"Ты всегда стоишь у меня перед глазами..." Доля дружини Миколи Щорса

Сховатися від дослідників дуже важко!

Після того, як я помістив в Інтеренеті свій нарис «Коротке але славне життя» про Миколу Щорса, виявилися важливі подробиці, повз яких мовчки пройти неможливо, бо вони в якійсь мірі вносять у життя і діяльність героя нарису деякі корективи.
Тому я, як виключення, вирішив дописати нарис, бо відмовчатися не виходить. Хай ці кілька фактів будуть доповненням до нього.
В знаменитій пісні «Шел отряд по берегу…», музика Матвія Блантера, слова Михайла Голодного, є такі рядки:
«В голоде и в холоде
Жизнь его прошла…»
Зрозуміло, що це фантазія авторів, бо з попереднього нарису видно, що ні в голоді, ні в холоді життя Миколи Щорса не проходило, тим більше ні в дитинстві і ні в юнацтві, а на більше доля йому не відвела часу.
Я вибачаюсь перед читачами, що не перечитав цю пісню раніше, бо навіть не думав, що знані автори можуть допустити таку туфту. А, виявилося, можуть!
Далі ще ось таке. В той же час і в тих же місцях, де воював Микола Щорс, діяв ще один герой громадянської війни Микола Кропив`янський (1889 -1948). Був навіть командиром І-ї української радянської дивізії до Миколи Щорса. Після закінчення громадянської війни у Росії і приєднання України знову до Росії, Кропив`янський був на невисоких посадах. Працював там, куди посилала партія. Від України і до Казахстану.
Але не обминув долі багатьох репресованих. У 1937 році був виключений з партії, а в 1938 році заарештований і засуджений до п`яти років позбавлення волі. В 1943 році відбув покарання і після звільнення України від фашистів, повернувся у Ніжин, де і помер конюхом у ніжинській лікарні.
Вже після ХХ з`їзду партії, коли по всій країні йшла реабілітація багатьох репресованих, його син, Георгій, загорівся ідеєю написати книгу про свого батька, розповісти про життєвий шлях людини, яка теж приклала руку до встановлення радянської влади в країні.
Він почав зустрічатися з бувшими бійцями Червоної Армії, які воювали разом із батьком, їздити на Україну в ті місця, де був його батько, копатися в архівах, записувати спогади і тому подібне.
Нарешті книга, велика, рукописна, із багатьма уточненнями та уклейками, була готова. І під час зустрічі із своїм товаришем, письменником Юлієм Кімом, коли той запитав, як просувається робота над книгою, несподівано відповів:
- Ти розумієш, старик, в мене вийшла книга не про батька, а про Миколу Щорса. Там стільки несподіванок, що навіть не віриться.
Зацікавлений Юлій Кім прочитав цю книгу. Виявляється, що Щорс ніколи не зустрічався із Леніним, це чергова легенда «покращувачів» історії.
На відомому фото зображений не Щорс, а його брат Костянтин, який воював на боці білих і виїхав потім в еміграцію.
Ешелон з продовольством, що йшов до голодного Петрограду, був Щорсом зупинений і приватизований.
Червоний полк ніжинських робітників був Щорсом роззброєний, а їхні командир та комісар розстріляні.
Було від чого здивуватись. Та, як не добивався Георгій Кропив`янський щоб свій рукопис надрукувати, «правільні» щорсівці йому весь час заважали. Так, за життя Георгія, його книга не була видана. І де рукопис подівся, невідомо.
Хто ж заважав надрукувати рукопис? І ось тут виходить на авансцену нашої історії нікому не відома Фрума Юхимівна Хайкіна (1897 – 1977).
Людина, яка на довгі десятиліття (з 1935 року і по 1977 рік) монополізувала право писати про Миколу Щорса, як паралельно з нею це робила Ліля Брік по відношенню до Маяковського.
Тепер зрозуміло, чому ніде не видно спогадів найближчих родичів Щорса. Але це буде потім. А хто ж ця утаємничена особа, що вона робила до того, як вийшла заміж за Щорса?
Вона з`являється на історичній арені на залізничній станції Унеча, на кордоні, що виник тоді між Україною і Росією. Очолювала спец загін по боротьбі із контрреволюцією. Це поняття трактувалося тоді досить широко, не сподобався, - розстріляли!
А виконавців у 21-річної дівчини було досить. Загін складався з китайців, киргизів і казахів. Як тоді казали, непідкупні борці за революційні ідеали. А насправді майже не знали ні російської, ні української мов. Тому спілкувалися з оточуючими людьми мовою зброї.
Беззастережно слухали свою начальницю. Слово «розстріляти» вони розуміли. Та і сама Фрума (що на ідиш значить «набожна», - красиве ім`я!) своєю власною рукою розстріляла біля 200 буржуїв, офіцерів, - взагалі, переляканих людей, які вирвалися з радянської каторги, і зустріли свою смерть на якійсь провінційній станції Унеча у вигляді красивої дівиці, одягненої у все шкіряне.
Залишилися спогади про неї. Ось що згадував відомий гуморист Аркадій Аверченко (1881-1925): «На Унече... коммунисты приняли меня замечательно. Правда, комендант Унечи – знаменитая курсистка товарищ Хайкина (дівоче прізвище майбутньої дружини Щорса, і походить воно від слова і імені Хая, що значить на івриті «Життя». І треба ж, саме з таким прізвищем молода жінка відбирала у людей життя!) сначала хотела меня расстрелять.
- За что? – спросил я.
- За то, что вы в своих фельетонах так ругали большевиков».
Отакої! За це розстрілювати людину?!
Цитую з документу: « Знаменитости» на тот момент едва исполнилось 21 год. Черноволосая, хрупкая, зеленоглазая. Повсюду она разъезжала на лошади, облаченная в кожаные штаны и куртку. На боку у нее висел маузер, который она умело пускала в ход, а в руке всегда был зажат хлыст, также не простаивающий без дела. За спиной ее называли «Хая в кожаных штанах». Но при этом никто не отваживался поднять на нее глаза.
Фруму Хайкину боялись как огня. Потому что она убивала людей без раздумий: в ее личном «активе» числится порядка 200 человек. Все сплошь контра – переодетые офицеры и генералы царской армии, которым так и не удалось покинуть Унечу. Вообще, как с удовольствием вспоминали товарищи по партии, в то время, когда ЧК руководила Хайкина, никому не удавалось бежать из Унечи».
Вибачаюсь перед читачами за довгу цитату, але вона досить показова, бо подібна ситуація була скрізь на бувшій імперії, де з`являлась радянська влада.
Відома письменниця Теффі (1872-1952) теж залишила спогади про Фруму Хайкину: «Здесь главное лицо – комиссарша Х. Молодая девица, курсистка, не то телеграфистка, не знаю. Она здесь все. Сумасшедшая – как говорится, ненормальная собака. Зверь… Все ее слушаются. Она сама обыскивает, сама судит, сама расстреливает: сидит на крылечке, тут судит, тут и расстреливает…»
Хочу звернути увагу читача, що білого терору, про який написали гори літератури більшовики, тоді ще не було, замаху Фанні Каплан на Леніна теж ще не було. А червоний терор вже котився по Росії і, на жаль, котився він по країні аж до 1991 року.
Поки не розвалився, перефразовуючи відомі слова відомої людини, «закривавлений віз більшовицької держави».
Зустріч із Щорсом подіяла цілюще на молодого борця за комуністичні ідеали, вона пішла з ЧК до штабу Щорса і припинила свої безчинства. А коли Щорс загинув, то вона поїхала з його тілом до далекої Самари і там поховала чоловіка. Більше в Унечу не повернулася, перейшла працювати в Наркомат освіти: контролювати роботу шкіл, книговидавництв, театрів, музеїв і бібліотек.
Одним словом, контролювати виховання дітей і молодь. Це у нас завжди вміли робити. Учасники загород загонів виступали перед дітьми у школах і розповідали про подвиги радянських воїнів на фронтах Великої Вітчизняної війни. Дійсно, Велика Вітчизняна, тільки яким боком вона притулилась до цих «бійців» загород загонів?
Пригадую, як на другому курсі послали нас восени в колгосп на сільгоспроботи. Керівником був тоді викладач нашого факультету Яків Петрович Зінчук, читав нам історію середньовічної Польщі. І якось, коли ми відпочивали після наполегливої праці по збиранню кукурудзи, він розповів нам історію, яка трапилася з ним під час війни.
- Рота наша пересувалася уперед. Йшли довго, вже смеркло і командир дав команду відпочивати. Ми всі, де стояли, там і попадали. Я опинився під якимось кущем і миттєво провалився у сон. Проснувся від якогось неспокою. Підняв голову, дивлюся, нікого біля мене немає. Мабуть, коли підняли бійців йти далі, мене не побачили під кущем і не розбудили.
