Гробки

      
 

Що може буть давніше за гробки –
Ці пагорби із чорної землі,
І ці прадавні древні молитви,
Що їх творили ми іще малі.

І ці одвічно-вічні крашанки,
Що навхрест їх качають на гробках.
Тут вгору підіймають нас думки
І кажуть, що не тлін ми і не прах.

Ми з Вічністю стикаємося тут,
Ми вільні від всіх ЗМІїв і отрут,
Ми древні, мов тарпани і Огуз,
Чужі слова тут непотрібний груз.

Бо це сільське звичайне кладовище.
Є Істина, що всіх конфесій вища,
Тут не богам, а Богу помолись,
Почуй тут справжню, не книжкову Вість.

Є Вість, та різні вісники. Вони
Від неба, і від Бога, й від землі.
Із них є справжні – з Неба і Землі:
Повір, змінись і Господу молись.

Не часто Бог спускається до нас,
Та все ж буває, не прогав цей час.
Присядь отут, де давні могилки:
Ми діти Бога, Дерева гілки.

Онуки теж колись згадають нас,
Щоб світ надії серед нас не згас –
Оце одвічне, древнє і своє,
Бо все минає – «суєта суєт».

Той, хто копає, щось таки знайде,
Одвічне, древнє але все ж своє.
Ми знайдемо на пагорбах землі
І сльози, і прокльони, й вічний сміх.

Коли скрізь дощ і запізнілий сніг
Ми тут усі зібрались  «собрались»,
Мабуть ще щось єднає на усіх.
Благая вість – це Господа усміх.

25.04.17 р.

Рекомендуйте стихотворение друзьям
http://stihi.pro/13422-grobki.html
Свидетельство о публикации № 13422
Автор имеет исключительное право на стихотворение. Перепечатка стихотворения без согласия автора запрещена и преследуется...
  • © lik :
  • Духовная поэзия
  • У стихотворения 60 уникальных читателей.
  • Комментариев: 3
  • 2017-06-12

Краткое описание и ключевые слова для стихотворения Гробки :

Вірш про гробки, про сільске кладовище. Що може буть давніше за гробки – ці пагорби із чорної землі, і ці прадавні древні молитви. Це сільське звичайне кладовище.

Проголосуйте за стихотворение: Гробки
(голосов:2) рейтинг: 100 из 100
    Стихотворения по теме:
  • Память родова
  • Про звязок поколінь такий матеріално відчутний на проводках, а ще про особисту відповідальність за цей світ.
  • Летімо!
  • Хочеться і нам злетіти.
  • Всіх і все поєднує любов
  • Вірш про людей, які здатні одаровувати інших своім теплом, увагою, любов'ю. Без добра і без віри життя неможливе. Всіх і все в цьому світі єднає любов. Валентина Хлопкова.
  • «Душі вдається іноді злетіти...»
  • Вірш про вічну роздвоєність душі, якій хочеться злетіти. Душі вдається іноді злетіти До неймовірної високої межі. Юрій Безух.
  • «Загусне біль, загусне втома...»
  • Вірш про молитву. Була б лиш матінка здорова, Та молитви були живі... Олександр Конопля.
  • Светлана Скорик 12-06-2017
Юрий Валентинович, прекрасно! Поэтические находки - замечательные: "одвічно-вічні крашанки", "Ми вільні від всіх ЗМІїв і отрут", "Ми діти Бога, Дерева гілки". Философские мысли - как афоризмы: "Чужі слова тут непотрібний груз... Почуй тут справжню, не книжкову Вість", "Є Вість, та різні вісники. Вони від неба, і від Бога, й від землі".
Но я бы окончила на "...Дерева гілки". Дальше хоть и есть интересные мысли, но поэтических образов уже нет, а в таких случаях стихотворение лучше оборвать на самом сильном месте. Тем более что и рифмы дальше идут слишком приблизительные.
Я пока не дочитала до "Бо все минає «суєта суєт»", читала и ахала от удовольствия, но оканчивать на констатации известного факта нельзя, поэтому всё же лучше остановиться перед "Той, хто копає".
  • Радислав Власенко-Гуслин 12-06-2017
Да, на деревенских кладбищах я ощущал дыхание свободы...
Храни Господь!
  • Безух Юрий Валентинович 14-06-2017
Да о. Родислав. Родовое кладбище это особая аура всеобщего родства и единства в том числе живых и уже упокоеных. А вдалике могила Огуз - вечность и приемственность жизни на этой земле.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.