Михайло Ломоносов. Чи все ми про нього знаємо?

Невідоме про відоме. Віталій Шевченко

Я знак бессмертия себе воздвигнул
Превыше пирамид и крепче меди…

Переложение тридцатой оды
Горация Ломоносовым.

Мене завжди дивувало, чому молодий хлопець, учень Московської Слов`яно-греко-латинської академії Михайло Ломоносов кинув усе і серед учбового року поїхав до Києво-Могилянської академії і провчився там цілих півроку.
Що його туди покликало? Які фібри душі Михайла Ломоносова забриніли у відповідь, коли він побачив стародавній Київ, його церкви, почув українську мову, побачив веселих молодиць і кремезних козаків?
І хоча російські автори біографій Ломоносова замовчували цю сторінку його життя і не дуже акцентували на ній увагу читача, але вона була таки в житті видатного діяча російської науки. Навіть збереглися у бібліотеці Києво-Могилянської академії книги з помітками Ломоносова, які підтверджують, що він там досить плідно вчився.
Коли я почав впритул вивчати біографію Михайла Ломоносова, то я тоді зрозумів, чому саме, але про це трохи згодом. А зараз нагадаю читачеві біографію знаменитого вченого.
Народився він 8 листопада 1711 року, по іншим даним 1-4 вересня, а вже в наші часи вчений М.Бєлов зробив припущення, що дата народження Ломоносова припадає на серпень – 4 вересня, а інший вчений, Андрєєв, вважає, що датою народження слід визнавати, скоріше за все, 10-12 липня, бо в ті часи новонародженій дитині давали ім`я святого в той день, коли він народився, а день святого Михайла Малеїна, який святкується церквою, припадає саме на 12 липня.
Справжнього запису про народження дитини в церковних книгах не збереглося, тому було вирішено вважати день народження Ломоносова 8 листопада, як це було прийнято Академією Наук в 1911 році, коли святкувалося 200-ліття з дня народження вченого.
Про це я написав так докладно тому, щоб читач зрозумів, що в біографії вченого, крім загально відомих фактів, є багато такого, що було відсунуто на узбіччя вивчення життєпису видатного вченого і на що я іноді буду звертати увагу читача.
Отже, вчений народився у селі Мишанинське Куроострівської області Двінського повіту Архангельської губернії в сім`ї державного селянина. Це село розташоване біля Холмогор на стародавній Двінській землі. Про це трохи згодом, а тут помітимо собі, що на території Двінської землі не було класичного кріпосного ладу, який панував на всій території Російської імперії, і про який писали класики майбутньої російської літератури від Пушкіна і до Тургенєва.
В російській історіографії автори люблять писати кожного разу про те, що Ломоносов, даємо мовою оригіналу, - «великий русский ученый». Не ставлячи це під сумнів, тільки помітимо, що це якось не прийнято в українській або закордонній історіографії.
Ви чули чи читали про якогось українського вченого, що він «великий український вчений»? Отож і я цього не пригадую. Хоча до Юрія Кондратюка цей епітет дуже підходить. Тим більше, що Михайло Ломоносов дійсно видатна особистість.
Дитинство Михайла Ломоносова пройшло в звичайному сільському оточенні. Коли він трохи підріс, то батько брав його з собою «каждое лето и каждую осень на рыбные ловли в Белое и Северное моря». Таким чином, поступово привчаючи Михайла до майбутньої професії рибалки.
Але тут відбулася подія, яка повністю перемінила життя майбутнього рибалки. Ломоносов навчився грамоти, скоро він прочитав усі книги, які були навкруги і які він зміг дістати. Його настільними книгами стали «Граматика» Мелетія Смотрицького (близько 1578 – 1633) та «Арифметика» Леонтія Магницького (1669 – 1739), які він прочитав десятки разів і запам`ятав все в них від початку до кінця і навпаки.
Навіть почав допомагати своїм односельцям складати різні потрібні їм документи. Бо освічена людина дуже тоді цінилася. Не всі вміли читати і писати.
Збереглися два таких документи. На одному з них чітко видно підпис: «Михайло Ломоносовъ руку приложилъ». Тобто, почав виділятися із свого традиційного оточення.