Я схопився і побіг уперед, щоб наздогнати своїх. Не встиг пробігти і сотню метрів, як мені перетнули дорогу двоє на конях. Загородбійці. Один з них вже почав піднімати на мене автомата:
- А, - каже він, - дезертир!
- Ні, - я швидко почав пояснювати. – Який я дезертир. Я наздоганяю своїх. Ми відпочивали, а коли пішли уперед, то мене не розбудили!
- Що, не бачиш, що він заспаний? – сказав другий і відвів від мене автомата. – Біжи, хлопче, доганяй своїх.
Ну, я і побіг…
Потім, коли на лекціях по історії СРСР деякі викладачі намагалися ухилитися від наших питань про загород загони, ми завжди згадували розповідь Якова Петровича.
А коли у 1935 році Сталін дав команду знайти українського Чапаєва, то дружина Щорса була вже напоготові і могла усе докладно розповідати про свого чоловіка. І вона робила це з великим ентузіазмом, як до цього енергійно розстрілювала.
В 1940 році їй виділили в знаменитому Будинку уряду на набережній елітну квартиру, куди не кожний з кремлівських небожителів міг потрапити.
В неї, мабуть, щось таке було, бо, наприклад, коли знаменитий у вузьких колах фізиків і уряду вчений Лев Ландау потрапив у аварію і йому терміново потрібні були ліки, і всі кинулися у кремлівську аптеку, то їхні рецепти там не приймали. А коли дочка Валентина, дружина товариша Ландау, Халатнікова, здогадалася переписати рецепти на ім`я Фруми Юхимівни, то в аптеці їх навіть почали приймати безоплатно.
Як ми вже писали раніше, звернули увагу на Щорса у 1935 році. Саме тоді, 27 березня 1935 року, у газеті «Правда» була надрукована докладна біографія Щорса, яку написав відомий тоді драматург В.Вишневський.
Більшість тверджень цієї біографії в майбутньому були спростовані, як і фільм Олександра Довженка «Щорс». Ось що сказав сам режисер фільму: «…я повинен сказати, що абсолютно жодного точного епізоду там немає. Я все вигадав» («Щорс», збірник про фільм, Київ, 1984р., стор.72).
На що тут треба звернути увагу. Досі не знайдено документів, які б підтверджували, що Щорс був «міцним більшовиком». Все це здогади різних авторів.
Щорс брав участь на засіданнях У Всеросійського з`їзду Рад у Москві 4 -10 липня 1918 року за гостевим квитком, який підписала М.О.Спиридонова (1884 -1941). Це підтверджує якраз ту думку, що він був боротьбистом.
В серпні цього ж року Щорс подає документи на вступ до медичного факультету Московського університету. Що він ще робив в цей час – невідомо.
Документи свідчать, що Щорс закінчив Чернігівське духовне училище, а потім – з вересня 1911 року по березень 1915 рік – вчився в Полтавській духовній семінарії. Тому перший учбовий заклад в офіційних біографіях Щорса взагалі не згадувався, а замість другого завжди підставлялась вчительська семінарія.
Швидше за все, в Київському воєнно-фельдшерському училищі вчився його брат Костянтин, який, як ми вже згадували, після громадянської війни емігрував.
Свідчення про командирський стаж Щорса у старій армії теж потребує перевірки. Точно відомо, що у Віленському військовому училищі, евакуйованому у Полтаву, Щорс вчився всього чотири місяці у 1916 році.
Тобто, все те, що я писав про навчання Щорса в попередньому нарисі не відповідає дійсності. Це і не дивно. Цілі покоління фальсифікаторів, на чолі з дружиною Щорса, попрацювали над його життєписом.
Період життя Миколи Щорса до вересня 1918 року залишається темною плямою, що в радянські часи була щедро заповнена міфами та легендами.
Наказом Всеукраїнського центрального воєнно-революційного комітету (ВЦВРК) від 22 вересня 1918 року Щорс був призначений командиром полку імені Богуна (повна назва – «Український революційний полк імені т-ша Богуна». Мається на увазі А.С.Богунський (1899-1919рр), командир 3-ї бригади 46-ї стрілецької дивізії, якого іноді називали Богуном. Справжнє прізвище Шарий), в жовтні – командиром 2-ї бригади в складі Богунського і Таращанського полків. В кінці листопаду Богунський і Ніжинський полки ввійшли у 1-у бригаду, а Таращанський і Новгород-Сіверський – в 2-у. Щорс при цьому комбригом не призначався. Поділ на бригади в 1-й дивізії на постійній основі закріпився тільки з квітня 1919 року і були сформовані Богунська, Таращанська і Новгород-Сіверська бригади.
