської області, яке загубилося на краю Білоруського Полісся (це сучасні Брестська, Гомельська, південь Мінської та південний захід Могилевської областей Білорусі) в пошуках кращої долі.
Зауважимо собі, що швидше за все молодому хлопцю, яким був Олександр Щорс, тісно стало на батьківській піщаній землі і він вирішив шукати щастя десь на стороні. Так він опинився у Сновську, де в цей час йшло будівництво великого залізничного вузла.
Прийняв у ньому участь, а потім і залишився жити і працювати на побудованій залізничній станції. З часом одружився на дівчині, яка теж була із Стовбців, а в 1895 році появився у них первісток, Микола, герой нашого нарису.
Батько Миколи був одружений двічі, від обох дружин у нього було десятеро дітей. Самі наймолодші жили іще в наш час. Як не дивно, вчені і краєзнавці їх якось обминули своєю увагою, не розпитали, не знайшли відповіді на питання, які можна було б вияснити. Чого саме так вийшло, невідомо, можливо тому, що Микола Щорс загинув молодим, у 24 роки, і з тих пір пройшло стільки подій, що життя однієї людини відійшло кудись на узбіччя. Шкода, якщо це так.
Як ми вже писали, Олександр Щорс залишився жити у Сновську, тільки зробив перерву на службу у російській армії, тоді, якщо я не помиляюся, служили п`ять років, про це ми трохи згодом ще згадаємо. А так він працював у депо, спочатку чорноробом, потім слюсарем, кочегаром, помічником машиніста, а в 1904 році складає іспит і отримує дозвіл на водіння маневрового локомотива, став машиністом.
Зрозуміло, що таким чином росте його добробут. Тоді ж, десь перед народженням свого первістка, Миколи, купує ділянку і власноруч будує будинок, який зберігся до наших часів.
6 червня 1895 року народжується, як ми згадували раніше, перша дитина в молодої сім`ї – Микола, якого назвали в честь діда. Потім в сім`ї ще народжується четверо: Костянтин(1896-1979), Акулина (1898-1937), Катерина (1900 – 1984), Ольга (1900 -1985).
Коли померла перша дружина, Олександра, то батько одружився з Марією Подбело. В них від цього шлюбу було ще п`ятеро дітей: Григорій, Зінаїда, Борис, Раїса та Лідія. На жаль, роки їхнього життя не вдалося віднайти.
У 1905 році Микола Щорс вступає у церковно - парафіяльну залізничну школу, а в 1909 році закінчує її з похвальною грамотою.
Батько хотів, щоб Микола після цього пішов працювати, сім`ї буде легше, але у сина було таке велике бажання вчитися, що батько прийшлося дати згоду на навчання.
Але виникло питання – де вчитися? Далі намагатися потрапити у гімназію не було грошей и тому Микола Щорс зупинив свій вибір на військово – фельдшерській школі, бо діти відставних солдатів у цій школі були на повному державному забезпеченні, тільки після чотирирічного навчання треба було відслужити обов`язковий термін в армії.
Симптоматичний факт! Звичайні солдати російської царської армії мали такі привілеї! А які привілеї мали солдати радянської армії? Щось подібного не згадаю. У військкоматі, з якого я призивався в армію, висів на видному місці плакат, на якому великими літерами було написано: «Служба в рядах Советской Армии – священный долг каждого гражданина Советского Союза!»
Оце і всі привілеї. Коли я потрапив в армію, то відверто здивувався, бо служили там тільки діти робітників і колгоспників. А інших соціальних груп я в армії щось не побачив. В нашому полку зв`язку у Баку, де я служив, було тільки двоє солдатів, яких батьки відправили у армію на виправлення. Для нас армія – священний обов`язок, для них виправлення!
Хто ж то були за солдати? Один, Гурам Ноірашвілі, його батько працював у Раді Міністрів Грузії якимсь клерком, а інший, з Тули, забув його прізвище, його батько працював у Тульському обкомі партії. Ось тоді в армії я вперше побачив, яка це народна держава – Радянський Союз!
Зрозуміло, що Микола Щорс використав таку привілею. Спочатку він поїхав у Миколаїв поступати у військово – фельдшерську школу, хотів, як і кожний юнак, плавати по морям та океанам, але при вступних екзаменах не добрав півбала. Він набрав вісім балів, а треба було вісім з половиною.
Прийшлося їхати до Києва, там він знову здавав екзамени і на цей раз поступив. Навчання тривало чотири роки і в червні 1914 року Щорс закінчив школу, отримав звання молодшого фельдшера і був направлений до Віленського військового округу.