І тут він приймає нестандартне рішення: кинути все удома і йти у Москву, де продовжити своє навчання. Вік досить солідний, майже двадцять років, але жага до знань у молодої людини була така велика, що нічого його не може спинити.
У грудні 1730 року він йде з дому у Москву вчитися. Пристав до валки із земляками, які йшли до Москви продавати там свою морожену рибу. Взяв із собою у дорогу з дому дві книжки, Смотрицького та Магницького, дві сорочки і некритого кожуха.
А вже 15 січня 1731 року він прийнятий в учні Слов`яно-греко-латинської академії. З самого початку навчання він виявляє себе, як один із кращих учнів. Ломоносов швидко зрозумів, що без знання латини там серед спудеїв академії нічого робити. І за рік вивчає мову настільки, що його з нижчого класу переводять у другий а потім і в третій клас.
В той час, як у здібних учнів навчання латини звичайно розтягувалося на цілих три роки. За три роки він стає одним із найкращих учнів академії.
В 1734 році, про це я вже писав вище, він потрапляє в Києво-Могилянську академію, де вчиться в ній півроку. Які причини привели до того, що Ломоносов опинився в Києво-Могилянській академії невідомі.
Про цей період російська і радянська історіографія пише досить скупо. Мовляв, що там міг геній російської науки навчитися?! І даремно. Бо Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом у Східній Європі. І вплив її, особливо на Росію, був досить великим. Викладачі Слов`яно-греко-латинської академії були в основному з Києво-Могилянської академії.
Щоб не переповідати відомі факти, зазначимо тут, що спеціальною постановою Синоду у 1721 році, служителі церкви повинні були відкривати єпархіальні школи й семінарії. Зачинателями цієї справи були вихованці Києво-Могилянської академії, бо інших викладачів у російській імперії не було.
Ще до цієї постанови були засновані Латинська школа у Ростові Великому у 1702 році Дмитрієм Туптало, Слов`яно - російська школа в Тобольську (1703р.) – Філофеєм Лещинським, Смоленська школа (1715р.) – Дорофеєм Короткевичем, Архангельська семінарія (1713р.) – Іваном Гоголевським та Гедеоном Одорським.
А після постанови 1721 року були засновані Олександро – Невська школа в Петербурзі Феодосієм Яновським, а також Іркутська – Іннокентієм Кульчицьким, у 1722 році Тверська – Митрофаном Слотвинським та Белгородська – Єпифанієм Тихорським.
У 1723 році були засновані Суздальська школа – Варлаамом Лінницьким, В`ятська – Лаврентієм Горкою, в м.Холмогорах – Варнавою Волатковським. У 1724 році були відкриті школи в м.Вологді - Амвросієм Юшкевичем, у м.Коломні – Варлаамом Лінницьким, у м. Рязані - Сильвестром Холмським.
В наступні роки були засновані: Псковська школа (1725р.) – Рафаїлом Заборовським, Устюжська школа (1725р.) – Лукою Конашевичем, Астраханська семінарія (1727р.) – Варлаамом Лінницьким, Севська школа (1741р.) – Платоном Петрушевичем, Троїце-Сергіївська семінарія (1742р.) – Арсенієм Могилянським, Костромська семінарія (1749р.) – Сильвестром Кулябкою, школа в м. Володимирі на Клязьмі (1749р.) – Платоном Петрушевичем і так далі.
Більшість ректорів Московської Слов`яно – греко – латинської академії були вихованцями Києво-Могилянської академії. Так, за період із 1701 по 1763р. посаду ректора займали всього 21 чоловік, з них 18 – київські вчені.
Так що, у Києво-Могилянській академії Михайлові Ломоносову було чому навчатись! А те, що росіяни завжди применшують українську історію, це нам давно відомо.
Повернувшись із Києва, Михайло Ломоносов не надовго затримався у Слов`яно-греко-латинській академії. Він потрапляє у список кращих студентів академії і його направляють у Санкт – Петербург для подальшого навчання. Він і там був недовго. Знову потрапив у список кращих учнів академії, котрі направлялися на навчання за кордон.
За всю історію Російської імперії це єдиний випадок, коли селянський син робить таку блискучу кар`єру!
В ті часи вчений, який займався наукою, був ще енциклопедистом, тобто займався широким спектром наук, все, до чого доходили його око і руки.
Таким був і Ломоносов. Він поїхав за кордон вивчати хімію та гірничу справу. Але крім цього його допитливий розум торкався усього, що його цікавило і що він бачив. Він був хіміком і фізиком, фактично створив окрему науку фізичну хімію, астрономом і приладобудівником, географом і металургом, геологом і поетом, художником та істориком.
Одним словом, легше назвати ту галузь науки, в якій він не працював. І виявиться, що такої в його час не було. Скрізь він залишив досить істотні досягнення. Дійсно, видатний аналітичний розум, який мав великий вплив на розвиток російської науки.
В Німеччині він досконало оволодів галузями науки – хімія та гірнича справа, і коли повернувся додому то швидко став одним із найбільш підготовленим і кваліфікованим спеціалістом, а з часом, і першим російським академіком.
Ломоносов навчався в Німеччині в двох університетах, в Марбурзькому і Фрейбурзькому.
У Марбурзі, під час навчання, він жив в будинку (він зберігся) удови Марбурзького пивовара, члена міської думи і церковного старости Генріха Цільха, Катерини - Єлизавети Цільх. З її дочкою, Єлизаветою – Христиною (1720 – 1766) у Ломоносова були досить складні стосунки, про які біографи пишуть якось неясно і скупо.
Мабуть, двохметровий красивий російський велетень закрутив голову дівчині, що вона не встояла перед ним і народила спочатку дівчинку а потім і хлопчика, який невдовзі помер. Зрозуміло, що в міщанському середовищі Марбурга це не віталось і дівчині з матір`ю прийшлося пережити багато прикрих хвилин.
І тільки перед самим від`їздом з Німеччини матері дівчини вдалося примусити Ломоносова взяти шлюб із її дочкою. Це сталося 26 травня 1740 року, коли Михайло Ломоносов і Єлизавета – Христина Цільх повінчались у церкві реформатської общини міста Марбурга.
Ломоносов повернувся додому і активно почав працювати в Академії Наук у Санкт – Петербурзі. А молода дружина чекала у себе вдома вісточки від чоловіка. Через рік, так і не дочекавшись від нього хоча б одного листа, Єлизавета-Христина пише до російського посланника Головкіна у Гаагу. Вона просила довідатись, де знаходиться її чоловік та переслати йому від неї листа.
Головкін так і зробив, переслав її листа у Санкт-Петербург і він знайшов адресата. Таким чином, в Академії Наук дізнались, що Ломоносов одружений. А сам Ломоносов, коли взнав, у чому справа, то вигукнув:
- Правда, правда! Боже мій! Я ніколи не покидав її і ніколи не покину!
І дійсно, він зразу же надіслав дружині сто карбованців, щоб вона змогла до нього приїхати.
Цікаво відзначити тут, що відомо, як запекло вів боротьбу із німцями в Академії Наук Ломоносов і вимагав від них , щоб вони розмовляли і викладали російською. Навіть відомі випадки, коли він з ними бився.
А у себе вдома він розмовляв із дружиною німецькою! Взагалі, боротьба Ломоносова із німецькими вченими має одну деталь досить цікаву, як і у відношенні дослідників до Києво-Могилянської академії. У випадку із Києво-Могилянською академією применшується її вплив на Росію, так і з німецькими вченими, - запросили їх до Росії ще за часів Петра І, бо своїх вчених не було, а коли ті приїхали працювати, то почали з ними боротьбу, мовляв, «засилье немцев!» Зрозуміло, що серед них були різні люди, і гарні і не дуже, але ж вони не приїхали б, якби їх не запросили. І коли вони виховали перших російських вчених, то замість сказати «спасибі!», їх весь час обзивають. Погодьтеся, що це не дуже порядно!
Взагалі, дружина Ломоносова, Єлизавета – Христина, одного разу врятувала життя чоловікові, коли той, разом із своїм другом, Георгом Вільгельмом Ріхманом (1711 – 1753) провадив перші досліди над електрикою.
Як відомо, Ріхман під час цих дослідів загинув, його вдарив електричний струм і він був вбитий. Неподалік від його садиби, у своєму дворі Ломоносов провадив такий самий експеримент і теж тримався за електричний провід і чекав, поки в нього не вдарить блискавка. Зрозуміло, що у цьому випадку з Ломоносовим було б теж саме, що і з Ріхманом у сусідньому дворі.
