Принц і принцеса

Шлюби укладають на небесах. Віталій Шевченко.

-Платоша, рятуй, мене викликають у деканат на годину, - звернувся до Платона його брат Георгій, - а я призначив зустріч дівчині на цей самий час і вже не можна відмінити.
Платон, 25-річний хлопець, міцної статури, менший брат Жоржика, надувся. У нього були свої плани, і кудись йти, на щось витрачати свій дорогоцінний час, в нього не було ніякого бажання.
-Ну, знаєш, Жоржику! – почав було він.
Але брат перебив:
-Зустріч біля нашого будинку, у сквері. Сам вирішиш, що там далі робити. Я познайомився з нею по Інтернету.
-А як її звати? – встиг ще спитати Платон.
-Юля! - крикнув Жоржик і розтанув за дверима.
- От чорт! Не піду! – визвірився навздогін Платон.
- Ти шо! Як так можна? – висунулася із кухні їхня мати, - А якщо дівчина прийде і буде чекати?
І Платону прийшлося йти. Добре, щось придумає. Подивився на годинник. Залишилося п’ять хвилин. У сквері нікого не було. Біля дитячого містечка гралися дітки з вихователькою. Він пройшовся по центральній алеї. Нікого, тільки біля однієї з лавок притулився інвалідний візок з дівчиною, яка куталася у велику хустину, хоча на дворі стояла літня спека. Дійшов до кінця алеї, постояв трохи. Дівчини не було. Може запізнюється? Подивився знову на годинника. Вже сім годин на другу. Добре, ще трохи постоїть.
Потім повільно пішов назад, дійде до кінця алеї і можна буде йти додому. Порівнявся із дівчиною на візку, вона глипнула на нього і швидко відвела очі. Він зробив кілька кроків від неї і тут до нього дійшло. Повернувся і підійшов до дівчини.
-Як я зразу не здогадався! Ви Юля! – і посміхнувся їй.
-Я ні на що не претендую! – дівчина сховала обличчя у хустину, тільки виглядали очі звідти. - Я дуже хотіла побачити вас вживу! Бо всі мої подруги зустрічаються з хлопцями… а я…
І дівчина знову заховала обличчя у хустину. Очі в неї наповнилися сльозами і Платон не знав що робити. Дівчина йому допомогла:
-Спасибі, що прийшли! – вона посміхнулася Платону: - За мною прийдуть через півгодини.
Платон потоптався біля візка, спитав дівчину:
-А де ви живете?
- На тій стороні вулиці, - відповіла дівчина.
- Так ми з вами сусіди! – чомусь зрадів Платон.
- Правда? – здивувалася і собі дівчина.
- Так я тоді відвезу вас додому! – вирішив Платон.
- Та не треба! – засоромилася дівчина і визирнула з-під хустини. На Платона дивилося гарне, витончене обличчя красуні.
- Що? – спитала вона і поправила своє волосся, яке струменіло з обох боків її гарного личка.
- Нічого… я вас відвезу додому… - і Платон взявся за візок.
Отак вони потихеньку посунули в бік Юлиного будинку. По дорозі їм зустрілася дівчина, вражена, вона зупинилася:
-Привіт, Юлю! А хто це? - вона відверто розглядала хлопця. І Платон вискочив уперед, щоб Юля нічого не встигла сказати:
-Мене звати Платон! Везу Юлю додому!
Він побачив, як Юля здивовано глипнула на нього, але промовчала. Залишивши подругу стояти завмерлою на тротуарі, Платон об’їхав її і вже без пригод дістався до під’їзду.
-Спасибі вам! – сказала Юля. – Зараз Тетяна роздзвонить усім!
-Хай дзвонить! – погодився Платон, - Ми тепер її не боїмося!
В будинку виявилися пристосування для візків і Платон витягнув його з дівчиною до ліфта.
-Можете йти! - сказала дівчина. – Я далі вже сама! – і обережно посміхнулася хлопцю.
-Ні, щоб я потім хвилювався, де ви поділися! – не погодився Платон. – Я відвезу вас до самої квартири.
Дійсно, коли він подзвонив на п’ятому поверсі, то зразу же відкрилися двері і на порозі завмерла літня жінка, дуже схожа на дівчину. Вона з острахом спитала:
-Що, щось трапилося?
-Ні, мамо, - збоку дзвінко засміялася її дочка, - Це Платон погодився мене відвезти додому. Щоб я не сиділа сама на вулиці!
Можна було вже йти по своїх справах, але Платон чомусь нерішуче топтався на сходовій площадці. Мати переводила погляд з хлопця на свою розпашілу дочку, давно вона її такою веселою не бачила.
-Доцю! – сказала вона. - Запрошуй Платона на чай.