Є відомості, що з часом Микола планував продовжити навчання, щоб отримати вищу медичну освіту. Але тут у вересні цього ж року Росія вступає у першу світову війну, з якої царський уряд вже не видряпався.
Щорс у складі 3-го легкого артилерійського дивізіону відправляється на фронт під Вільно. В одному з боїв він був поранений і потрапив до шпиталю. Після одужання, користуючись правами волонтера, вступає до Віленського військового училища, яке на той час було евакуйоване до Полтави.
Тут за скороченою програмою (4 місяці) готували унтер-офіцерів та прапорщиків. Велику увагу приділяли тактиці, топографії, окопній справі. Під час навчання Микола Щорс вправно вирішував тактичні завдання, а особливо вправи на зустрічні і наступальні бої. Він добре знав зброю, влучно стріляв, тому і не дивно, що при закінченні курсів, у травні 1916 року, йому присвоюють звання прапорщика.
У вересні цього ж року Щорс воює в 335 – му Анапському полку 84-ї піхотної дивізії Південно-Західного фронту. За хоробрість і вміння керувати під час бою йому достроково присвоюють звання підпоручика.
Але суворе окопне життя та погана спадковість (мати хворіла на туберкульоз) призвело до того, що Микола Щорс сам захворів. Його відправили на лікування до Сімферополя, а 30 грудня 1917 року звільняють з армії і на початку 1918 року Щорс повернувся додому у Сновськ.
Можна уявити собі, як він повернувся додому. Комісований по хворобі. В маленькому містечку все про все знають. Сховатися неможливо, дівчата обходять стороною, хто за такого вийде заміж? І на роботу влаштуватися проблема.
Про це ніхто із дослідників життя Миколи Щорса не пише, не вдаючись до подробиць наче цього не було. А воно було. У хворої людини, тим більше молодої, це невід`ємна частина життя, він помічений, і хотів би не звертати на це уваги, та інші навколо звертають. Що робити? Не знає, а хвороба далеко від себе не відпускає. Тим більше, така підступна, як слабкі легені. А він ще і сам має відношення до медицини, його не обдуриш. Коли приймаєш якесь рішення, треба не забувати і про хворобу, яка ходить десь поруч і стримує твої можливості.
Ось у такому психологічному стані перебував Микола Щорс. Мабуть, так і тинявся б десь на узбіччі життя, якби не події в країні. На цей час, коли він з`явився у Сновську (січень 1918 року), російська імперія вже не існувала, в Петрограді більшовики захопили владу до своїх рук, на Україні виникла Центральна Рада, яка, хоч і непослідовно, вела Україну до незалежності. Але український радянський уряд, який виник у Харкові і який визнав своє підпорядкування Петроградському більшовицькому урядові, розпочав боротьбу проти Центральної Ради, фактично виступаючи за нове приєднання України до Росії. Слабка Центральна Рада, незважаючи на те, що її підтримала більшість українського народу, запросила допомоги у Німеччині та Австро-Угорщині. І ті швидко ввели свої війська в Україну.
Зрозуміло, що серед українського народу окупація з боку німецьких та австрійських військ не була популярна. Серед таких опинився і Микола Щорс. Він воював з німцями на фронтах першої світової війни, а тут вони, з волі якихось нових керівників держави, прийшли до нього додому як окупанти! Як можна з таким миритися?
Фактично з лютого 1918 року і до своєї загибелі Микола Щорс зв`язав свою долю із армією. І швидко від командира невеликого партизанського загону, розміщеного неподалік від Сновська, у Новозибкові, виріс до командира дивізії, одного з кращого військового з`єднання у Червоній Армії. На фоні партизанщині, що охоплювала майже все навкруги, дивізія Щорса вражала всіх своєю дисциплінованістю, вмінням воювати і любов`ю до свого командира. Найбільшою військовою звитягою Миколи Щорса було взяття Києва 6 лютого 1919 року Богунським полком, який він очолював. Після чого Щорс був призначений комендантом міста і на цій посаді перебував до середини лютого.
А вже через місяць, 6 березня, він був призначений командиром Першої української радянської дивізії. Очолював він її вже до самої своєї загибелі.

Але ось тут треба зробити відступ і нагадати читачеві, що Щорс і його командири, як і більшість бійців, належали до Української партії соціалістів-революціонерів, або, як ще їх називали, боротьбистів. Різниця з більшовиками була в тому, що поділяючи майже всі постулати з ними, боротьбисти вважали, що Україна повинна бути незалежною державою.
