Три качани кукурудзи

Сучасне оповідання про післявоєнний голод у селі, про партійне засудження Зощенка і Ахматової. Як наші батьки трималися на оцій кулі земній. Віталій Шевченко.


Якову Петровичу здалося, що хтось його погукав, і він озирнувся. Дійсно, над тином маячила висока постать Гнидюка, секретаря їхнього партосередку. Той махав рукою, закликаючи підійти. Яків Петрович встромив лопату у землю, з жалем подивився у старе відро, що стояло під ногами (там на самому дні причаїлись три невеликі картоплини, що йому вдалося знайти на городі), і попрямував до воріт.

– Що таке, Семену Семеновичу? – спитав Гнидюка. Бачилися в школі, але той нічого йому не казав.
– Прийшла бумага з району. Треба провести відкриті загальні збори, осудити отих… – він зморщив лоба, пригадуючи, – так би мовити, письменників… Зощенка і Ахматову… Ти підготуй доклад…
– Чому я? – засперечався Яків Петрович. – Завжди я…
– Партійне доручення! – відрубав Гнидюк, ставлячи на цьому крапку. – Нема кому більше. Ти ж вчитель літератури…
Потім, подивившись на розгублене обличчя Якова Петровича, лагідно додав:
– Візьми ось, – і простяг тому три качани кукурудзи.
Потоптався біля Якова Петровича, махнув рукою:
– Бувай! – і пішов вулицею до центру села.
Яків Петрович згадав, як він з ним познайомився. Викликали перед початком учбового року на районну конференцію, і там завідуючий райвно підвів його до високої, у воєнному френчі, людини:
– Знайомся, це ваш новий директор.
Той, у френчі, важко подивився на Якова Петровича, простягнув йому руку:
– Будемо разом піднімати пролетарську освіту.
Виявилося, що він щойно демобілізований з армії, а до війни десь працював у ліспромгоспі.
Яків Петрович повернувся за відром, кинув туди кукурудзу. Дуже добре: посадить весною, і будуть вони з їжею. Все ж підтримка.
Пішов у сарай, поставив відро під стінку, пригадав, що дружина просила нарубати дров, щоб натопити хату. Потім переніс їх до кухні і вже там згадав про ті картоплини. Треба принести, буде з чого повечеряти.
– А де Сашко? – спитав дружину про сина.
– Десь на вулиці грається, – відповіла та.
В сараї у відрі лежали три картоплини і три пустих качани. Хтось їх об’їв. Він поквапився у хату, на порозі зіткнувся із Сашком, побачив його сполохане обличчя і все зрозумів.
Нерви його не витримали і він заплакав:
– Синочку, що ти наробив… – сльози його душили… – я ж думав їх весною посадити…
Поруч плакав і Сашко, витираючи сльози рукавом перешитої татової гімнастерки.

Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Избранное: современный рассказ
Свидетельство о публикации № 1295 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 2 967
  • Комментариев: 0
  • 2011-06-23

Стихи.Про

Сучасне оповідання про післявоєнний голод у селі, про партійне засудження Зощенка і Ахматової. Як наші батьки трималися на оцій кулі земній. Віталій Шевченко.


Краткое описание и ключевые слова для: Три качани кукурудзи

Проголосуйте за: Три качани кукурудзи



 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail: