Поетеса не помилилась

Леся Українка не помилилась! Віталій Шевченко.

Треба спочатку пояснити читачеві, що 6 серпня 1963 року в газеті «Літературна Україна» під назвою «Подарунок великої поетеси» були надруковані спогади про зустріч з Лесею Українкою у 1908 році одного з шанувальників її творчості Федором Камінським.
Щоб було зрозумілішим про що піде мова, треба нагадати їх читачу. Вони невеликого розміру і тому приведемо їх повністю.
«Це було в останні дні листопада 1908 року. Я з двома своїми ровесниками подорожував по Південному березі Криму. Одного разу ми проходили через Ялту. Попереду нас, неподалік, йшов високий чоловік. На ньому була синя чумарка, сіра смушкова шапка. Мабуть, не ялтинець. Підійшовши ближче до нього, я побачив, що під лівою рукою він тримав бандуру в чорному чохлі. Певно, бандурист. Мене дуже здивувало: фешенебельна Ялта і раптом бандурист. Поруч нього йшла жінка. Вперше мені пощастило почути бандуриста Терешка Пархоменка, який приїхав до Миколаєва у 1906 році і виступив з невеликим концертом в реальному училищі, де я навчався. Мене так захопили спів та гра Пархоменка на бандурі, що я сам вирішив навчитися грати.
Коли Т.Пархоменко від`їджав, бандуру купив у нього місцевий суддя. Нею мені деякий час дозволяли користуватися, але раптова зустріч з бандуристом у Ялті мене дуже зацікавила. Кортіло послухати його виконання, якщо він гратиме де-небудь. Тим часом бандурист із своєю супутницею звернули за ріг. Жінка підвела його до невеликого одноповерхового будинку. Постукала у двері. На порозі з`явилась маленького зросту, худенька жінка, з нашвидку накинутою на голову хустинкою. Вона українською мовою привітала гостя і запросила до кімнати.
- Кльоня (мені запам`яталось це рідке ім`я!) наші прийшли. Приймай гостей! – вигукнула. Вона пропустила бандуриста до кімнати, а на мене глянула запитливо.
- Ви в якійсь справі?
- Так, - відповів я.
- Зайдіть, - запросила мене господарка.
Я увійшов, зніяковілий, до кімнати. Тут побачив не зовсім звичайну на той час річ – фонограф(його мені вже доводилося бачити). Посеред кімнати – стіл, за яким розмовляли бандурист з чоловіком, до якого, мабуть, і стосується оте «Кльоня». Мені довелося щиро зізнатися господарці, чому я завітав. Це здивувало її.
- Оце така у вас справа? – посміхаючись, спитала вона. – Ви так цікавитесь грою на бандурі?
Двоє за столом почали прислухатись. Я розповів, що вирішив обов`язково навчитися грати на бандурі. Але не знаю, де можна її придбати.
- Сій справі можна допомогти. Ви напишіть мені вашу адресу та прізвище. Я візьму на себе клопіт, щоб повідомили вам, де можна замовити бандуру, а хоч придбати готову. А ми, - продовжувала господарка, - запросили до себе шановного кобзаря, щоб записати на фонограф його репертуар. Гнат Петрович пообідає, відпочине з дороги, а там і заходимося коло того записування. Ми мало часу маємо на таку складну справу, бо днями вирушаємо з Ялти. Ми тут курортники по неволі…
Минуло кілька місяців. Одного разу на початку березня 1909 року до мене з`явився якийсь чоловік.
- Їхав у своїх справах до Миколаєва. Мене попрохали відвезти цю бандуру і вручити вам.
На моє запитання, хто ж передав бандуру, кому мені дякувати за таке піклування, скільки грошей і кому треба заплатити за неї, мій гість заявив, що йому було доручено передати бандуру і більше нічого.
Я заявив моєму гостеві, що подарунок цей не прийму, доки він не зізнається, від кого подарунок. Гість відповів, що в такому разі повідомить мені таке: він родич Ольги Петрівні Косач, яка, за просьбою її дочки Лесі Українки, пересилає мені бандуру і ні в якому разі не веліла брати гроші, хоч бандура нова і на ній ніхто ще не грав.
Лише тепер я зрозумів, що ота жінка була Леся Українка. Вона не забула своєї обіцянки. Леся Українка, врахувала, що учневі, може, важко зібрати гроші на бандуру, і передала матері: «Чи не можна було б бандуристові-початківцю послати бандуру в подарунок?»(Тепер ця бандура зберігається в Київському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки. – В.Ш.)

Федір Камінський, м. Миколаїв.»