Так, робітничо-селянською, так, соціалістичною, але незалежною державою! Зрозуміло, що більшовики з цим були незгодні, але свої плани відносно союзників, тримали в таємниці.
Ось витяг з резолюції ІІ-го з`їзду КП(б)У «Про ставлення до партій лівих соціалістів-революціонерів, лівих бундівців та інших, що стоять на радянській платформі, 17-22 жовтня 1918р.» : « З`їзд постановляє:
Ніякі угоди постійного характеру з цими партіями в цілому недопустимі. Можливі тільки технічні угоди з окремими організаціями цих партій від нагоди до нагоди – для певних організацій».
Ось відношення більшовиків до своїх союзників, які в цілому поділяють їхню позицію, - використати і викинути.
Майже в цей же час (20 грудня 1918 року) на УІ конгресі УСДРП (боротьбистів) була прийнята резолюція, в якій говорилося (даємо мовою оригіналу): «а)Переустройство суверенной самостоятельной и независимой Украинской Народной Республики в суверенную, самостоятельную и независимую Украинскую Социалистическую Республику».
Зверніть увагу, що в документі і близько немає термінології майбутнього короткого курсу історії ВКП(б)!
Зрозуміло, що це не відповідало намірам більшовицької влади у Москві, але вони погоджувалися воювати разом із боротьбистами проти Центральної Ради, Гетьманату і Директорії. А там побачимо!
Чим це все закінчилося, ми вже знаємо. Загибеллю боротьбистів у 30-х роках. А почалося все це знищенням Миколи Щорса і його бойових побратимів (Т.В.Черняк, В.Н.Боженко), коли вони зробили спробу створити власну українську армію, яка б стояла на соціалістичних рейках.
Про це в радянські часи не писали, як і довгий час не писали про загибель Щорса, але вже в післявоєнні часи правда почала трохи пробиватися до людей.
Авторові цього нарису вдалося під час роботи в історико-культурному Заповіднику запорозького козацтва на острові Хортиця провести екскурсію по експозиції музею дочці Миколи Щорса, Валентині Миколаївні, і я не втримався і спитав її:
- Як загинув Ваш батько?
На що була миттєва відповідь:
- Його вбили свої.
Так, його вбили союзники, які ніколи цими речами не переймалися. Вбили, коли він став загрозою, або більше не був потрібним. Про це тепер написано багато літератури і я не буду її переповідати.
Тільки в загальних рисах нагадаю, що 30 серпня Микола Щорс загинув у невеличкого селища під Коростенем, коли знаходився на передовій з інспекційною поїздкою.
За офіційною версією, ворожа куля потрапила йому трохи вище лівого ока, а вийшла у ділянці потилиці праворуч. Був похований у Самарі, могила спочатку загубилася, а віднайдена тільки у 1949 році. І під час ексгумації тіла виявилося, що постріл був зроблений із близької відстані, приблизно 5-10 кроків, у потилицю.
За спогадами свідків, за його спиною знаходилося двоє людей, зліва лежав заступник Щорса Дубовий, а справа – політінспектор Танхіль-Танхілевич. Ось що записано в акті судово-медичної експертизи: «Ушкодження черепа нанесені з нарізної вогнепальної зброї… Вхідним отвором є отвір в ділянці потилиці праворуч, а вихідне – в ділянці лівої тім`яної кістки…»
Тобто, стріляли справа… А хто там знаходився, ми вже знаємо.
Зазначимо тут, що ця людина мала неабиякий військовий хист і могла б прислужитися своєму народові, бо хоч він і був білорусом за походженням, але українське оточення зробило його справжнім українцем.
І ми не забудемо Миколу Щорса, як і його бойових побратимів Тимофія Черняка (1891-1919) та Василя Боженка (1871-1919).



18.10.2012р.

P.S. Зараз у суспільстві точиться дискусія чи знімати пам’ятник Щорсу у Києві, чи ні.Незважаючи на те, що він має високу містецьку цінність. Але дивлячись на цю дискусію, бачиш,що багато людей не знають зовсім нічого про цю людину.Мій нарис допоможе пізнати життєвий шлях однієї із непересічних постатей своєї доби.
11.03.2017р.
Свидетельство о публикации № 12673 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Коротке але яскраве життя. Доля Миколи Щорса.
Краткое описание и ключевые слова для Коротке але яскраве життя. Доля Миколи Щорса:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Коротке але яскраве життя. Доля Миколи Щорса