Знак долі

Знак долі. Віталій Шевченко.

1.
Маложон сидів на призьбі біля входу до хати і пришивав ґудзика до своєї гімнастерки, коли на подвір’я зазирнув заклопотаний його товариш, лейтенант Бджола. В руках його була важка каністра. Він задоволено посміхався:
-Випросив у старшини! Спирт. Чистий.
-А на що він тобі здався? – здивувався Маложон.
-На що? На що? – Бджола поставив каністру на землю. – Дівчата з санбату запросили нас на вечірку. Погуляємо.
-А батальйонний дозволив? – спитав Маложон.
-Дозволив! Тільки наказав повернутися у дванадцять ночі, бо будемо виступати у чотири години ранку. – посміхався Бджола. – Підеш?
-Ні, мабуть, не піду. – відмовився Маложон.
-Чого? – здивувався Бджола. – Погуляємо. І дівчата хороші. Згодні. Той…
-Ось тому, що той! – засміявся Маложон. – Дурити їм голови.
-А чого дурити? Все відверто. Сьогодні з однією, а завтра з іншою. Бо невідомо кого чекає післязавтра куля. І вони це теж знають. – не погодився Бджола.
Він підхопив каністру і рушив із подвір’я:
-Віднесу поки що!
Маложон, закінчивши свою справу, посидів на призьбі, вирішуючи, що далі робити. В розвідники він потрапив випадково, після поранення, і його збиралися знову направити в артилеристи, але батальйонний, дізнавшись, що він знає німецьку мову, вирішив по іншому:
-Підеш у розвідники! Їм якраз потрібний перекладач. І взагалі, ти там більше принесеш користі!
І батальйонний не помилився, в один із рейдів у тил ворога, розвідникам вдалося розгромити якийсь штаб і захопити у полон німецького офіцера, пораненого, і коли вони почали відходити назад до своїх, цей поранений почав їм заважати і розвідники вирішили його добити. Маложон не погодився:
-Ви що, хлопці, та в нього стільки інформації, що у наших штабах такої ніколи не було!
І він узяв на плечі цього німця і ніс його до самих наших траншей.
Він таки не помилився. Усіх, хто був тоді у розвідці, нагородили орденами, а Маложону, крім ордена, ще й присвоїли чергове звання, так він став капітаном.
Командир полку хотів його забрати до себе у штаб, та батальйонний відстояв:
-Коли він йде з розвідниками у тил ворога, то приводить таких язиків, яких ми ніколи до нього не бачили!
Маложон взагалі до мов був дуже талановитий. У них у розвідці було двоє грузин, коли була вільна година, то вони між собою розмовляли на своїй мові. І через деякий час Маложон почав з ними теж спілкуватися на грузинській мові. Ті не вірили власним вухам:
-Послюшай… дорогой… кацо… скажі, що ти грузин… сакартвело хар… генацвале…
І ніяк не могли повірити, що Маложон тільки їх слухав, а раніше ніколи не чув їхньої мови. І тепер вони теж збиралися йти до дівчат.
-Слюшай… дорогой… бічіко… йди з нами… там такіє девочкі… калішвіло… вай... - вони посміхалися своєму капітанові.
Коли вони пішли, Маложон покрутився у кімнаті, робити було нічого, він почитав «Фауста» Гете, на німецькій мові, зберігся в нього ще з довоєнних часів, вийшов з хати, наштовхнувся на хазяйку, стару жінку в завеликому пальто з залатаними боками:
-Синок, чого не йдеш до дівчат? – вона посміхнулася Маложону, - я чула, що вони вас чекають… Молоді… і війна… Хто зна, що буде завтра…
Маложон посміхнувся, виявляється, усі усе знають, ніяких таємниць немає!
Коли Маложон зазирнув на вечірку, там весілля було у самому розпалі. Один з грузинів співав свою улюблену пісню:
-Денги ес? Ес!
Хватит нас на двоїх!
Ах, ти, козочка моя!
Как лублу я тибя!
І лип до веселої дівчини, яка сиділа з ним поруч.
Товариство зустріло свого побратима веселими і радісними згуками:
-О, капітане!
-Нарешті!
-Ти диви, які дівчата!
Дівчата теж звернули на нього увагу, високий, стрункий, блакитноокий, але всі вже сиділи хто з ким хотів і Маложон притулився скраєчку столу. Біля нього опинилася дівчина з лейтенантськими погонами, лейтенант медичної служби. Вона з цікавістю подивилася на свого сусіда, поставила перед ним алюмінієвий кухоль і сказала:
-Вип’єте?
-Ні, - хотів відмовитися Маложон, та компанія цього не підтримала, довелося випити. «Дійсно, спирт!» - мало не задихнувся Маложон і схопив огірок із тарілки, тим і врятувався. Дівчина засміялася:
-Дійсно, ви непитуща людина!
Маложон піймав себе на думці, що йому тут починає подобатися і він із задоволенням випив і другу чарку спирту. Дівчина на нього серйозно подивилася:
-Ви, той, не дуже, бо розбере!
Маложон хотів махнути рукою, мовляв, все рівно, чого там, та згадав, що вранці вони повинні йти у наступ, і несподівано для себе сказав:
-А як ввас звати? – Мене Дмитром!
Дівчина помовчала, уважно подивилася на Маложона і відповіла:
-Клавдія.
-Ось і познайомилися! – зрадів Маложон. – Давайте перейдемо на «ти». Згодні? Згодна?
-Давай-те, давай, - погодилася і дівчина.
-А що ти робила до війни? – поцікавився Маложон.
-Вчилася в медичному, а ти? – в свою чергу спитала Клавдія.
-А я вчився на інязі, вчив французьку і англійську, - відповів Маложон.
-А німецьку? – здивувалася Клавдія, - звідки ти тоді знаєш німецьку? – і вона зашарілася, видала себе, виходить, вона про Маложона знала раніше.
Він здивовано помовчав, ось воно як, потім сказав:
-А я жив у німецькій колонії, Стразбургом зветься.
-А де це? – поцікавилася дівчина.
-В Одеській області, майже під самою Одесою, на дністровському лимані. Хто жив у колонії, всі розмовляли вільно німецькою.
Поступово за столом ставало пустіше, пари зникали десь у темряві і скоро вони залишилися удвох.
-А чого я тебе раніше тут не бачив? – спитав Маложон.
Дівчина помовчала, подивилася на Маложона і відповіла:
-Мене сюди нещодавно перевели… на три місяці…
Ось воно що, зрозумів Маложон і перевів розмову на інше.
-Давай, теж прогуляємося!
-Давай!
І вони пішли у темряву, тільки місяць світив їм з неба.
-Арчіл і Заурі сказали, що ти біля них вивчив грузинську мову. Ти талановитий! – сказала Клавдія. – Будеш вчитися після війни? – і вона обережно притулилася до Маложона.
Він від несподіванки зупинився, відчув, як схвильовано б’ється її серце і почув, як дівчина сказала:
-Можеш робити зі мною, що хочеш!
Він притулив дівчину до себе і тихенько сказав:
-Давай повернемося до цієї розмови після війни!
Так і стояли, притулившись один до одного.
2.
А наступного дня в медсанбат приносили поранених, які залишилися на полі бою після атаки на німецькі позиції. Принесли Арчіла, важко пораненого, а Заурі ні, бо його вбили, і дівчина, яка була з ним цілий вечір, плакала від горя.
Та серед вбитих і поранених Маложона не було. І Клавдія не відходила від операційного столу, рятуючи усіх, хто потрапляв до неї. А через три місяці її знову перевели у частину, де вона була раніше.
А там і війна скінчилася і вона демобілізувалася і поїхала до себе додому. Шкода, що не здогадалися обмінятися адресами. І де тепер його шукати? Та де гарантія, що він залишився один, якщо живий? Такий хлопець! І Клавдія примирилася із неминучим.
У лікарні, де вона працювала, були одні жінки, чоловіки десь поділися після війни. Коли в них виникали якісь зібрання і лікарі з медсестрами збиралися за столом, то кожна розповідала щось своє про чоловіків. Тільки Клавдія нічого не розповідала, мовчала. А на прямі запитання відповідала:
-В мене нікого не було! Не зустріла!
Навіть її подруга, терапевт Ірка Циганкова, нічого не добилася.
-Ти така красива! До тебе, мабуть, офіцери на фронті так і липли! – значуще посміхалася вона до Клавдії.
-Липли! Аякже! Що заробила три місяці штрафу, коли дала одному відкоша! – сміялася і собі Клавдія, і замовкала, не розповідала, що саме тоді і зустріла хлопця, талановитого, красивого і доброго. І він їй сподобався, та ось не здогадалися обмінятися адресами. Війна ж бо була!
Підтримувала її тільки матір.
-Нічого, Клавочко, зустрінеш ще свого лицаря. Ти ж така молода!
Та якось так виходило, що лицарі обминали їхне містечко, шукали своїх Дульціней десь в інших краях.
А Клавдії зустрілася сирітка, привели з дитячого будинку перевіряти дітей, і одна маленька дівчинка, рочків чотири їй було, ухопило її за руку і сказала:
-Ти моя мама! Я тебе тепер від себе ніколи не відпущу! – і притулилася до неї. І Клавдія не змогла дівчинку віддати назад у дитбудинок. Отак в їхній сім’ї з’явилася Лілечка.
Мабуть, ще рік швидко прокотився у Клавдії в різних турботах і справах. І одного разу вона сиділа на роботі, готувалася до операції, а Лілечка гралася у дворі лікарні. І тут Клавдія почула, як у коридорі залунав веселий голос Лілечки.
Відкрилися двері у кабінет і зайшла з коридору її дитина. Вона тримала за руку Маложона.
-Мама! – сказала Лілечка. - Я знайшла тата. Він шукав тебе на подвір’ї і я привела його до тебе.
Клавдія і Дмитро мовчки дивилися один на одного.