Дівчина зупинила свій погляд на хлопцеві. Збудження втекло з її обличчя і вона з острахом подивилася на Платона. І тут Платон знову випередив Юлю.
-Із великим задоволенням! – погодився Платон і побачив, як заясніло обличчя у дівчині, повернулася посмішка і виглядала з кутиків вуст, засяяли очі, великі і бездонні.
В квартирі Платона чекав сюрприз. Юля під’їхала до стінки в коридорі і несподівано для хлопця і хоч невпевнено, тримаючись за стіну, піднялася.
-Я дома ходжу сама. Ось! – сказала вона, бачачи подив Платона.
-На вулиці я боюся. Там зовсім інші умови. Нема за що триматися. – додала Юля. І обережно пішла на кухню.
-Платоша, йди вимий руки! – сказала вона звідти. Платон помив руки, сів за стіл, Юля сіла поруч і цокотіла про все і зразу. Мама не взнавала свою дочку.
-Ти, доцю, хоч дай Платону попоїсти! – засміялася вона.
-Вона мені не заважає! – засміявся і собі Платон.
В цей час задзвонив телефон у передній і Юля піднялася і тихенько посунула туди. Звідти почувся її веселий голос.
-Так, правда, його звати Платон, що ми робимо? Зараз п’ємо чай у мене дома. Хто він? Красивий хлопець. Так, він мій… - мабуть розмова урвалася, бо через якусь мить з’явилась у дверях кухні Юля, вона збентежено дивилася на Платона:
-Це дзвонила Христинка, я необережно сказала, що ти мій хлопець… а вона поклала слухавку… тепер усім розповість … що робити?
Платон почув як у матері Юлі в руці від напруги луснуло печиво. І мати і дочка дивилися на хлопця, не зводячи з нього очей.
-Нічого, - сказав Платон, - давайте пити чай. – Посміхнувся: – Він у вас дуже добрий.
І мати почала наливати йому у філіжанку пахучого напою.
-А… - завмерла Юля, дивлячись на хлопця.
-А там все гаразд… хай розносить… - дозволив Платон.
-Ой! – зойкнула Юля і на своїх негнучких ногах мало не впала, присуваючись ближче до Платона, і з щасливою посмішкою чоломкнула його кудись у плече. Потім ще раз уважно подивилася на Платона і перепитала:
- Так я можу всім казати, що ти мій хлопець?
-Можеш, - погодився Платон.
Вона підсунула ближче до Платона стілець, і завмерла на ньому, притулившись із щасливою посмішкою біля хлопця. Мати подивилася на них і втекла на кухню, не мала сил на них дивитися.
Коли прийшов час йти додому і Платон попрощався, то Юля не витерпіла і спитала:
-А ти до нас ще прийдеш? – і знову завмерли обидві жіночі постаті, які стояли перед Платоном.
- Звичайно ж прийду! – кивнув головою Платон. А Юля знову розквітла посмішкою, навіть мати посміхнулася.
Удома Платон відмовився від вечері, чим дуже здивував мати.
-Ти що, Платоша, вже повечеряв?
-Так, вже.
-І де ти був? – розпитувала мати.
-У дівчині, з якою домовлявся Жоржик, - відповів син.
-Ти ж казав, що швидко підеш звідти! – засміялася мати.
-Не вийшло, спочатку не зміг, а потім не захотів.
-Що, причарувала? – посміхнулася мати.
-Мабуть, причарувала. Вона на візку, але по кімнаті вдома ходить самостійно.
-Такій дівчині голову крутити не можна! – посерйознішала мати.
-Знаю, мамо. Тому так довго і був там.
Помовчав, і додав:
-Здається, я знайшов свою половинку.
Мати підійшла до сина і мовчки поцілувала його у голову.
Вранці Платон швидко піднявся, зібрався, треба було йти в деканат, йому залишилося тільки захистити диплом і все, вільний на всі чотири сторони! І уявив собі, як вона буде цілий день прислухатися до дверей, стукає – не стукає, дзвонить – не дзвонить! І пожалів її. Добре, спочатку зайду до них, а потім вже піду по справах.
Як тільки він подзвонив у дзвоник, двері зразу же відчинилися і на порозі з’явилася усміхнена Юля із шваброю в руках.
-Я бачу, що ти від дверей так і не відходила! – посміхнувся дівчині Платон. І мабуть попав у десятку, бо звідкись з кімнат вийшла Юлина мати, сміючись до хлопця:
-Вона вже зранку біля дверей протерла шваброю підлогу сто разів!
І вони удвох із великим задоволенням і радістю дивилися на хлопця, що з самого ранку прийшов до них. Відчували серцем, що це вже назавжди .
29.04.2017р.