Але тут вийшла із господи дружина і покликала чоловіка обідати:
- Mein Herz, йди їсти, бо обід застигне!
І Ломоносов пішов до хати, а в цей час блискавка вдарила у провід.
Так обидва вчених довели (один своїм життям), що електричний провід потрібно ізолювати.
Серед дивовижних досягнень є у Ломоносова так звана «аэродромная машина» (зверніть увагу на її назву!), в якій Ломоносов зумів втілити принцип сучасних вертольотів. Він сконструював такий прилад, який піднімався уверх із вантажем і якийсь час знаходився у повітрі. Можна тільки дивуватися генію вченого!
Але ось у гуманітарних науках доробок визначних досягнень Ломоносова менше. Це, в першу чергу, відноситься до поетики Ломоносова. Його оди, як би їх не витягували на поверхню сучасні дослідники, належить своєму часові.
Аналіз досягнень поезії Ломоносова, Тредіаковського та Сумарокова сьогодні стало вже завданням вузьких спеціалістів, які вивчають історію літератури ХУІІІ століття. Говорити про переваги Ломоносова над Тредіаковським чи Сумароковим у тому чи іншому компоненті, в наш час звичайному читачеві, відверто кажучи, нецікаво.
Це все одно, як аналізувати поезію Сергія Михалкова чи Лева Ошаніна, або якого-небудь другорядного Миколу Добронравова та порівнювати їх між собою. По великому рахунку, нам ці задвірки радянської поезії нецікаві.
Але велика людина завжди сучасна. Ось і у Ломоносова в його трагедії «Таміра і Селім» є рядки, які написані у 1750 році і які і сьогодні звучать дуже сучасно, перегукуючись із нашим часом:
«Насильна власть стоять не может долговечно.
Кто гонит одного, тот всякому грозит».
Як курйоз можна сприймати випадок, коли у 1748 році Ломоносов написав «Оду на день восшествия на престол Ее Величества Государыни Императрицы Елисаветы Петровны», і Кирило Розумовський підніс її імператриці, то вона зразу же нагородила «сочинителя» двома тисячами карбованців.
Ломоносову привезли ці гроші на двох возах, бо золоті та срібні монети карбувались тільки для закордону, а в середині країни обходились мідяками. А двадцять п`ять карбованців у тогочасній мідній монеті важили півтора пуда. А Ломоносова нагородили двома тисячами карбованців! Це виходить десь вісімдесят пудів, по сорок пудів на кожний віз. Було з чим дружині Ломоносова ходити на базар!
Відносно історичних поглядів Ломоносова, то треба зі всією відвертістю сказати, що вони в нього були великодержавні. Цікава його суперечка з істориком Герхардом Фрідріхом Міллером (1705 – 1783).
Коли Ломоносов отримав на розгляд рукопис «Сибірської історії» Міллера, то він в ній наштовхнувся на таке твердження, що «Ермак грабежу или разбою, чинимого от людей своих в Сибири, не почитал за прегрешение». Тобто, написав, що Єрмак вбивав і грабував людей під час відомого підкорення Сибіру. Як воно і було насправді. Ось що пише російська енциклопедія на початку ХХ століття: «Когда русские казаки впервые столкнулись с остяками, они имели национальную организацию, жили в острогах (укрепленных городах) и оказали упорное сопротивление завоевателям, уничтожившим, по словам летописи, до 40 остяцких городов. Теперь это явственно вымирающее племя…» («Большая энциклопедия», т14, Санкт-Петербург, 1904г., с 541).
Ломоносов зробив тоді зауваження, що про Єрмака, який має великі заслуги перед вітчизною, треба говорити більш обережно. Чи не звідси йдуть у російській історії постійні «виправлення»?
До речі, Міллер так відреагував на зауваження Ломоносова:
- Буде мене якійсь хімік вчити історії!
Ломоносов скрізь в своїх творах пише, що Росія повинна мати сильну армію, щоб своїх ворогів «принуждать к миру». До чого привели ці «принуждения к миру» ми знаємо.