02.02.2017 р.
Избранное: рассказы о войне 1941
Свидетельство о публикации № 12951 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Уникальных читателей: 341
  • Комментариев: 8
  • 2017-04-07

Проголосуйте. Знак долі.
Краткое описание и ключевые слова для Знак долі:

(голосов:4) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Каструля з варениками
  • На цій несподіваній війні. Демобілізація солдата й наслідки гулянки. Коли він демобілізується, то поїдуть спочатку в Одесу. Я думав, що вона вже давно демобілізувалася і поїхала додому. Віталій
  • Розплата
  • Про бессудний розстріл колгоспників і Божу кару. Божа кара знаходить усіх, хто ходить кривими шляхами. Віталій Шевченко.
  • Велика таїна кохання
  • Про добрих і гарних людей, які побачили один одного у післявоєнній веремії. Віталій Шевченко.
  • Меч справедливості
  • "... то були силачі, що славні від віку." Книга Буття, 6,4. Віталій Шевченко.
  • Дощ
  • На початку дивного почуття, яке зветься коханням. Віталій Шевченко

  • Александр Таратайко 7-04-2017
Далі буде? Перші дві частини сподобалися.
  • Виталий Шевченко 8-04-2017
Дякую, пане Олександре за відгук! Ні, це все, продовження немає.
  • Сендай 8-04-2017
Ребёнок как соединяющий перст судьбы? Прекрасная задумка. И написано проникновенно, спасибо.
  • Пугачев Евгений Валентинович 8-04-2017
Далі і не треба.
  • Виталий Шевченко 8-04-2017
Спасибі і Вам, друзі, за відгуки!
  • Михаил Перченко 8-04-2017
Ой же як мати такий хист витискати з мене завжди сльози. Плачу, дивуюсь і дякую. Добра ти людина, Віталію. Жалію, що не зовсім моя.
  • Светлана Скорик 8-04-2017
Какая добрая новелла... душевная.
  • Виталий Шевченко 8-04-2017
Спасибі велике, дорогі друзі, за добрії слова!
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Знак долі