Свидетельство о публикации № 13374 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 331
  • Комментариев: 3
  • 2017-06-04

Проголосуйте. Принц і принцеса. Шлюби укладають на небесах. Віталій Шевченко.
Краткое описание и ключевые слова для Принц і принцеса:

(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Произведения по теме:
  • Барса-кельмес
  • На березі Аральського моря. Віталій Шевченко.
  • Франц і Генріх
  • Придивляйтеся до життя, що навколо Вас буяє! Віталій Шевченко.
  • Шляхи, які ми вибираємо
  • Історія щасливого батьківства. Акторська трупа, кастинги і дитячий будинок. Віталій Шевченко.
  • Важка шапка Мономаха
  • Віталій Шевченко
  • Оля
  • Оповідання про кохання і долю безногої дівчини - інваліда Вітчізняної війни. Віталій Шевченко.

  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 5-06-2017
Дякую, шановний Віталій Іванович. Яке треба мати щире серце і світлу душу, щоб писати такі чисті твори, яких нам зараз так не вистачає. Дякую.
  • Александр Таратайко Автор offline 5-06-2017
Дуже зворушливо. Але все ж таки – казка. Хворі люди і бідні родичі нікому не потрібні. Окрім мам, в кого вони ще є. Але я все одно вдячний Вам, Віталіє Івановичу, за це оповідання, бо воно таки змушує замислитись над головним: ми ще люди, чи вже ні? З повагою до Вас – щиро.
  • Виталий Шевченко Автор offline 6-06-2017
Дорогі друзі!Дякую Вам від щирого серця за такі душевні відгуки! Я навмисне не прописував соціальний і майновий стан Юлі та Платона, бо зараз це залежить від багатьох чинників. Суспільство на переломі. У нас в будинку живе дівчинка із матірью, закінчила блискуче коледж, почала працювати, знає блискуче англійську мову, почала просуватися по службовій драбині, побачили її здібності, взяли до Києва. Там вона теж не зупинилася. Зараз працює в Дубаї. А познайомився я з нею випадково, сиділа перед нашим будинком іна лавці і читала Кафку. Я зацікавився, не кожний читає Кафку. Побачив яка вона розумна і здібна, і... красива. Ось і маєте готовий сюжет для новели! Зараз життя зовсім інше від того, коли ми з Вами були в минулому. І Слава Богу! Хай їм, молодим, щастить!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Принц і принцеса