Щорс в той час був начальником дивізії, замінивши на цьому посту І.С.Локатоша. 15 серпня 1-а і 44-а прикордонна (начдив І.Н.Дубовий (1896-1938рр)) дивізії були зведені в 44-у стрілецьку дивізію, начальником якої 21 серпня і був призначений Щорс (Дубовий тоді хворів).
Ось коротенько що можна написати більш-менш точно про останні події в житті Щорса. З 21 серпня по 30 серпня, день його загибелі, часу трошки більше тижня, що йому залишилося жити…
Про саму загибель Щорса в сучасній літературі пишуть таке: «Убитий на позиціях одного з підрозділів дивізії під Білощицею (недалеко від Коростеня) комісаром армійського штабу за згодою командування і Реввійськ ради 12-ї армії» (Довідник з історії України, А:Я, Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. За загальною редакцією І.Підкови, Р.Шуста, 2-ге видання, доопрацьоване і доповнене, К, «Генеза», 2002р., стор.1107).
Цей Танхіль-Танхілевич миттєво зникає з теренів України і виникає на деякий час у Царицині, а після закінчення громадянської війни з`являється у Естонії, в посольстві і потім знову пропадає десь у хвилях історії, тепер вже назавжди.
Розповідають, що це був звичайний «урка» з Одеси, як він потрапив у шеренги монолітної партії, невідомо. Мабуть, щось можна знайти в одеських архівах, якщо вони збереглися.
Хотів ще нагадати, що коли Микола Щорс пробув усього 10 днів комендантом Києва, то долучився до симптоматичного наказу, який він встиг ще видати і який забарвив своєрідним відтінком усю майбутню радянську владу. Він своїм розпорядженням коменданта Києва дав наказ районам міста поставити на облік усі буржуазні будинки, щоби негайно переселити в них сім`ї робітників.
Ось звідки пішли на Україну комунальні квартири!
Багато з документів Щорса втрачено, але збереглися його листи до Хайкіної. Мабуть, вона їх і зберегла. Один з них починається фразою: «Ты всегда стоишь у меня перед глазами…» Цю фразу ми і винесли у заголовок нарису.
Відверто кажучи, не хотілося так завершувати нарис, Щорс, здавалось мені, заслужив іншого. Але слова з пісні не викинеш. Так було. І славні товариші Фруми погубили і її чоловіка, як колись це вона робила у своєму житті з іншими людьми.
Чи здогадувалася Фрума Ростова-Щорс про це? Швидше за все, що ні. Але Микола Щорс і тут переміг свою дружину і свій час, подарувавши їй донечку. А це святе в житті кожної людини…
На цьому я закінчую свій нарис про одного з героїв України на початку ХХ століття, з надією, що прийдешні покоління істориків розберуть завали фальсифікацій, підробок, брехні, які склалися навколо Миколи Щорса і їм, нарешті, вдасться відтворити справжню постать людини, яка хотіла щастя своєму народові.



12.11.2012р. – 15.11.2012р. – 22.11.2012р. – 23.11.2012р.

Свидетельство о публикации № 12681 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. "Ты всегда стоишь у меня перед глазами..." Доля дружини Миколи Щорса.
Краткое описание и ключевые слова для "Ты всегда стоишь у меня перед глазами..." Доля дружини Миколи Щорса:

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

  • Безух Юрий Валентинович 12-03-2017
Дякую, шановний Віталій Іванович, за Вашу невтомну працю. То був час коли комісари-троцкісти старанно зачищали РСЧА від УСИХ неправильних.Все по колу.
  • Виталий Шевченко 13-03-2017
Спасибі велике, Юрію Валентиновичу! Треба було переробити обидва нариси у один, але не получилося, так і залишив. Мені особливо вразило як кохання змінило людину.
  • Раиса Пепескул 13-03-2017
Зірки, зірочки...Спасибі.
  • Виталий Шевченко 14-03-2017
Дякую, дорога Раїсо, що читаєте!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
"Ты всегда стоишь у меня перед глазами..." Доля дружини Миколи Щорса