Перед тим, як зупинитися на особі автора спогадів, зробимо кілька зауважень. Кльоня, який згадується в спогадах, це чоловік Лесі Українки, Климент Васильович Квітка(1880-1953рр), вчений-фольклорист і музикознавець. Записав понад 6000 народних пісень, переважно українських а також понад 200 українських народних пісень з голосу Лесі Українки і 32 пісні з голосу Івана Франка. Гнат Петрович це кобзар Гнат Гончаренко, з голосу якого Климент Квітка та Леся Українка записали думи та пісні у його виконанні. Це «Дума про Олексія Поповича», «Дума про удову», «Дума про брата і сестру», пісні «Нема в світі правди…» та «Попадя». Камінський якраз був свідком приїзду кобзаря до Лесі Українки в Ялту з Севастополя, де він жив у сина. Перед нашими очима постає жива картинка з життя великої поетеси, яка збереглася саме тому, що випадково у цей час біля неї опинилася спостережлива людина, яка зуміла зафіксувати і зберегти її для нащадків.
Хто ж він такий, цей Федір Камінський?
Виявляється, що це відомий український археолог, учень академіка Дмитра Івановича Яворницького, Феодосій (Ось так його звали насправді! – В.Ш.) Тимофійович Камінський (1888 – 1978рр). Він народився в місті Миколаєві в багатодітній робітничій сім`ї. В 1909 році закінчив Миколаївське реальне училище. Вищу освіту отримав в Санкт-Петербурзькому археологічному інституті(1914 рік). 1915-1917рр брав участь у Першій світовій війні. Після її закінчення працював у Миколаївському краєзнавчому музеї. Вчений-хранитель Державного заповідника Ольвія(1916-1919рр). Працював у Першій Дніпрогесівській експедиції під керівництвом академіка Д.І.Яворницького(1927-1929рр). 26 вересня 1929 року заарештований співробітником Миколаївського МВ ДПУ під симптоматичним прізвищем Гітлер і засуджений до п`яти років позбавлення волі.
Після закінчення терміну ув`язнення повернувся до Запоріжжя, бо в Миколаєві йому заборонили жити, і брав участь в археологічних експедиціях Дніпробудівського та Запорізького краєзнавчого музеїв. Вдруге заарештований 7 серпня 1937, « як учасник ОУН» і засуджений до 10 років позбавлення волі. Після повернення, в 1949 році заарештований втретє і засуджений до висилки на спец поселення в Північноказахстанську область(Казахстан). Тільки після смерті Сталіна був звільнений. Реабілітований 29 грудня 1956 року. Помер у 1978 році в місті Миколаєві.
Різнобічно освічена людина зробила багато в археологічному дослідженні пам`ятків Запорожжя, Хортиці, куди занесла його доля і рідної Миколаївщини. Але ще більше могла б зробити на ниві науки, якби не утиски радянської влади.
Ще треба додати до цього, що Феодосій Тимофійович добре грав на бандурі, мав у своєму репертуарі українські пісні та думи й чудово їх виконував. В кримінальній справі, яка збереглася в Державному архіві Запорізької області, слідчий Гітлер все допитувався у арештованого Камінського, які «вузько національні пісні» він виконує на бандурі. І той ось що написав у відповідь: «Мій репертуар на бандурі ділився на цикли:
1) народний епос: Думи про Морозенка; На смерть Сави Чалого; Про трьох братів озівських…
2) історичні: Зібралися всі бурлаки; Гей, гук, мати, гук; Ой горе, тій чайці; Ой, літав орел над морем;
3)чумацькі та торгівельні: Ой, ходив чумак сім год на Дону; Було літо, було літо; Гуляв чумак на риночку; Ой, не п`ються пива-меди;
4) козацькі: За світ встали козаченьки; Молодий козаче, чого зажурився?;
5)антирелігійні (данина часу! – В.Ш.): Журилася попадя своєю бідою; Ой, п`є вдова, гуляє( по Леонтовичу);
6)побутові: Ой, не шуми, луже; Стоїть гора високая; І по той бік гора і по цей бік гора…»
Як бачить читач, велика поетеса не помилилася, коли подарувала бандуру малознайомому юнаку. Вона потрапила в надійні руки.




02.01.2008р.
Свидетельство о публикации № 13073 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Проголосуйте. Поетеса не помилилась.
Краткое описание и ключевые слова для Поетеса не помилилась:

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100

  • Михаил Перченко 22-04-2017
Добрий нарис
  • Виталий Шевченко 22-04-2017
ДУЖЕ ДЯКУЮ, дорогий Миша, за відгук! В українській літературі три велетня - Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка.Я коли знайшов цей матеріал про Лесю, то зразу же захотів написати про неї.Вона допомогла хлопцю, з яким більше не бачилася. Ось яка в неї була справжня душа генія! Хтось може уявити собі, що члени з сучасної спілки письменників України можуть зробити щось подібне?
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код:

   
     
Поетеса не помилилась