У кожної людини, великої і звичайної, є дві сторони особистості. Світла, в яку можна записати все гарне і добре, що зробила людина за своє життя, і темна, де знаходяться усі недоліки, помилки, невірні уявлення людини, незалежно від її впливу і масштабу.
Ось так і з Ломоносовим. Про світле, гарне, добре, прогресивне, унікальні знахідки пишуть усі, і ми в цьому нарисі писали теж. А ось про вади, хиби, недоліки Ломоносова ніхто не пише. Ну, можливо, хтось обережно напише, що він був придворним одописцем. І це майже все.
А на мій погляд основна вада у Ломоносова була в тому, що він з легкої руки Петра І підтримав і був одним із активних будівником нової російської історії, яка, фактично, була із самого початку сфальсифікована.
Для чого це робилося? Це, безумовно, тема для окремої статті, а тут відзначимо, що щойно виниклій імперії потрібна була нова, героїчна, історія, яка б допомагала підданих обдурювати і вести за собою, що і відбувається у наших сусідів, від Петра 1 і до Володимира Путіна.
І одним із перших, хто до цього руку приклав, на жаль, був Михайло Ломоносов. Приклад із Єрмаком і Міллером це підтверджує.
До речі, Міллера правильне прізвище було Muller з умляутом над u. Тобто – Мюллер. Маленька, але показова дрібниця!
Відносно української мови в нього був досить оригінальний погляд, який співпадає із усіма «устроителями земли русской».
Ось що пише Ломоносов у своїй замітці «О диалектах»: «Российский язык можно разделить на три диалекта: 1.Московский,. 2.Поморский. 3.Малороссийский. Первый главной и при дворе и в дворянстве употребительный, а особливо в городах, близ Москвы лежащих (Зверніть на це увагу! Ось де була Московія!). Другой несколько склонен ближе к старому Славенскому и великую часть России занял. Третий больше всех отличен (і на тому спасибі!) и смешан с Польским».
Зрозуміло, що сучасна наука вже давно пішла далі. Але для російської науки, і сучасної і людей Росії, ці твердження в різних комбінаціях і досі надихають.
Ось так, російський народ і сьогодні знаходиться у плетиві сфальсифікованої власної історії і похоже на все і не збирається звідти вибиратись. Хоча багато істориків і власних і закордонних понаписували книг, де вже вимальовується правдива історія російської нації.
Хотів ще нагадати, що правнучка Ломоносова, Софія (1769 – 1844), вийшла заміж за генерала Раєвського (1771 – 1829), героя 1812 року, тим зберігши рід Ломоносова від згасання.
Ще можна писати багато, але на цьому, мабуть, поставимо крапку.
І тепер нам залишається розповісти про стародавню Двінську землю, звідки вийшов Ломоносов.
Двінська земля, це далека Північ, на якій жили люди з Великого Новгорода. Так, вже в 1342 році новгородський боярин Лука Варфоломеєв заснував неподалік від сучасних Холмогор фортецю Орлець. Українська назва!
Тобто, відважні новгородці рано, ще за часів Київської Русі, до якої належав Великий Новгород, вийшли на простір льодових морів. Причому, завоювання йшло двома шляхами – добровільно і примусово.
Добровільне освоєння земель розтягнулося на кілька століть до Івана Грозного, примусово, це, коли Іван Грозний приєднав Новгород до Московської держави а населення частково вибив а частково переселив на Північ. І тільки після цього пішов на Казань.
Виникає питання, а чому московський цар так жорстоко розправився із Великим Новгородом? У російських істориків на це питання ви не знайдете відповіді. Треба шукати відповідь в інших джерелах. І відповідь буде така: у Великому Новгороді жили… українці. Наш видатний український історик Михайло Брайчевський писав, що у Новгородській губернії на початку ХІХ століття місцеве населення ще розмовляло українською.
Тобто, перша територія, яка була відірвана від Київської Русі, якщо не рахувати Закарпаття, і постраждала від Московської держави, була Новгородська республіка. Зрозуміло, що кріпосного ладу в них не було за визначенням.
А як себе вели переселенці на новому місці, ми знаємо вже за наших часів, коли розкуркулені потрапляли в подібні умови і починали боротьбу за виживання. 700 років тому у подібних умовах люди робили так само.
Сучасний дослідник діяльності Ломоносова Олександр Морозов у своїй ґрунтовній праці «Михаил Васильевич Ломоносов» підтверджує це: «На протяжении многих веков Беломорский Север находился под воздействием богатой новгородской культуры» (Лениздат, 1952г., стр.18).
Але тільки висновки робить трохи інші. І хоча від Івана Грозного і до часів Михайла Ломоносова була суцільна і потужна русифікація, але, якщо уважно придивитися, дещо на Півночі збереглося.
Наприклад, в середині ХУІІ століття у Холмогорах мешкав «костяного дела мастер… Гришкою зовут, прозвище Носко». Прізвище українське. В одній билині зберігся герой «Иващенко - Таракащенко».
До речі, чому саме на Півночі збереглися билини Київської Русі, тому, що там був великий вплив Новгородської республіки!
Або ще цікавий факт. Один із вітрів – зюйд-вест – який дме на Півночі, до сих пір називається любовно – Шеллонік Іванович – бо він дме з новгородської ріки Шелоні, - передає вісті з далекої Батьківщини. Скільки часу пройшло, а зв`язок не загубився! Люди пам`ятають звідки вони прийшли.
Між іншим, відносно назви «Россия», яку ввів Петро І і яку активно пропагував у своїй творчості Ломоносов і яку сучасні росіяни вважають у них «споконвеку».
Так от, на Півночі були великі промисли слюди. Вони почали розвиватися ще з ХУ століття. Ціна за найкращі сорти слюди досягала 150 карбованців за пуд.
Тому північну слюду вивозили не тільки у Москву а і у великій кількості у Західну Європу. Там вона була відома під назвою мусковита. Це вам нічого не нагадує? Думаю, що зрозуміло без коментарів. Мусковита, тобто, з Московії, як і називали цю країну до Петра І.
Ще в 1813 році дослідник К. Молчанов видав «Описание Архангельской губернии», де він зафіксував, що в Шенкурському повіті селяни до храмових свят варили пиво та «веселятся, переходя по очереди от соседа к соседу». Тобто, звичай, який зберігся на Україні до ХХ століття.
Зрозуміло, що уважний дослідник до цього додасть ще і свої знахідки, бо в цьому напрямку сучасна наука фактично не працювала.
Але висновок з усього цього можна зробити єдиний і несподіваний! Михайло Ломоносов був нащадком людей із Київської Русі. Нам це приємно зазначати, бо ми теж є нащадками Київської Русі.
Отак несподівано, звідти, звідки ми зовсім не чекали, долинув до нас голос наших предків. І зафіксуємо собі, що серед цього розмаїття знаходиться і велетенська фігура російського вченого Михайла Ломоносова.
Закінчуючи цей нарис, хочу нагадати читачу, що я тільки доторкнувся до біографії великої людини, кожний читач знайде щось своє у ній, але все одно мені приємно і важливо відчувати спорідненість із людиною, яка жила, діяла, раділа і сумувала кілька століть тому, як кожний із нас і сьогодні радіє і сумує, працює і шукає щастя, бо життя нескінченне.



03.01.2013р. – 06.01.2013р.
Выразить благодарность автору можно нажав на кнопочки ниже
http://stihi.pro/12799-mihaylo-lomonosov-chi-vse-mi-pro-nogo-znayemo.html
Свидетельство о публикации № 12799 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Михайло Ломоносов. Чи все ми про нього знаємо?.
Краткое описание и ключевые слова для Михайло Ломоносов. Чи все ми про нього знаємо?:

  • 100


  • Безух Юрий Валентинович 26-03-2017
На основній (від неї всі танцюють) етнографічній карті російського генерала Рітнера 1876 року новгородський (поморський) діалект показаний окремо. У "Памятках України" 2/02 є цікавий матеріал про Новгородські берестяні грамоти, які писалися боярами мовою близькою до української, простолюдинами переважно фінською та купецтвом змішаною, яка й стала російською. Про це ж і "Український тиждень" 39/12. Було обявлено конкурс на твір про давню історію Русі. Мюллер написав кілька сот сторінок детельних досліджень, а Ломоносов вірнопіддану оду й переміг. Дякую за Вашу роботу.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Михайло Ломоносов. Чи все ми про нього знаємо?